Постанова 4824 № 760/18403/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №760/18403/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10543/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Немировської О.В., Махлай Л.Д. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року (суддя Українець В.В.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: у серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 11 849грн 41коп. за кредитним договором від 7 липня 2011р. та судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з метою отримання банківських послуг, 7 липня 2011р. відповідач підписав заяву, в якій підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, відкрив кредитний рахунок, встановив початковий кредитний ліміт, видав відповідачу кредитну картку та надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, що у подальшому був збільшений до 19 000грн, що вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 20 липня 2020р. становить 11 849грн 41коп. та складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 8 682грн 47коп. та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 3 166грн 94коп. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути судові витрати. Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим доказам, оскільки відповідач у анкеті-заяві зазначив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку щодо умов кредитування та зобов`язався їх виконувати. Крім того, позивач зазначає, що відповідачу була видана кредитна картка, відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 , він отримав кредит у розмірі 700грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що у подальшому був збільшений до 9 280грн, що вбачається з довідки про відкриття рахунку, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, виписки по рахунку, які надавалися суду першої інстанції в якості доказів по справі, а з виписки по рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався коштами, знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором і знову користувався коштами. Позивач вважає, що суд не врахував, що відповідач не оспорював укладений договір, не спростував наданий розрахунок заборгованості, та оспорював наявність у нього заборгованості за тілом кредиту. Також позивач посилається на безпідставне звільнення відповідача від сплати відсотків, з урахуванням того, що видача безпроцентних кредитів заборонена. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 7 липня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій просив видати йому платіжну картку кредитка «Універсальна» та погодився, що заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Примірник договору про надання банківських послуг погодився отримати шляхом роздруківки з сайту https://privatbank.ua. (с.с.49). З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 20 липня 2020р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 11849грн 41коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 8 682грн 47коп. та за простроченими процентами за користування кредитом у розмірі 3 166грн 94коп. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження погодження з відповідачем всіх істотних умов кредитного договору, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписані і в них не визначені конкретні умови договору, а тому суд вважав, що між сторонами не був укладений кредитний договір. Також суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі відповідачу кредитної картки, відкриття рахунку та надання кредитних коштів, тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів. Колегія суддів не може повністю погодитися за такими висновками суду першої інстанції з таких підстав. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. Отже, за змістом статті 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви від 7 липня 2011р., яка підписана ОСОБА_1 , довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, виписку по рахунку, розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які затверджені наказом № СП-2010-256 від 6 березня 2010 року, та копію наказу банку № СП-2010-256 від 6 березня 2010 року щодо затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для ПриватБанку. Однак, в анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначений розмір процентів, які погодили сторони кредитного договору, як плату за користування кредитними коштами, а також не визначений порядок повернення кредиту та порядок сплати процентів. Наданий суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису ОСОБА_1 . Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доводи апеляційної скарги, що відповідач укладення кредитного договору не оспорював, частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто фактично погоджуючись з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, у тому числі і розміром нарахованих відсотків, колегія суддів вважає безпідставними. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не позбавляє позивача обов`язку надати докази у підтвердження своїх позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом у сумі 3 166грн 94коп. Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання банком доказів видачі відповідачу кредитної картки, відкриття кредитного рахунку та видачі кредитних коштів, так як суд не надав оцінку довідці про видані ОСОБА_1 кредитні картки та виписці з рахунку, відкритого на ім`я відповідача. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суд повинен був дати оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. З наданої суду банком виписки по рахунку вбачається, що банк видав відповідачу картку, останній користувався нею та грошовими коштами банку, тому висновок суду про ненадання позивачем доказів отримання відповідачем грошових коштів не відповідає наданим суду доказам. За змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно наданого позивачем розрахунку відповідач отримав та не повернув 8 682грн 47коп. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів повернення банку отриманих грошових коштів. Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у стягненні з відповідача отриманих грошових коштів у сумі 8 682грн 47коп. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача отриманих та не повернутих коштів неповно з`ясовані обставини справи, не оцінені надані позивачем докази, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача неповернутих грошових коштів. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та апеляційної скарги (73,27%), з відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог: за подання позовної заяви у сумі 1540грн 14коп. та за подання апеляційної скарги у сумі 2 310грн 20коп., а всього 3 850грн 34коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення отриманих грошових коштів скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає у АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, яке знаходиться у м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, суму неповернутих коштів у розмірі 8 682грн 47коп. та судові витрати у сумі 3 850грн 34коп., а всього 12 532грн 81коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Л.Д. Махлай О.В. Немировська