Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3598/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3598/20 Головуючий у І інстанції - Арсірій Р.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Міністерства енергетики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та захисту довкілля України про скасування рішення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, в якому просив: - визнати протиправним наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 року № 51-к про звільнення ОСОБА_1 та скасувати його; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Міністерства енергетики та захисту довкілля України; - стягнути з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2020 року по дату фактичного поновлення на роботі. Позовні вимоги мотивовано протиправністю звільнення Позивача оскаржуваним наказом з займаної посади з огляду на відсутність визначених законом для цього підстав. Позивач також вказує про допущені Відповідачем порушення порядку його звільнення, визначеного Кодексом законів про працю України. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 року № 51-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17 січня 2020 року. Стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Міністерство енергетики України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В апеляційній скарзі Міністерство енергетики України посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що Закон України «Про державну службу» є спеціальним по відношенню до КЗпП України і таким, що у повній мірі врегульовує спірні правовідносини, а тому Відповідачем правомірно не було застосовані положення КЗпП України, а тому оспорюваний Позивачем наказ про його звільнення прийнято Відповідачем на підставі, у спосіб та в межах наданих йому повноважень. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Міністерства енергетики України, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 жовтня 2017 року Позивач був призначений на посаду Заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України. 03 вересня 2019 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 289 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство екології та природних ресурсів України перейменовано в Міністерство енергетики та захисту довкілля України. 13 листопада 2019 року Позивачем отримано попередження про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у зв`язку з введенням в дію 01 листопада 2019 року структури та штатного розпису Міністерства енергетики та захисту довкілля України на 2019 рік (наказ Відповідача від 31 жовтня 2019 року № 367) та скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16 січня 2020 №51-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 1 частин першої та четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу». Позивач, вважаючи зазначений наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 №51-к протиправним, а свої права порушеними, звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що попередження Позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не містить пропозиції Позивачу про зайняття іншої вакантної посади. Крім того, Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження пропозиції Позивачу зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Наведене є свідченням недотримання Відповідачем порядку звільнення Позивач, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та при розгляді апеляційної скарги вказує наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Основні принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовано Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). У статті 83 Закону № 889-VIII визначено підстави для припинення державної служби. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Статтею 87 Закону № 889-VIII регламентовано додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення. Відповідно до п. 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Згідно з абзацом третім частини третьої ст. 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Відповідачем в апеляційній скарзі вказано, що Закон України «Про державну службу» є спеціальним по відношенню до КЗпП України і таким, що у повній мірі врегульовує спірні правовідносини, оскільки відповідно до абзацу першого частини третьої ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Отже, вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Проте зазначений абзац частини третьої ст. 87 Закону № 889-VIII доповнено Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, а Позивача звільнено з роботи 16 січня 2020 року. Згідно з частиною третьою ст. 5 Закону № 889-VIII, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Оскільки до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, яким внесено зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу», будь-яких особливостей припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, Законом № 889-VIII не визначено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що на дані правовідносини поширюються норми законодавства про працю, з чим погоджується колегія суддів. Відповідно до п. 4 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). Згідно з п. 1 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою ст. 40 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно зі статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Відповідно до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Аналіз наведених положень Закону України «Про державну службу» та КЗпП України, дає підстави для висновку про визначення законодавством чіткої та послідовної процедури вивільнення працівників у разі скорочення посади, яка передбачає: 1) повідомлення працівників про наступне їх вивільнення не пізніше, ніж за два місяці; 2) пропонування працівнику всіх наявних вакантних посад, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації; 3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями. При цьому визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці. Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності. Про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в ч. 2 статті 42 КЗпП України. Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні посади є підставою для правомірного звільнення такого працівника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17. Відповідачем як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на підтвердження пропозиції Позивачу зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Наведене є свідченням недотримання Відповідачем порядку звільнення Позивача, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржений Позивачем Наказ Відповідача є протиправним і підлягає скасуванню, а Позивач поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, ухвалюючи рішення у справі про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України, суд першої інстанції безпідставно поновив Позивача на рівнозначній посаді в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України. За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом поновлення порушеного права Позивача у даній справі є поновлення останнього на посаді та в орган, з якої його було звільнено. Також, колегією суддів враховується, що згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі також - Порядок № 100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу. Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. У відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Судом першої інстанції стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021 без визначення його розміру, оскільки Міністерством енергетики та захисту довкілля довідки про заробітну плату до суду першої інстанції надано не було. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, зокрема витребувано у Міністерства енергетики України довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за два календарних місяці роботи, що передували його звільненню. На виконання вимог вказаної ухвали Міністерством енергетики України надано до суду апеляційної інстанції довідку від 08.07.2021 № 23.2-ВИХ//1760-21 про середню заробітну плату Позивача, яка становить 14494,19 грн (листопад 2019 року), 26411,12 грн. (грудень 2019 року). Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1105,55 грн. Крім того, суд першої інстанції помилково стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з 17 січня 2020 року по 29 березня 2021 року (дату ухвалення судом рішення), оскільки рішення Окружним адміністративним судом м. Києва прийнято 31 березня 2021 року, тому розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати по 31 березня 2021 року включно. На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» колегією суддів встановлено, що кількість робочих днів за період з 17 січня 2020 року по 31 березня 2021 року включно становить 302 дня. Враховуючи викладене, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2020 по 31.03.2021 включно складає 333 876,10 грн (1105,55 грн. x 302 дні). Відповідачем в апеляційній скарзі вказано на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, проте Позивач при пред`явленні позовної заяви зокрема про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не сплатив судовий збір. Як на підставу викладеного Відповідач посилається на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Проте, у вказаних постановах предметом спору було стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в яких Суди дійшли висновку, що зазначені вимоги в розумінні пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній до 01 вересня 2015 року) є «іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», тому, починаючи з 01 вересня 2015 року, не відноситься до вимог про стягнення заробітної плати, за пред`явлення яких до роботодавця працівники - позивачі звільнені від сплати судового збору. Водночас, у даній справі Позивачем заявлено позовні вимоги, зокрема про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які відносяться до вимог про стягнення заробітної плати, за пред`явлення яких Позивач звільнений від сплати судового збору. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи та частково порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи в частині позовних вимог. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Міністерства енергетики України задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині поновлення Позивача на рівнозначній посаді та в частині визначення кількості днів і суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в даній частині задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства енергетики України - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2021 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді Заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17 січня 2020 року та стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 - задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України на посаді Заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17 січня 2020 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Міністерстві енергетики та захисту довкілля України (код ЄДРПОУ 37552996) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 333 876 (триста тридцять три тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 10 коп. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 29.07.2021 року.