Постанова 4855 № 320/8104/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8104/20 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної податкової служби в Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Київської області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Київської області, в якому просила: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату недоїмки від 05.11.2019 №Ф-3012-23 на суму 38038,42 грн. Позов обґрунтовано тим, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснювала діяльності як фізична особа-підприємець і не отримувала доходу від такої діяльності, натомість, працювала за трудовим договором, є найманим працівником, а її роботодавцем виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасності сплати за неї ЄСВ. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 05.11.2019 №Ф-3012-23 в частині боргу (недоїмки) у розмірі 12990 (дванадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн. 90 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем було здійснено обчислення суми боргу з порушенням строку, який повинен був здійснений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки за сплати єдиного соціального внеску, а не за два роки відразу. У даному випадку, на думку апелянта, недотримання контролюючим органом строків винесення оскаржуваної вимоги призводить до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску. Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. Як на підставу необґрунтованості рішення суду першої інстанції вказує на те, що оскільки у позивача станом на 31.10.2019 обліковувалась заборгованість у розмірі 38038, 42 грн, тому оскаржувана податкова вимога є законною та такою, що не підлягає скасуванню. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 26.09.2005 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (ідентифікаційний номер фізичної особи платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №23510000000000604, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У період з 01.01.2012 по 01.07.2014 позивач перебувала на обліку в Головному управлінні ДФС у Київській області (Бориспільське управління) як платник податків на спрощеній системі оподаткування, та з 01.07.2014 по 05.06.2019 на загальній системі оподаткування. 05 червня 2019 року позивачем припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за власним рішенням, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №23510060003000604. 05 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3012-23, відповідно до якої обліковувалась заборгованість (недоїмка) у позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 у розмірі 38038,42 грн. При цьому, згідно переданих сальдових залишків на центральному рівні від Пенсійного фонду України до Міндоходів України, ще станом на 31.12.2012 по ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість в сумі 69602,48 грн. У відповідності до даних інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску були проведені наступні нарахування: - за ІІІ квартал 2013 року в розмірі 1194,03 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 8154,51 грн.; - за ІV квартал 2013 року в розмірі 1218,67 грн., сплачено 1050,60 грн., загальна сума боргу склала 8322,58 грн.; - за І квартал 2014 року в розмірі 1267,95 грн., сплачено 144,03 грн., загальна сума боргу склала 9446,50 грн.; - за ІІ квартал 2014 року в розмірі 1267,95 грн., сплачено 10,78 грн., загальна сума боргу склала 10703,67 грн.; - 15.12.2014 винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиног внеску №0024941703 на загальну суму 544,00 грн., з яких 119,46 грн. - штрафні санкції та 424,54 грн. - пеня; загальна сума боргу склала 11248,75 грн. Протягом 2015 року позивачем сплачено 3516,95 грн., загальна сума боргу склала 7731,80 грн. У свою чергу, контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску: - за 2017 рік (704,00 грн. х 12 місяців) - 8448,00 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 16179,80 грн.; - за І квартал 2018 року (по строку 19.04.2018) 2457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 18636,98 грн.; - за ІІ квартал 2018 року (по строку 19.07.2018) 2457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 21094,16 грн.; - за ІІІ квартал 2018 року (по строку 19.10.2018) 2457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 23551,34 грн.; - за IV квартал 2018 року (по строку 21.01.2019) 2457,18 грн., сплата відсутня, сума боргу склала 26008,52 грн.; - за І квартал 2019 року (по строку 19.04.2019) 2754,18 грн., сплачено 7731,80 грн., сума боргу склала 21030,90 грн. При цьому, 23.07.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0074185106 на загальну суму 17007,52 грн., з яких 1040,56 грн. - штрафні санкції, 15966,96 грн. - пеня. У подальшому, 03.04.2020 старшим державним виконавцем Яготинського районного ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диченко Оксаною Миколаївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61701236 про стягнення з позивача на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску в сумі 38038,42 грн. при примусовому виконанні вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-3012-23. Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у період з вересня 2018 року по травень 2019 року позивач була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, тому одночасне нарахування та сплата єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем є протиправним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру, тому податкова вимога підлягає скасуванню у сумі боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 6030,42 грн. Крім того, оскільки включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-3012-23 суми заборгованості у розмірі 6960,48 грн. ніякими доказами документально не підтверджується, тому такий борг є необґрунтованим, та вимога також підлягає скасуванню. Однак, оскільки позивачем не надано суду будь-яких доказів перебування у трудових відносинах у період з липня 2013 року по серпень 2018 року, та відповідної сплати роботодавцем страхових виплат, а тому у цій частині оскаржувана вимога скасуванню не підлягає. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У відповідності до вимог частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. У силу вимог пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, у статті 14 Закону № 2464-VI встановлені повноваження органів доходів і зборів, серед них визначено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Таким чином, нормами Закону № 2464-VI чітко встановлено, що повноваження та обов`язки щодо здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати платниками єдиного внеску, стягнення з платників несплачених сум єдиного внеску та застосування до таких платників фінансових санкцій у випадках, передбачених цим Законом, надані виключно органам доходів і зборів. Підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої статті 4 цього закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 частини першої ст.7 Закону №2464-VI). З аналізу вказаних норм вбачається, що фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування. У відповідності до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції). При цьому, положеннями законодавства не передбачено обов`язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами. Таким чином, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених законодавством. З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, про що оформлено вимогу №Ф-3012-23 від 05.11.2019, відповідно до якої обліковувалась заборгованість (недоїмка) у позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 у розмірі 38038,42 грн за період з ІІІ кварталу 2013 року по І квартал 2019 року. Як зазначає податковий орган, вказана заборгованість утворилась починаючи з 31.12.2012. Зі зворотного боку інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску по платнику ФОП ОСОБА_1 вбачається, що станом на 31.12.2012 сальдо на початок року складається з недоїмки на суму 6960,48 грн. Отже, сума недоїмки з ЄСВ позивача 6960,48 грн. є сальдовими залишками заборгованості з єдиного соціального внеску, які перейшли на адміністрування від органів Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України. Зі зворотного боку інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску по платнику ФОП ОСОБА_1 також вбачається, що отримавши сальдові залишки з ЄСВ від Пенсійного фонду України станом на 31.12.2012 у вигляді Сальдо на початок року у вигляді недоїмки на суму 6960,48 грн., відповідачем в інтегрованій картці платника з єдиного соціального внеску були проведені наступні нарахування: - за ІІІ квартал 2013 року в розмірі 1194,03 грн., сплачено 0 грн., загальна сума боргу склала 8154,51 грн.; - за ІV квартал 2013 року в розмірі 1218,67 грн., сплачено 1050,60 грн., загальна сума боргу склала 8322,58 грн.; - за І квартал 2014 року в розмірі 1267,95 грн., сплачено 144,03 грн., загальна сума боргу склала 9446,50 грн.; - за ІІ квартал 2014 року в розмірі 1267,95 грн., сплачено 10,78 грн., загальна сума боргу склала 10703,67 грн.; - 15.12.2014 по ФОП ОСОБА_1 винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиног внеску №0024941703 на загальну суму 544,00 грн., з яких 119,46 грн. - штрафні санкції та 424,54 грн. - пеня; загальна сума боргу склала 11248,75 грн. Протягом 2015 року позивачем сплачено 3516,95 грн., загальна сума боргу склала 7731,80 грн. При цьому, будь-яких документів, які б підтверджували підстави виникнення боргу позивача з ЄСВ на суму 6960,48 грн. та період нарахування єдиного внеску на вказану суму боргу, відповідачем не надано і не пояснено ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій. У даному випадку, відповідачем навпаки підтверджується, що сума недоїмки 6960,48 грн. є сумою заборгованості позивача з ЄСВ, яка перейшла до Міністерства доходів і зборів України від органів Пенсійного фонду України у зв`язку з набранням 11.08.2013 чинності Законом України від 04.07.2013 №406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи, коли адміністрування єдиного соціального внеску передано до повноважень органів доходів і зборів». У свою чергу, 19.09.2013 Міністерством доходів і зборів України видано наказ №494 «Про затвердження Порядку обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 жовтня 2013 р. за № 1733/24265, відповідно до п.1 якого затверджено Порядок обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Порядок №494). Пункт 3.3 Порядку №494 передбачає, що інформація, що надається Міндоходів до Пенсійного фонду України та через Пенсійний фонд України до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, включає: дані про взяття на облік платників єдиного внеску із зазначенням органу доходів і зборів, в якому взято на облік платника, та відомості про клас професійного ризику виробництва; відомості зі звітів страхувальників (роботодавців) щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та по укладених договорах про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; дані про узгодження результатів перевірок в частині достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; відомості про суми надходжень від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій та суми коштів, перерахованих на рахунки Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; інші відомості, в тому числі дані у розрізі страхувальників щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, необхідні для виконання органами Пенсійного фонду України функцій, передбачених Законом. Разом з тим, обґрунтовуючи правомірність існування заборгованості позивача у сумі 6960,48 грн., яка була передана у вигляді сальдових залишків на центральному рівні від Пенсійного фонду України до Міндоходів України по позивачу, яка своєю чергою увійшла до розрахунку суми недоїмки за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-3012-23, податковий орган не довів суду із чого складається дана сума заборгованості, чи є ця заборгованість самостійно нарахованою платником або заборгованість нарахована органами Пенсійного фонду України. У свою чергу, будь-яких документів, які б свідчили про підстави виникнення боргу на вказану суму у розмірі 6960,48 грн., який згідно зворотного боку інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску станом на 31.12.2012 вже існував, відповідачем не надано. При цьому, позивач заперечує проти існування такого боргу у сумі 6960,48 грн. та стверджує, що своєчасно сплачував страхові внески до Пенсійного фонду. Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-3012-23 суми заборгованості у розмірі 6960,48 грн. є необґрунтованим, адже такий борг ніякими доказами документально не підтверджується, тому оскаржувана податкова вимога у цій частині підлягає скасуванню. Щодо нарахування позивачу заборгованості за інший період колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що згідно записів у трудовій книжці позивач з 17.09.2018 працює на посаді складальника паперових виробів в ТОВ «Ягопак». Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо застрахованої особи ОСОБА_2 , у період, зокрема з вересня 2018 року по травень 2019 року включно ТОВ «Ягопак» сплачувались за позивача страхові виплати. Тобто, у період з вересня 2018 року по травень 2019 року, за який відповідачем нараховано заборгованість у розмірі 6030,42 грн., згідно податкової вимоги про сплату недоїмки, позивач працювала на підприємстві, де отримувала заробітну плату, з якої утримувався єдиний внесок. Разом з тим, колегія суддів враховує, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов`язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19. Вказане спростовує позицію контролюючого органу щодо необхідності сплати єдиного соціального внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно найманими працівниками. Враховуючи те, що в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з вересня 2018 року по травень 2019 року, сплачував роботодавець, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) 05.11.2019 №Ф-3012-23 на суму 6030,42 грн., є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню. У той же час, оскільки будь-яких доказів перебування у трудових відносинах позивача у період з липня 2013 року по серпень 2018 року, та відповідної сплати роботодавцем страхових виплат, до суду надано не було, тому у цій частині оскаржувана вимога є обґрунтованою. Щодо включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-3012-23 суми штрафів та пені, слід зазначити наступне. Як свідчать матеріали справи, 15.12.2014 та 23.07.2019 уповноваженою особою податкового органу прийняті рішення №0024941703 та №0074185106 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, якими до позивача застосовано штраф у розмірі 119,46 грн., нараховано пеню у розмірі 424,54 грн. та застосовано штраф у розмірі 1040,56 грн., нараховано пеню у розмірі 15966,96 грн. відповідно. Вказані рішення були направлено позивачу за допомогою засобів поштового зв`язку та повернуті «за закінченням встановленого строку зберігання». Однак, позивачем зазначені рішення не оскаржувались у встановлені законом строки, що свідчить про надання їм статусу узгодженх. Враховуючи те, що позивач не сплатив зазначені в рішеннях суми протягом десяти календарних днів та не оскаржив такі рішення, штрафи та пеня були включені до спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки). У той же час, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що рішення від 15.12.2014 та 23.07.2019 №0024941703 та №0074185106, якими було нараховано штрафні санкції та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску не є предметом розгляду у даній справі, тому суд не вправі надавати оцінку щодо правомірності даних рішень. Доводи позивача щодо порушення контролюючим органом встановленого законом строку надіслання вимоги про сплату недоїмки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки затримка у надсиланні (врученні) контролюючим органом у встановлений законодавством строк оскаржуваної вимоги, може свідчити лише про процедуру їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірного рішення та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування. У даному випадку обов`язок сплати податкового зобов`язання у платника податків виникає на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати єдиного соціального внеску. Сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкової вимоги не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати суми такого внеску. При цьому, недоліки оформлення оскарженої вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. Твердження позивача про порушення строків обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску колегія суддів не приймає до уваги, оскільки прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) з порушенням строку визначеного Інструкцією №449, не звільняє платника податку від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску та штрафних санкцій, застосованих за його несплату. Колегія суддів також вважає доречним зауважити, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення, таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Слід зазначити, що при розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, тобто діє принцип «превалювання сутності над формою». З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної податкової служби в Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук