Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5156/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5156/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23; - стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачену суму по вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 у розмірі 15100,00 грн.; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосовування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску № 0082915206 від 30 липня 2019 року. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року позов задоволено частково: - визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23. - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосовування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску № 0082915206 від 30 липня 2019 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у повному обсязі було виконано зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску. Наголосив, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування залишається не відкликаною, оскільки відсутні рішення Головного управління Державної податкової служби України в Київській області про скасування вказаної у цій вимозі суми боргу (недоїмки) 15060,60 грн., чи рішення про скасування самої вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що з 01 січня 2017 року фізичні особи-підприємці, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску. Звертає увагу на те, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Зауважує, що сума боргу (недоїмки), яка була визначена в оскаржуваній вимозі, була погашена у повному обсязі, а відтак є відкликаною. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що систематично, у встановлений законодавством строк, сплачувала до бюджету єдиний соціальний внесок за 2017 року - 2018 року роки, в той час як за 2013-2016 роки подавала декларації згідно яких вбачається, що доходу від господарської діяльності не отримувала Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 24 січня 2002 року. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 29 грудня 2002 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: агентства нерухомості (код 68.31). Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку за ставкою 5% (3 група), що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 . З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у Київській області виставлено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23, якою повідомлено позивача про наявність заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 15 січня 2019 року у розмірі 15060,60 грн. При цьому, 21 січня 2019 року головним державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58142673 по примусовому стягненню з ОСОБА_1 на користь держави борг по єдиному соціальному внеску в сумі 15060,60 грн. Крім того, 03 квітня 2019 року позивачем було погашено суму боргу за вимогою від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 у розмірі 15100,00 грн., а також сплачено виконавчий збір у сумі 1506,00 грн. та витрати по ВП № 58142673 у сумі 269,00 грн., що підтверджується квитанціями № № 1213DF185C, 120202182E, 120AD31838. У подальшому, державним виконавцем було винесено постанову про завершення виконавчого провадження. Поряд з викладеним суд встановив, що 30 липня 2019 року Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято рішення № 0082915206 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) застосовано штрафні санкції у розмірі: 583,14 грн. за період з 22 жовтня 2013 року до 21 жовтня 2014 року; 5727,25 грн. за період з 21 жовтня 2015 року до 03 квітня 2019 року та нараховано пеню у розмірі 20405,92 грн. Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась з даним позовом до суду. З`ясовуючи фактичні підстави виникнення заборгованості, на суму якої відповідачем сформовано спірну вимогу, судом встановлено наступне. Як убачається з наданого податковим органом до відзиву на позов розрахунку боргу по вимозі № Ф-6858-23 від 12 листопада 2018 року, заборгованість у розмірі 15060,60 грн. була нарахована контролюючим органом за наступні періоди: - за I квартал 2017 року в розмірі 1353,06 грн. (граничний термін сплати 19 квітня 2017 року); - за IІ квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн. (граничний термін сплати 19 липня 2017 року); - за IІІ квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн. (граничний термін сплати 19 жовтня 2017 року); - за IV квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн. (граничний термін сплати 19 січня 2018 року); - за I квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (граничний термін сплати 19 квітня 2018 року); - за IІ квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (граничний термін сплати 19 липня 2018 року); - за IІІ квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 року). Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 було сплачено єдиний соціальний внесок за 2017 року - 2018 року роки, а саме: 28 березня 2017 року - за I квартал 2017 року в розмірі 2012,00 грн., що підтверджується квитанцією № 120А6D1832; 30 червня 2017 року - за IІ квартал 2017 року в розмірі 2212,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.796812393.1; 28 вересня 2017 року - за IІІ квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн., що підтверджується квитанцією № 89; 14 грудня 2017 року - за IV квартал 2017 року в розмірі 2100,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.915717482.1; 12 березня 2018 року - за I квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується платіжним документом № ПНМ88863; 06 червня 2018 року - за IІ квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 120АС51833; 28 вересня 2018 року - за IІІ квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1-2408К; 28 грудня 2018 року - за IV квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1-2343К. Копії всіх вищевказаних квитанцій про сплату позивачем єдиного соціального внеску за 2017 року - 2018 року роки наявні в матеріалах справи. Крім того, суд встановив, що факт оплати ОСОБА_1 сум єдиного соціального внеску за 2017 року - 2018 року роки та зарахування сплачених сум, згідно квитанцій від 28 березня 2017 року № 120А6D1832, від 30 червня 2017 року № 0.0.796812393.1, від 28 вересня 2017 року № 89, від 14 грудня 2017 року № 0.0.915717482.1, від 12 березня 2018 року № ПНМ88863, від 06 червня 2018 року № 120АС51833, від 28 вересня 2018 року № 1-2408К та від 28 грудня 2018 року № 1-2343К, до бюджету підтверджується відомостями інтегрованої картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 "для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" найменування юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ОСОБА_1 , копія якої була надана податковим органом до відзиву на позов. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем у повному обсязі та своєчасно було виконано зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску, та встановлення судом протиправності оскаржуваної вимоги, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Вимогами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція) Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI); У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI). Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Законом України від 21 грудня 2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 року рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування. Також, нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника. Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями. Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI). Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 року рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн. Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально: до 19 квітня 2018 року - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн. до 19 липня 2018 року - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн. до 19 жовтня 2018 року - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. до 21 січня 2019 року - за 4 квартал 2018 року - 2457, 18 грн. Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону № 2464-VI та Інструкції № 449, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, яка станом на 15 січня 2019 року становить 15060,60 грн., оформлену вимогою від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23. Відповідно до розрахунку, наявного в матеріалах справи до оскаржуваної вимоги увійшли: - єдиний внесок за I квартал 2017 року в розмірі 1353,06 грн. (граничний термін сплати 19 квітня 2017 року); - єдиний внесок за IІ квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн. (граничний термін сплати 19 липня 2017 року); - єдиний внесок за IІІ квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн. (граничний термін сплати 19 жовтня 2017 року); - єдиний внесок за IV квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн. (граничний термін сплати 19 січня 2018 року); - єдиний внесок за I квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (граничний термін сплати 19 квітня 2018 року); - єдиний внесок за IІ квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (граничний термін сплати 19 липня 2018 року); - єдиний внесок за IІІ квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 року). Судом встановлено, що позивачем суми єдиного внеску у необхідному розмірі та своєчасно сплачені, а саме: 28 березня 2017 року - за I квартал 2017 року в розмірі 2012,00 грн., що підтверджується квитанцією № 120А6D1832; 30 червня 2017 року - за IІ квартал 2017 року в розмірі 2212,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.796812393.1; 28 вересня 2017 року - за IІІ квартал 2017 року в розмірі 2112,00 грн., що підтверджується квитанцією № 89; 14 грудня 2017 року - за IV квартал 2017 року в розмірі 2100,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.915717482.1; 12 березня 2018 року - за I квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується платіжним документом № ПНМ88863; 06 червня 2018 року - за IІ квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 120АС51833; 28 вересня 2018 року - за IІІ квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1-2408К; 28 грудня 2018 року - за IV квартал 2018 року в розмірі 2500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1-2343К. Крім того, як вже було зазначено судом вище, факт оплати ОСОБА_1 сум єдиного соціального внеску за 2017 року - 2018 року роки та зарахування сплачених сум, згідно квитанцій від 28 березня 2017 року № 120А6D1832, від 30 червня 2017 року № 0.0.796812393.1, від 28 вересня 2017 року № 89, від 14 грудня 2017 року № 0.0.915717482.1, від 12 березня 2018 року № ПНМ88863, від 06 червня 2018 року № 120АС51833, від 28 вересня 2018 року № 1-2408К та від 28 грудня 2018 року № 1-2343К, до бюджету підтверджується відомостями інтегрованої картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 "для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" найменування юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ОСОБА_1 , копія якої була надана податковим органом до відзиву на позов. Таким чином, судом встановлено, що позивачем у повному обсязі було виконано зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску. При цьому, посилання апелянта на те, що відповідно до даних з інформаційної системи фіскального органу за позивачем станом на 31 грудня 2016 року обліковується борг з єдиного внеску, а тому сплачені ОСОБА_1 кошти за період 2017 року-2019 року спрямовувались на погашення боргу по єдиному внеску у порядку черговості його виникнення, колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне. Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Таким чином, до 2107 року у разі неотримання прибутку за звітний період фізичні особи-підприємці не були зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок. При цьому, наявними в матеріалах справи податковими деклараціями позивача за 2013-2016 роки підтверджується факт відсутності отримання прибутку ФОП ОСОБА_1 . На виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року, якою відповідача було зобов`язано надати пояснення щодо підстав нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за 2013-2016 роки із наданням копій документів, на підставі яких здійснювалось таке нарахування, ГУ ДПС у Київській області надіслало лише дані з ІС «Податковий блок». При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17, податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. З наведеного вбачається, що рішення відповідача не ґрунтується на нормах законодавства України та фактично призводять до визначення недоїмки зі сплати єдиного внеску за відсутності порушення законодавства, що суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України, а отже оскаржувана вимога про сплату боргу є протиправною. Згідно частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. При цьому, відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. В свою чергу, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В даному випадку, як було вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем станом на 03 квітня 2019 року борг по вимозі про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 погашено. Разом з цим судова колегія зазначає, що згідно пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки) самостійно погашається платником; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження; вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується чи змінюється судом (господарським судом); борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в порядку, визначеному пунктами 911 цього розділу; є рішення суду про стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі. У випадку, зазначеному в абзаці третьому цього пункту, вимога вважається відкликаною з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки). Таким чином, обов`язковою підставою для відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є відповідне рішення органу доходів і зборів про скасування зазначеної суми боргу (недоїмки). Окрім цього, суд звертає увагу на те, що згідно підпункту 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, зокрема, контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу. У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги (пункту 60.3 статті 60 Податкового кодексу України). Аналогічні положення містяться в пункті 1 розділу VI Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року № 610 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 24 липня 2017 року № 902/30770. Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення про скасування вказаної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 суми боргу (недоїмки) єдиного внеску на суму 15060,60 грн., чи рішення про скасування самої вимоги, контролюючий орган ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав. За вказаних обставин, судова колегія приходить до висновку, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування залишається не відкликаною, оскільки відсутні рішення Головного управління Державної податкової служби України в Київській області про скасування вказаної у цій вимозі суми боргу (недоїмки) 15060,60 грн., чи рішення про скасування самої вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23. З огляду на протиправність дій Головного управління Державної податкової служби України в Київській області щодо нарахування ФОП ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15060,60 грн. та прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23, а також відсутність рішень податкового органу про скасування вказаної у вимозі суми боргу (недоїмки), чи рішення про скасування самої вимоги про сплату боргу (недоїмки), судова колегія приходить до висновку, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-6858-23 підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню. Надаючи оцінку доводам апелянта щодо правомірності прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 30 липня 2019 року № 0082915206, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлює відповідальність платника у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску у вигляді фінансових санкцій, передбачених цим Законом. Так, відповідно до частини десятої статті 25 Закону України № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Відповідно пункту другого частини 11 статті 25 Закону України № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. З урахуванням наведеного та з огляду на те, що позивачем у повному обсязі та своєчасно було виконано зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску, та встановлення судом протиправності оскаржуваної вимоги, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов