Постанова 4855 № 826/5117/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5117/17 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року, суддя Катющенко В.П., у справі за адміністративним позовом народного депутата України УІІІ скликання ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: Народний депутат України VІІІ скликання ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України про стягнення на його користь 226149,08 грн, з яких: 187213,41 грн - сума не донарахованих і не довиплачених коштів в період з січня 2015 року по березень 2016 року та 38935,67 грн - сума приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період з січня 2015 року по січень 2017 року. 08.06.2017 позивачем подана заява про збільшення позовних вимог у якій позивач просив суд стягнути з Апарату Верховної Ради України на його користь 236544 грн, з яких: 187213,41 грн - сума не донарахованої і недоплаченої заробітної плати в період з січня 2015 року по березень 2016 року, та 49331 грн - сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період з січня 2015 року по квітень 2017 року. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2017 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2017, а справу № 826/5117/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів, Вищий адміністративний суд України зазначив, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невідповідність розпоряджень Голови Верховної Ради України вимогам чинного законодавства, зокрема, положенням статті 20 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-ХІІ "Про статус народного депутата України" та статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу". Крім того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.11.2017 у вказаній справі зазначив, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги та відмовляючи в їх задоволенні вказали, що розпорядження Голови Верховної Ради України від 09.09.2005 № 1145 "Про оплату праці народних депутатів України", на підставі якого здійснюється оплата праці народних депутатів в судовому порядку не оскаржено та є чинним. Однак передумовою вирішення питання щодо правомірності нарахування та виплати заробітної плати позивачу насамперед є надання правової оцінки розпорядженню Голови Верховної Ради України, на підставі якого було здійснено нарахування та виплату заробітної плати. 01.02.2018 до суду від позивача надійшли пояснення (заява) від 31.01.2018 (том 2, а.с. 7-15), у яких останній виклав позовні вимоги у наступній редакції: - визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України VІІ скликання О. Турчинова (з 22 лютого по 27 листопада 2014 року) щодо прийняття розпорядження від 20.08.2014 № 581 та Голови Верховної Ради України VІІІ скликання В. Гройсмана (з 27 листопада 2014 року по 14 квітня 2016 року) щодо прийняття розпоряджень від 28.01.2015 № 72 та № 558 від 16.04.2015; - стягнути з Апарату Верховної Ради України на його користь кошти на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями посадових осіб Верховної Ради України, а саме: 254762,41 грн, з яких: 187213,41 грн - сума недонарахованих і недовиплачених коштів в період з січня 2015 року по березень 2016 року; 67549,00 грн - сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період з січня 2015 року по січень 2018 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2018 адміністративну справу № 826/5117/17 передано на розгляд до Верховного Суду як суду першої інстанції. Верховний Суд ухвалою від 16.11.2018 передав справу № 826/5117/17 на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2019 року позовну заяву народного депутата України VІІІ скликання ОСОБА_1 до Голови Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Голови Верховної Ради України VІІ скликання О. Турчинова (з 22 лютого по 27 листопада 2014 року) щодо прийняття розпорядження від 20.08.2014 № 581 та Голови Верховної Ради України VІІІ скликання В. Гройсмана (з 27 листопада 2014 року по 14 квітня 2016 року) щодо прийняття розпоряджень від 28.01.2015 № 72 та № 558 від 16.04.2015 на підставі статей 122, 123, 183, 240 Кодексу адміністративного судочинства України залишено без розгляду. Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, народний депутат України УІІІ скликання ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами 1 та 2 статті 20 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-ХІІ "Про статус народного депутата України" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України. Час роботи народного депутата у Верховній Раді України зараховується до стажу державної служби, а також зараховується до його загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи (служби) за спеціальністю, стажу роботи, який дає право на встановлення процентних надбавок до заробітної плати та одержання одноразової винагороди за вислугу років (за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), процентної надбавки за вислугу років, виплату винагороди за підсумками роботи. Частиною першою статті 33 Закону визначено, що народному депутату встановлюється Верховною Радою України щомісячний посадовий оклад. Надбавки до встановленого Верховною Радою України посадового окладу народному депутату здійснюються у розмірі, встановленому для членів Кабінету Міністрів України. Відповідно до частини 2 даної норми Закону народний депутат в питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення прирівнюється до членів Кабінету Міністрів України . Як визначено частинами першою - четвертою статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу", яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов`язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Згідно частини п`ятої статті 33 Закону №3723-ХІІ надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (ч. 6 ст. 33 Закону). Відповідно до частини сьомої статті 33 вказаного Закону умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України (ч. 8 ст. 33 Закону). Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (ч. 9 ст. 33 Закону). Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу" правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Як встановлено судом першої інстанції, з 1 вересня 2005 року Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 1145 від 09.09.2005 "Про оплату праці народних депутатів України", встановлено посадовий оклад на рівні 6109 грн. Згідно Додатку до вказаного Розпорядження встановлені доплати по коефіцієнту І рангу - 160 грн; надбавка за особливий характер роботи та інтенсивність праці (постанова КМУ № 1119 від 28.08.2001) у розмірі 100% - 6269 грн; премія (для члена комітету) у розмірі 80% - 4887 грн. Законом України від 31.07.2014 № 1622-VІІ доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 № 719-VІІ статтею 32, якою установлено, що членам Кабінету Міністрів України, керівникам центральних органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, підрозділи яких беруть участь у проведенні антитерористичної операції), народним депутатам України до завершення антитерористичної операції місячна заробітна плата нараховується лише в розмірі посадового окладу. Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 581 від 20.08.2014 "Про оплату праці народних депутатів України" відповідно до статті 33 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", з 03.08.2014 та до завершення антитерористичної операції народним депутатам України встановлено нарахування місячної заробітної плати лише в розмірі посадового окладу - 6109 грн. Також вказаним Розпорядженням зупинено дію розпорядження Голови Верховної Ради України № 1145 від 09.09.2005 з 03.08.2014 до завершення антитерористичної операції. Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 72 від 28.01.2015 "Про оплату праці народних депутатів України" відповідно до статті 33 Закону України "Про статус народного депутата України" та пункту 10 Розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VІІІ установлено, що у 2015 році максимальний розмір заробітної плати народних депутатів України обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, тобто з 01.01.2015 становить 8526 грн. Вказаним Розпорядженням визнано розпорядження Голови Верховної Ради України № 581 від 20.08.2014 таким, що втратило чинність. Пунктом 10 Розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ установлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, прокурорів, працівників державних органів (крім Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції) та інших бюджетних установ, працівників Національного банку України, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі). Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 558 від 16.04.2015 "Про оплату праці народних депутатів України" на підставі статті 33 Закону України "Про статус народного депутата України" та постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2015 № 43 "Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів" встановлено з 01.04.2015 місячну заробітну плату народного депутата України в розмірі посадового окладу - 6109 грн. Також вказаним Розпорядженням визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Голови Верховної Ради України № 72 від 28.01.2015. Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" визнано таким, що втратив чинність, пункт 10 Розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2015 № 43 "Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів у 2015 році" установлено, що у 2015 році місячна заробітна плата членам Кабінету Міністрів України, керівникам центральних органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, підрозділи яких беруть участь у проведенні антитерористичної операції) нараховується у розмірі посадового окладу. Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 201-к від 14.04.2016 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Голови Верховної Ради України" визнано такими, що втратили чинність розпорядження Голови Верховної Ради України від 16.04.2015 № 558, від 28.04.2015 № 637 і від 28.04.2015 № 639 та забезпечено з 15.04.2016 виплату заробітної плати народним депутатам України відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України від 09.09.2005 № 1145. Таким чином, починаючи з 15.04.2016 оплата праці народного депутату України здійснюється у відповідності до Розпорядження Голови Верховної Ради України від 09.09.2005 № 1145 "Про оплату праці народних депутатів України". Як убачається з матеріалів справи, зокрема з довідок про доходи народного депутата України ОСОБА_1 за 2015, 2016 роки, розмір нарахованої позивачеві заробітної плати відповідає розміру, який встановлено у вищезазначених актах. Жодне з розпоряджень Голови Верховної Ради України, які зазначено судом вище, не було визнано протиправним та не скасовано й відповідає встановленим на час їх прийняття правовим актам, які визначали розмір заробітної плати, у тому числі, членам Кабінету Міністрів України. Частиною першою статті 54 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що умови оплати праці членів Кабінету Міністрів України визначаються відповідно до законодавства. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, оплата праці народних депутатів України з спірний період часу відповідає визначеним у наведених вище законах України та постанові Кабінету Міністрів України розмірам, було тимчасовим заходом, необхідність запровадження яких обумовлювалась складною соціально-політичною ситуацією в Україні та було відсутнє інше правове регулювання оплати праці народних депутатів України. Окрім того, ні Закон України від 31.07.2014 № 1622-VІІ, ні Закон України від 16.01.2014 № 719-VІІ, ні Закон України від 28.12.2014 № 76-VІІІ у відповідних частинах не визнавались Конституційним Судом України неконституційними, Не визнавалась протиправною чи нечинною і постанова Кабінету Міністрів України від 14.02.2015 №

43. Частиною першою статті 7 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" визначено, що організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради. Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 N 769 У редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. Апарат у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Голови Верховної Ради України та Керівника Апарату, іншими нормативно-правовими актами Згідно з пунктом 5 цього Положення Апарат є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Відповідно до підпункту 1 пункту 10 Положення у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат (через Управління справами) забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. За змістом ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Отже, з огляду на вищевикладене, Апарат Верховної Ради України зобов`язаний був керуватися зазначеними актами у своїй діяльності та виплачувати заробітну плату народним депутатам України, у тому числі позивачу, згідно вище зазначених Розпоряджень, які на час виникнення спірних правовідносин були чинними. Щодо доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає зазначити наступне. Спеціальним Законом, який визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень є Закон України «Про статус народного депутата України. Стаття 33 зазначеного Закону чітко визначає, що народному депутату встановлюється Верховною Радою України щомісячний посадовий оклад. Надбавки до встановленого Верховною Радою України посадового окладу народному депутату здійснюються у розмірі, встановленому для членів Кабінету Міністрів України. Постановою КМ України №43 від 14 лютого 2015 року «Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України у 2015 році» установлено, що у 2015 році місячна заробітна плата членам Кабінету Міністрів України (крім керівників органів, підрозділи яких беруть участь у проведенні антитерористичної операції) нараховується у розмірі посадового окладу. Отже, до компетенції Верховної Ради України належить питання встановлення посадового окладу народному депутату, тоді як питання надбавок повинно вирішувати з урахуванням розмірів, що встановлені для членів КМ України. Стаття 33 Закону «Про статус народного депутата України» не була визнана не конституційною, а постанова КМ України №43 не визнана протиправною чи нечинною на час виникнення спірних правовідносин, а тому були обов`язковими для виконання. Як встановлено колегією суддів, відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України №581 від 20 серпня 2014 року «Про оплату праці народних депутатів України» з 03 серпня 2014 року заробітна плата народного депутата становила 6 109 грн з урахуванням вимог ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». Пунктом 10 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 №76-УІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визначено, що у 2015 році максимальний розмір заробітної плати народних депутатів обмежується 7 розмірами мінімальної зарплати. Тобто, з 01.01.2015 року зарплата народного депутата України становила 8 526 грн із розрахунку 1218 грн (мінімальний розмір зарплати на 1.01.2015р) х7. З 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким визнано таким, що втратив чинність, пункт 10 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України від 16 квітня 2015 року №558 «Про оплату праці народних депутатів України у 2015 році» з 1 квітня 2015 року заробітна плата народного депутата України встановлена 6109 грн на місяць з урахуванням вимог постанови КМ України №43 від 14 лютого 2015 року. З 15 квітня 2016 року відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2016 року №201-к оплата праці народного депутата України здійснюється відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України від 09 вересня 2005 року №1145 «Про оплату праці народних депутатів України». Отже, вищезазначені розпорядження Голови Верховної Ради України щодо визначення розміру оплати праці народних депутатів Верховної Ради України у 2015 році та до 15 квітня 2016 року відповідають вимогам чинного законодавства України, у т.ч. Закону України «Про статус народного депутата України». У даному випадку, колегія суддів не встановила порушень вимог чинного законодавства при оплаті праці позивачу з огляду на вище встановлені обставини у справі. За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь позивача не донарахованих та недовиплачених коштів за період з січня 2015 року по березень 2016 року. Відсутні підстави і для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції), так як зазначені вимоги є похідними позовними вимогами від вищезазначених. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Окрім того, колегія суддів вважає звернути на наступне. Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 170). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення і застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, пункти 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, пункт 65). У рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. З огляду на встановлені обставини і правове регулювання, враховуючи судову практику ЄСПЛ і висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що нараховуючи і виплачуючи позивачу заробітну плату з 01 січня 2015 по 15 квітня 2016 роки, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, відповідно до чинного на час виникнення правовідносин законодавства та відповідних розпоряджень, прийнятих на виконання вимог вищезазначених Законів та нормативно-правових актів. Водночас порушень принципів недискримінації, пропорційності, «якості закону» та правової визначеності колегія суддів не встановила. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, пункт 29). Суд у цій справі також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законними і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги його не спростовують. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу народного депутата України VІІІ скликання ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено 28 липня 2021 року.