Постанова Запорізький апеляційний суд № 311/563/20

Дата документу 20.07.2021 Справа № 311/563/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №311/563/20 Головуючий у 1 інстанції: Нікандрова С.О. Провадження № 22-ц/807/2016/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. при секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року неповнолітній ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначив, що він є сином відповідача. З грудня 2001 року по травень 2003 року між матір`ю ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були фактичні шлюбні стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 . Позивач зазначав, що ОСОБА_2 відмовлявся подавати до органів РАЦСу заяву про реєстрацію батьківства та не надавав матеріальну допомогу. Фактичні сімейні відносини між батьками були припинені. 07 грудня 2004 року рішенням Василівського районного суду Запорізької області відпо­відача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано батьком дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також стягнуто на ко­ристь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, починаючи з 05 листопада 2004 року та до повноліття дитини. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2006 року прізвище позивача змінено з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », в актовий запис про народження внесено відпо­відні зміни. На підставі виконавчого листа №2-2778, виданого 07 грудня 2004 року Василівським районним судом Запорізької області відповідач зобов`язаний виплачувати аліменти на ко­ристь матері позивача на утримання сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів свого заробітку. Однак, відповідач рішення суду щодо сплати коштів на утримання сина в добровіль­ному порядку виконувати не бажав, тому стягнення відбувається виконавчою службою за виконавчим листом. Також в період з 09 лютого 2015 року по 02 травня 2018 року, позивач проходив ортодонтичне лікування зубів в стоматології «Престиж» ПП «Ерманс», зокрема встановлення брекет-системи на щелепу. Вартість лікування склала - 11090 грн. Лікування було повністю оплачено матір`ю. Відповідач ні в якій мірі не приймав участь в його лікуванні. Внаслідок чого мати звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача до­даткових витрат на дитину. Батько участі в утриманні дитини добровільно не приймав, вихованням та розвитком ніколи не цікавився, жодного разу з позивачем не спілкувався, ніколи не вітав з днем народження та будь-якими іншими святами, а зустрівши його на вулиці, робив вигляд, що його не знає. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього. Рішенням Василівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання судових витрат. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні не встановлено та позивачем не надано доказів того, що відповідач умисно та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини. Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що з матір`ю сина ОСОБА_3 у нього склалися напружені стосунки, яка заперечувала і перешкоджала йому бачитися з сином, хоча він ніколи не відмовлявся від спілкування із сином і завжди бажав приймати участь у його вихованні. Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, посилається на те, що відповідач систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно свого сина, однак в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання сина. Проте, в судовому засіданні не доведено, що поведінка відповідача ОСОБА_2 відносно сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, також не надано суду доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. У судовому засіданні неповнолітній позивач ОСОБА_1 пояснив, що батько ОСОБА_2 участі в його утриманні добровільно ніколи не приймав, вихованням та розвитком не займався, ніколи не вітав з днем народження та іншими святами, за все життя відповідач ОСОБА_2 жодного разу з ним навіть не привітався. Враховуючи викладене, він не бажає збереження родинних відносин з таким батьком і вважає, що є підстави позбавити його батька батьківських прав. При вирішенні цієї справи суд вважав, що думка дитини, хоча і має важливе значення, однак не може бути вирішальною у даному спорі, враховуючи напружені стосунки між батьками та постійне проживання дитини з матір`ю, а також інші обставини, що характеризують спірні правовідносини, що не виключає можливість непрямого впливу матері на думку дитини. Суд послався на норму ч. 3 ст. 171 СК України, відповідно до якої суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Василівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року, та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду про відсутність доказів умисної і винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків не відповідають обставинам справи та стали можливими внаслідок спотворення судом та неправильного і неповного відображення в судовому рішенні показань свідків, показань позивача, допитаного в якості свідка, а також наданих суду пояснень самого відповідача. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не надано жодного доказу наявності у нього перешкод у здійсненні його батьківських обов`язків відносно сина. За 17 років він жодного разу не звернувся до служби у справах дітей або суду з питання усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення способу та порядку спілкування з сином, оскільки, в дійсності, таких перешкод у нього ніколи не було. А, навпаки, він свідомо, відкрито і умисно ухилявся від спілкування з ОСОБА_1 . Скаржник зазначає, що на все життя запам`ятав той момент, коли вперше пішов до школи і випадково з матір`ю зустріли ОСОБА_2 і підійшли до нього, бо скаржник хотів спілкуватися з батьком. Але він зреагував на сина та його матір дуже агресивно і, висловлюючись нецензурними словами, прогнав ОСОБА_1 від себе і сказав, щоб вони до нього ніколи не підходили. ОСОБА_1 зазначає також, що ним було надано показання в якості свідка. Також, в якості свідка була допитана мати позивача - ОСОБА_3 . Проте, суд першої інстанції не відобразив в рішенні її свідчення, не зазначив в судовому рішенні, що ОСОБА_2 визнав той факт, що ніколи не спілкувався з сином. Натомість, свідчення надані ОСОБА_2 щодо створення ОСОБА_3 перешкод у спілкуванні з сином є такими, що не відповідають дійсності. Крім того, усі свідки з боку відповідача зазначали, що ОСОБА_2 їздив до сина, коли той був дуже маленьким, лише один раз, а також підтвердили, що після того відповідач жодного разу не спілкувався з сином. В апеляційній скарзі зазначено, що відповідач мав можливість виконувати свої обов`язки відносно свого сина, не вчиняв відповідних дій, свідомо ухилявся від виконання обов`язків по вихованню дитини, про що зазначав сам відповідач, говорячи, що він прийняв рішення не спілкуватися з дитиною з на­думаних ним причин, а саме: не проявляв до сина ніякої батьківської турботи, не займався вихованням, не спілкувався з сином не тільки в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, а й взагалі ніколи не спілкувався, не піклувався про фізичний та ду­ховний розвиток ОСОБА_1 , не надавав добровільно належної матеріальної допомоги на його утримання, лікування та навчання, ігнорував сам факт народження та існування дитини, проявляв байду­жість до долі сина, під час випадкової зустрічі на вулиці або в магазині демонстративно ро­бив вигляд, що не знає ОСОБА_1 , і він для нього чужа людина, що підтверджує ухилення відпові­дача від виконання батьківських обов`язків Скаржник також вважає висновок суд першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування зроблений без урахування фактичних обставин справи, мотивів, з яких відповідач не виконує покладені на нього батьківські обов`язки, таким, що не відповідає реальним обставинам ро­згляду органом опіки та піклування питання щодо доцільності позбавлення відповідача бать­ківських прав та змісту досліджуваного судом висновку. Засідання проводилося за участі ОСОБА_2 , який надавав свої пояснення, які враховані при прийнятті рішення. Отже, позбавлення відповідача батьківських прав, враховуючи свідоме нехтування ним своїх батьківських обов`язків, є єдиним можливим засобом забезпечення ОСОБА_1 спокійного життя, гармонічного виховання в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, як того вимагає ст. 150 СК України. Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити її з вищевказаних підстав. ОСОБА_2 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник третьої особи - служби у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили (а.с. 237-239). Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне. Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалам справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 (а.с. 7). Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 при реєстрації народження сина ОСОБА_8 в органах РАЦС відомості про батька дитини записала відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України. Встановлено та визнається учасникам справи, що з народження ОСОБА_1 , останній постійно проживає з матір`ю ОСОБА_3 . Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2004 року (справа №2-2778), з урахуванням ухвал про виправлення описок Василівського районного суду Запорізької області від 14 січня 2004 року, від 22 серпня 2004 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано батьком дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також стягнуто на ко­ристь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, починаючи з 05 листопада 2004 року та до повноліття дитини (а.с.11-13). Ухвалою Апеляційного суду від 14 червня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 грудня 2004 року залишено без змін (а.с. 14-15). Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2006 року (справа №385/2006) задоволено позов ОСОБА_3 до відділу реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного управління юстиції, змінено прізвище неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », зобов`язано відповідача внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 (а.с.16). 13 травня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , в якому батьком зазначений ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_3 (а.с.7). Як вбачається з довідки №14 від 28 січня 2020 року, ОСОБА_1 є студентом відокремленого структурного підрозділу «Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного» Запорізької області першого рівня акредитації, ІІ курсу по спеціальності «Право» денної форми навчання. Навчається на контрактній основі. Термін навчання з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2022 року за умови виконання навчального плану. Стипендію не отримує (а.с.22). Згідно характеристики від 20 лютого 2019 року, виданої відокремленим структурним підрозділом «Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету», ОСОБА_1 є студентом вищезазначеного коледжу, під час навчання у ВСП «Василівський коледж ТДАТУ» проявляє себе сумлінним студентом, має достатній рівень навчання. До виконання громадських доручень ставиться з достатньою відповідальністю. Скромний, стриманий, врівноважений. Серед одногрупників і викладацького колективу користувався повагою та авторитетом, завжди здатний допомогти у вирішенні будь-яких проблем, ініціативний. За період навчання лише мати ОСОБА_8 постійно цікавилася його успіхами у навчанні та поведінкою, завжди була на зв`язку з куратором (а.с.23). Як вбачається з характеристики виданої КЗ «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1» Василівської районної ради Запорізької області від 14 лютого 2019 року, ОСОБА_1 , 2003 року народження, навчався у 9-А класі, мати ОСОБА_9 завжди брала активну участь у шкільному житті сина: відвідувала батьківські збори, постійно телефонувала класному керівникові ОСОБА_10 , щоб дізнатися, як справи ОСОБА_8 у школі. Брала активну участь у житті класного колективу. Учень був забезпечений всім необхідним для навчання, завжди охайний. За час навчання ОСОБА_8 у 5-9-ому класах батько ОСОБА_2 жодного разу не з`являвся до школи, не цікавився навчанням та вихованням сина, з класним керівником ніяких питань, що стосувалися сина, не з`ясовував. Зі слів ОСОБА_3 не бере участі у вихованні сина з народження (а.с.24). Згідно довідки №06 від 04.03.2019 року, ОСОБА_3 працює в Василівському районному спортивно-технічному клубі Товариства сприяння обороні України на посаді головного бухгалтера з 23 листопада 2010 року наказ №120 від 23.11.2010 року, працює по даний час. За місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 9, 10). Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 12 серпня 2019 року (справа №311/1540/18) задоволено позов ОСОБА_3 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на дитину в розмірі 7050 грн. (а.с.19-21). Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам за виконавчим провадженням №51714043 з примусового виконання виконавчого листа №2-2778 виданого 07 грудня 2004 року, ОСОБА_2 станом на 18 червня 2019 року боргу по аліментам не має, переплата становить 310,30 грн. (а.с.61-62). Встановлено також, що ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою з 2006 року. За час проживання в м. Василівка ОСОБА_2 показав себе з позитивної сторони. Ввічливий, доброзичливий, урівноважений. З сусідами стосунки доброзичливі. ОСОБА_2 проживає з громадянською дружиною. Утримує сім`ю, доброзичливий до своїх рідних, гучних скандалів не влаштовує. В побуті роботящий і тактовний. Коли дискредитують людську гідність ОСОБА_2 непомічений. Зазначене підтверджено характеристикою, складеною головою квартального комітету №1 ОСОБА_11 , на громадянина ОСОБА_2 , 1969 року народження, (а.с.63). Згідно довідки КНП «Василівська БЛІЛ» ВРР ЗО від 16 червня 2020 року, ОСОБА_2 , на диспансерному обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався (а.с.92). Відповідно до висновку №03-34/0718 від 04 грудня 2018 року Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з грудня 2001 року по травень 2003 року проживав разом з ОСОБА_3 без офіційної реєстрації шлюбу в державних органах. Під час спільного проживання у них, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_1 . Мати дитини ОСОБА_3 при реєстрації народження сина ОСОБА_8 в органах РАЦС відомості про батька дитини записала відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України (зі слів матері). Спільне життя між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не склалося і з травня 2003 року вони стали проживати окремо. Малолітня дитина залишилася проживати з матір`ю ОСОБА_3 . Зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина: не цікавиться його життям та навчанням. Неповнолітній ОСОБА_12 фактично не знає батьківської любові та турботи. ОСОБА_2 свого обов`язку щодо виховання дитини не здійснює: нехтує батьківськими цінностями щодо свого сина і самостійно фактично звільнив себе від батьківських обов`язків щодо сина. Для розгляду даного питання, надання обґрунтованого та всебічно дослідженого письмового висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , вказане питання було винесено на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини при голові райдержадміністрації, яка відбулася 15 липня 2020 року. Відповідач на засідання Комісії з`явився, його думка була заслухана, але він не довів членам комісії чому він належним чином не виконує батьківські обов`язки. Після з`ясування всіх обставин даного питання, вивчивши матеріали справи, враховуючи, що Відповідач не виховує сина, не переймається його проблемами, не піклується про його життя і здоров`я, не спілкується з сином протягом тривалого часу, члени Комісії з питань захисту прав дитини вирішили підтримати Позивача по справі і шляхом голосування прийняли рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його сина (а.с. 83-84). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100). Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України). Так, в суді першої інстанції ОСОБА_1 було допитано в якості свідка. В суді апеляційної інстанції також заслуховувалась думка дитини та пояснення ОСОБА_2 з цього спору. При цьому, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, та визнається учасниками справи, після припинення фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто з травня 2003 року, відповідач стосунків з сином не підтримував. Ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків передбачає систематичне невиконання обов`язку турбуватись про дитину, в чому воно б не виражалося. У судовому засіданні встановлено, що відповідач від народження сина, окремо проживав від нього і не виконував своїх батьківських обов`язків по його вихованню протягом 16 років. За все життя позивача ОСОБА_2 до звернення до суду з цим позовом, а це більше 16 років, батько з сином не спілкувався жодного разу. При цьому, мотивом не виконання своїх батьківських обов`язків відповідач зазначив чинення перешкод матір`ю позивача ОСОБА_3 . Проте, з урахуванням твердження відповідача про те, що поведінка мати позивача була такою, що перешкоджала ОСОБА_2 спілкуватися з сином, відповідачем не надано відповіді з яких конкретно причин він не брав участі у вихованні дитини, що свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків і прав. До відповідних органів за захистом свого порушеного права на участь у вихованні дитини, ОСОБА_2 не звертався. Крім того, відповідач не зазначив і не надав доказів на підтвердження таких фактів, а також не надав доказів того, що він як батько, який бажає виховувати та ростити свого сина і виконувати інші батьківські обов`язки, звертався до органів опіки та піклування і до суду із вимогами про усунення таких перешкод та вирішення спору щодо його участі як батька у вихованні своєї рідної дитини. Отже, заперечуючи проти задоволенні позову, ОСОБА_2 зазначив, що він бажає займатися вихованням свого сина, підтримувати його матеріально і морально, виконувати свої батьківські обов`язки, проте будь-яких доказів того, що це бажання він втілював у життя, реалізовував його та приймав для цього визначені сімейним законодавством України міри, він не надав. При цьому, колегією суддів також було встановлено факт втрати родинних зв`язків між батьком та сином. Також ОСОБА_1 не має жодних стосунків із своїми дідом та бабою - батьками відповідача. Таким чином, по справі достовірно встановлено, що ОСОБА_2 являючись батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , не виконує батьківського обов`язку щодо піклування про здоров`я дитини, духовний та моральний розвиток і взагалі не цікавиться життям сина, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується із сином, навіть по телефону; не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. Колегія суддів з урахуванням всіх встановлених обставин та зібраних по справі доказів, оцінених в сукупності, із застосуванням вищезазначених норм сімейного права, прийшла до висновку, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та що відповідач проти позбавлення батьківських прав відносно його неповнолітнього сина, проте, не вчинив жодних дій для спілкування з сином, його поведінка являється винною, оскільки встановлено свідоме й навмисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками по відношенню до сина ОСОБА_1 протягом досить тривалого часу - шістнадцяти років, що є підставою для задоволення заявлених вимог про позбавлення батьківських прав. При цьому, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності систематичного та злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, не відповідає матеріалам справи та не підтверджений жодними належними доказами, оскільки судом першої інстанції взято до уваги лише усні пояснення відповідача щодо того, що перешкоди у спілкуванні з сином йому чинить мати позивача - ОСОБА_3 . Крім того, висновок суду першої про те, що факт постійного проживання позивача разом з матір`ю, не виключає можливість непрямого випливу матері на думку дитини, ґрунтується на припущеннях, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України. Окрім цього,на думку судової колегії, нелогічним та таким ,що не має належного правового обґрунтування ,є висновок суду першої інстанції про попередження ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,так як такий обов`язок покладено на відповідача за декілька днів до повноліття сина відповідача. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідає якнайкращим інтересам дитини, про що ОСОБА_2 особисто зазначено у позові та наголошувалось у судових засіданнях. ОСОБА_2 весь час проживав з матір`ю. Обставин звернення відповідача до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина не встановлено. Тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання сина, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. У цій справі наявні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року). Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»). Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, як останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури. Позбавлення судом ОСОБА_2 батьківських прав здійснено згідно із законом - вищенаведеним пунктом 2 частини першої статті 164 СК України. Таке втручання здійснено для захисту емоційного здоров`я та моралі неповнолітньої дитини, тобто відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи. За матеріалами справи встановлено, що відповідач, починаючи з моменту народження дитини, залишив її проживати з матір`ю, коштів на утримання та здоровий фізичний та моральний розвиток та зростання дитини у добровільному порядку не надавав. Подібні дії у сукупності свідчать про свідоме та винне нехтування своїми батьківськими обов`язками, що позбавляють відповідача можливості обґрунтовано заперечувати проти задоволення позову. У визначенні власного рішення апеляційний суд дійшов до переконання, що відмова у задоволенні позову, найголовніше, не відповідає інтересам неповнолітньої дитини. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Василівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року з прийняттям нової постанови про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Василівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою: «Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .» Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 28 липня 2021 року. Головуючий: Судді: