Постанова 4803 № 201/1044/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5353/21 Справа № 201/1044/17 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого- судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення страхового відшкодування, - в с т а н о в и л а: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС»), про стягнення страхового відшкодування, мотивуючи його тим, що вона є власником житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . 12 липня 2013 року між сторонами було укладено договір добровільного страхування майна «АХА Будинок» №1104/010205, на підставі якого вона застрахувала належний їй на праві власності будинок. Відповідно до умов договору страхування, загальна страхова сума складає 100 000 грн. з розрахунку: 60 000 грн. за пошкодження нерухомого майна (конструкцій з невід`ємними комунікаціями), 20 000 грн. для внутрішнього оздоблення та 20 000 грн. для домашнього майна. 19 травня 2014 року внаслідок стихійного лиха було пошкоджено дах застрахованого будинку, цегляну стіну, водостічну систему, навіс над вхідними дверима та ролети на вікнах. Вказану подію відповідачем визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 283 грн., яка обрахована виходячи з вартості відновлювального ремонту 783 грн., за вирахуванням суми франшизи в розмірі 500 грн. Вона від отримання страхового відшкодування, у визначеному розмірі, відмовилася та звернулася до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз для встановлення дійсної вартості відновлювального ремонту. Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження №2208-15 від 28 серпня 2015 року, вартість будівельних робіт по відтворенню пошкоджень житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , складає 15 498 грн. Відповідач з розрахунком, викладеним у висновку, не погодився, оскільки цегляна стіна, ролети та навіс є зовнішнім оздобленням застрахованого будинку, обов`язок на відшкодування пошкодження якого у страховика не виникає. На підставі чого, позивачка просила суд першої інстанції, з урахуванням заяви про збільшення позовних від 14 травня 2020 року, стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 10 545,52 грн., збитки від інфляції у розмірі 13 544,67 грн., річні у розмірі 1 896,46 грн., витрати, пов`язані з оплатою експертних послуг у розмірі 3 686,40 грн., витрати на проведення призначеної судом судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 6 864 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 43 086,05 грн. з яких: суму страхового відшкодування у розмірі 10 454,52 грн.; інфляційні збитки у розмірі 13 544,67 грн.; 3% річних у розмірі 1 896,46 грн.; вартість витрат, пов`язаних з оплатою експертних послуг у розмірі 3 686,40 грн.; витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 6 864 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.; витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «СК «АРКС» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, а також порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до Правил 007 добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України Про страхування) не можуть бути застраховані устаткування та обладнання, розташовані на зовнішніх стінах або даху будівель та споруд (вивіски, електронна реклама, антени, навіси, ставні тощо) та не можуть бути відшкодовані збитки від пошкодження або знищення закріплених на зовнішній стороні застрахованих будинків і споруд предметів, таких як: щогли, антени, відкриті електропроводи, рекламні установки, плакатні щити, захисні козирки або навіси вітрин тощо. При цьому, окремо договором страхування відшкодування такої шкоди не передбачено. Тобто суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача вартість відновлення пошкодженого майна, яке не було застраховано згідно умов договору №1104/010205, а саме вартість відновлення навісу з перекриттям з полікарбонатного листа, вартість захисних ролет, заміни покриття від скату до скату покрівлі зі сторони ушкодженої поверхні даху на загальній площі 43 кв.м, в той час як в акті огляду від 21 травня 2014 року зафіксовано пошкодження лише 2 листів шиферу на площі трохи більше 3 кв.м. Зазначає, що відповідачем, враховуючи перелік пошкодженого майна, наведеного в акті огляду та положень, укладеного договором, страховиком було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту складає 783 грн. з розрахунку 138 грн. - заміна пошкодженого шиферу 2 кв.м по 69 грн.; 124 грн. - заміна пошкоджених елементів підшивки даху 2 кв.м по 62 грн.; 216 грн. - заміна пошкоджених елементів перекриття даху 6 погонних метрів по 36 грн., вартість доставки матеріалів 79 грн. Розмір відповідного відшкодування, з вирахуванням розміру франшизи 500 грн., було відшкодовано ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним платіжним дорученням, що свідчить про виконання в повному обсязі свого обов`язку перед страхувальником. В той же час судом першої інстанції вказані суми не були враховані при ухваленні відповідного рішення та розрахунку витрат, що підлягають стягненню з відповідача. Крім того, місцевим судом не враховано та не надано належної оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи №04.02.18 від 19 лютого 2018 року, який було проведено з урахуванням умов договору страхування, відповідно до якого вартість матеріального збитку склала 2 376,84 грн. В той же час, висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №821/822-19, за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, було проведено без урахування умов договору страхування. Вважає, що судом безпідставно прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 12 травня 2020 року, оскільки позивачем пропущенні строки, визначені ч.ч.2,3 статті 49 ЦПК України на її подання, крім того, вказана заява змінює предмет та підстави первісного позову, що є по суті новим позовом. Крім того, суд безпідставно відмовив у застосуванні строку позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, який почав свій перебіг з 18 червня 2014 року. Також вважає безпідставним стягнення зі страхової компанії витрат на добровільно проведену експертизу від 28 серпня 2015 року, оскільки відповідно до пункту 9.7.2 вимог договору страхування, незалежна експертиза проводиться за рахунок сторони, яка вимагала її проведення. Зазначає про безпідставність стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, враховуючи відсутність розрахунку таких витрат та їх документального підтвердження. Позивачем ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що пошкоджений навіс, проти відшкодування витрат на який заперечує відповідач, не підпадає під ознаки щогли, антени, відкритих електропроводів, рекламної установки, плакатного щита, захисного козирка чи навісу вітрин та не є розміщеним на зовнішніх стінах або даху будівель та споруд, не підпадає під дію п.2.5.11 особливих умов договору та п.4.1.4 Правил

007. При цьому, з метою визначення дійсного розміру спричиненої позивачу шкоди, ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2018 року, яка залишена в силі постановою Дніпровського апеляційного суд від 13 листопада 2018 року, по справі було призначено будівельно-технічну експертизу, відповідно до висновку якої вартість матеріального збитку, з урахуванням зносу, складає 11 045,52 грн. Крім того, судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, а не експерту Лиценку М.В., на наданні доручення якому наполягав відповідач, в той же час відповідна експертиза так і не була проведена, оскільки відповідач не здійснив оплати послуг експерта, при цьому в подальшому долучив до матеріалів справи висновок експерта Лиценка М.А., який, на думку позивача, є заінтересованим, оскільки останній матеріали цивільної справи не досліджував, належне позивачу майно не оглядав. Крім того, ОСОБА_2 , діючи як спеціаліст АТ СК АХА Страхування, складав та підписував локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, підсумкову відомість ресурсів, зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва від 09 вересня 2014 року та дефектний акт. При цьому, суми матеріального збитку, зазначені в зведеному кошторисному розрахунку та експертному висновку є різними. Безпідставним є твердження щодо факту перерахування страхового відшкодування в розмірі 283 грн. на рахунок позивача, оскільки останнею будь-яких банківських реквізитів не надавалося та вказані кошти не отримувалися. Вважає безпідставними доводи апелянта щодо пропуску строку на звернення із заявою про збільшення позовних вимог, оскільки після прийняття суддею справи до свого провадження, перше судове засідання проведено ще не було. Предметом первісного позову було стягнення страхового відшкодування, підставою позову є договір страхування, які після подання заяви про збільшення позовних вимог не змінилися. Зазначає, що науково-методичні рекомендації не містять обов`язку дослідження договорів страхування об`єктів нерухомого майна під час проведення будівельно-технічної експертизи. Зазначала, що оскільки виплата страхового відшкодування є грошовим зобов`язанням відповідача, то через прострочення у виплаті страхового відшкодування, вони, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, зобов`язані сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Посилання відповідача на сплив позовної давності є безпідставним. Витрати на оплату експертних послуг в сумі 3 686,40 грн. є судовими витратами, оскільки позивач замовляв їх з метою визначення дійсної вартості завданого йому матеріального збитку для подання позовної заяви. Окремо зазначала про понесення судових витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом апеляційної скарги в розмірі 3 000 грн. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та це вбачається з матеріалів справи, що позивач є власником житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.47-50). 12 липня 2013 року між позивачем та ПрАТ «СК «АХА Страхування», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПрАТ «СК «АРКС», було укладено договір добровільного страхування майна «АХА Будинок» №1104/010205, на підставі якого відповідачем було застраховано належний позивачу на праві власності будинок, розташований в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.51). Відповідно до розділу 2 (загальні умови страхування) договору страхування, загальна страхова сума складає 100 000 грн., з розрахунку 60 000 грн. за пошкодження нерухомого майна (конструкцій з невід`ємними комунікаціями), 20 000 грн. для внутрішнього оздоблення та 20 000 грн. для домашнього майна. Розмір франшизи складає 500 грн. Згідно з п.5.1. договору страхування страховим випадком за цим договором, зокрема, визнається стихійне лихо. Відповідно до пункту 9.1. рішення про виплату або відмову у здійсненні страхового відшкодування приймається страховиком протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання заяви на виплату страхового відшкодування і всіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, та оформляється страховим актом, який кваліфікує подію як страховий (не страховий) випадок, та в якому зафіксований розмір завданих збитків і сума страхового відшкодування. Вказаний строк може збільшуватися відповідно до п. 9.4 договору. Пунктом 9.2. визначено, якщо випадок визнано страховим, страхове відшкодування виплачується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня складення страхового акту. Пунктом 9.7.1. встановлено, що розмір страхового відшкодування дорівнює розміру (сумі) заподіяних внаслідок страхового випадку матеріальних збитків, визначених згідно п.9.7.3 договору, за вирахуванням встановленої договором франшизи та сум отриманих страхувальником (вигодонабувачем) відшкодувань збитків від інших осіб, без врахування коефіцієнту недострахування (співвідношення розміру страхової суми до дійсної вартості застрахованого майна, але не більше страхової суми або відповідних лімітів відповідальності, встановлених для окремих категорій майна згідно п.2.2, 2.3, 3.8 договору. Розмір збитку визначається страховиком або уповноваженою ним особою шляхом проведення власного розслідування і складання кошторису збитків. Кожна із сторін має право на проведення незалежної експертизи. Незалежна експертиза проводиться за рахунок сторони, яка вимагала її проведення (п.9.7.2). Відповідно до п.9.7.3. договору збитки визначаються при ушкодженні (частковій руйнації) майна у розмірі витрат на відновлення, але не більше страхової суми або відповідних лімітів відповідальності, встановлених для окремих категорій майна згідно із п.2.2, 2.3, 3.8 договору. Витрати на відновлення майна включають витрати на матеріали та запасні частини для ремонту, необхідні для відновлення застрахованого майна до стану, у якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку з урахуванням зносу, а також витрати на оплату робіт з ремонту, необхідного для відновлення майна до стану, в якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку (п.9.7.4). Пунктом 9.7.5. встановлено, що до витрат на відновлення майна не належать: витрати, пов`язані зі змінами або поліпшенням застрахованого майна, витрати, пов`язані з тимчасовим (допоміжним) ремонтом або відновленням, інші, зроблені незалежно від страхового випадку, витрати. 19 травня 2014 року, внаслідок стихійного лиха, було пошкоджено дах застрахованого будинку, цегляну стіну, водостічну систему, навіс над вхідними дверима та ролети на вікнах. 21 травня 2014 року представником страховика здійснено огляд застрахованого майна, про що було складено відповідний акт. Згідно розрахунку страхового відшкодування від 02 червня 2014 року та кошторису відновлювального ремонту без дати, складеного спеціалістом відділу врегулювання збитків ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту склала 1 098 грн., сума страхового відшкодування 598 грн. (1098 грн. - 500 грн. франшиза) (т.1 а.с.53-54). Відповідно до розрахунку страхового відшкодування та кошторису відновлювального ремонту від 07 липня 2014 року, складеного спеціалістом відділу врегулювання збитків ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту склала 783 грн., сума страхового відшкодування 283 грн. (783 грн. - 500 грн. франшиза) (т.1 а.с.54-55). 09 вересня 2014 року спеціалістом АТ СК АХА Страхування Лиценко М.В. складено локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1 на ремонтно-відновлювальні роботи за адресою: АДРЕСА_1 , підсумкову відомість ресурсів та зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва (т.1 а.с.120-125). Висновком експертного будівельно-технічного дослідження Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2208-15 від 28 серпня 2015 року встановлено, що внаслідок урагану було пошкоджено цегляну стіну будинку, ролети на вікнах, покрівлю з азбесто-цементних листів, навіс над вхідними дверима, водостічну систему. Вартість будівельних робіт по відтворенню пошкоджень житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , складає 15 498 грн. з розрахунку: ремонт стін 4 153 грн., ремонт ролетів 1 248 грн., ремонт покриття з полікарбонату 2 289,6 грн., ремонт покрівлі 2 088,2 грн., ремонт водостічної системи 5 188,8 грн., фарбування фасаду 530,4 грн. (а.с.65 -83). Розрахунок здійснювався, виходячи із цін станом на червень 2015 року. 29 травня 2015 року позивачем здійснено оплату висновку експертизи від 28 серпня 2015 року, що підтверджується квитанцією 0.0.391750805.1 (а.с.84). Згідно наданого відповідачем до матеріалів справи висновку судової будівельно-технічної експертизи №04.02.18 від 19 лютого 2018 року, складеного судовим експертом Лиценко М.В. на підставі звернення начальника відділу СОД УПР Юридичного департаменту АТ СК АХА Страхування Марунько Л.О., вартість матеріального збитку (вартість ремонтно-будівельних робіт) за врахуванням зносу, завданого внаслідок пошкодження житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , з урахуванням обсягу робіт, визначеному з наданих на дослідження документів, розміру заробітної плати, рекомендованої Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, середньо ринкової вартості будівельних матеріалів, умов страхування (а саме п.2.1, п.9.7.4, п.9.7.5 договору страхування, п.2.5.11, п.4.1.4 Правил 007 Добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, п.2.5.1 Особливих умов добровільного страхування майна фізичних осіб), вирахуванням зносу, в цінах, що діяли на 19 травня 2014 року, становить 2 376,84 грн. (т. 2 а.с.4-30). Висновком судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №821/822-19 від 25 лютого 2020 року встановлено, що кошторисна вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок стихійного лиха житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , в цінах, які діяли станом на 19 травня 2014 року, складає 12 204 грн.; вартість матеріального збитку складає 11 045,52 грн. (т.2 а.с.116-139). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнав подію від 19 травня 2014 року страховим випадком, а позивачем доведено спричинення їй внаслідок такої події матеріальної шкоди, розмір якої підтверджується висновком експерта. Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та проценти річних, розмір яких повинен бути нарахований з 18 червня 2014 року по 13 травня березня 2020 року, що складає період тривалістю 2188 днів. Також, на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу та витрати, пов`язані з оплатою послуг експерта. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (пункт 2 частини першої статті 980 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування майна (пункт 11 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України «Про страхування»). Як вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2014 року внаслідок дії стихії житловому будинку позивача, який на час події був застрахований у ПрАТ СК АХА Страхування, було спричинено матеріальної шкоди. Звернувшись до страхової компанії із заявою про відшкодування завданих збитків, відповідач визнав вказану подію страховим випадком та запропонував позивачу виплатити страхове відшкодування, яке, згідно розрахунку страхової компанії, складеного на основі акту огляду пошкодженого майна, складає 283 грн., виходячи з розміру спричинених позивачу збитків 783 грн., зменшене на розмір франшизи 500 грн. Позивач із відповідним розрахунком страховика не погодилася та реалізувавши право, передбачене пунктом 9.7.2 договору страхування, надала власний висновок експертного будівельно-технічного дослідження №2208-15 від 28 серпня 2015 року, відповідно до якого, вартість будівельних робіт по відтворенню пошкоджень житлового будинку склала 15 498 грн., при цьому відповідач із вказаним розміром матеріального збитку не погодився, оскільки відповідно до Правил 007 добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України Про страхування) не можуть бути застраховані устаткування та обладнання, розташовані на зовнішніх стінах або даху будівель та споруд (вивіски, електронна реклама, антени, навіси, ставні тощо) та не можуть бути відшкодовані збитки від пошкодження або знищення закріплених на зовнішній стороні застрахованих будинків і споруд предметів, таких як: щогли, антени, відкриті електропроводи, рекламні установки, плакатні щити, захисні козирки або навіси вітрин тощо. В той же час з такими доводами відповідача погодитися не можна з огляду на наступне. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з матеріалів справи, 12 липня 2013 року між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» було укладено договір добровільного страхування майна «АХА Будинок» №1104/010205, на підставі якого відповідачем було застраховано належний позивачу на праві власності будинок, розташований в АДРЕСА_1 . Відповідно до умов вказаного договору сторони погодили, що розмір страхового відшкодування дорівнює розміру (сумі) заподіяних внаслідок страхового випадку матеріальних збитків, визначених згідно п.9.7.3 договору, за вирахуванням встановленої договором франшизи та сум отриманих страхувальником (вигодонабувачем) відшкодувань збитків від інших осіб, без врахування коефіцієнту недострахування (співвідношення розміру страхової суми до дійсної вартості застрахованого майна, але не більше страхової суми або відповідних лімітів відповідальності, встановлених для окремих категорій майна згідно п.2.2, 2.3, 3.8 договору. Відповідно до п.9.7.3. договору збитки визначаються при ушкодженні (частковій руйнації) майна у розмірі витрат на відновлення, але не більше страхової суми або відповідних лімітів відповідальності, встановлених для окремих категорій майна згідно із п.2.2, 2.3, 3.8 договору. Витрати на відновлення майна включають витрати на матеріали та запасні частини для ремонту, необхідні для відновлення застрахованого майна до стану, у якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку з урахуванням зносу, а також витрати на оплату робіт з ремонту, необхідного для відновлення майна до стану, в якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку (п.9.7.4). Таким чином, з аналізу наведеним умов договору страхування вбачається, що розмір страхового відшкодування дорівнює розміру (сумі), заподіяних внаслідок страхового випадку матеріальних збитків, які визначаються при ушкодженні (частковій руйнації) майна у розмірі витрат на відновлення та включають витрати на матеріали та запасні частини для ремонту, необхідні для відновлення застрахованого майна до стану, у якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку з урахуванням зносу, а також витрати на оплату робіт з ремонту, необхідного для відновлення майна до стану, в якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку. При цьому, умови щодо звільнення страхувальника, у випадку настання страхової події, від обов`язку відшкодовувати витрати, пов`язані із пошкодженням устаткування та обладнання, розташованого на зовнішніх стінах або даху будівель та споруд (вивіски, електронна реклама, антени, навіси, ставні тощо), а також збитків від пошкодження або знищення закріплених на зовнішній стороні застрахованих будинків і споруд предметів, таких як: щогли, антени, відкриті електропроводи, рекламні установки, плакатні щити, захисні козирки або навіси вітрин тощо, у договорі страхування від 12 липня 2013 року відсутні. В той же час, посилання апелянтом, що вказані умови, передбачені Правилами №002 добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України «Про страхування», Правилами №007 добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, а також особливими умовами добровільного страхування майна фізичних осіб, які є додатком до вказаних Правил, затверджених заступником голови правління АТ «СК «АХА Страхування» 06 жовтня 2014 року, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів погодження вказаних умов із позивачем, зважаючи на те, що вказані правила були складені та затверджені після укладення між сторонами договору страхування та не містять підпису страхувальника про його ознайомлення із відповідними умовами та погодження із ними. Таким чином, зважаючи, що, укладаючи зі страхувальником договір страхування, остання з Правилами №002 добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України «Про страхування»), Правилами №007 добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, а також особливими умовами добровільного страхування майна фізичних осіб, які є додатком до вказаних Правил, не ознайомлювалася та їх не підписувала, вказані правила та умови були прийняті та затвердженні страховиком після укладення договору страхування від 12 липня 2013 року, при цьому будь-які застереження чи обмеження на відшкодування матеріальної шкоди в самому договорі, підписаному страхувальником відсутні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, задовольняючи позов в частині стягнення на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 10 454,52 грн., оскільки завдання позивачу збитків, а також їх розмір підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи №821/822-19 від 25 лютого 2020 року. При цьому, підстав недовіряти вищевказаному висновку у колегії суду немає, оскільки він виконаний на підставі ухвали місцевого суду, незалежною експертною установою та за результатом в цілому узгоджується з висновком будівельно-технічного дослідження Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2208-15 від 28 серпня 2015 року, який надавався позивачем, зважаючи, що розрахунок розміру матеріальної шкоди здійснювався із урахуванням цін на червень 2015 року. В той же час колегія суддів критично відноситься до наданого відповідачем висновку судової будівельно-технічної експертизи №04.02.18 від 19 лютого 2018 року, який було проведено з урахуванням умов договору страхування, оскільки відповідний висновок було здійснено експертом Лиценко М.В., який вже, діючи як спеціаліст АТ СК АХА Страхування, складав та підписував локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, підсумкову відомість ресурсів, зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва від 09 вересня 2014 року та дефектний акт, відповідно до яких встановив, що спричинена майну позивача шкода склала розмір 783 грн. При цьому, під час виконання будівельно-технічного дослідження на замовлення АТ СК «АХА Страхування», досліджуючи ту саму подію, за аналогічних умов, встановив розмір матеріального збитку в 2 376,84 грн. Окремо, колегія суддів бере до уваги, що звертаючись до суду першої інстанції із клопотанням про проведення будівельно-технічної експертизи, наполягав на її проведенні саме експертом Лиценко М.В., при цьому, після доручення проведення експертного дослідження саме незалежній експертній установі - Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз, від її проведення ухилився та надав суду проведений експертом Лиценко М.В. висновок будівельно-технічної експертизи, здійсненої за власним замовленням, який вже надавав відповідний розрахунок шкоди, як спеціаліст АТ СК «АХА Страхування». Крім того, відповідний висновок надавався із урахуванням умов, викладених у Правилах 007 Добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ та Особливих умов добровільного страхування майна фізичних осіб, які страхувальником погоджені не були, що свідчить про його неналежність та невідповідність. Таким чином, зважаючи, що відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів надає перевагу саме висновку судової будівельно-технічної експертизи №821/822-19 від 25 лютого 2020 року, наданої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якого вартість матеріального збитку складає 11 045,52 грн. Також, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування на користь позивача в розмірі 283 грн., оскільки докази здійснення відповідної виплати на користь позивача в матеріалах справи відсутні. При цьому, відомість №АХА00000564 від 09 липня 2014 року, згідно договору №50981 від 16 січня 2009 року, на сукупну суму по договору страхування 11 771,18 грн. та платіжне доручення №118 673 від 09 липня 2014 року такими доказами бути не можуть, оскільки вказані документи не містять підписів уповноважених осіб, печатки банку, містять помилки в датах документів. Крім того, платіжне доручення долучено на суму 11 771,18 грн., призначенням платежу зазначено - виплату по відомості №АХ00000564 від 09 липня 2014 року по договору АЕ №11/43-4-1/161 від 13 вересня 2010 року, при цьому розрахунковий рахунок, на який було здійснено відповідний перерахунок, платіжне доручення не містить, тобто докази отримання страхувальником грошових коштів від страхової компанії відсутні, зважаючи, що позивачем отримання відповідної виплати заперечується. Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку на подання заяви про збільшення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Судом першої інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська із цим позовом у січні 2017 року. Провадження у справі судом першої інстанції відкрито 07 квітня 2017 року, тобто це провадження відкрито за правилами ЦПК України у редакції Закону України від 18 березня 2004 року №1618-ІV (далі - ЦПК України 2004 року). Відповідно до частини 2 статті 31 ЦПК України 2004 року, крім прав та обов`язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено у новій редакції (далі - ЦПК України). У підпункті 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд справи відбувається за правилами, що передбачені ЦПК України. 26 липня 2018 року, у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська Ходаківського М.П., на підставі розпорядження виконуючого обов`язки керівника апарату Бабай О.О. №128, цивільну справу №201/1044/17 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АРКС» про стягнення страхового відшкодування, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілено судді Федоріщеву С.С. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року справу прийнято суддею Федоріщевим С.С. до свого провадження. Відповідно до частини дванадцятої статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження. Відповідно, після заміни попереднього судді на суддю Федоріщева С.С. розгляд цієї справи розпочався спочатку зі стадії після відкриття провадження у цій справі. Усі попередньо вчинені процесуальні дії не впливають на обов`язок суду розглянути справу спочатку, а також на процесуальні права учасників справи, якими вони вправі скористатися на стадії після відкриття провадження у справі. При цьому, згідно пункту 2 частини 1 статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. 14 травня 2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог. При цьому, перше судове засідання за участі нового складу суду та учасників справи відбулося 19 січня 2021 року. Таким чином, оскільки після заміни 26 липня 2018 року складу суду розгляд справи розпочався спочатку, заяву про збільшення позовних вимог, у відповідності до вимог статті 49 ЦПК України, подано позивачем до початку першого судового засідання, то суд першої інстанції, виходячи з необхідності забезпечення можливості реалізації позивачем своїх процесуальних повноважень, зокрема щодо подання заяви про збільшення позовних вимог, дійшов правильного висновку про прийняття такої заяви. Щодо доводів апелянта про безпідставне стягнення на користь позивача процентів річних та індексу інфляції у зв`язку із пропуском строку позовної давності колегія суддів зауважує наступне. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №686/21962/15-ц від 16 травня 2018 року, положення ст.625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов`язань в незалежності від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між ними договору страхування, є грошовим зобов`язанням. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних, входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, а також такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. При цьому, колегія суддів погоджується доводами апеляційної скарги, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 зазначеного Кодексу). Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК). Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК, зокрема відповідно до ч.1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказана правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19). Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що періодом за який позивач просив стягнути на свою користь 3 % річних та інфляційних втрат є 18 червня 2014 року до 13 березня 2020 року, зважаючи на подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог в травні 2020 року, а також враховуючи заявлення відповідачем про застосування строків позовної давності до вказаних вимог, суд першої інстанції повинен був обмежити період стягнення 3% річних та інфляційних втрат до останніх трьох років, тобто з 13 травня 2017 року до 13 травня 2020 року. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду в частині стягнення на користь позивача ОСОБА_1 інфляційних збитків та 3% річних підлягає зміні, у зв`язку із чим наводить власний розрахунок за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року. Зокрема, за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року три відсотки річних на суму простроченого страхового відшкодування становлять 941,77 грн. з розрахунку (кількість днів прострочення 1 096): 10 454,52 х 3% : 365 х 1

096. Розмір індексу інфляції на заборгованість зі сплати страхового відшкодування складає 2 705,55 грн. з розрахунку: Індекси інфляції за кожний місяць: за травень 2017 року - 101,3; за червень 2017 року - 101,6; за липень 2017 року - 100,2; за серпень 2017 року 99,9; за вересень 2017 року 102; за жовтень 2017 року - 101,2; за листопад 2017 року -100,9; за грудень 2017 року 101; за січень 2018 року - 101,5; за лютий 2018 року - 100,9; за березень 2018 року - 101,1; за квітень 2018 року - 100,8; за травень 2018 року 100; за червень 2018 року 100; за липень 2018 року 99,3; за серпень 2018 року 100; за вересень 2018 року - 101,9; за жовтень 2018 року - 101,7; за листопад 2018 року - 101,4; за грудень 2018 року - 100,8; за січень 2019 року 101; за лютий 2019 року - 100,5; за березень 2019 року - 100,9; за квітень 2019 року 101; за травень 2019 року - 100,7; за червень 2019 року 99,5; за липень 2018 року 99,4; за серпень 2018 року 99,7; за вересень 2019 року - 100,7; за жовтень 2019 року - 100,7; за листопад 2019 року - 100,1; за грудень 2019 року 99,8; за січень 2020 року - 100,2; за лютий 2020 року 99,7; за березень 2020 року - 100,8; за квітень 2020 року - 100,8. Сукупний індекс інфляції (125,656%) = 101,30% ? 101,60% ? 100,20% ? 99,90% ? 102,00% ? 101,20% ? 100,90% ? 101,00% ? 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% = 125,656% 10 545, 52 грн. х 125,656% = 13 251,07 грн. 13 251,07 грн. - 10 545, 52 грн. = 2 705,55 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню інфляційні збитки за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року у розмірі 2 705,55 грн. та 3% річних за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року у розмірі 941,77 грн. Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу та оплату послуг експерта за складання висновку будівельно-технічного дослідження Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2208-15 від 28 серпня 2015 року, з огляду на наступне. Згідно до положень частини першої, пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, проведення експертизи. Відповідно до п.6 ст.139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Згідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судом встановлено, що предметом позовних вимог є стягнення страхового відшкодування. Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову, витрати пов`язанні з розглядом справи покладаються на відповідача. Матеріали справи свідчать про те, що висновок будівельно-технічного дослідження №2208-15 від 28 серпня 2015 року було складено Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України. Метою проведення вказаного експертного дослідження було встановлення дійсного розміру матеріальних збитків, які згідно договору страхування підлягали сплаті на користь страхувальника, зважаючи на наявний між сторонами спір щодо його розміру. При цьому, на підтвердження реального понесення позивачем витрат на оплату послуг експерта, позивачем надано квитанцію № 0.0.391750805.1 від 29 травня 2015 року, відповідно до якої на рахунок Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України було сплачено 3 686, 40 грн. за надання висновку експерта. Таким чином, зважаючи на предмет позову, наявність між сторонами спору щодо розміру матеріальних збитків, мету проведення експертного дослідження, колегія суддів вважає, що сплачені ОСОБА_1 кошти за надання висновку експерта є судовими витратами, які зважаючи на наявність доказів щодо їх фактичної сплати, підлягають стягненню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, оскільки понесення позивачем вказаних витрат підтверджується договором про надання правової допомоги №9/20, додатковою угодою №1 до договору № 9/20 від12 травня 2020 року, відповідно до якої визначено, що винагорода адвоката складає 6 000 грн., попереднім розрахунком суми гонорару адвоката за надання правової допомоги відповідно до умов договору про надання правової допомоги №9/20 від 12 травня 2020 року, відповідно до якого визначено вид правової допомоги, кількість витраченого часу, розрахунок вартості послуги, рахунком №3/20 від 14 травня 2020 року, а також квитанцією №0.0.1703869696.1, відповідно до якої позивачем здійснено оплату послуг адвоката за договором №9/20 в сумі 6 000 грн. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 інфляційних збитків та 3% річних зміні, з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року у розмірі 2 705,55 грн.; 3% річних за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року у розмірі 941,77 грн. Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, оскільки позов задоволено частково, суд присуджує стягнути ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 348,54 грн., витрати, пов`язані з оплатою експертних послуг у розмірі 2007,61 грн., витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 738,13 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 267,6 грн. (54,46%). Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача на користь ПрАТ «СК «АРКС» підлягають стягненню з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в розмірі 437,18 грн. (45,54 %). Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 інфляційних збитків, 3% річних та судових витрати змінити. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року у розмірі 2 705,55 грн., 3% річних за період з 13 травня 2017 року по 13 травня 2020 року у розмірі 941,77 грн. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року залишити без змін. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 348,54 грн., витрати, пов`язані з оплатою експертних послуг у розмірі 2007,61 грн., витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 738,13 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 267,6 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 437,18 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 28 липня 2021 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.