Постанова 4873 № 910/10131/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" липня 2021 р. Справа№ 910/10131/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Коротун О.М. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 (повний текст рішення складено 02.03.2021) у справі № 910/10131/18 (суддя Гулевець О.В.) за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 31 472,60 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 31 472,60 грн. Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем грошових зобов`язань за договором №141 оренди газопроводів та споруд на них від 24.03.2005 у редакції договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" пеню у розмірі 6 734,34 грн, 3% річних у розмірі 5 071,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 19 637,03 грн та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Справа розглядалась різними складами колегії суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи перебування суддів Гаврилюка О.М. та Коротун О.М. у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/10131/18 розглядалась протягом розумного строку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18 повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник вказує на те, що не надавав позивачу завдання здійснювати технічне обслуговування належних Компанії газопроводів, оскільки сам відповідач не здійснює діяльності з розподілу природного газу споживачам та не використовує ці газопроводи для власних потреб, отже, у відповідача відсутні зобов`язання за договором, відтак, у відповідача не настає відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Скаржник вважає, що технічне обслуговування газопроводів є обов`язком Оператора ГРМ, який використовує ці газопроводи для здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу, оскільки Законом України «Про ринок природного газу» визначено обов`язок Оператора ГРМ за свій рахунок здійснювати експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 24.03.2005 між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", правонаступником якого є позивач, (орендар, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", правонаступником якого є відповідач, (орендар, відповідач) був укладений договір оренди №114-П, відповідно до якого відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, вартість якого визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів і становить 3 150 000 грн. Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Малинівського району Рівненської області та отримання на цій основі прибутку. Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 договору). За актом приймання-передачі майна, яке передається в оренду ПАТ «Рівнегаз», що є додатком до договору, позивач отримав в оренду майно: Підвідний газопровід школи с.Острожець до с.Бобин Млинівського району Рівненської області, загальною довжиною м/споруди, од 23540/3, вартістю 2 625 000,00 грн. Оскільки, з часу укладення між сторонами договору оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005, обставини, на яких він був укладений, істотно змінились, зокрема, відбулись зміни у нормативно-правовому регулюванні правовідносин на підставі Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №228 від 07.03.2013 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)", позивач звернувся до Господарського суд м. Києва з позовом про внесення змін в договір оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005, виклавши його в редакції додаткової угоди № 2 до договору оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005. Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарський суду від 13.05.2015, позов задоволено в повному обсязі, внесено зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005, в редакції Додаткової угоди № 2 до договору. Додатковою угодою №2 від 06.06.2014 до договору оренди газопроводів та споруд на них №141 від 24.03.2005 викладено умови договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) у відповідній редакції (надалі - договір). Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором відповідач, за договором замовник, передає позивачу, за договором виконавцю, в експлуатацію складові Єдиної газотранспортної системи, які безпосередньо приєднані до газових мереж позивача, який є газорозподільним підприємством, та використовуються для забезпечення розподілу природного газу (договір укладається з газорозподільним підприємством), або які призначені для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам (договір укладається з газорозподільним підприємством), або які призначені для транзитного, міждержавного, міжрегіонального транспортування природного газу (договір укладається з газотранспортним підприємством). Надання послуг з експлуатації об`єкта включає здійснення позивачем комплексу технічних заходів, необхідних для забезпечення розподілу (транспортування) природного газу, виконання робіт з технічного обслуговування, огляду, обстеження та поточного ремонту, в строки та порядку, що передбачені цим договором та чинними нормативно-правовими актами (п. 1.3. договору). Згідно із п. 1.4. договору перелік послуг (робіт) з експлуатації об`єкта газопостачання, що надаються позивачем (додаток 2), у якому вказується, зокрема, графік виконання та вартість таких послуг (робіт), є невід`ємною частиною цього договору. Вартість послуг (робіт) визначається сторонами відповідно до переліку послуг (робіт) з експлуатації об`єкта газопостачання, що надаються позивачем відповідачу, та становить 109 383 (сто дев`ять тисяч триста вісімдесят три) гривень 08 копійок, крім того, податок на додану вартість (ставки ПДВ 20%) 21 876 (двадцять одна тисяча вісімсот сімдесят шість) гривень 62 копійки (п. 2.1. договору). Відповідно до п. 2.2. договору відповідач сплачує позивачу вартість послуг (робіт) з експлуатації об`єкта відповідача, визначену в пункті 2.1 цього розділу, на поточний рахунок позивача з урахуванням податку на додану вартість в такому порядку: плановими платежами із розрахунку 25 відсотків вартості наданих послуг (робіт) з урахуванням ПДВ від суми оплати, які проводяться не пізніше 25 числа останнього місяця кварталу. У п. 2.4 договору сторони погодили, що фактичні обсяги наданих послуг (робіт) оформлюються щокварталу актом наданих послуг (робіт), який складається та подається позивачем на розгляд відповідача у двох примірниках. Відповідач зобов`язується протягом 5 днів від дати передачі актів наданих послуг (робіт) підписати їх та повернути один примірник кожного акта позивачу або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акта. У випадку неповернення відповідачем акта наданих послуг (робіт) та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений строк цей акт вважається погодженим відповідачем в редакції позивача. За несвоєчасну оплату послуг (робіт) позивача відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення (п. 5.2. договору). Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2018. Якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не заявляє про припинення його дії, цей договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідно до умов договору позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 321 842,57 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №000007528 від 27.06.2018 на суму 15 776,79 грн, № 000004128 від 30.03.2018 на суму 15 776,79 грн, № 000013923 від 29.12.2017 на суму 15 776,81 грн, № 000009497 від 29.09.2017 на суму 15 776,79 грн, № 000006701 від 30.06.2017 на суму 15 776,79 грн, № 000004404 від 31.03.2017 на суму 15 776,79 грн, № 000014217 від 30.12.2016 на суму 15 776,81 грн, № 000009446 від 30.09.2016 на суму 15 776,79 грн, № 000007058 від 30.06.2018 на суму 15 776,79 грн, № 000004776 від 31.03.2016 на суму 15 776,79 грн, № 000012818 від 31.12.2015 на суму 32 814,93 грн, № 000012141 від 30.09.2015 на суму 32 814,92 грн, № 000008534 від 30.06.2015 на суму 32 814,92 грн, № 000003989 від 31.03.2015 на суму 32 814,93 грн, № 000012657 від 31.12.2014 на суму 32 814,93 грн, належним чином засвідчені копії наявні у матеріалах справи. Відповідно до заяв № RL-СЛ-261-0117 від 25.01.2017 та № RV01.2-СЛ-3478-0718 від 04.07.2018 проведено зарахування зустрічних однорідних вимог по договору №141 від 24.03.2005 у загальному розмірі 321 842,57 грн. Однак, у зв`язку із простроченням відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг за договором № 141 від 24.03.2005, позивачем нараховані пеня на підставі п. 5.2. договору у сумі 6 763,73 грн, 3% річних у сумі 5 071,84 грн та інфляційні втрати у сумі 19 637,03 грн. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2014 у справі №910/12806/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарський суду від 13.05.2015, внесено зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005, який укладений між позивачем та відповідачем, в редакції Додаткової угоди № 2 до договору, якою викладено нові умови договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП № 228 від 07.03.2013. Відповідно до умов договору, відповідач взяв на себе зобов`язання передати позивачу в експлуатацію складові Єдиної газотранспортної системи, які безпосередньо приєднані до газових мереж виконавця, а позивач зобов`язався надати послуг з експлуатації об`єкта в строки та порядку, що передбачені договором та чинними нормативно-правовими актами (п.п. 1.1. та 1.3. договору). Позивач, в підтвердження факту надання послуг, надав акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №000007528 від 27.06.2018 на суму 15 776,79 грн, №000004128 від 30.03.2018 на суму 15 776,79 грн, №000013923 від 29.12.2017 на суму 15 776,81 грн, №000009497 від 29.09.2017 на суму 15 776,79 грн, №000006701 від 30.06.2017 на суму 15 776,79 грн, №000004404 від 31.03.2017 на суму 15 776,79 грн, №000014217 від 30.12.2016 на суму 15 776,81 грн, №000009446 від 30.09.2016 на суму 15 776,79 грн, №000007058 від 30.06.2018 на суму 15 776,79 грн, №000004776 від 31.03.2016 на суму 15 776,79 грн, №000012818 від 31.12.2015 на суму 32 814,93 грн, №000012141 від 30.09.2015 на суму 32 814,92 грн, №000008534 від 30.06.2015 на суму 32 814,92 грн, №000003989 від 31.03.2015 на суму 32 814,93 грн, №000012657 від 31.12.2014 на суму 32 814,93 грн. Однак, зазначені вище акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не підписані з боку відповідача. Відповідно до п. 2.4. договору (в редакції відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2014 у справі №910/12806/14) фактичні обсяги наданих послуг (робіт) оформлюються щокварталу актом наданих послуг (робіт), який складається та подається позивачем на розгляд відповідача у двох примірниках. Відповідач зобов`язується протягом 5 днів від дати передачі актів наданих послуг (робіт) підписати їх та повернути один примірник кожного акта позивачу або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акта. У випадку неповернення відповідачем акта наданих послуг (робіт) та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений строк цей акт вважається погодженим відповідачем в редакції позивача. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем разом з листами вих. №21/930 від 20.03.2015, №21/2041 від 22.06.2015, №21/3861 від 22.12.2015, 21/3674 від 31.12.2014, №21/2933 від 22.09.2015, №Rv-Cл-3442-0618 від 27.06.2018, №21/2168 від 29.06.2016, № Rv-Cл-3138-0916 від 28.09.2016, № Rv02.6-Cл-4824-1216 від 27.12.2016, №21/1371 від 07.04.2016, №36 від 05.07.2017, № Rv02.2.3.2-Cл-2278-0318 від 28.03.2018, № Rv02.2.3.2-Cл-3442-0917 від 27.09.2017, № Rv02.2.3.2-Cл-4431-1217 від 28.12.2017, № Rv-Cл-1241-0317 від 29.03.2017 направлені на адресу відповідача для підписання акти надання послуг. Докази направлення наявні в матеріалах справи. Натомість, в порушення умов передбачених у п. 2.4. договору, зазначені акти відповідач не повернув, мотивованої відмови від підписання актів чи заперечень щодо надання послуг не надав. Враховуючи викладене, на підставі п. 2.4. договору, акти надання послуг вважаються такими, що підписані відповідачем без зауважень, а послуги такі, що прийняті, у зв`язку із чим, заперечення відповідача щодо прийняття актів здачі-приймання (надання послуг) як належних доказів обставин, на які посилається позивач у позові, суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, оскільки відповідачем не було надано будь-яких письмових заперечень щодо їх укладення та наявності зазначених у них послуг. Таким чином, відповідачем не надано доказів, в розумінні ст.ст. 76-79, 269 ГПК України, на спростування факту отримання від позивача послуг на загальну суму 321 842,57 грн згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг): № 000007528 від 27.06.2018, № 000004128 від 30.03.2018, № 000013923 від 29.12.2017, № 000009497 від 29.09.2017, № 000006701 від 30.06.2017, № 000004404 від 31.03.2017, № 000014217 від 30.12.2016, № 000009446 від 30.09.2016, № 000007058 від 30.06.2018, № 000004776 від 31.03.2016, № 000012818 від 31.12.2015, № 000012141 від 30.09.2015, № 000008534 від 30.06.2015, № 000003989 від 31.03.2015, № 000012657 від 31.12.2014. Позивачем надіслано відповідачу заяви: - №RL-СЛ-261-0117 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 25.01.2017, в якій зазначено, що за даними бухгалтерського обліку, рахується заборгованість ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" за договорами на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у сумі 570 179,79 грн, а саме, зокрема, за договором № 141 у сумі 227 181,81 грн. В свою чергу, станом на 20.01.2017, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" має кредиторську заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором № 14/1291/04 в сумі 817 602,55 грн. Таким чином, позивачем заявлено про припинення зобов`язань перед відповідачем в сумі 50 179,79 грн шляхом повного зарахування зустрічних зобов`язань відповідача перед позивачем на загальну суму 50 179,79 грн, які виникли за договором від 01.10.2004 (в редакції від 01.10.2014) №14/1290/04 у сумі 342 997,98 грн. та за договором від 24.03.2005 (в редакції від 01.10.2014) № 141 у сумі 227 181,81 грн; - № RV01.2-СЛ-3478-0718 від 04.07.2018 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, в якій заявлено про припинення зобов`язань перед відповідачем в сумі 205 494,20 грн, яка виникла на підставі договору №14/1291/04 шляхом повного зарахування зустрічних зобов`язань відповідача перед позивачем на загальну суму 205 494,20 грн, які виникли за договором від 01.10.2004 (в редакції від 01.10.2014) №14/1290/04 у сумі 110 833,44 грн. та за договором від 24.03.2005 (в редакції від 01.10.2014) №141 у сумі 94 660,76 грн. Відповідач, не погоджуючись із зазначеними заявами про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовами про визнання вказаних заяв недійсними. Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 у справі № 918/556/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсним одностороннього правочину оформленого заявою про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 25.01.2017 № RV-СЛ-261-0117 відмовлено, зазначено про те, що судом не встановлено наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, на момент вчинення (укладення) Заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № RV -СЛ-261-0117 від 25.01.2017. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.12.2018 у справі № 918/555/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 та постановою Верховного Суду від 05.06.2019, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсним одностороннього правочину оформленого заявою від 04.07.2018 року №RV01.2-СЛ-3478-0718 про припинення зобов`язань зарахуванням своїх зустрічних однорідних вимог відмовлено, зазначено про те, що настання строків виконання зобов`язань, зокрема, за договорами від 24.03.2005 (в редакції від 01.10.2014) № 141, проводиться зарахування заборгованості з оплати за 2017 та січень-червень 2018. У постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №918/555/18 зазначено про те, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оспорювана заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином відповідача, що вчинений останнім відповідно до статей 601, 602 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, враховуючи, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 918/556/18, рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.12.2018, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 та постановою Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 918/555/18 встановлено, що заяви позивача № RL-СЛ-261-0117 від 25.01.2017 та № RV01.2-СЛ-3478-0718 від 04.07.2018 про зарахування зустрічних вимог по договору № 141 від 24.03.2005 є односторонніми правочинами позивача, що вчинений останнім у відповідності до статей 601, 602 Цивільного кодексу України та відсутні правові підстави для визнання їх недійсними, а тому такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню при розгляді даної справи, а зазначені рішення свідчать про належну обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності зарахування зустрічних вимог по договору № 141 від 24.03.2005 на загальну суму 321 842,57 грн, у зв`язку із чим посилання скаржника на відсутність підстав для надання послуг та заборгованості за спірним договором, є безпідставними. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що замовник сплачує виконавцю вартість послуг (робіт) з експлуатації об`єкта замовника, визначену в пункті 2.1 цього розділу, на поточний рахунок виконавця з урахуванням податку на додану вартість в такому порядку: плановими платежами із розрахунку 25 відсотків вартості наданих послуг (робіт) з урахуванням ПДВ від суми оплати, які проводяться не пізніше 25 числа останнього місяця кварталу. Враховуючи зміст укладеного між сторонами договору, строк, протягом якого відповідач зобов`язаний виконати обов`язок зі сплати позивачу вартості наданих послуг, настав. Позивачем надано відповідачу послуги відповідно до договору № 141 від 24.03.2005 у період з 31.12.2014 по 27.06.2018, а відповідач прийняв надані послуги позивачем без зауважень та заперечень, натомість, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 141 від 24.03.2005 в частині своєчасної оплати за надані послуги. У зв`язку із простроченням оплати вартості наданих послуг позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені на підставі п. 5.2. договору у сумі 6 763,73 грн (за періоди: з 01.08.2017 по 25.08.2017, з 26.09.2017 по 26.03.2018, 26.12.2017 по 26.06.2018, з 26.03.2018 по 04.07.2018, з 26.06.2018 по 04.07.2018), 3% річних у сумі 5 071,84 грн (за періоди: з 28.09.2015 по 24.01.2017, з 28.12.2015 по 24.01.2017, з 28.03.2016 по 24.01.2017, з 28.06.2015 по 24.01.2017, з 27.09.2016 по 24.01.2017, з 27.12.2016 по 24.01.2017, з 28.03.2017 по 04.07.2018, 27.06.2017 по 04.07.2018, з 26.09.2017 по 04.07.2018, з 26.12.2017 по 04.07.2018, 27.03.2018 по 04.07.2018, з 26.06.2018 по 04.07.2018) та інфляційних втрат у сумі 19 637,03 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється з згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"). В пункті 5.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату послуг (робіт) виконавця замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем із порушенням умов договору, враховуючи те, що останнім днем нарахування пені є 03.07.2018, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми "Калькулятор.Ліга:Закон", доданий до позовної заяви, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що правильними є суми пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірах 6 734,34 грн, 5 071,50,90 грн та 19 637,03 грн, відповідно, а ці суми є такими, що підлягають стягненню з відповідача. З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 734,24 грн пені, 5 071,90 грн 3% річних та 19 637,03 грн. інфляційних втрат, є такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18 законним та таким, що підлягає залишенню без змін. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються умовами укладеного між позивачем та відповідачем договором та відхиляються судом, як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам процесуального законодавства. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/10131/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 справі № 910/10131/18 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

4. Справу № 910/10131/18 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Б.О. Ткаченко О.М. Коротун