Постанова 4810 № 417/663/20

Справа № 417/663/20 Провадження № 22-ц/810/548/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Стахової Н.В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 квітня 2021 року, ухваленого Білокуракинським районним судом Луганської області у складі: судді Третяка О.Г. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: 09 червня 2020 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до Марківського районного суду Луганської області із вказаним позовом, який мотивувало тим, що між позивачем та ОСОБА_1 (далі -Позичальник, Відповідач-1) був укладений кредитний договір № 717 від 04.12.2012 (далі- Кредитний договір), відповідно до умов якого банк був зобов`язаний надати грошові кошти в розмірі 100000 грн, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 21 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Кредит надавався на 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 01.12.2017 року на споживчі цілі. В якості забезпечення позовних вимог між Позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1 від 04.12.2012 року, відповідно до п. 3.1., 3.2. якого Поручитель зобов`язався перед Кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов`язання за Кредитним договором. В порушення вимог закону та умов договору відповідачка ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, починаючи з 2014 року. Заочним рішенням Марківського районного суду Луганської області від 28.08.2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто в солідарному порядку з відповідачів Меженських заборгованість у розмірі 142278,29 грн, у тому числі: строковий борг за кредитом за період з 04.12.2012 року по 17.04.2017 року - 13559,08 грн; прострочений борг за кредитом за період з 01.08.2014 року по 17.04.2017 року - 55932,36 грн; строкові відсотки за користування кредитом за період з 01.03.2017 року по 17.04.2017 року - 1919,09 грн; прострочені відсотки за користування кредитом за період з 01.08.2014 року по 17.04.2017 року - 39933,81 грн; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2014 по 17.04.2017 - 2311,55 грн; три проценти річних за прострочення відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2014 по 17.04.2017 року - 1645,50 грн; інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з серпня 2014 року по березень 2017 року - 15780,73 грн; інфляційні втрати за прострочення відсотків за користування кредитом за період з серпня 2014 року по березень 2017 року - 11196,17 грн. Відповідно до розрахунку, з урахуванням заочного рішення Марківського районного суду Луганської області від 28.08.2017 у справі № 417/4062/17 про стягнення заборгованості з Відповідачів та періоду нарахування, починаючи з 18.04.2017, заборгованість за кредитним договором № 717 від 04.12.2012 складає 34854,38 грн, в тому числі: - прострочені проценти за користування кредитом за період з 18.04.2017 року по 03.01.2018 року - 8784,14 грн; - три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 18.04.2017 року по 29.10.2018 рік - 3058,80 грн; - три проценти річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 18.04.2017 року по 01.06.2020 року - 2629,88 грн; - інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року - 11394,91 грн; - інфляційні втрати за прострочення процентів за користування кредитом за період з квітня 2017 року по травень 2020 року - 8986,65 грн. Оскільки вимоги Банку не було виконано, тому позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 717 від 04.12.2012 року станом на 01.06.2020 року у сумі 34854,38 грн, а також стягнути в рівних частках з відповідачів судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, оскільки позивач скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості, рішення про стягнення заборгованості відповідачами виконано повністю, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 30.10.2018, а тому кредитний договір припинив свою дію, на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення, порука не поширюється, також надав заяву про застосування позовної давності, тому просить в задоволенні позову відмовити повністю. Від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява, в якій вони просили визнати порушеним їхнє право, зобов`язати АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління припинити зловживання своїм правом звернення до суду та стягнути на їх користь моральну шкоду у розмірі 70000 грн кожному. Від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , в якій позивач вважає доводи Відповідача-1, викладені у відзиві, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості станом на 01.06.2020 вбачається, що відповідач погасив заборгованість за рішенням суду 29.10.2018 після спливу строку дії кредитного договору; не зважаючи на рішення суду, проценти продовжувалися нараховуватися до 01.12.2017 - терміну закінчення строку дії кредитного договору, у зв`язку з простроченням виконання Боржником грошового зобов`язання. Таким чином, рішення суду у справі №417/4062/17 не припинило правовідносини між Банком та Боржником. Відповідно до п.4.1. Договору поруки порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим договір поруки продовжував діяти до 01.12.2017. А отже, нарахування Банком процентів за період з 18.04.2017 по 03.01.2018 є цілком правомірним. Від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що у Банку не було права звертатись до суду для стягнення заборгованості внаслідок того, що строки позовної давності пропущено, а тому просив у задоволенні позовних вимог Банку відмовити, провадження закрити. Представник позивача надав відповідь на відзив та на зустрічну позовну заву, в якому просив задовольнити позовні вимоги, оскільки вимоги відповідачів є безпідставними. В свою чергу відповідач ОСОБА_2 надав заперечення, в якому просив відповідь на відзив не брати до уваги та у задоволенні позову відмовити. Ухвалою суду від 13 липня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідачів про передачу справи до Дніпровського районного суду м. Києва за необґрунтованістю. Передано цивільну справу до Білокуракинського районного суду Луганської області. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 квітня 2021 року позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за Договором № 717 від 04.12.2012 року у розмірі 23612,78 грн., яка складається з: - три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 18.04.2017 року по 29.10.2018 рік - 3058,80 грн; - три проценти річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 18.04.2017 року по 29.10.2018 року - 1885,92 грн; - інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року - 11394,91 грн; - інфляційні втрати за прострочення відсотків за користування кредитом за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року- 7273,15 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» сплачений судовий збір у розмірі 1429,36 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням усіх фактичних обставин справи та просить скасувати оскаржуване рішення за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк`т та ухвалити нове рішення, яким в позові позивача до відповідачів відмовити повністю, стягнути судовий збір у розмірі 3153 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6800 грн. Доводами апеляційної скарги є те, що рішення Марківського районного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року у справі 471/4062/17 про стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 142278,29 грн відповідачами виконане повністю 30.10.2018, тому кредитний договір № 717 від 04.12.2021 припинив свою дію; заборгованість у сумі 34854,38 грн нарахована позивачем з 18.04.201, проте не надано пояснення щодо цієї суми та в порушення свого процесуального обов`язку щодо доказування не надано пояснень щодо нарахування відсотків, належний розрахунок та підтверджуючі належні документи (первинні бухгалтерські документи) відсутні, оригіналу кредитного договору не надано, що унеможливлює встановити обумовленість сторонами ціни договору у формі сплати процентів, відповідальність у вигляді пені та комісії та порушення термінів виконання договірних відносин; використавши своє право на дострокове стягнення заборгованості, кредитор використав своє право вимоги щодо усієї суми кредиту, а також сплати процентів; з урахуванням судової практики вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України; у відповідності до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» банки зобов`язані скасувати зазначені особам, яким є відповідачі, пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості; а також посилається на застосування до спірних правовідносин вимог строку позовної давності. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що приведені в апеляційній скарзі доводи скаржника не можуть бути прийняті до уваги, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції без посилання на обставини, які не були враховані при вирішенні справи, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 34854,38 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 * 100 = 210200 грн), та про захист прав споживача фінансових послуг, відшкодування моральної шкоди у розмірі по 70000 грн кожному з відповідачів, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині позовних вимог Банка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у задоволенні їх позову до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, відшкодування моральної шкоди не оскаржується. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із положеннями статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №717 від 04.12.2012, відповідно до умов якого банк був зобов`язаний надати грошові кошти в розмірі 100000 грн, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 21 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Кредит надавався на 60 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 01.12.2017 року на споживчі цілі. В якості забезпечення позовних вимог між Позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1 від 04.12.2012 року, відповідно до п. 3.1., 3.2. якого Поручитель зобов`язався перед Кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов`язання за Кредитним договором. В порушення вимог закону та умов договору відповідачка ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, починаючи з 2014 року. Заочним рішенням Марківського районного суду Луганської області від 28.08.2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідачів заборгованість у розмірі 142278,29 грн, у тому числі: строковий борг за кредитом за період з 04.12.2012 року по 17.04.2017 року-13559,08 грн; прострочений борг за кредитом за період з 01.08.2014 року по 17.04.2017 року - 55932,36 грн; строкові відсотки за користування кредитом за період з 01.03.2017 року по 17.04.2017 року - 1919,09 грн; прострочені відсотки за користування кредитом за період з 01.08.2014 року по 17.04.2017 року - 39933,81 грн; три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 01.08.2014 по 17.04.2017 - 2311,55 грн; три проценти річних за прострочення відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2014 по 17.04.2017 року - 1645,50 грн; інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з серпня 2014 року по березень 2017 року - 15780,73 грн; інфляційні втрати за прострочення відсотків за користування кредитом за період з серпня 2014 року по березень 2017 року - 11196,17 грн. Вказане рішення суду виконане боржником ОСОБА_2 повністю, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження у ВП № 55019443 від 30.10.2018 (а.с. 99 т. 1). Відмовляючи у стягненні прострочених процентів за користування кредитом за період з 18.04.2017 року по 03.01.2018 року у розмірі 8784,14 грн, суд виходив із вимог закону, умов укладеного між сторонами договору та постанови Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому, задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на підставі ст. 625 ЦК України з відповідачів у солідарному порядку на користь Банку три проценти річних за прострочення сплати кредиту та за прострочення процентів за користування кредитом за період з 18.04.2017 року по 29.10.2018 рік, інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом та за прострочення відсотків за користування кредитом за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року, суд вважав боржників такими, що прострочили виконання грошового зобов`язання, тому мають відшкодувати позивачу матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримати компенсацію за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а період такого стягнення суд обмежив 29 жовтня 2018 року - датою, що передувала повному виконанню боржником ОСОБА_2 рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Апеляційна скарга ОСОБА_2 про незаконність і необгрунтованість рішення суду в частині позовних вимог Банку про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими Банком поза межами дії кредитного договору, не містить відповідних доводів і обґрунтування, а посилання на ненадання позивачем суду доказів погодження сторонами ціни кредитного договору і відсотків за користування кредитними коштами, не спростовує правильних висновків в цій частині про відмову у задоволенні позову, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Тому колегія суддів в частині відмови суду у задоволенні позовних вимог Банку до відповідачів про солідарне стягнення відсотків, нарахованих поза межами дії кредитного договору, вважає рішення таким, що підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тлумачення частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту припинення забезпеченого нею зобов`язання. Пунктом 1 договорів поруки визначено, що поручитель зобов`язується відповідати перед банком солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за Кредитним договором № 717 від 04 грудня 2021 року, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Судом вірно застосовано до спірних правовідносин висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та відмовлено з цієї підстави у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення відсотків. Як вірно судом враховано вказані висновки Верховного Суду і про те, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 28 серпня 2017 року, яким стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитом та процентам за користування кредитом виконане 30.10.2018 року (а.с. 115), то банк має право на отримання компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення за період який не охоплює рішення, та до моменту погашення заборгованності. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Помилкові доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильних висновків суду, оскільки виконання відповідачами рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі, де кредитор скористався своїм правом дострокового її стягнення, не звільняє відповідачів від обов`язку нести відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України. Також колегія суддів бере до уваги, що у постанові Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц відступає від висновку, сформульованого в Постанові ВП ВС від 31.10.2018 по справі № 202/4494/16-ц (№ в ЄДРСР 77720972), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Наведене свідчить про обгрунтованість позовних вимог Банку про нарахування 3% річних на інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, так і про стягнення цих сум солідарно з боржника та поручителя. Щодо ненадання позивачем пояснень щодо нарахованої на підставі ст. 625 ЦК України суми та порушення свого процесуального обов`язку щодо доказування і ненадання пояснень щодо нарахування відсотків, відсутності належного розрахунку та підтверджуючих належних документів (первинних бухгалтерських документів), які відсутні, оригіналу кредитного договору, що унеможливлює встановити обумовленість сторонами ціни договору у формі сплати процентів, відповідальність у вигляді пені та комісії та порушення термінів виконання договірних відносин, то колегія суддів зазначає, що в наведеній частині позовних вимог позивачем надано розрахунки трьох процентів річних за прострочення сплати кредиту та за прострочення процентів за користування кредитом за період з 18.04.2017 року по 29.10.2018 рік, інфляційних втрат за прострочення боргу за кредитом та за прострочення відсотків за користування кредитом за період з квітня 2017 року по жовтень 2018 року. Вказані розрахунку судом перевірені та відповідачами не спростовані, власних розрахунків цих сум не надано. Тому колегія суддів погоджує такі розрахунки. Проте, судом не враховано, а доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними, що позивачем в суді першої інстанції разом із поданням першої заяви по суті справи подано заяву про застосування строку позовної давності. За положеннями статей 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблений висновок про те, що «на відміну від спору з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку, у спорі з декількома належними відповідачами, до яких позивач звернув солідарну вимогу, будь-хто з них може заявити суду про застосування позовної давності як до вимог, які звернуті до нього, так і до вимог, які звернуті до інших відповідачів, в яких є солідарний обов`язок». Оскільки загальний строк позовної давності встановлений статтею 257 ЦК України у 3 роки, тому позовні вимоги АТ «Ощадбанку» до відповідачів про стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати кредиту та за прострочення процентів за користування кредитом і інфляційних втрат за прострочення боргу за кредитом та за прострочення відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню лише з червня 2018 року. Отже, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» підлягають стягненню 20816,33 грн, які складаються з: - три проценти річних за прострочення сплати кредиту з 09.06.2017 року по 29.10.2018 рік - 2813,49 грн; - три проценти річних за прострочення процентів за користування кредитом за період з 09.06.2017 року по 29.10.2018 року - 1752,13 грн; - інфляційні втрати за прострочення боргу за кредитом за період з червня 2017 року по жовтень 2018 року - 9971,17 грн; - інфляційні втрати за прострочення відсотків за користування кредитом за період з червня 2017 року по жовтень 2018 року - 6279,54 грн. В іншій оскаржуваній частині підстави для зміни або скасування рішення за доводами апеляційної скарги відсутні. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Встановлені колегією суддів невідповідність висновків суду та неправильне застосування норм матеріального права з огляду на вимоги п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення та зменшенню розміру солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» з вказаного відповідача з 23612,78 грн до 20816,33 грн. В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням сплати позивачем за подання позовної заяви судового збору у розмірі 2102 грн та сплати відповідачем-2 за подання апеляційної скарги судового збору у розмірі 3153 грн та часткового задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача до сплати належить 1255,40 грн, до розміру якого належить зменшити суму судового збору, стягнутого судом першої інстанції. А також з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 до сплати належить 373,40 грн пропорційно розміру задоволених вимог за апеляційною скаргою. Що стосується вимог скаржника про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6800 грн, то вони не підлягають задоволенню, оскільки надані до апеляційної скарги докази свідчать про укладення договору на надання такої допомоги юридичній особі ТОВ «УА МАКС Трейдинг» в особі Меженського М.І., а не Відповідачу-2, яким є скаржник по теперішній справі, а також про відповідні витрати вказаної юридичної особи. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Зачепіла Олександра Вікторовича Геннадійовича задовольнити частково. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 28 квітня 2021 року в частині стягнутої заборгованості та судового збору змінити, зменшивши розмір стягнутої у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за Договором № 717 від 04.12.2012 року з 23612,78 грн до 20816,33 грн, та судового збору з 1429,36 грн до 1255,40 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 373,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 29 липня 2021 року. Судді: