Ухвала КГС ВС № 918/556/18

УХВАЛА 08 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 918/556/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В. І., за участю секретаря Низенко В. Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В. від 16.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Дужич С.П., Миханюк М.В., Юрчук М.І. від 14.04.2020 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» про визнання недійсним правочину за участю представників: від позивача: Карачун Н.М. від відповідача: Богдан С.В. ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» (далі - АТ «Рівнегаз», відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину оформленого заявою про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 25.01.2017 № RV-СЛ-26-0117. Позов мотивовано тим, що заява від 25.01.2017 № RV-СЛ-26-0117 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, який не відповідає вимогам законодавства щодо її змісту та суті.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. У 2004 та 2005 роках між сторонами у справі укладені договори оренди газопроводів та споруд на них, а саме: № 14/1290/04, № 14/1291/04 та №

141. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2014 у справі № 910/12807/14 внесено зміни до договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1290/04 від 01.10.2004, викладено його в редакції додаткової угоди № 2 до договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1290/04 від 01.10.2004. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/12806/14 внесено зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005 в редакції додаткової угоди № 2 до договору оренди газопроводів та споруд на них № 141 від 24.03.2005. Згідно з умовами пунктів 2.4 договорів № 14/1290/04 (у редакції рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2014) та № 141 (у редакції рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2014) на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) передбачено, що фактичні обсяги наданих послуг (робіт) оформлюються щокварталу актом наданих послуг (робіт), який складається та подається виконавцем на розгляд замовника у двох примірниках. Замовник зобов`язується протягом 5 днів від дати передачі актів наданих послуг (робіт) підписати їх та повернути один примірник кожного акта виконавцю або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акта. У випадку неповернення замовником акта наданих послуг (робіт) та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений строк цей акт вважається погодженим замовником в редакції виконавця. Відповідно до пункту 6.1 вищевказаних договорів, останні є укладеними і набирають чинності з дати підписання їх сторонами і діють до 31.12.2018. У даному випадку момент набрання чинності договорів співпадає з набранням чинності рішенням Господарського суду міста Києва у справах № 910/12806/14 та № 910/12807/14. Вартість послуг (робіт) визначається сторонами відповідно до переліку послуг (робіт) з експлуатації об`єкта газопостачання, що надається виконавцем замовнику (пункт 2.1 договорів). Відповідно до пункту 2.2 договорів замовник сплачує виконавцю вартість послуг (робіт) з експлуатації об`єкта замовника, визначену в пункті 2.1 цього розділу, на поточний рахунок виконавця з урахуванням податку на додану вартість в такому порядку: плановими платежами із розрахунку 25 відсотків вартості наданих послуг (робіт) з урахуванням ПДВ від суми оплати, які проводяться не пізніше 15 числа останнього місяця кварталу. АТ «Рівнегаз», як виконавець надання послуг за вищезазначеними договорами, у період з жовтня 2014 року по грудень 2016 року, включно, надавало послуги з експлуатації об`єктів та щоквартально направляло позивачу акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), а саме: за договором №14/1290/04: - №000012652 від 31 грудня 2014 року на суму 53 821,80 грн; - №000003990 від 31 березня 2015 року на суму 53 821,80 грн; - №000008533 від 30 червня 2015 року на суму 53 821,80 грн - підписаний; - №0000012142 від 30 вересня 2015 року на суму 53 821,80 грн - підписаний; - №000012819 від 31 грудня 2015 року на суму 53 821,80 грн - підписаний; - №000004777 від 31 березня 2016 року на суму 18 472,24 грн; - №000007059 від 30 червня 2016 року на суму 18 472,24 грн; - №0000009447 від 30 вересня 2016 року на суму 18 472,24 грн; - №000014216 від 31 грудня 2016 року на суму 18 472,24 грн, а всього за період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 342997,96 грн. за договором №141: - №000012657 від 31 грудня 2014 року на суму 32 814,93 грн; - №000003989 від 31 березня 2015 року на суму 32 814,93 грн; - №000008534 від 30 червня 2015 року на суму 32 814,93 грн; - №0000012141 від 30 вересня 2015 року 32 814,93 грн - підписаний; - №000012818 від 31 грудня 2015 року на суму 32 814,93 грн - підписаний; - №000004776 від 31 березня 2016 року на суму 15 776,79 грн; - №000007058 від 30 червня 2016 року на суму 15 776,79 грн; - №0000009446 від 30 вересня 2016 року на суму 15 776,79 грн; - №000014216 від 31 грудня 2016 року на суму 15 776,79 грн, а всього за період з 01жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 227 181,81 грн. Дані акти отримувались позивачем і сторонами їх отримання не заперечується. Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за ІІ-ІV квартали 2015 року по договору №14/1290/04 та III-IV квартали по договору №141 були підписані позивачем, інші акти НАК «Нафтогаз України» не підписало, їх не повернуло і не направило своїх обґрунтованих заперечень щодо цих актів. АТ «Рівнегаз» надіслало на адресу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №СЛ-261-0117 від 25.01.2017, в якій зазначило, що за даними бухгалтерського обліку рахується дебіторська заборгованість ПАТ «НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ «Рівнегаз» за договорами на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у сумі 570 179,79 грн, а саме: за договором від 01.10.2004 № 14/1290/04 у сумі 342 997,98 грн; за договором від 24.03.2005 № 141 на суму 227 181,81 грн. В свою чергу станом на 20.01.2017 АТ «Рівнегаз» має кредиторську заборгованість перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за договором оренди від 01.10.2004 № 14/1291/04 в сумі 817 602,55 грн. Вищевказані зобов`язання, як в одному випадку, так і в другому випадку є грошовими зобов`язання, а у сумі 570 179,79 грн - зустрічними і однорідними.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття. Господарська справа № 918/556/18 слухалась господарськими судами неодноразово. Господарський суд Рівненської області рішенням від 16.12.2019 у справі № 918/556/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020, у задоволенні позову відмовив. Господарські суди виходили з того, що за договором №14/1290/04 та договором №141 ПАТ «НАК «Нафтогаз України» заборгувало перед ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» в період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року кошти в сумі 570 179,79 грн, які підлягають оплаті позивачем. В цей же період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року за Договором №14/1291/04 ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» заборгувало перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» кошти в сумі 817 602,55 грн, тобто зобов`язання по зазначених договорах є зустрічними (один перед другим), грошовими за один і той же період, що не виходить за рамки позовної давності, а тому звернення відповідача з заявою від 25.01.2017 до позивача про припинення зобов?язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відбулося у відповідності до вимог статті 601, 602 Цивільного кодексу України. Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.07.2019 у справі № 918/556/18, судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом розгляду справи №918/453/18 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз», яка перебуває у провадженні Господарського суду Рівненської області, є стягнення заборгованості за Договором № 14/1291/04 від 01 жовтня 2004 року, проте у даній справі №918/556/18 про визнання недійсним правочину, оформленого заявою про припинення зобов`язань шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог від 25 січня 2017 року, підстави виникнення заборгованості ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за Договором № 14/1291/04 та її правомірність не досліджувались так як це є предметом дослідження у справі № 918/453/18. Наявність у провадженні суду справи №918/453/18 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» про стягнення заборгованості за договором №14/1291/04 не є підставою для визнання недійсним правочину, який оспорюється у справі №918/556/18. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що провадження у справах №910/10131/18 та №910/10133/18, які перебувають на розгляді у Господарському суді міста Києва, за позовами ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості за Договором №14/1290/04 від 01 жовтня 2004 року та за Договором №141 від 24 березня 2005 року, зупинені до набрання законної сили судових рішень у справах №918/555/18 та №918/556/18. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що заява ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» від 25 січня 2017 року про зарахування однорідних зустрічних вимог стосується заборгованості яка виникла у позивача перед ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» за Договором №14/1290/04 та Договором №141 у розмірі 342 997,98 грн і 227 181,18 грн відповідно, за період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року. ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» направлялась 15 липня 2017 року до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» заява аналогічного змісту про зарахування зустрічних грошових вимог на суму 205 494,20 грн, які виникли за цими ж договорами (Договір №14/1290/04, Договір №141 та Договір №14/1291/04) тільки за період з 01 січня 2017 року по червень 2018 року. Дана заява була оскаржена позивачем до суду (справа №918/555/18 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільних систем ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» про визнання недійсним правочину). Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року у справі №918/555/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року, у задоволенні позову було відмовлено.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 918/556/18, у якій просило їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підставою касаційного оскарження скаржник визначає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що спірний правочин не відповідає вимогам чинного законодавства щодо істотних умов, які повинні бути висвітлені в правочині. За твердженням скаржника суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 24.012018 у справі № 908/3039/16, від 11.04.2018 у справі № 911/1382/17, що припинення зобов?язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Відповідач у відзиві на касаційну скарги просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 918/556/18 - без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга позивача спрямована на переоцінку фактів встановлених судами попередніх інстанцій. На час подання заяви про проведення зарахування спору між сторонами по вказаних договорах не існувало, що свідчить про безспірність вимог. Висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 13.11.2018 у справі №914/163/14 та від 24.012018 у справі № 908/3039/16, на який як на підставу касаційного оскарження послався позивач у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі з огляду на те, що у справі №914/163/14 встановлено, що заборгованість не існувала ні на момент вчинення відповідачем оспорюваного одностороннього правочину, ні на час розгляду справи судом, а у справі № 908/3039/16 суд дійшов висновку, що зобов?язання позивача перед відповідачем про повернення перерахованої суми попередньої оплати, внаслідок порушення умов договору підряду №758 від 15.08.2013 не можна визнати виключно грошовими, так як за умовами договору та нормами Цивільного кодексу України які регулюють ці відносини, у замовника є як право вимагати відшкодування збитків у грошовій формі, так і усунення недоліків в натурі, що унеможливлює визнати ці зобов`язання позивача виключного грошовими та однорідними з тими, які можливо міг би мати перед ним відповідач. 7.

Позиція Верховного Суду. Розглянувши доводи та аргументи позивача та відповідача, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, разом з матеріалами справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке. Відповідно до частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. У визначенні подібності правовідносин Верховний Суд враховує правові висновки, викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц). Проаналізувавши висновок, що викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, на яку послався скаржник у касаційній скарзі як на постанову Верховного Суду, висновки якої не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, суд касаційної інстанції вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі, що переглядається, з огляду на таке. Предметом спору у справі № 914/163/14 є визнання недійсним одностороннього правочину Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - заяви №4 від 20.12.2013 про припинення зобов?язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, яка обґрунтована тим, що нараховані відповідачем позивачу штрафні санкції є неправомірними та безпідставними, тобто такими, що об`єктивно не існують, а тому вимоги відповідача не є однорідними з вимогами позивача до відповідача у справі №914/4487/13 про стягнення 1435257,44 грн, яку розглядає Господарський суд Львівської області, а тому не можуть бути зараховані. Тобто Верховний Суд у постанові від 13.11.2018 у справі № 914/163/14 погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання зазначеного правочину недійсним, виходячи з встановлених ним фактичних обставин справи, що грошові вимоги ПАТ НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Львівгаз» у сумі 1 435 257,44 грн та грошові вимоги ПАТ «Львівгаз» до НАК «Нафтогаз України» у сумі 32 998 615,11 грн є спірними; ПАТ «Львівгаз» не заперечував той факт, що на момент вчинення оскаржуваного правочину, вимога ПАТ «Львівгаз» до НАК «Нафтогаз України» у сумі 32 998 615,11 грн була спірною, що на момент вчинення відповідачем одностороннього правочину спірної грошової суми не існувало, а право відповідача на отримання з позивача зазначеної грошової суми виникло відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили, після вчинення ним одностороннього правочину. У справі № 918/556/18 судами попередніх інстанцій встановлено, що за договором №14/1290/04 та договором №141 ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до актів здачі-приймання робіт заборгувало перед ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» в період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року кошти в сумі 570 179,79 грн, які підлягають оплаті позивачем. В цей же період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року за договором №14/1291/04 ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» визнало, що заборгувало перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» кошти в сумі 817 602,55 грн, тобто зобов`язання по зазначених договорах є зустрічними (один перед другим), грошовими, за один і той же період, що не виходить за рамки позовної давності, а тому звернення відповідача з заявою від 25.01.2017 до позивача про припинення зобов?язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відбулося у відповідності до вимог статті 601, 602 Цивільного кодексу України. Звернення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до Господарського суду Рівненської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» про стягнення 1 853 931,57 грн, з яких: 1 200 948,67 грн основний борг, 275 607,02 грн інфляційних втрат, 57 398,00 грн 3% річних, 319 977,88 грн пені, за порушення відповідачем взятих на себе згідно договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 зобов?язань по сплаті орендних платежів за період з квітня 2015 року по грудень 2017 року (провадження у справі №918/453/18 відкрито 03.07.2018 тобто після вчинення оскарженого правочину), не є підставою для визнання недійсним правочину, який оспорюється у справі №918/556/18. У справі № 908/3039/16 предметом спору є визнання недійсною заяви Концерну «Міські теплові мережі» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.08.2016. Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання зазначеного правочину недійсним, при цьому виходив з встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, що Концерн «Міські теплові мережі» внаслідок неналежного виконання взятих на себе обов`язків щодо оплати вартості виконаних підрядних робіт на підставі договорів № 605, № 606, № 607 від 10.07.2013 заборгувало ТОВ «ЕКСІСТРОЙ» 23 300,29 грн, що відповідачем не оспорюється, отже, зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовими та спору щодо них немає. Разом з тим, зобов`язання позивача перед відповідачем про повернення перерахованої суми попередньої оплати, внаслідок порушення умов договору підряду № 758 від 15.08.2013, не можна визнати виключно грошовими, так як за умовами договору та нормами Цивільного кодексу України які регулюють ці відносини, у замовника є як право вимагати відшкодування збитків у грошовій формі, так і усунення недоліків в натурі, що унеможливлює визнати ці зобов`язання позивача виключно грошовими та однорідними з тими, які можливо міг би мати перед ним відповідач, а також що ТОВ «ЕКСІСТРОЙ» не визнає пред`явлення до нього вимог про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому відсутні всі необхідні умови передбачені статтею 601 Цивільного кодексу України для здійснення такого зарахування. Виходячи з встановлених обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для визнання недійсною заяви Концерну «Міські теплові мережі» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 4289/13 від 05.08.2016, як такої, що не відповідає кожній обов`язковій умові а саме, зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування. Подібних обставин у справі № 918/556/18 не встановлено, отже, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у справах № 908/3039/16 та № 918/556/18 не можна визнати подібними. У справі № 911/1382/17, яка також наведена скаржником у касаційній скарзі як постанова Верховного Суду, висновки якої не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт Бориспіль» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 02.1.1-23.12-12 від 09.04.2008. Висновки Верховного Суду у постанові від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16 про відсутність підстав для здійснення зарахування зустрічних вимог, обумовлені встановленими у цій справі обставинами, що позивач в обох випадках є виконавцем послуг, а відповідач за обома правочинами зобов`язаний їх оплачувати, у той час як для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні був боржником в іншому зобов`язанні. У той час як у справі № 918/556/18 судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов`язання за договором №14/1290/04 та договором №141, за якими ПАТ «НАК «Нафтогаз України» заборгувало перед ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» в період з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року кошти в сумі 570 179,79 грн, та які підлягають оплаті позивачем та за договором №14/1291/04 за яким ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» заборгувало перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» кошти в сумі 817 602,55 грн, є зустрічними (один перед другим), грошовими за один і той же період, що не виходить за рамки позовної давності. Отже, надання оцінки категорії безспірність грошових зобов?язань здійснюється судами під час судового розгляду, виходячи з встановлених фактичних обставин конкретної справи, а наведені у касаційній скарзі доводи зводиться до переоцінки доказів, яка була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Отже, висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 11.04.2018 у справі № 911/1382/17, були зроблені за інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження. З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 918/556/18 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метрології та газорозподільних систем» Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 918/556/18 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню. Головуючий О. Баранець Судді О. Мамалуй В. Студенець