Постанова 4870 № 907/875/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" липня 2021 р. Справа №907/875/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Желіка М.Б. розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК 2005 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 (повний текст рішення складено 06.04.2021, суддя Л.В. Андрейчук) у справі № 907/875/20 за позовом фізичної особи-підприємця Яцини Володимира Олександровича, м.Ужгород до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК 2005", м.Ужгород про стягнення 27 560,71 грн. Фізична особа-підприємець (надалі ФОП) Яцина Володимир Олександрович звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) ТПК 2005 про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неcплати відповідачем послуг перевезення на підставі 97 договорів-заявок, а також нарахованих з цієї суми основного боргу інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошових зобов`язань у період з 12.11.2017 по 22.10.2020. Позов у даній справі мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договорів перевезення вантажів автотранспортом та неналежною оплатою за надані позивачем послуги перевезення. Правовою підставою позову є ст. 526, 530, 625, 629, 909 ЦК України та ст. 193, 307 ГК України. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2020 (справа №907/736/20) вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Надалі, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.12.2020 вищезазначений позов роз`єднано шляхом виділення вимог у 20 самостійних проваджень. 21.12.2020, на підставі зазначеної ухвали від 16.12.2020, Господарський суд Закарпатської області зареєстрував провадження за вимогами про стягнення заборгованості за договорами - заявками №0311-01 від 04.05.2018, №0326 від 04.05.2018, №0326-01 від 07.05.2018, №0336 від 11.05.2018 та №0342-01 від 14.05.2018 у розмірі 27560,71 грн. (з яких 23400,00 грн. основного боргу, 1643,66 грн. трьох відсотків річних, 2517,05 грн втрат від інфляції) як справу №907/875/20. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.12.2020 справу № 907/875/20 було прийнято до свого провадження та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 вищезазначений позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 27560,71 грн., з яких: 23400 грн. боргу за надані послуги, 1643,66 грн. три відсотки річних від прострочених сум та 2517,05 грн. втрат від інфляції. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договорами про перевезення вантажів у частині повноти та своєчасності оплати вартості цих послуг. Оскільки судом було встановлено порушення строків, визначених сторонами у договорах, то суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення суми неоплаченого боргу й застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України, якими передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Відповідач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд не з`ясував обставин, що мають значення для справи, неповно дослідив докази, які стосуються спірних правовідносин, порушив норми процесуального права й неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. У своїй апеляційній скарзі відповідач послався на наступне: 1) відповідач не одержав ні копії позовної заяви, ні ухвали суду від 04.11.2020 про відкриття провадження у справі, ні ухвали суду від 16.11.2020 про роз`єднання позовних вимог, внаслідок чого він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, а також захистити свої порушені права та інтереси; 2) роз`єднавши позовні вимоги на 20 окремих проваджень, місцевий господарський суд порушив ч. 6 ст. 173 ГПК України, оскільки таке роз`єднання не сприяє виконанню завдань господарського судочинства; 3) ухвалюючи оскаржуване рішення, суд дійшов до необґрунтованого висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, внаслідок чого він був позбавлений права на: подання заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження; на подання заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності; на подання відзиву на позовну заяву; на подання доказів в обґрунтування своїх заперечень. В розумінні ст. 277 ГПК України вказане є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Разом з апеляційною скаргою відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яку обґрунтував тим, що ч. 3 ст. 925 ЦК України встановлено спеціальний строк позовної давності в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), а Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 регламентовано особливий порядок перебігу строку позовної давності, який розпочинається по спливу трьох місяців з дня укладення договору перевезення. З огляду на це, а також на неналежність повідомлення відповідача про розгляд даної справи в суді першої інстанції, він наголосив, що строк позовної давності за позовними вимогами, які є предметом розгляду в даній справі минув, а в суду апеляційної інстанції є усі підстави для задоволення відповідної заяви відповідача та застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, а також доводи та вимоги заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, просив відмовити в їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне: 1) матеріали даної справи містять відомості про те, що на юридичну адресу відповідача була надіслана ухвала суду про відкриття провадження від 30.12.2020 та отримана ним 04.01.2021. Таким чином, посилання відповідача на те, що вій не знав про існування справи № 907/875/20, та, як наслідок, був позбавлений у можливості захисту своїх прав, не відповідають фактичним обставинам та є необґрунтованими; 2) відповідач, зазначаючи про те, що був позбавлений можливості надати в суді першої інстанції докази на свій захист, у своїй апеляційній скарзі жодним чином не спростував доводів позовної заяви та не надав доказів оплати наданих йому позивачем послуг перевезення, які би могли свідчити про безпідставність позовних вимог. Таким чином, відповідач не спростував правильності висновків суду першої інстанції по суті спору; 3) відповідно до ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення 1956 року, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється дана Конвенція, встановлюється в один рік, однак, у випадку навмисного правопорушення або неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. В свою чергу, відповідач навмисно не проводив розрахунки, навмисно порушив умови договору, у зв`язку з чим, строк позовної давності у даних правовідносинах встановлюється у три роки. Таким чином, враховуючи вищевказане, позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та, враховуючи ціну позову, постановлено здійснити її розгляд без виклику сторін на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України. Учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до судових рішень», були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне: У травні 2018 року між ФОП Яциною Володимиром Олександровичем (перевізник) та ТзОВ «ТПК 2005» (замовник) було укладено низку одноразових договорів на перевезення вантажів автотранспортом, яких стосуються подальші спірні правовідносини, а саме: 1) одноразовий договір-заявку № 0311-01 від 04.05.2018, який регулює відносини, що виникли між сторонами при перевезенні вантажів з 04.05.2018 до 07.05.2018 за маршрутом: Україна (м. Ужгород) - Україна (м. Львів) з наступними умовами: вантаж (керамічні блоки вагою до 24т.); автомобіль (Сканія НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ); сума фрахту (3800 грн.); порядок та форма розрахунку (безготівковий розрахунок протягом 5-10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунка-фактури, CMR, договору-заявки). На виконання вказаного договору-заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №152 від 07 травня 2018 року. Акт складений в місті Ужгород; у вказаному акті сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. Додатком до акту є виписаний цього ж дня рахунок № 152 на вказану суму. За твердженням позивача надані послуги товариство не оплатило. В матеріалах справи відповідні докази також відсутні. Посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував та пред`явив в межах даної справи вимогу про стягнення 268,07 грн. трьох відсотків річних, а також 408,75 грн. втрат від інфляції; 2) одноразовий договір-заявку № 0326 від 04.05.2018, який регулює порядок відносин, що виникають між сторонами при перевезенні вантажів з 07.05.2018 до 08.05.2018 за маршрутом: Словаччина - Україна з наступними умовами: вантаж (цегла на палетах вагою до 24т.); автомобіль (МІ 927 СU / MI 521 YF); сума фрахту (6000 грн.); порядок та форма розрахунку (безготівковий розрахунок протягом 5-10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунку-фактури, CMR, договору-заявки). На виконання вказаного договору-заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується CMR № 193042062 та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №156 від 08 травня 2018 року. Акт складений в місті Ужгород; у вказаному акті сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. Додатком до акту є виписаний цього ж дня рахунок №156 на вказану суму. За твердженням позивача надані послуги товариство не оплатило. В матеріалах справи відповідні докази також відсутні. Посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував та пред`явив в межах даної справи вимогу про стягнення 422,77 грн трьох відсотків річних, а також 645,40 грн втрат від інфляції; 3) одноразовий договір-заявку № 0326-01 від 07.05.2018, який регулює порядок відносин, що виникають між сторонами при перевезенні вантажів з 07.05.2018 до 08.05.2018 за маршрутом Україна (м. Ужгород) Україна (м. Львів) з наступними умовами: вантаж (керамічні блоки вагою до 24т.), автомобіль ( НОМЕР_3 / НОМЕР_4 ); сума фрахту (3800 грн.); порядок та форма розрахунку (безготівковий розрахунок протягом 5-10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунку-фактури, CMR, договору-заявки). На виконання вказаного договору-заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується ТТН №Р333 від 07.05.2018 та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 157 від 08 травня 2018 року. Акт складений в місті Ужгород; у вказаному акті сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. Додатком до акту є виписаний цього ж дня рахунок №157 на вказану суму. За твердженням позивача надані послуги товариство не оплатило. В матеріалах справи відповідні докази також відсутні. Посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував та пред`явив в межах даної справи вимогу про стягнення 267,75 грн трьох відсотків річних, а також 408,75 грн втрат від інфляції. 4) одноразовий договір-заявку № 0336 від 11.05.2018, який регулює порядок відносин, що виникають між сторонами при перевезенні вантажів з 11.05.2018 до 14.05.2018 за маршрутом: Словаччина - Україна з наступними умовами: вантаж (цегла на палетах вагою до 24т.); автомобіль (BJ414BR / BJ464YD); сума фрахту (6000 грн.); порядок та форма розрахунку (безготівковий розрахунок протягом 5-10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунку-фактури, CMR, договору-заявки). На виконання вказаного договору-заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується CMR №193042075 та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 163 від 14 травня 2018 року. Акт складений в місті Ужгород; у вказаному акті сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. Додатком до акту є виписаний цього ж дня рахунок №163 на вказану суму. За твердженням позивача надані послуги товариство не оплатило. В матеріалах справи відповідні докази також відсутні. Посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував та пред`явив в межах даної справи вимогу про стягнення 419,81 грн трьох відсотків річних, а також 645,40 грн втрат від інфляції; 5) одноразовий договір-заявку № 0342-01 від 14.05.2018, який регулює порядок відносин, що виникають між сторонами при перевезенні вантажів з 14.05.2018 до 15.05.2018 за маршрутом: Україна (м. Ужгород) - Україна (м. Львів) з наступними умовами: вантаж (керамічні блоки вагою до 24т.), автомобіль ( НОМЕР_5 ); сума фрахту (3800 грн.); порядок та форма розрахунку (безготівковий розрахунок протягом 5-10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунку-фактури, CMR, договору-заявки). На виконання вказаного договору-заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 168 від 15 травня 2018 року. Акт складений в місті Ужгород; у вказаному акті сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. Додатком до акту є виписаний цього ж дня рахунок № 168 на вказану суму. За твердженням позивача надані послуги товариство не оплатило. В матеріалах справи відповідні докази також відсутні. Посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував та пред`явив в межах даної справи вимогу про стягнення 265,26 грн трьох відсотків річних, а також 408,75 грн втрат від інфляції. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 929, 931 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Нормами ст. 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Спірні відносини врегульовані ст. 901, 903, 909, 929, 931 ЦК України, оскільки виникли на підставі договорів-заявок №0311-01 від 04.05.2018, №0326 від 04.05.2018, №0326-01 від 07.05.2018, №0336 від 11.05.2018 та №0342-01 від 14.05.2018, за змістом яких перевізник зобов`язується здійснити перевезення вантажу з місця завантаження до місця доставки, які обумовлені замовником, а останній зобов`язується оплатити вартість послуг перевезення на умовах, які визначені договорами-заявками. Позивач у період з 04.05.2018 до 15.05.2018 на виконання вищезазначених договорів надав послуги перевезення вантажів на загальну суму 23 400 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі та вантажно-митними деклараціями. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем отриманих вищезазначених послуг. З огляду на несплату відповідачем вартості наданих послуг, обумовлених договорами, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення 23 400 грн. основного боргу підлягають до задоволення. Також, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції в частині висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1643,66 грн. трьох відсотків річних та 2517,05 грн. інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, що нараховані за прострочення грошових зобов`язань у період з дня виникнення таких прострочень (наступний день після спливу 10 банківських днів) по 22.10.2020 (день складання позовної заяви). Як було зазначено вище, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, внаслідок чого був позбавлений можливості заявити про застосування наслідків спливу строків позовної давності, які він вважає пропущеними. Дані доводи спростовуються наступними встановленими обставинами у справі. Ухвала Господарського суду Закарпатської області від 30.12.2020 про прийняття справи №907/875/20 до розгляду (а.с. 43-45), була направлена 31.12.2020 на наступну адресу ТзОВ ТПК 2005: 88000, м. Ужгород, вул. Гранітна,

17. Вказана адреса зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача, а 04.01.2021 була вручена відповідачу (а.с. 46). Судом не встановлено зміни адреси відповідача станом на дату прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень. У пункті 106 цих Правил передбачено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім`я та прізвище. Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи. Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається до суду. З наведених норм можна дійти до висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку. Натомість для вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто" або "Судова повістка" на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв`язку). У даній справі наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.46), на якому зазначено дату вручення (04.01.2021) і у графі представник за довіреністю зазначено прізвище Божок, наявний підпис цієї особи. Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що презумпція добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків має спростовуватись об`єктивними обставинами, а не суб`єктивними твердженнями апелянта, які не мають доказового значення. Оцінивши доводи апелянта в сукупності з наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що саме лише посилання апелянта на факт неотримання ним поштової кореспонденції, яку суд першої інстанції з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою, не може вважатися порушенням норм процесуального права, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді скасування рішення суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвала Господарського суду Закарпатської області від 30.12.2020 про прийняття справи №907/875/20 до розгляду оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 04.01.2021, а тому апелянт або його представник об`єктивно могли вжити заходів для участі в справі. Отже, ТзОВ ТПК 2005 не було позбавлене об`єктивної можливості дізнатися про рух справи, що розглядається, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданим їй процесуальним правом не скористалася. Зважаючи на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи, а тому мав можливість скористатись своїми процесуальними правами. З огляду на це суд апеляційної інстанції погоджується, що в суду першої інстанції не було процесуальних перешкод для розгляду справи по суті. Щодо подання відповідачем, до суду апеляційної інстанції заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне: Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №200/11343/14-ц сформовано висновок, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №200/11343/14-ц). Отже умовою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог процесуального законодавства) повідомлення його сторони про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №911/4923/14). Враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції в розумінні приписів статей 120, 242 ГПК України, а відтак, у нього відсутнє право на звернення з заявою про застосування позовної даності у справі на стадії апеляційного перегляду справи, а в апеляційного суду підстави для вирішення такої заяви скаржника. Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, оскільки не встановив, що роз`єднання позовів сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, а тому відсутня визначальна умова для застосування ч. 6 ст. 173 ГПК України, то апеляційний господарський суд зазначає наступне: Відповідно до ч. 6 ст. 173 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів господарського судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №420/3956/20, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується апеляційним господарським судом. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України). Тобто, одним із основних принципів господарського судочинства - є саме своєчасність вирішення судом спору, способом дотримання якого і є можливість роз`єднання позовних вимог, якщо суд вбачає, що це надасть змогу здійснити більш якісний розгляд справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №910/3748/20). У даному випадку суд першої інстанції дійшов до правильного висновку що розгляд в одному провадженні вимог про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неcплати відповідачем послуг перевезення на підставі 97 договорів-заявок, є обставиною, яка значно утруднить розгляд справи та призведе до затягування такого розгляду. Таке роз`єднання позовних вимог не призвело до прийняття місцевим господарським судом неправильного судового рішення по суті спору. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК 2005. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 у справі №907/875/20 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік