Постанова 4804 № 229/4476/20

Єдиний унікальний номер 229/4476/20 Номер провадження 22-ц/804/1654/21 Головуючий в І інстанції Панова Т.Л. Єдиний унікальний номер 229/4476/20 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/1654/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Гладуха О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 08 квітня 2021 року цивільну справу №229/4476/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро бета» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, (головуючий у 1 інстанції суддя Панова Т.Л.) В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого вона зазначила, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У 2012 році вона надала довіреність на ім`я ОСОБА_2 щодо представництва її інтересів як власника земельної ділянки з правом укладати договори оренди, обміну, тощо. В 2018 році їй стало відомо, що 26.09.2017 року від її імені представником було укладено з відповідачем договір емфітевзису на строк 100 років, предметом якого є належна їй земельна ділянка. Не погодившись з цим, вона 19.01.2018 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про припинення дії довіреності, про що повідомила відповідача. Правочин, укладений повіреним в результаті дій, які не охоплюються змістом договору доручення і не схвалені довірителем, не відповідає вимогам закону. Проте відповідач, якій був обізнаний про скасування довіреності, всупереч принципам добросовісності та чесній діловій практиці, здійснив реєстрацію оспорюваного договору емфітевзису земельної ділянки. Оскільки договір укладено в порушення ч.3 ст.203 ЦК України, він не відповідає її вільному волевиявленню як учасника правочину, її внутрішній волі, то просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1425586500:04:000:0328 від 26.09.2017 року, укладений між нею та ТОВ «Агро-бета», що зареєстрований 10.04.2018 року виконавчим комітетом Дружківської міської ради Донецької області. Також стягнути з відповідача на її користь судові витрати. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про витребування інформації з ДП «Національні інформаційні системи» відносно здійснених перевірок даних з Єдиного реєстру довіреностей, а саме щодо довіреності, виданої нею на ім`я ОСОБА_2 . Дана інформація має вирішальне значення та підтверджувала би той факт, що відповідач, якому було відомо про скасування спірної довіреності, свідомо здійснив дії щодо укладання договору оренди земельної ділянки із зазначенням дати, коли довіреність була чинна. Цей факт на її думку також підтверджується змістом оспорюваного договору, в якому зазначено, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ «Агро бета» за договором емфітевзису. Суд не з`ясував, коли саме було проведено припинення договору емфітевзису та зареєстровано право оренди земельної ділянки. Дані обставини позбавили позивачку права обґрунтувати свою правову позицію. Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Від представника відповідача на адресу апеляційного суду надійшло клопотання щодо розгляду справи у їх відсутність. Позивач апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 28 липня 2021 року не повідомила і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вона не з`явилась у судове засідання без поважних причин. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін наступних підстав. У даній справі виникли правовідносини, пов`язані з орендою землі, які регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон), ЦК України, іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів України, у випадках, передбачених цим Законом, а також договором оренди. Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». Відповідно до приписів ст.13 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. З матеріалів справи встановлено, що позивачка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН №035750 від 19.08.2004 року є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1425586500:04:000:0328, яка розташована за адресою Донецька область, Ясинуватський район, Розівська сільська рада. 20 березня 2012 року ОСОБА_1 видала довіреність ВРР № 245724, якою уповноважила громадянина ОСОБА_3 і громадянина ОСОБА_2 бути її представниками з усіма необхідними повноваженнями з будь-яких питань, які стосуються її, як власника земельної ділянки площею 4,630 гектара, кадастровий номер 1425586500:04:000:0328, 1425586500:04:000:0329, яка розташована на території Розівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН №035750 від 19.08.2004 року). Для цього надала їм право представляти її інтереси з усіх без винятку питань, що стосуються її як власника земельної ділянки, зокрема укладати договори оренди земельної ділянки; договори про розірвання укладених договорів; визначати термін та інші суттєві умови договору самостійно та на власний розсуд. За цією довіреністю представники мають право подавати, підписувати всі заяви та будь-які документи, а також здійснювати інші юридично значимі дії, передбачені чинним законодавством та які на думку представників будуть доцільними для правильного і ефективного захисту її законних інтересів і прав при здійсненні наданих цією довіреністю повноважень. Довіреність видана з правом передоручення та діє до 20 березня 2032 року. 26 вересня 2017 року між ТОВ «Агро-Бета» та ОСОБА_1 , в особі її представника ОСОБА_2 , якій діє на підставі довіреності від 20.03.2012 року, укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передала орендарю у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1425586500:04:000:0328 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 035750 від 19.08.2004 року), загальною площею 4,2715 га, яка розташована за адресою Донецька область, Ясинуватський район, Розівська сільрада. Строк дії договору починається з моменту його підписання та закінчується 31.10.2065 року. (п.9) За пунктом 19 даного договору до використання земельної ділянки за цільовим призначенням орендар приступає після реєстрації права оренди відповідно до чинного законодавства. Відповідно до п.20 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється відповідно до чинного законодавства. Згідно з п.43 сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди земель, скріплюють його своїми підписами, що є моментам укладення договору. За пунктом 46 договору обов`язки щодо державної реєстрації права оренди покладаються на орендаря. Усі реєстрації цього договору та права оренди несе орендар. Факт передачі земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі від 26 вересня 2017 року, якій містить підписи представника орендодавця ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника орендаря ТОВ «Агро-Бета» - Скроботова Є.А. 19.01.2018 року дію довіреності від 20.03.2012 року, бланк ВРР 245724, приватним нотаріусом Дорменок Ю.М, припинено на підставі заяви ОСОБА_1 про скасування довіреності від 19.01.2018 року. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ТОВ «Агро-Бета» за вказаним договором прийнято державним реєстратором Виконавчого комітету Дружківської міської ради Сисіною Ю.В. 10.04.2018 року. Протягом 2018 2020 років відповідач користується спірною земельною ділянкою та сплачує на користь позивача орендну плату, що підтверджується копіями платіжних доручень та електронних платіжних переказів на ім`я ОСОБА_1 , якими підтверджується сплата відповідачем позивачу оплати в сумі 3336,12 грн за 2018-2019 роки та 5004,10 грн за 2020 рік. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту укладення представником договору оренди з перевищенням своїх повноважень, або укладення його після скасування довіреності. Договір укладений з дотриманням норм чинного законодавства, право оренди зареєстровано, в порядку, чинному на момент його реєстрації, судом не встановлено факту порушення її прав при укладенні спірного договору, а тому відсутні підстави для визнання договору оренди недійсним. Апеляційний суд погоджується з таким висновком та не приймає доводів апеляційної скарги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку. В статті 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору. Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. Правовідносини представництва при здійсненні правочинів врегульовано главою 17 ЦК України. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. З огляду на положення статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені. Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19., Перша судова палата Касаційного цивільного суду Верховного суду у постанові №621/2173/16 від 03 лютого 2021 року. У даному випадку убачається, що довіреністю від 20 березня 2012 року позивачка уповноважила ОСОБА_2 на укладення від її імені договорів оренди спірної земельної ділянки, у тому числі з правом визначати термін та інші суттєві умови договору самостійно та на власний розсуд. Відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 діяв з перевищенням повноважень чи всупереч інтересам довірителя, ОСОБА_1 , а також наявність домовленості представника позивачки з відповідачем і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці ОСОБА_2 при укладенні спірного правочину. При цьому, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Довіреність від 20 березня 2012 року позивачкою видана на ім`я ОСОБА_2 добровільно, на день укладення останнім договору оренди не скасована, ОСОБА_1 не оскаржувалася, у встановленому законом порядку недійсною не визнавалась. Крім того, у матеріалах справи наявні копії платіжних доручень та електронних платіжних переказів на ім`я позивача щодо внесення орендної плати за договором. Зазначене свідчить про наявність реального наміру сторін щодо виконання договору та фактичне схвалення правочину особою, яку представляв ОСОБА_2 . Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо вчинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки ТОВ «Агро-Бета» за вказаним договором після скасування довіреності, оскільки відповідно до п 46 укладеного сторонами договору визначено, що обов`язки щодо державної реєстрації права оренди покладаються на орендаря. Тобто сторонами було узгоджено, що всі дії щодо відповідної реєстрації вчиняються відповідачем по справі та не пов`язуються з наявністю у ОСОБА_2 представницьких повноважень на час реєстрації. Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що договір оренди від 26.09.2017 року фактично був укладений після скасування довіреності у січні 2018 року оскільки статтею 12 ЦПК України визначено, що одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін. Згідно з ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. З матеріалів справи убачається, що оспорюванний договір укладено у простій письмовій формі, що відповідає вимогам ст. 14 Закону України «Про оренду» землі (у редакції, що діяла під час укладання спірного договору). Під час укладання договору оренди землі сторони визначились з моментом початку перебігу та припинення дії вказаного договору. Пунктом 43 укладеного договору сторони визначили, що момент підписання договору моментам укладення договору. Наведена умова договору не суперечить загальними нормами цивільного законодавства, зокрема ст. 640 ЦК України, якою момент укладення договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору. Оскільки убачається, що сторони прямо зазначили, що моментом укладання договору є момент його підписання, тобто у даному випадку 26 вересня 2017 року, то немає підстав вважати, що на час укладання спірного договору у представника позивачки були відсутні відповідні повноваження. За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказів на підтвердження того, що договір оренди від 26.09.2017 року фактично був укладений після скасування у січні 2018року довіреності, позивачкою не надано. Щодо тверджень позивачки про те, що судом не надано оцінки попередньому договору емфітевзису між сторонами, то дана обставина не має правового значення по суті справи, та не входить до предмета доказування відповідно до ст. 77 ЦПК України. Також немає правового значення й незадоволення судом першої інстанції клопотання про витребування доказів, адже обставини, які позивач хотіла підтвердити зазначеними доказами, у урахуванням вище наведеного не впливають на результат розгляду справи по суті. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесені з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 08 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.В. Агєєв Ю.М.Мальований Повний текст постанови складено 29 липня 2021 року Суддя-доповідач В.В. Папоян