Постанова 4855 № 640/4440/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4440/21 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. за участю секретаря Масловської К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у справі № 640/4440/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни про визнання протиправними та скасування постанов, визнання протиправними дій,- В С Т А Н О В И Л А : У лютому 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни (надалі - відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 22 січня 2021 р. ВП № 60138917 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 13 500,00 грн; - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 23 вересня 2019 р. ВП № 60138917 про стягнення основної винагороди в сумі 40 353,42 грн; - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 22 січня 2021 р. ВП №60138917 про виправлення помилки у процесуальному документі. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що фактичного стягнення коштів з позивача відповідачем не здійснено, жодних доказів здійснення витрат не надано, а постанова про виправлення описки змінює зміст попередньої постанови. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 23 вересня 2019 р. ВП № 60138917 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 22 січня 2021 р. ВП № 60138917 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в частині 10385 (десять тисяч триста вісімдесят п`ять) грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 29 березня 2021 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом неправильно застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, апелянт зазначає, що витрати виконавчого провадження підтверджуються документально, стягнення винагороди приватного виконавця не поставлено у залежність від виконання рішення, а постановою про виправлення описки не було змінено суті документа. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені, в апеляційній скарзі та просив рішення суду першої інстанції скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В судовому засіданні представники позивача заперечували проти апеляційної скарги апелянта в повному обсязі та зазначили, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни перебувало виконавче провадження ВП № 6013817 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1689/11, виданого 25.04.2013 Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість у розмірі 401 584 грн. 23 коп., а також судовий збір у розмірі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у розмірі 250 грн. 00 коп. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною 23.09.2019 року винесено постанову про стягнення з позивача основної винагороди в розмірі 40353,42 грн. Так, 22 січня 2021 р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. виконавчий документ - виконавчий лист № 2-1689/11 від 25.04.2013 p., виданий Шевченківським районним судом м. Києва був повернутий стягувачу AT "Універсал Банк", за його заявою, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Також, 22 січня 2021 р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. була винесена постанова ВП № 60138917 про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у розмірі 13 500,00 грн. Відповідачем 22 січня 2021 р. винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, якою було внесено зміни до постанови про стягнення основної винагороди від 23.09.2019 p., винесеної в рамках виконавчого провадження ВП № 60138917 відкритого 23.09.2019 p., а саме: додано вказівку на дату набрання нею законної сили та вказано строк пред`явлення до виконання. Вважаючи дані постанови протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що саме на приватного виконавця, як суб`єкта владних повноважень, покладений обов`язок доведення правомірності своєї постанови, у тому числі відповідності зазначених сум фактичним витратам, що були понесені у виконавчому провадженні, та їх зв`язку з провадженням. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.02.2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII, у відповідній редакції). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) складає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 2 статті 42 вказаного Закону встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Згідно з частини 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Положеннями наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» передбачені такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення документів виконавчого провадження (папір, копіювання, друк документів, канцтовари); пересилання документів виконавчого провадження (конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини, послуги поштового зв`язку); послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій (експертів, спеціалістів, зберігачів, перекладачів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій); послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; банківські послуги при операціях з іноземною валютою; сплата судового збору; плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження; інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг. Окремі вимоги до змісту постанови про стягнення витрат у виконавчому провадженні визначені в п. 2 розділу VI «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Згідно з вказаною нормою права у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження виконавець зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Щодо визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від від 22 січня 2021 р. ВП № 60138917 про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження в сумі 13 500,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 "Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження", до видів витрат виконавчого провадження, відносяться: - виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; - пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку; - послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів, спеціалістів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; - послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; - проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; - послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; - банківські послуги при операціях з іноземною валютою; - сплата судового збору; - плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України №1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження; - інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, що відповідачем винесено постанову про стягнення з позивача витрат, зокрема: - плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження - 69, 00 грн; - виготовлення документів виконавчого провадження: папір - 250 *0,26 = 65 грн; - конверти - 64* 1,60 = 65,60 грн; - копіювання та друк документів - 300 грн; - знаки поштової оплати (марки) -17,00/55,00 = 935,00 грн; - знаки поштової оплати (марки)- 9/9= 81,00 грн; - канцтовари - 644,40 грн; - транспортні витрати виконавця на доставлення процесуальних документів та проведення виконавчих дій -800 грн; - користування послугами які забезпечують доступ до користування АСВП - 155 грн; - супунті послуги Укрпошти -385 грн; - оплата за проведення оцінки описаного та арештованого майна. Суд першої інстанції звернув увагу, а відповідач не спростовує, що як вбачається з засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження, наданої відповідачем, пункт 7 "оплата за проведення оцінки описаного та арештованого майна" не містить визначення вартості такої оцінки. Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що судом першої інстанції, з метою повного та об`єктивного розгляду справи витребувано у відповідача докази здійснення оцінки майна позивача. Проте, відповідачем надано до суду першої інстанції листування з призначеним суб`єктом оціночної діяльності, за змістом якого вбачається, що, станом на дату розгляду справи, як в суді першої та апеляційної інстанції, оцінки не виконано, звіту не складено. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на проведення оцінки майна позивача не пов`язані з даним виконавчим провадженням, з огляду на закінчення виконавчого провадження та відсутність акту оцінки та вказані витрати не конкретизовані певною сумою, оскільки пункт 7 "оплата за проведення оцінки описаного та арештованого майна" не містить визначення вартості такої оцінки. Водночас постанова приватного виконавця про стягнення витрат у виконавчому провадженні є рішенням суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим, у разі оскарження в судовому порядку, вона підлягає перевірці на відповідність критеріям, що визначені в ч. 2 ст. 2 КАС України. Крім того, витрати, визначені відповідачем як "Супунті послуги Укрпошти - 385 грн." відповідачем не конкретизовані та не обґрунтовані. За правилами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. У відповідності до абз. 1 частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що саме на приватного виконавця покладений обов`язок доведення правомірності оскаржуваної постанови, у тому числі відповідності зазначених сум фактичним витратам, що були понесені у виконавчому провадженні. Визначаючи межі доказування, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 березня 2021 року по справі № 640/1612/20. За змістом вказаного судового рішення мотивувальна частина постанови повинна містить детальний розрахунок здійснених витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження. Водночас обов`язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження, на державного або приватного виконавця не покладається. В той же час, судом першої інстанції обґрунтованими визначено відповідачем витрат виконавчого провадження з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження, виготовлення документів виконавчого провадження, конвертів, копіювання та друк документів, придбання знаків поштової оплати та канцтоварів, транспортні витрати виконавця на доставлення процесуальних документів та проведення виконавчих дій, користування послугами які забезпечують доступ до користування автоматизованої системою виконавчого провадження. Понесення таких витрат підтверджено пов`язаними з виконавчим провадженням, а докази здійснення таких витрат наявні в матеріалах справи. Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку про те, що з метою доведення правильності визначення розміру витрат виконавчого провадження, відповідач повинен був повідомити зміст та обсяг дій, при вчиненні яких були понесені відповідні витрати. Ступінь деталізації таких відомостей повинен визначатися в кожному окремому випадку з урахуванням особливостей виконавчого провадження. Доводи представника позивача, що витрати на виконавчі дії були включені інші витрати на час їх вчинення, колегія суддів не приймає до уваги, з вищезазначених підстав. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, яке це передбачено ч. 1 ст. 90 КАС України, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується обґрунтованість витрат виконавчого провадження, які складаються з оплата за проведення оцінки описаного та арештованого майна". З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову частково в даній частині. Щодо визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 23 вересня 2019 р. ВП № 60138917 про стягнення з позивача основної винагороди в сумі 40 353,42 грн, колегія суддів зазначає наступне. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 Закону № 1404-VIII). В свою чергу, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон № 1403-VIII (надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною першою статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону № 1403-VIII). Приватний виконавець за приписами частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (надалі - Порядок № 643). Пункт 19 Порядку № 643 обумовлює: приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Аналізуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону № 1403-VIII, суд дійшов висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі. Крім того, пунктом 19 Порядку № 643 закріплено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова про стягнення основної винагороди має визначати суму основної винагороди у розмірі 10 відсотків саме від стягнутої суми. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що враховуючи повернення виконавчого документа без виконання стягувачу, тобто відсутність фактичного стягнення, а отже, відсутні підстави для стягнення з позивача сум основної винагороди на користь відповідача. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 03 березня 2020 року по справі № 260/801/19, від 28 жовтня 2020 року по справі № 640/13697/19 та від 27 квітня 2021 року по справі N 580/3444/20 та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновок суду першої інстанції, викладені в рішенні та не можуть бути підставою для його скасування. Посилання апелянта на судову практику, колегією суддів не береться до уваги, оскільки судом першої та апеляційної інстанції застосовано практику, яка склалася станом на 2021 рік. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано з додержанням норм матеріального та процесуального права зроблено висновок про задоволення позовних вимог позивача частково. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк