Постанова 4870 № 907/872/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" липня 2021 р. Справа №907/872/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Галушко Н.А. суддів Желік М.Б. Орищин Г.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК 2005" б/н від 23.04.2021 (Вх.№ ЗАГС 01-05/1491/21 від 27.04.2021) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 (повний текст складено 06.04.2021) у справі № 907/872/20 за позовом: Фізичної особи-підприємця Яцини Володимира Олександровича, м. Ужгород до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК 2005", м. Ужгород про стягнення 38 075,84 грн Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. Позивачем заявлено про стягнення 650 020,16 грн, які включають 544 000,00 грн боргу за надані на підставі поданих суду договорів-заявок у кількості 97 штук послуги перевезення, а також 66 296,83 грн втрат від інфляції та 39 723,33 грн трьох відсотків річних, нарахованих у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання по оплаті цих послуг. Ухвалою суду від 04.11.2020 №907/736/20 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті. В подальшому, ухвалою суду від 16.12.2020 постановлено роз`єднати позовні вимоги фізичної особи-підприємця Яцини Володимира Олександровича до ТОВ "ТПК 2005", виділивши в самостійні провадження частину позовних вимог. При цьому, позовні вимоги про стягнення 38 075,84 грн за договорами - заявками №0175 від 20.03.2018, №0204 від 02.04.2018, №01207 від 04.04.2018, №0206 від 04.04.2018 та №0223 від 05.04.2018 виділено в самостійне провадження. На підставі зазначеної ухвали від 16.12.2020, відділом діловодства та забезпечення судового процесу Господарського суду Закарпатської області 21.12.2020 зареєстровано виділення у самостійне провадження вказаних вимог як справу № 907/872/20. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив надані йому за Договорами - заявками №0175 від 20.03.2018, №0204 від 02.04.2018, №01207 від 04.04.2018, №0206 від 04.04.2018 та №0223 від 05.04.2018 послуги перевезення, внаслідок чого у нього виникла заборгованість на суму 32 000,00 грн. Крім того, в зв`язку з порушенням грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України перевізником-позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача 2 350,15 грн трьох відсотків річних від прострочених сум, а також 3 725,69 грн втрат від інфляції. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 у справі №907/872/20 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ТПК 2005" на користь Фізичної особи-підприємця Яцини Володимира Олександровича суму 38 075,84 грн, в т. ч. 32 000,00 грн боргу за надані послуги, 2 350,15 грн трьох відсотків річних від прострочених сум та 3 725,69 грн втрат від інфляції. Рішення суду мотивовано тим, що факт надання послуг на заявлену суму підтверджується наявними у матеріалах справи Актами виконаних робіт, підписаними уповноваженим представником відповідача. Вказаними актами сторонами також зафіксовано відсутність претензій одна до одної. Короткий зміст вимог апеляційної скари та відзиву на апеляційну скаргу. ТОВ "ТПК 2005" подано апеляційну скаргу №12 від 23.04.2021, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 у справі №907/872/20 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник вважає, що роз`єднання позовних вимог на двадцять самостійних проваджень є безпідставне та процесуально не обгрунтоване, не сприяє виконанню господарського судочинства. Також, скаржник зазначає, що його не було повідомлено належним чином про відкриття провадження у справі, чим позбавлено останнього прав на заперечення у розгляді справи в порядку спрощеного провадження, подання заяви про застосування строків позовної давності, подання відзиву на позовну заяву та доказів на свій захист. Скаржником також подано заяву 12, у якій просить застосувати до позовних вимог про стягнення 38 075,84грн ФОП Яцини В.О. наслідки спливу позовної давності щодо основної тв додаткових вимог, посилаючись на те, що враховуючи те, що пзивачем позовну заяву подано до суду 29.10.2020 строк позовної давності, що випливає із договорів перевезення заявки №0175 від 20.03.2018, №0204 від 02.04.2018, №01207 від 04.04.2018, №0206 від 04.04.2018 та №0223 від 05.04.2018 минув, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, скаржник посилається на те, що він не брав участі у судовому засіданні у суді першої інстанції, а процесуальний строк на апеляційне оскарження не пропущений, що є достатньою підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності, що відповідно, буде спрямоване на створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до правосуддя та до реалізації і захисту їх прав, а не обмеження. ФОП Яцина В.О. у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що враховуючи те, що матеріали справи №907/872/20 містять докази отримання відповідачем ухвали суду про відкриття провадження від 30.12.2020, посилання останнього, що він не знав про існування даної справи і як наслідок був позбавленийу праві на заперечення у розгляді справи і порядку спрощеного провадження, поданні заяви про застосування строків позовної давності, поданні відзиву на позовну заяву та доказів на свій захист не відповідає фактичним обставинам справи та є необгрунтованим. Також, позивач зазначає, що скаржник не надав жодних доказів на доведення вимог, викладених в апеляційній скарзі, що виключає будь-які законні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Позивач також зазначає, що у випадку навмисного правопорушення або неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється у три роки. Процесуальні дії суду у справі. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2021, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 апеляційну скаргу ТОВ "ТПК 2005" залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в розмірі 3 153 грн, належні докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу (поштову квитанцію та опис вкладення) протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників спрви за наявними у справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Між Фізичною особою - підприємцем Яциною Володимиром Олександровичем (перевізник) та ТОВ «ТПК 2005» (замовник) укладено Одноразові договори - заявки на перевезення вантажів автотранспортом №0175 від 20.03.2018, №0204 від 02.04.2018, №01207 від 04.04.2018, №0206 від 04.04.2018 та №0223 від 05.04.2018, порядок та форма розрахунку: безготівковий розрахунок протягом 5-10 банківських днів з дня отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунку - фактури, CMR, договору - заявки). На виконання вказаних договорів - заявок позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними накладними CMR № 193041909, CMR № 193041935, CMR № 193041950, CMR № 193041942, CMR № 193041956 та Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №93 від 21.03.2018, №107 від 03.04.2018, №111 від 05.04.2018, №112 від 05.04.2018, №114 від 06.04.2018. Зазначені акти здачі-приймання робіт складені в місті Ужгород; сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. Додатками до актів є виписані цього ж дня рахунки № 93, №107, №111, №112, №114. В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем наданих послуг. З огляду на викладене, позивач, посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та поставив вимогу про стягнення 2 350,15грн трьох відсотків річних, а також 3 725,69грн втрат від інфляції. Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до ТОВ «ТПК 2005» про стягнення 38 075,84 грн за договорами - заявками №0175 від 20.03.2018, №0204 від 02.04.2018, №01207 від 04.04.2018, №0206 від 04.04.2018 та №0223 від 05.04.2018. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини внаслідок укладення одноразових договорів на надання послуг по перевезенню вантажів. Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частинами 1, 2 та 3 статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно з положеннями частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). Статтями525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. ст. 929, 931 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Нормами ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як зазначалось вище, спір у справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за договорами- заявками на надання послуг по перевезенню вантажів. Пунктом 2 договорів - заявок сторони погодили вартість послуг по перевезенню вантажів. Оплата за надані послуги повинна бути проведена по безготівковому розрахунку протягом 10 банківських днів по отримання оригіналів документів (акта виконаних робіт, рахунку - фактури, CMR, договору - заявки). Факт надання послуг на заявлену суму підтверджується наявними у матеріалах справи Актами виконаних робіт, підписаними уповноваженим представником відповідача. Вказаними актами сторонами також зафіксовано відсутність претензій одна до одної. Оскільки додатками до Актів є договори-заявки та рахунки на оплату, суд доходить висновку, що вручення таких документів відбулося в день підписання Акту виконаних робіт. Зважаючи на встановлений договорами порядок розрахунків, відлік строку на оплату отриманих відповідачем послуг, тривалістю п`ять або десять банківських днів, починається з дня наступного, за днем підписання відповідного Акту виконаних робіт. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів оплати наданих послуг всього на суму 32 000,00 грн матеріали справи не містять, тому вимога по стягнення суми боргу в примусовому порядку є підставною та обґрунтованою. Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Виходячи зі змісту цієї статті вина це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання або для запобігання заподіянню шкоди. При цьому, вина у формі умислу включає в себе намір не вживати зазначені заходи для належного виконання зобов`язання. Оскільки вина, відповідно до вказаної статті презюмується, відповідно до вимог статті 13 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести відсутність у нього наміру із вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом. За таких обставин, вимога позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 32 000,00 грн підлягає до задоволення в повному обсязі. Щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат судова колегія зазначає таке. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, також не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Судова колегія, перевіривши здійснені судом першої інстанції розрахунки річних та інфляційних втрат по кожному договору окремо за період: з дня виникнення прострочення (наступний день після спливу 10 банківських днів) до дня складання позовної заяви (22.10.2020), прийшла до висновку, що нараховані штрафні санкції є вірними та підлягають стягненню в сумі 2 350,15 грн трьох відсотків річних від прострочених сум та 3 725,69 грн втрат від інфляції. Щодо поданої скаржником заяви про застосування до позивача наслідків спливу позовної давності щодо основної та додаткових вимог судова колегія зазначає таке. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ЦК України). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру). Відповідно до частини першої ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16). Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо (постанова Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16). Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Тобто, це є нормою матеріального права, яка не визначає ніяких виключень або інших підстав, щодо неможливості подання заяви про застосування строків позовної давності, відповідно, покладає обов`язок на сторону подати заяву про застосування строку позовної давності до винесення рішення судом, що не було зроблено скаржником. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом направлялась ухвала про відкриття провадження у справі на адресу відповідача, відповідачем отримано ухвалу суду про відкриття провадження від 30.12.2020 (ухвала суду від 30.12.2020 була надіслана на його юридичну адресу та отримана ним 04.01.2021, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення), тобто відповідач знав про розгляд справи в суді першої інстанції та міг подати відповідну заяву до винесення рішення, а також міг подати відповідні докази та заперечення, однак не вчинив відповідних дій, а отже не скористався наданим йому процесуальними праами. Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України). Щодо посилання скаржника на те, що роз`єднання позовних вимог на двадцять самостійних проваджень є безпідставне та процесуально не обгрунтоване, не сприяє виконанню господарського судочинства судова колегія зазначає таке. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року). Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку норм ГПК України. Відповідно до вимог статті 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки. Згідно з частиною першою статті 173 ГПК в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред`явити позов до кількох відповідачів, об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо. Отже, приписи частини шостої статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №910/15196/20). Предметом позовних вимог у поданій на розгляд суду позовній заяві є стягнення коштів, які складають суму боргу за послуги перевезення, надані на виконання договорів-заявок у кількості 97 штук, а також трьох відсотків річних за користування чужими коштами, а також втрат від інфляції, нарахованих позивачем по кожному договору окремо в зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по оплаті отриманих послуг. Позовні вимоги хоча і є тотожними між одними і тими ж суб`єктами господарювання, однак, виникають з різних правових підстав і за своїм змістом є окремими предметами спору; відносно кожної наданої послуги перевезення подані окремі розрахунки заборгованості, зазначені вимоги не пов`язані спільними доказами, з яких неможливо було б відокремити дані щодо кожної окремої заявки, тобто заявлені позивачем вимоги не пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України визначено право суду за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Про роз`єднання позовних вимог суд постановляє ухвалу. За вказаних обставин, судова колегія вважає, що сумісний розгляд заявлених позивачем позовних вимог ускладнив би виконання завдання господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав та своєчасного вирішення спору; перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору у межах процесуальних строків, встановлених ГПК України, оскільки дослідження обставин справи та перевірка їх доказами може зайняти значний проміжок часу. Отже, суд першої інстанції правомірно роз`єднав позовні вимоги, виділивши в самостійні провадження вимоги про стягнення боргу (об`єднавши по п`ять договорів в кожне) окремо в різні дати. Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. В ході судового розгляду, скаржник не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 у справі №907/872/20 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає. Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ : 1.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.04.2021 у справі №907/872/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК 2005" б/н від 23.04.2021 (вх.№ ЗАГС 01-05/1491/21 від 27.04.2021) без задоволення. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника

2. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28.07.2021. Головуючий суддя Галушко Н.А. суддя Желік М.Б. суддя Орищин Г.В.