Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/27280/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/27280/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович Суддя-доповідач - Томчук А.В. 14 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо перерахунку пенсії без урахування довідки про заробітну плат в зоні відчуження, виданої ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 № 107; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025 на підставі довідки ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 № 107 про заробітну плату, одержану за роботу в зоні відчуження ЧАЕС, та визначити середньомісячний заробіток у розмірі 121805,70 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , без урахування довідки ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 про заробітну плату в зоні відчуження. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.06.2025 з урахуванням довідки ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 № 107 про заробітну плату, одержану за роботу в зоні відчуження. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки правомірність та достовірність довідки, яка враховувалась при первинному призначенні пенсії позивача, вже була фактично перевірена та визнана самим органом пенсійного фонду при розрахунку виплат у минулих періодах, то подальша відмова відповідача брати цей же документ до уваги (чи враховувати його в повному обсязі) з посиланням на "відсутність первинних документів" або "помилки в особових рахунках" є проявом надмірного формалізму та порушенням принципу правової визначеності. Більше того, суд зауважив, що чинне законодавство не покладає на працівника обов`язок контролювати правильність заповнення роботодавцем внутрішньої документації, визначати форму довідок чи перевіряти наявність у них відповідних граф та реквізитів. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. За доводами апеляційної скарги, відповідач вказує, що підставою для проведення розрахунку заробітної плати за період роботи в зоні відчуження є первинні документи про нараховану заробітну плату, періоду та фактичної тривалості робочого дня і місця її виконання. Водночас оскільки, Довідка № 107 не підтверджена первинними документами, в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, а тому не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження. Представник позивача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін. З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Пенсія була обчислена з урахуванням заробітної плати за період роботи в м. Прип`ять з 13.08.1986 по 31.08.1986 на підставі довідки Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 №

107. У зв`язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі позивач звернувся до відповідача щодо роз`яснення причин таких дій. Листом від 14.11.2025 позивача повідомлено, що пенсія до 01.06.2025 обчислювалась з урахуванням заробітної плати за роботу в зоні відчуження з 13.08.1986 по 31.08.1986 на підставі довідки Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 №

107. Однак згідно з копією особового рахунку на 1986 рік, засвідченою ВАТ " Спеціалізоване монтажне управління № 24", відсутня інформація як про виплату заробітної плати саме за роботу в зоні відчуження, так і про виплату доплати в сумі 1025,63 крб та 27,72 крб за понадурочний час в зоні відчуження. Згідно з актом перевірки розшифрувати надурочні і оплату за роботу у вихідні дні неможливо по причині відсутності первинних документів (нарядів, табелів робочого часу). Оскільки довідка № 107 не підтверджена первинними документами, в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, тому ця довідка не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження. Отже, питання можливості обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження може бути розглянуто у разі надання довідки підприємством, в складі якого позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, про заробітну плату за роботу в зоні відчуження з розрахунком, який відповідає інформації про тривалість, періоди роботи та населені пункти зони відчуження, наявної в первинних документах. Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом. У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Метою та завданнями Закону № 796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї. За правилами статті 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини). Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту. У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю. У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту. Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України. Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія. Суд звертає увагу, що у наявних правовідносинах між сторонами відсутній спір щодо наявності у позивача статусу особи з інвалідністю, що виникла у зв`язку з виконанням обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Так, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу призначено попередньо з розрахунку заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження 13.08.1986 по 31.08.1986, згідно з довідкою, виданою ВАТ Спеціалізоване монтажне управління №

24. Матеріалами справи підтверджується, що з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати згідно з вищевказаною довідкою. Обґрунтовуючи вказані дії, пенсійний орган вказує, що було проведено контрольну перевірку та виявлено що в довідці ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 № 107 виданій ОСОБА_1 за період роботи в м. Прип`ять з 13.08.1986 по 31.08.1986, зазначена за 19 днів сума доплати за надурочний час в сумі 1025,63 крб., за 11 днів 27,72 крб., однак не зазначена кількість відпрацьованих надурочних годин. Оскільки, довідка № 107 не підтверджена первинними документами, в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, тому довідка не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження. Отже, на думку суб`єкта владних повноважень, пенсію позивачу приведено у відповідність до чинного законодавства. Оцінюючи доводи ГУПФ України в Житомирській області щодо того, що довідка № 107 не підтверджена первинними документами, а в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, а тому не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження, колегія суддів вказує про наступне. Судом встановлено, що ГУПФ України в Житомирській області було проведено перевірку в Спеціалізованому монтажному управлінні № 24 щодо достовірності довідки для про заробітну плату за роботу в населених пунктах зони відчуження від 08.09.2025 №

33. За наслідком перевірки складено Акт № 100-1002-1/6876 від 06.10.2025. Із даного акту вбачається, що відділом управління контрольно-перевірочної роботи ГУ ПФУ у Київській області фактично не підтверджено відповідність наведеної у довідці № 33 інформації щодо заробітної плати позивача за 1986 і 1990 роки. Разом із цим, в акті зазначено, що пояснення суб`єкта перевірки з приводу відсутності документів та з приводу невідповідності прізвища особи, якій видана довідка № 33, прізвище особи зазначено в первинних документах. В матеріалах справи міститься пояснювальна записка від 06.10.2025, видана приватним акціонерним товариством "Спеціалізоване монтажне управління № 24", в якій зазначено: "В зв`язку з закінченням терміну зберігання в підприємстві частково відсутні первині документи, що стосуються ОСОБА_1 , а саме: табелі обліку робочого часу за серпень, вересень 1986 року (термін зберігання 1 рік), накази про короткострокові відрядження (термін зберігання 5 років), також відсутні маршрутні листи за 1986 року та посвідчення на відрядження за серпень, вересень 1986 року (термін зберігання 3 роки). Також повідомляємо, що в первинних документах неправильно зазначено прізвище ОСОБА_2 , при цьому зазначаємо, що в період 1986 року інша особа з прізвищем ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 не працював". Разом з тим апеляційний суд зауважує, що надмірний формалізм у діях ГУ ПФУ щодо перевірки первинних документів, що призвів до позбавлення особи права на належне пенсійне забезпечення, є порушенням принципу верховенства права та принципу справедливості. Щодо тверджень відповідача, що згідно з копією особового рахунку на 1986 рік, засвідченою ВАТ "СМУ-24", відсутня інформація як про виплату заробітної плати саме за роботу в зоні відчуження так і про виплату доплати в сумі 1025,63 крб та 27,72 крб за понадурочний час в зоні відчуження. Суд не погоджується із такою позицією, адже відображені в акті № 100-1002-1/6876 від 06.10.2025 розрахунки в повній мірі відповідають інформації, відображеній в довідці № 33 від 08.09.2025 та в довідці № 107 від 23.12.1998. Суд дослідивши наявні в матеріалах справи довідку № 107 від 23.12.1998 та довідку № 33 від 08.09.2025 встановив, що в обох наявна графа "оплата праці за дні роботи в зоні відчуження" в 1986-1990 роках і однаковий розрахунок "1867,43". Більше того, порівняльний аналіз змісту довідки № 107 від 23.12.1998 та нової довідки № 33 від 08.09.2025 свідчить про повну ідентичність наведених у них відомостей щодо періоду роботи позивача в зоні відчуження та нарахованих сум заробітної плати. Таким чином, результати перевірки, проведеної пенсійним органом у 2025 році щодо довідки № 33, фактично стосуються тих самих первинних даних, які були закладені в основу довідки №

107. Тому підтвердження судом достовірності даних в одній із цих довідок автоматично спростовує доводи відповідача про неможливість врахування іншої. Суд також зазначає, що відсутність в особовому рахунку позивача інформації про підстави нарахування та виплату заробітної плати саме за роботу в зоні відчуження, так і про виплату доплати в сумі 1025,63 крб та 27,72 крб за понадурочний час в зоні відчуження жодним чином не спростовує факт її нарахування та виплати. Крім того, на переконання колегії суддів, на позивач не може нести тягар відповідальності за неналежний облік робочого часу у зоні відчуженння, в тому числі не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення в належному розмірі. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо попереднього врахування ГУ ПФУ в Житомирській області відомостей про заробітну плату за роботу в зоні відчуження за період з 13.08.1986 по 31.08.1986 згідно з довідкою ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 № 107 та перевірки достовірності такої довідки органом пенсійного фонду при розрахунку виплат у минулих періодах. Подальша відмова відповідача брати цей же документ до уваги (чи враховувати його в повному обсязі) з посиланням на "відсутність первинних документів" або "помилки в особових рахунках" є проявом надмірного формалізму та порушенням принципу правової визначеності. У цьому контексті суд апеляційної інстанції враховує принцип "належного врядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права (права на пенсію), державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип "легітимного очікування" (legitimate expectation) полягає у тому, що якщо особа на підставі дій державного органу отримала певний статус або право на виплату, вона має право розраховувати на стабільність цього стану. Оскільки відповідач тривалий час здійснював виплату пенсії на підставі довідки №107 від 23.12.1998, раптова відмова від її врахування без доведення недійсності такого документа порушує справедливий баланс між інтересами держави та правом особи на мирне володіння своїм майном. Більше того, суд наголошує, що чинне законодавство не покладає на працівника обов`язок контролювати правильність заповнення роботодавцем внутрішньої документації, визначати форму довідок чи перевіряти наявність у них відповідних граф та реквізитів. Обов`язок щодо належного обліку праці, ведення первинної документації та видачі достовірних довідок про заробітну плату покладено виключно на адміністрацію підприємства або відділ, який уповноважений видавати ці довідки. Відповідно, будь-які помилки, неточності або відсутність посилань та підстав видачі в довідці № 27 від 01.04.1999 є наслідком діяльності або бездіяльності ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24, а не позивача. Оскільки вказаний документ виданий уповноваженим суб`єктом, скріплений печаткою та підписами посадових осіб, він є належним доказом. Відмова ПФУ у його врахуванні через відсутність "підстави для видачі та підтверджуючих первинних документів" є нічим іншим, як спробою перекласти тягар помилок підприємства на позивача, що є неприпустимим. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що територіальним органом Пенсійного фонду України допущено протиправні дії щодо щодо перерахунку пенсії без урахування довідки про заробітну плат в зоні відчуження, виданої ВАТ Спеціалізоване монтажне управління № 24 від 23.12.1998 №

107. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.