Постанова 4804 № 225/2085/20

Єдиний унікальний номер 225/2085/20 Номер провадження 22-ц/804/3006/20 Єдиний унікальний номер 225/2085/20 Номер провадження 22-ц/804/3006/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого - судді: Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Никифоряка Л.П., секретар Кіпрік Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу Військово - цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 05 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом Військово - цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Скиба М.М. повний текст судового рішення складено 06 серпня 2020 року), В С Т А Н О В И В: 08 квітня 2020 року Військово-цивільна адміністрація м. Торецьк Донецької області, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей. Позивач просив позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , відносно неповнолітньої дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 Стягнути з ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 50% з усіх видів прибутку до досягнення дітьми повноліття. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 05 серпня 2020 року в задоволені позову Військово - цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей - дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Покладено на службу у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків щодо дітей - дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Із вказаним рішенням не погодився керівник ВЦА м. Торецьк Донецької області Чинчик В.С., та подав апеляційну скаргу, вважає. що оскаржуване рішення суду є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що до суду першої інстанції були надані свідчення про те, що з ОСОБА_4 спеціалістами служби у справах дітей ВЦА м. Торецьк Донецької області неодноразовао проводилась профілактична робота з метою зміни її ставлення до виконання батьківських обов`язків, але позитивних результатів це не дало, відповідач не змінила своє ставлення до виховання дітей, не турбується про їх фізичний та духований розвиток, зловживає спиртними напоями, не працює та не бажає працевлаштовуватися, єдиний дохід родини це державна допомога на дітей. Наголошує на тому, що відповідач впродовж тривалого часу байдуже ставилась до лікування свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що полягалао у невідвідуванні лікаря задля регулярного обстеження та лікування дитин, яка має тяжке захворювання, яке потребує своєчасного виконання рекомендацій лікаря аби уникнути тяжких наслідків щодо стану здоров`я дитини. Судом першої інстанції не було враховано, що до відповідачки були застосовані всі ймовірні зоходи впливу, в тому числі притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, задля зміни її ставлення до виконання батьківських обов`язків, проте ОСОБА_4 жодним чином не змінила свого ставлення до цих обов`язків. Вказує на те, що ОСОБА_4 неодноразово попереджувалася спеціалістами служби у справах дітей та правоохоронними органами про своє ставлення до виконання батьківських прав, адже відповідач не бажає змінювати свого ставлення до виконання батьківсьх обов`язків. Повернення дітей до родини ОСОБА_4 та їх перебування в цій родині, може становити реальну загрозу їх життю та здоров`ю. Керівник ВЦА м. Торецьк Донецької області Чинчик В.С., просив рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 05 серпня 2020 року скасувати та ухвалите нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Від ОСОБА_4 , відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати дитини - ОСОБА_4 , запис про батька внесено на підставі ч.1 ст.135 СК України. (а.с. 14) ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , мати дитини - ОСОБА_4 , запис про батька внесено на підставі ч.1 ст.135 СК України. (а.с. 12). ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , мати дитини - ОСОБА_4 , запис про батька внесено на підставі ч.1 ст.135 СК України. (а.с. 13) З Висновку Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області від 11.03.2020 №30 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , має неповнолітню дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте діти з матір`ю не проживають. З 13.12.2019 і до теперішнього часу діти знаходяться в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей м. Торецька. Сім`я неодноразово перебувала на обліку служби у справах дітей ВЦА м. Торецька Донецької області, як родина, яка опинилася в складних життєвих обставинах, у зв`язку з тим, що мати ухилялася від виконання батьківських обов`язків відносно дітей та вчиняла домашнє насильство відносно доньки. З матір`ю, ОСОБА_4 , спеціалістами служби у справах дітей ВЦА м. Торецьк, проводилась профілактична робота, але проведена робота не дала позитивних результатів, мати не змінила свого ставлення до виховання дітей, зловживає спиртними напоями, не працює. Військово-цивільна адміністрація міста Торецьк Донецької області вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітньої дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с. 4-5). З акту відвідування родини 13.12.2019, складеного головним спеціалістом служби у справах дітей ВЦА м. Торецьк у присутності спеціалістів служби у справах дітей ВЦА м. Торецьк, вбачається, що ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , має дітей : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , в квартирі продукти харчування для дітей присутні, але продукти тривалого зберігання (крупи, овочі) відсутні, мати дітей знаходилась в стані алкогольного сп`яніння, в квартирі не прибрано, стійких запах алкогольних виробів та продуктів їх бродіння. (а.с. 9). Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави -учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100). Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. ВЦА м. Торецьк Донецької області не надано доказів того, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо її дітей є необхідним в найкращих інтересах дітей. позивачем не доведено фактів неналежного утримання та вихованні дітей. Наданий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 № 30 від 11.03.2020 року не містить належного обгрнутвання позбавлення відповідача батьківських прав, у ньому наявна лише констатація певних фактів та безпідставний висновок про необхідність позбавлення батьківських прав. Без жодного підтвердження залишаються доводи про те, що те спеціалістами служби у справах дітей здійснювалась профілактична робота з метою змінити ставлення матері до виконання батьківських обов`язків та щодо результатів такої роботи. У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень. Причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі частина 5 статі 81 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснив позивачу його права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню їхніх прав, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак ВЦА м. Торецьк Донецької області жодних інших доказів на підтвердження своїх вимог не надала. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів. Довід апеляційної скарги про те, що подальше перебування дітей в родині відповідача може знову становити реальну загрозу життю та здоров`ю не ґрунтується на обставинах встановлених в ході розгляду справи судом. Також жодний аргумент не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Суд першої інстанції відреагував на аргументи заявника стосовно достовірності та доказового значення наданих письмових доказів та врахував доказове значення Акту відвідування родини від 13 грудня 2019 року, складений комісією служби у справах дітей в складі чотирьох осіб та обґрунтовано вважав що зазначений документальний доказ є належними письмовими доказом, який складений та наданий позивачем за наслідками вжитих до позивача заходів, який став вирішальним для розгляду даної справи. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права щодо виклику свідків в судове засідання чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. ВЦА м. Торецьк беззаперечно мала можливість заявляти клопотання, давати пояснення і докази в підтвердження своїх вимог, та саме позивач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в позовній заяві та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання. За таких підстав апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військово - цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 05 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.Д. Канурна Л.П. Никифоряк Повний текст судового рішення складено 2 грудня 2020 року. Головуючий - суддя О. В. Халаджи