Постанова 4804 № 229/4068/19

Єдиний унікальний номер 229/4068/19 Номер провадження 22-ц/804/2168/20 Головуючий у 1 інстанції Гонтар А.Л. Єдиний унікальний номер 229/4068/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/2168/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Гладуха О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 19 лютого 2020 року цивільну справу №229/4068/19 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Камос» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання договору недійсним (головуючий у 1 інстанції суддя Гонтар А.Л.), В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року СТОВ «Камос» звернулось до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування позову ними зазначено, що 01.11.2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 1425583100:02:000:0131, який 12 серпня 2008 року зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 04.08.170.00040. Відповідно до умов договору позивачу в оренду строком на 15 років, тобто до 12 серпня 2023 року, передана земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, площею 5,44 га (рілля). Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_2 24 травня 2019 року з інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру позивачу стало відомо, що 14.08.2017 року ОСОБА_2 за Договором про встановлення права користування земельної ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) передала спірну земельну ділянку у користування ОСОБА_1 на строк на 100 років. Державна реєстрація права оренди здійснена 14 серпня 2017 року. Вважає, що укладений між відповідачами договір є протиправним та порушує права первісного орендаря - СТОВ «Камос». Просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір про встановлення права користування земельної ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) площею 5,44 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 10 серпня 2017 року. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 19 лютого 2020 року позовні вимоги було задоволено. Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) загальною площею 5,44 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, розташованої на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, укладений 10 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований Костянтинівською міською радою 14 серпня 2017 року, номер запису про державну реєстрацію 36603133. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат Не погодившись з зазначеним рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів посилається, що позивачем не доведено порушення його прав, зокрема з боку ОСОБА_1 , якій не було відомо про існування договору від 01.11.2007 року. Крім того, судом першої інстанції не було належним чином з`ясовано усіх обставин, які мають значення по справі, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Зазначає, що наданий позивачем договір не підтверджує виникнення у нього права користування спірною земельною ділянкою, оскільки згідно із договором орендарем є СТОВ ім.С.М. Кірова, та доказів правонаступництва позивачем не надано. Позивачем не доведено, що зазначена в договорі оренди землі земельна ділянка є предметом оспорюваного договору. У договорі, на якій посилається позивач, відсутній кадастровий номер земельної ділянки, що є істотною умовою; позивачем не надано додатків до цього договору (план земельної ділянки, акт прийому-передачі тощо), які є його невід`ємною частиною, що в цілому ставить під сумнів факт його укладання. Судом взагалі не було досліджено оспорюваний договір, якій укладався між відповідачами, в матеріалах справи відсутня його копія. Також судом не було враховано, що до ОСОБА_2 перейшла у власність лише ? частина спірної земельної ділянки. Не зазначено, на яких саме правових підставах договір визнано недійсним, у чому саме він суперечить Цивільному Кодексу України. Крім того, вважають, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки у позовній заяві фактично були відсутні ідентифікаційні ознаки договору, які зазначені у рішенні суду. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого вона погоджується з доводами, які зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо невірного застосування судом норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та невірної оцінки доказів. Особи, які приймають участь у справі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та інформацією з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта». Апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 04 листопада 2020 року останні не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з`явилися у судове засідання без поважних причин. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У даній справі виникли правовідносини, пов`язані з орендою землі, які регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон), ЦК України, іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів України, у випадках, передбачених цим Законом, а також договором оренди. Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». Відповідно до приписів ст.13 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. За правилами статті 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Підстави припинення договору оренди визначені статтею 31 Закону України «Про оренду землі», у якій зазначено зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Статтею 32 наведеного закону визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та СТОВ ім. С.М. Кірова (після зміни назви СТОВ «Камос») укладено договір оренди землі, за яким позивачу передано в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,44 га (рілля), що розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, строком на п`ятнадцять років. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Відповідно до пункту 35 зазначеного договору оренди дія договору припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря; в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї сторони внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п.36). Пункт 37 встановлює, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. В пункті 38 договору оренди встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни або розірвання умов договору. Договір був зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 12 серпня 2008 року за № 04.08.170.00040. Тобто, договір оренди земельної ділянки, укладений між позивачем та ОСОБА_3 , був зареєстрований 12 серпня 2008 року відповідно до вимог законодавства, що діяло на той час, а тому він є чинним з моменту його державної реєстрації. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після її смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 травня 2010 року її спадкоємцями, які прийняли спадщину до складу якої входить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,44 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, стали ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на ? частину земельну ділянку кадастровий номер 1425583100:02:000:0131 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.05.2010 року. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.05.2019 року, 10 серпня 2017 року між ОСОБА_5 , як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу), згідно якого власник надає в користування землекористувачу ? частки земельної ділянки загальною площею 5,44 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області. Договір укладено на 100 років, починаючи з дати його реєстрації; за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендну плату в розмірі 50000 грн. за весь період користування. Право користування за цим договором було зареєстровано відповідно до законодавства 14 серпня 2017 року, номер запису 36603133. Відповідно до частин першої, другої статті 407 ЦК України користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Зокрема, одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (пункт 3 частини першої статті 395 ЦК України). За таких обставин, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу) з ОСОБА_1 , земельна ділянка перебувала в оренді позивача, відповідач не мав права повторно передавати її в користування. Та, з огляду на те, що оспорюваних договір укладений з порушенням вимог статей 30, 319, 525, 526, 651 цього Кодексу та статті 15 Закону України «Про оренду землі», дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і визнав недійсним договір оренди спірної земельної ділянки тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203 ЦК України. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не приймає доводи апеляційної скарги оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм належну оцінку. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Положеннями статей 210, 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації. За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення та реєстрації договору оренди землі), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України). З матеріалів справи убачається, що 10.08.2017 року, тобто під час дії договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року, ОСОБА_2 на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою надала, а ОСОБА_1 , прийняла в користування ? частину спірної земельної ділянки кадастровий номер 1425583100:02:000:0131 на 100 років. Право користування частиною земельної ділянки за вказаним договором було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.08.2017 року за номером 36603133. Таким чином, відповідачами при укладенні оспорюваного договору про встановлення права користування земельною ділянкою було допущено порушення вимог законодавства, що призвело до порушення прав позивача, як первісного орендаря. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , з якими погодилась у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , щодо зміни сторони по договору оренди землі, оскільки з матеріалів справи убачається, що відповідно до п.38 укладеного договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року та ст..31 Закону України «Про оренду землі» до ОСОБА_2 , як до спадкоємця ОСОБА_6 , перейшли всі права і обов`язки за вищезазначеним договором. Наведений факт підтверджується також отриманням відповідачем ОСОБА_2 від позивача плати за оренду землі. Зокрема нею отримано у 2012 ріці 430 кг пшениці в рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою; у 2013 році отримано 1265 грн плати за оренду земельної ділянки; у 2015 році - 1552 грн.; у 2016 році - 1802,50 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що СТОВ «Камос» не є правонаступником СТОВ «ім. С.М. Кірова» спростовуються матеріалами справи. Відповідно до протоколу №2 зборів учасників СТОВ ім. С.М. Кірова від 18 листопада 2015 року найменування товариства було змінено на СТОВ «Камос» Зміна найменування сторін договору оренди землі, зокрема внаслідок реорганізації юридичної особи або зміни типу акціонерного товариства, не є підставою для внесення змін до договору оренди землі та/або його переоформлення. Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено, що зазначена в договорі оренди землі земельна ділянка є предметом оспорюваного договору, договір оренди не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», істотних умов, зокрема щодо зазначення кадастрового номеру земельної ділянки. На час укладення та реєстрації договору оренди частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі» не відносила до його істотних умов кадастровий номер земельної ділянки. Крім того, відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом. Отже, якщо відсутність у договорі кадастрового номера земельної ділянки, не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, зокрема в частині проведення розрахунків, то це не тягне відповідних правових наслідків, зокрема щодо недійсності договору. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 була власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, площею 5,44 га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДН № 137601, виданим 08 червня 2005 року Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області. Та саме вказана земельна ділянка є предметом оренди за договором оренди від 01 листопада 2007 року. В подальшому право власності на ? частину цієї земельної ділянки та, відповідно права та обов`язки орендаря за договором оренди, в порядку спадкування перейшли до ОСОБА_2 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину від 28.05.2010 року та зареєструвала у встановленому законом порядку своє право власності. Наведене підтверджується зокрема відміткою щодо зміни орендодавця у договорі оренди та відомостями щодо отримання новим власником орендної плати за період 2012- 2016 роки. Та, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, ? частина зазначеної вище земельної ділянки, кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, за договором про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу) від 10.08.2017 року була передана ОСОБА_5 у користування ОСОБА_1 . Доводи щодо виходу за межі позовних вимог апеляційним судом не приймаються до уваги оскільки відповідно до 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду позивач просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір про встановлення права користування земельної ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) площею 5,44 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0131, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, за яким ОСОБА_1 отримала право користування ? частиною вказаною земельної ділянки. Тобто предметом позову є саме договір за яким ОСОБА_5 передала у користування ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1425583100:02:000:0131. Та зазначення в судовому рішенні ідентифікаційних ознак оспорюваного договору не є виходом за межі позовних вимог, оскільки обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Назва та інші реквізити зазначеного в рішенні суду договору про користування земельною ділянкою якій укладено між відповідачами повністю відповідає інформації викладеній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що до ОСОБА_2 перейшла у власність лише ? частина спірної земельної ділянки та судом не було досліджено оспорюваний договір, якій укладався між відповідачами та в матеріалах справи відсутня його копія, оскільки це не спростовує правильність правових висновків суду. Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. (ч.4 ст.81 ЦПК) За положеннями ч.4 та ч.5 ст. 12 ЦПК України кожна сторонам несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Звернувшись до суду з позовом, позивач на підтвердження укладення між відповідачами договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу) від 10 серпня 2017 року надав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.05.2019 року, яка досліджена судом, про що зазначено в судовому рішенні, тобто достовірно довела факт укладання опрюрюванного договору. За таких обставин, саме на відповідачів покладається обов`язок спростувати наведений факт, проте таких доказів ними надано не було. Пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України Учасники визначено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє в реалізації ними прав, передбачених законом. У відповідності до вимог процесуального права, судом роз`яснено відповідачам обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ним обставин. Проте, посилаючись на не дослідження судом договору, відповідачами ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції копію договору надано не було. Ухвала Донецького апеляційного суду від 30.09.2020 року про витребування належним чином засвідченої копії договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзісу) від 10 серпня 2017 року відповідачами не виконана. Про причини невиконання ухвали суду в порушення положень ст. 84 ЦПК України ними не повідомлено. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним факт укладання оспорюванного договору, що підтверджується матеріалами справи та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Решта доводів апеляційної скарги доводи, зводяться до переоцінки доказів та були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.Д. Канурна Ю.М.Мальований