Постанова 4855 № 640/10329/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10329/20 Суддя першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Ткаченко В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови провести позивачу перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку на день роботи у зоні ЧАЕС - з 27.04.1986 року по 27.05.1986 року, з урахуванням довідки про заробітну плату № 2307 від 19.10.1992 року та інших документів, що знаходяться в пенсійній справі; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплачувати позивачу пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку одержаного за роботу в зоні відчуження за день роботи у зоні ЧАЕС - з 27.04.1986 року по 27.05.1986 року, з урахуванням довідки про заробітну плату № 2307 від 19.10.1992 року та інших документів, що знаходяться в пенсійній справі, починаючи з 19.09.2017 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року закрито провадження в адміністративній справі № 640/10329/20. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи, не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. 26 липня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду апеляційної інстанції надійшов відзив, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2019 року Управлінням було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , втім в даній апеляційній скарзі позивач знову просить суд зобов`язати Управління здійснити перерахунок та виплачувати пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку одержаного за роботу в зоні відчуження за день роботи з 27.03.1986 р. по 27.03.1986 року з урахуванням довідки про заробітну плату № 2307 від 19.10.1992 р. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (подання нового позову) не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, втім позивач не позбавлений можливості в межах адміністративної справи № 826/6524/18 звертатися до суду в порядку ст. ст. 382, 383 КАС України з метою забезпечення виконання рішення суду, яке на його думку виконано неналежним чином. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 перебував на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні ПФУ в м. Києві з 2004 року, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 26.06.2017 року позивачу встановлено другу групу інвалідності (довічно), яка пов`язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК: серія АВ № 0661270 від 12.07.2017 року. 19.09.2017 року, позивач звернувся до відповідача з проханням провести перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків з урахування заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження. З 01.10.2017 року позивачу був здійснений перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліду 2 групи з урахуванням його документів: посвідчення категорії А, учасника ліквідації на ЧАЕС, витягу списку № 36 від 17.02.1998 засідання комісії для перевірки правильності видачі посвідчень «учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», довідку про заробітну плату № 2307 від 19.10.1992 за період з 27.04.1986 року по 27.04.1986 року за роботу в зоні відчуження, довідки МСЕК комісії МОЗ № АВ № 0661270, експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної МОЗ та МНС України без урахування заробітку, одержаного в зоні відчуження. 11.12.2017 року ОСОБА_1 за № 14448 було подано ще одну заяву, відповідно до якої додав додаткові документи: довідку ф. 122, яка затверджена постановою Державного комітету СРСР по праці і соціальним питанням від 09.03.1988 року, видана ТОН «Архівне бюро»; список працівників Київського АТП - 13055, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та просив залучити вказані документи до матеріалів пенсійної справи та здійснити перерахунок пенсії. На дану заяву, як зазначає позивач, відповідач надав відповідь, датовану 12.01.2018 року № 891/09, у якій зазначив, що нарахування заробітку за виконання роботи в зоні відчуження провадиться лише на підставі первинних документів, завірених організацією в складі якої особа виконувала роботи в зоні відчуження, які підтверджують період роботи в зоні відчуження із зазначенням населених пунктів та кількості робочих годин щоденно в зоні відчуження (наприклад, табель обліку робочого часу) або на підставі рішення суду про встановлення факту, що мають юридичне значення. 22.02.2018 року ОСОБА_1 було направлено до відповідача даткові архівні документи: постанову Господарського суду м. Києва від 04.11.2015 по справі № 910/15443/14 про визнання ПАТ АТП-2240 банкрутом, довідку про перейменування ПАТ «Автотранспортне підприємство-2240», видану 16.04.2017 року ТОВ «Архівне бюро», довідки про заробітну плату у 3-х формах за 1986 рік, розрахунковий лист за травень 1986 року. 14.03.2018 року за № 4483/09, Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві надано відповідь, згідно якої Управлінням було проаналізовано надані документи з урахуванням довідок про заробітну плату від 12.02.2018 року з табелем по виплаті заробітної плати за травень 1986, а саме - у довідці про заробітну плату від 12.02.2018 року не зазначено шифр роботи у м. Прип`ять за травень 1986, що унеможливлює підтвердження сум заробітної плати з табелем по виплаті. Позивач зазначає, що відповідач вважає, що для вірного визначення розміру його пенсії потрібно надати довідку про заробітну плату із значенням шифру оплати за роботу в зоні відчуження, яка, б відповідала табелю по виплаті заробітної плати, або пояснення, що входить у заробітну плату за травень 1986. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач, 23.04.2018 року звернувся до суду з позовом до УПФУ, в якому просив зобов`язати здійснити перерахунок та виплачувати пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження за день роботи у зоні ЧАЕС - з 27.04.1986 року по 27.04.1986 року з урахуванням довідки про заробітну плату № 2307 від 19.10.1992 та інших наявних документів, що знаходяться у пенсійній справі, починаючи з 19.09.2017. Відповідно до рішення суду від 25.03.2019 року у справі № 826/6524/18: - визнано протиправними дії УПФУ щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку за день роботи у зоні ЧАЕС - з 27 квітня 1986 року по 27 квітня 1986 року, з урахуванням довідки про заробітну плату №2307 від 19.10.1992 та інших наявних документах, що знаходяться в пенсійній справі; - зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2017 про перерахунок пенсії, з урахуванням обставин, що слугували підставою для визнання судом протиправних дій Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Враховуючи рішення суду, як вбачається з позову, ГУ ПФУ надало позивачу відповідь, яку датовано 02.01.2020 року № 10477/03, в якій зазначено, що в матеріалах пенсійної справи довідка № 2307 від 19.10.1992 року лише в копії, оригінал управлінню не надавався. Управлінням було направлено акт на зустрічну перевірку заробітної плати в ВАТ «Київське АТП 1305» (нині ПАТ «АТП 2440). В ході зустрічної перевірки підприємством було надано: оригінал Списку працівників АТП 13055, які приймали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, відповідно до якого зазначене прізвище позивача та те, що позивач знаходився у відрядженні по ліквідації наслідків на ЧАЕС з 27.04.1986 року по 27.04.1986 року у м. Прип`ять. Інших первинних документів для проведення перевірки не надано. Вказаним листом ГУ ПФУ відмовило у перерахунку пенсії. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Колегія суддів звертає увагу, що, як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом даного позову є неврахування відповідачем заробітку одержаного за роботу в зоні відчуження за день роботи у зоні ЧАЕС з 27 квітня 1986 року по 27 квітня 1986 року на підставі довідки про заробітну плату №2307 від 19.10.1992 року, втім, такі обставини були також предметом судового розгляду в межах справи № 826/6524/18. Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Частиною 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Тобто, аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України). Більш того, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення. Верховний Суд також зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, що, на думку суду, стосується і похідних від цього вимог. Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судові рішення виконуються безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України, зокрема, зазначених вище. Невиконання судового рішення або виконання такого рішення не у повному обсязі не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 (№К/9901/5159/18), від 03.04.2019 року у справі № 820/4261/18 (№ К/9901/1062/19). Крім того, ч. 1 ст. 373 КАС України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого (нового) судового рішення в іншій справі, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом, зокрема на підставі виконавчого листа суду, який ухвалив відповідне рішення. Тобто, позивач не позбавлений можливості в межах адміністративної справи № 826/6524/18 звертатися до суду в порядку ст. ст. 382, 383 КАС України з метою забезпечення виконання рішення суду, яке на його думку виконано неналежним чином. При цьому, в рамках виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 826/6524/18 позивач не був позбавлений можливості оскарження дій/рішень державного виконавця у ВП № 60336323. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження. В апеляційній скарзі позивачем наголошено, що предметом даного спору є неврахуванням відповідачем заробітку одержаного за роботу в зоні відчуження за день роботи у зоні ЧАЕС - з 27.04.1986 року по 27.04.1986 року на підставі довідки про заробітну плату № 2307 від 19.10.1992 року, а не спонукання до дій відповідача виконати рішення суду, втім, колегія суддів наголошує, що позовні вимоги в межах даної справи та справи № 826/6524/18 є вимога зобов`язати Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків із заробітку одержаного за роботу в зоні відчуження за день роботи у зоні ЧАЕС - з 27 квітня 1986 року по 27 квітня 1986 року, з урахуванням довідки про заробітну плату №2307 від 19.10.1992 та інших наявних документах, що знаходяться в пенсійній справі, починаючи з 19.09.2017 року, тобто позовні вимоги є тотожними та вже були предметом розгляду в межах адміністративної справи № 826/6524/18, у зв`язку з чим, враховуючи, що відповідачем неналежним чином, на переконання позивача, здійснено перерахунок пенсії, останній повинен діяти в рамках інституту судового контролю за виконанням рішення суду, що набрало законної сили. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 150, 151, 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О.Є.Пилипенко Судді Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Постанова складена в повному обсязі 27 липня 2021 року.