Постанова Запорізький апеляційний суд № 313/262/21

Дата документу 28.07.2021 Справа № 313/262/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 313/262/21 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорний А.О. Провадження №22-ц/807/2417/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача: суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований тим, що 11 жовтня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості (далі - Генеральна угода), згідно з якою відповідач отримала кредит у розмірі 8808.32 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк належним чином виконав свої зобов`язання та відкрив відповідачеві картковий рахунок, проте відповідач умов Генеральної угоди не виконала, грошові кошти не повернула і станом на 18 січня 2021 року має заборгованість перед Банком у сумі 25710.86 грн, що складається з: 8056.36 грн - заборгованість за кредитом; 6075.66 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;0.00 грн заборгованість за комісією; 11578.84 грн - заборгованість за пенею; 0.00 грн штраф відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, таким чином заборгованість до стягнення становить 15421,02 грн, яка складається з наступного: 8056.36 грн - заборгованість за кредитом; 6075.66 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;1289.00 грн заборгованість за пенею,які позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у розмірі 2270.00 грн. РішеннямВеселівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2021 року позовні вимогиАкціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 жовтня 2016 року, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 жовтня 2016 року, а саме: 8056,36 грн заборгованість за тілом кредиту. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користьАкціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1185,91 грн. Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити такі вимоги, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та неустойки за їх недоведеністю, оскільки сторони в тексті Генеральної угоди погодили їх розмір. Суд першої інстанції належним чином не дослідив даний доказ та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки процентів та пені. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000 грн (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн (2270,00 грн х 100 = 227 000 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 15421.02 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило свою організаційно-правову форму на АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до розрахунку АТ КБ "Приватбанк" у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором, яка станом на 18 січня 2021 рокустановить 25710.86 грн, що складається з: 8056.36 грн - заборгованість за кредитом; 6075.66 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;0.00 грн заборгованість за комісією; 11578.84 грн - заборгованість за пенею; 0.00 грн штраф відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку відсотків та пені. Між тим, оскільки відповідачем фактично отримувалися та використовувалися кошти, в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» не повернуті, доводи АТ КБ «ПриватБанк», щодо розміру непогашенного тіла кредиту 8056, 36 грн, суд вважав доведеними та стягнув вказану суму. При постановленні рішення суд керувався правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися повністю не може, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 13 квітня 2010 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. (а.с.11). Суд першої інстанції, встановив, що підписана між банком і відповідачем анкета-заява про приєднання до Умов та Правил банківських послуг становлять договір про надання банківських послуг. 11 жовтня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. (а.с. 12). Відповідно до Генеральної угоди сторони домовились про реструктуризацію заборгованості, тобто: зменшити розмір заборгованості, яка виникла за період з дати надання кредиту, а саме: відсотки - до 370.32 грн, комісію на 29.10 грн, пеню на 0,00 грн, штаф на 683, 01 грн. Згідно з пунктом 2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 8808, 32 грн на строк 36 місяців, з 11.10.2016 по 31.10.2019, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 8808.32 грн в обмін на зобов`язання ОСОБА_1 повернути кредит, сплатити відсотки в розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказані в заяві, Умовах та Правилах, строки. Сплата заборгованості проводиться починаючи з 01 до 25 числа кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 345.58 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 31 жовтня 2019 року. Банк належним чином виконав свої зобов`язання та відкрив відповідачеві картковий рахунок, проте відповідач умов Генеральної угоди не виконала, грошові кошти не повернула. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 18 січня 2021 року має заборгованість у сумі 25710.86 грн, що складається з: 8056.36 грн - заборгованість за кредитом; 6075.66 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;0.00 грн заборгованість за комісією; 11578.84 грн - заборгованість за пенею; 0.00 грн штраф відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди.(а.с. 5-6). Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 2.1 Генеральної угоди банк надав ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 8808, 32 грн на строк 36 місяців, з 11.10.2016 по 31.10.2019, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі. Як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 протягом нетривалого часу вона виконувала взяті на себе зобов`язання, однак, в повному обсязі тіло кредиту не погасила. Суд першої інстанції належним чином дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі з ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Отже, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 8056.36 грн. Отже, в цій частині висновки суду першої інстанції відповідають закону. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на положення Генеральної угоди від 11 жовтня 2016 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання банківських послуг з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Пунктом 2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 8808, 32 грн на строк 36 місяців, з 11.10.2016 по 31.10.2019, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 8808.32 грн в обмін на зобов`язання ОСОБА_1 повернути кредит, сплатити відсотки в розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказані в заяві, Умовах та Правилах, строки. Сплата заборгованості проводиться починаючи з 01 до 25 числа кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 345.58 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 31 жовтня 2019 року. Таким чином, сторонами погоджено умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідно, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, оскільки такі вимоги відповідають положенням Генеральної угоди. Разом з тим, при визначенні розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Умовами укладеного між сторонами кредитного договору не передбачено нарахування процентів за користування кредитом та інших платежів після закінчення строку дії договору. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду суд зробив висновок про відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, що був викладений у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15. Згідно умов Генеральної угоди від 11 жовтня 2016 року Банк надав позичальнику ОСОБА_1 строковий кредит на 36 місяців - до 31 жовтня 2019 року. Отже, після спливу строку кредитування, а саме з 01 листопада 2019 року, Банк не мав права нараховувати проценти та інші платежі за кредитним договором, отже вимоги щодо їх стягнення є необґрунтованими. Банк просив стягнути відсотки за користуання кредитом за період з 11 жовтня 2016 року по 18 січня 2021 року в розмірі 6075,66 грн, які були нараховані також після спливу строку кредитування за період з 01 листопада 2019 року по 18 січня 2021 року у розмірі 346.87 грн. Із наданого Банком розрахунку вбачається, що станом на 30.10.2019 заборгованість по відсоткам склала 5728.79 грн (6075.66-346.87)(а.с. 6), що підлягає стягненню із відповідача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за пенею в розмірі 1289, 00 грн., оскільки Генеральною угодою від 11 жовтня 2016 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання банківських послуг, яка підписана сторонами, не визначено розміру та порядку нарахування та сплати пені. АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що нарахування таких платежів визначено Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку. Разом з тим, відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_1 . 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ "КБ "Приватбанк" до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є обов`язковими до врахування cудом. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що сторонами були погоджені умови щодо сплати пені. Розрахунок заборгованості також не є документом, який може підтверджувати умови кредитування. З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, щорішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ "Приватбанк" та стягненню з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом за період з 11.10.2016 по 31.10.2019 в розмірі 5728,79 грн. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141 ЦПК України, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2029,20 грн (8056.36+5728.79)= 13785.15 х 2270.00 : 15421.02), за подання апеляційної скарги у розмірі 1264, 93 грн (15421.02-8056.36=7364.66 х 3405.00 : 15421.02= 1626.14 грн; 5728.79 х 1626.14 :7364.66), а всього 3294.13 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення процентів та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н від 11 жовтня 2016 року по процентам за користування кредитом у розмірі 5728.79 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2029,20 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 1264, 93 грн, а всього 3294.13 грн. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 28 липня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.