Постанова 4855 № 620/338/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/338/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу громадянина Індії ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року (місце ухвалення: місто Чернігів, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 22.03.2021) у справі за адміністративним позовом громадянина Індії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівькій області, Новозаводського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Громадянин Індії ОСОБА_1 22.01.2021 через уповноваженого представника звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Новозаводського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить: - визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення УДМС України в Чернігівській області №74014300006244 про відмову йому у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 05.01.2021; - визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення №1 про скорочення строку тимчасового перебування іноземця або особи без громадянства на території України від 15.01.2021, яке прийнято Відділом; - зобов`язати УДМС України в Чернігівській області прийняти рішення про видачу йому дозволу на імміграцію в Україну. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року позов громадянина Індії ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що він фактично проживав за адресою, вказаною у документах, поданих відповідачу для отримання дозволу на імміграцію в Україну, на підставі договору найму - оренди. Разом з тим, на переконання апелянта, органами поліції фактично не проводилася перевірка місця його проживання, а лише було складено відповідні папери. При цьому, апелянт просить суд врахувати, що він одружений з громадянкою України понад два роки, що є підставою для надання йому відповідного дозволу на імміграцію в Україну. З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване нею рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідач щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечує та зазначає, що доводи апелянта жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином Республіки Індії, що підтверджується національним паспортом та довідками. Відповідно до відмітки у паспорті позивача, він прибув на територію України 25.01.2020 та його строк перебування в Україні продовжено до 30.05.2021. Позивач 24.06.2020 звернувся до УДМСУ в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки його дружина - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживає на території України по посвідці на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24.12.2013, з якою він перебуває у шлюбі з 29.01. До заяви ОСОБА_1 додано, у тому числі, договір найму житлового приміщення від 24.06.2020, укладений із гр. ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 11.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Відділу із заявою про продовження строку перебування на території України до 30.05.2021, у зв`язку з поданням заяви на отримання дозволу на імміграцію. За наслідками розгляду поданих позивачем документів та проведеної уповноваженими органами перевірки відповідачем встановлено, що за вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну адресою, а саме: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 фактично ніколи не проживав. Так, в ході огляду квартири, яка знаходиться на першому поверсі, співробітниками УСР в Чернігівській області було встановлено, що за зовнішніми ознаками в ній ніхто не проживає та всередині здійснюються ремонтні роботи. Враховуючи наведене, 05.01.2021 спеціалістом УДМСУ в Чернігівській області складено висновок про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". 01.05.2021 відповідачем прийнято рішення №74014300006244 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну, направлене позивачу листом від 06.01.2021 за №7401.5-102/74.2-21. Крім того, на виконання вимог статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", 15.01.2021 Відділом прийнято рішення №1 про скорочення ОСОБА_1 строку тимчасового перебування на території України та зобов`язання його у термін до 23.01.2021 покинути територію України. Про прийняте рішення позивачу повідомлено у присутності перекладача 19.01.2021, що підтверджується відповідними документами. Вважаючи вказані рішення відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законами України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ), «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983). Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання. Частиною п`ятнадцятою статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - дванадцятій цієї статті. Згідно із статтею 1 Закону №2491-ІІІ іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина п`ята статті 9 Закону №2491-ІІІ). Аналогічні вимоги містяться в пункті 11 Порядку №1983. Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у статті 10 Закону №2491-ІІІ, відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. У свою чергу, пунктом 10 Порядку №1983 встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах. Пунктом 12 Порядку №1983 передбачено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам. Територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит (пункт14 Порядку №1983). Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що особа, яка на законних підставах перебуває на території України, має право звернутись до територіального підрозділу ДМС України із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. У свою чергу, територіальні органи ДМС України зобов`язані здійснити перевірку наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. При цьому, однією з таких підстав є повідомлення заявником недостовірних відомостей, зокрема про його місце проживання. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну надав недостовірні відомості щодо місця його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що й стало підставою для відмови в наданні йому такого дозволу. При цьому, доводи апелянта про те, що при зверненні з вказаною заявою ним було надано відповідачу договір найму (оренди) житла за вказаною адресою, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки матеріалами справи підтверджується, що фактично позивач за відповідною адресою не проживає, а сам лише факт укладання такого договору в розумінні чинного законодавства не є безумовною підставою для визнання місця фактичного проживання за вказаною в ньому адресою. Доводи апелянта щодо формальності дій працівників поліції та лише документального оформлення результатів перевірки його місця проживання, без вчинення відповідних дій, судова колегія відхиляє як безпідставні. Разом з тим, у контексті аналізу таких доводів апелянта судова колегія зазначає, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження позивачем не було надано жодних доказів щодо оскарження ним відповідних дій або бездіяльності органів (працівників) поліції та визнання їх протиправними в порядку, передбаченому чинним законодавством. Водночас, у сукупності з усіма обставинами цієї справи та наявними у ній доказами апеляційний суд приймає до уваги, що у провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебувають одразу три справи №№ 620/6130/20, 620/6131/20, 620/6194/20 щодо оскарження рішення УДМС України в Чернігівській області про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, в яких іноземцями, на підтвердження місця реєстрації в Україні, також було надано довідки про проживання за однією й тією ж адресою ( АДРЕСА_1 ), складені на підставі договорів найму (піднайму) житлового приміщення з власником такого приміщення - представником позивачів ОСОБА_4 . У свою чергу, відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.11.2018, загальна площа вказаної 1-кімнатної квартири становить 59,2 кв.м, із яких житлова - 23,4 кв.м. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідно до підпису у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, кореспонденцію за адресою АДРЕСА_1 отримує ОСОБА_4 , а не позивач(а.с. 105). Крім того, в обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує, що він одружений з громадянкою України понад два роки, що на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію" дає йому право на позаквотне отримання дозволу на міграцію. Колегія суддів розцінює такі доводи апеляційної скарги як намір апелянта ввести суд в оману. Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб, позивач дійсно перебуває в зареєстрованому шлюбі, однак такий зареєстровано лише 29.01.2020 року та не з громадянкою України, а з громадянкою Грузії - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9). Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу громадянина Індії ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом громадянина Індії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівькій області, Новозаводського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 27.07.2021 року)