Постанова 4824 № 761/10495/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/10495/21 Головуючий у суді І інстанції Савицький О.А. Провадження № 22-ц/824/695/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Білінк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - керівник товариства з обмеженою відповідальністю «Білінк» Ющенко Євген Іванович, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в: У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шаповалова А.М. звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Білінк» (далі - ТОВ «Білінк») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також залучено до участі у справі керівника ТОВ «Білінк» Ющенка Є.І. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року в задоволенні клопотання представника позивача про збільшення розміру позовних вимог від 6 вересня 2021 року відмовлено. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 7 грудня 2021 року в задоволенні клопотання представника позивача про збільшення розміру позовних вимог від 3 грудня 2021 року відмовлено. 13 червня 2022 року на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача - адвоката Шаповалова А.М. про збільшення розміру позовних вимог. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2022 року в задоволенні клопотання представника позивача про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Шаповалова А.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що у заявах про збільшення розміру позовних вимог від 6 вересня 2021 року, від 3 грудня 2021 року та 13 червня 2022 року вказувалось про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день вирішення справи по суті, а в позовній заяві був зроблений лише проміжний розрахунок середнього заробітку. Судовий розгляд у даній справі триває, кількість робочих днів з дня звільнення позивача і до ухвалення рішення по суті спору збільшується, відтак і розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає збільшенню. Судом порушено право ОСОБА_1 на компенсацію коштів за незаконне звільнення з роботи шляхом стягнення середнього заробітку та не враховано, що таке стягнення має проводитися з першого дня звільнення і до поновлення працівника на роботі. Висновки суду, наведені в оскаржуваній ухвалі, спростовуються також постановами Верховного Суду, зокрема від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц та від 16 лютого 2022 року у справі № 359/5752/20. У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Білінк» Ющенко Є.І. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подана після проведення трьох судових засідань у справі без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, а доводи представника позивача не стосуються питання збільшення позовних вимог, що є предметом апеляційного перегляду. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У постанові Верховного Суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що «зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду». За правилом пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 17 березня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шаповалова А.М. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Білінк», в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 16 липня 2020 року щодо його звільнення з посади техніка із структурованої кабельної системи, поновити його на займаній посаді з 16 липня 2020 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2020 року по 17 березня 2021 року у розмірі 59 978,12 грн та судові витрати. 24 березня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та залучив до участі у справі керівника ТОВ «Білінк» Ющенка Є.І. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Під час судового розгляду справи, а саме: 9 вересня 2021 року та 6 грудня 2021 року до суду надходили заяви представника позивача - адвоката Шаповалова А.М. про збільшення розміру позовних вимог в частині періоду і суми стягненнясереднього заробітку за час вимушеного прогулу, однак ухвалами суду від 10 вересня 2021 року та від 7 грудня 2021 року у задоволенні клопотань про збільшення розміру позовних вимог було відмовлено. 13 червня 2022 року засобами електронного зв`язку представник позивача знову направив до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ТОВ «Білінк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2020 року по 7 червня 2022 року у розмірі 167 032,09 грн. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява про збільшення розміру позовних вимог подана з порушенням визначеного пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України строку і поважних причин пропуску цього процесуального строку не наведено, а тому відсутні підстави для прийняття її до розгляду. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Вказана норма сприяє уникненню зловживань позивачем (його законними або уповноваженими представниками) процесуальним правом на збільшення або зменшення розміру позовних вимог в будь-який час на стадії розгляду справи. Так, пунктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Відповідно до вимог частини першої, другої статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. У справі, яка переглядається, було проведено три судових засідання, а саме: 29 червня 2021 року, 16 вересня 2021 року, 9 грудня 2021 року, у двох з яких були присутні представники позивача. Оскільки дана справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на підставі ухвали від 24 березня 2021 року про відкриття провадження, то кінцевим строком подання заяви про збільшення розміру позовних вимог було 29 червня 2021 року. Проте, із заявою про збільшення розміру позовних вимог представник позивача звернувся засобами електронного зв`язку лише 13 червня 2022 року і не порушував питання (не подав клопотання) про поновлення процесуального строку на подання такого виду заяви. При цьому, дві попередні заяви сторони позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині періоду і суми стягненнясереднього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції залишив без задоволення ухвалами від 10 вересня 2021 року та від 7 грудня 2021 року, які не оскаржувались в апеляційному порядку та є чинними. Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Колегія суддів також відзначає, що розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Поновлення процесуального строку без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»). Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. Отже, безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що заяву про збільшення розміру позовних вимог подано стороною позивача без додержання вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України, а саме майже через рік після проведення у справі першого судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження і без порушення клопотання про поновлення строку на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, а в силу диспозитивності цивільного судочинства суд не вправі самостійно вирішувати питання про поновлення цього процесуального строку, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у прийнятті та повернув відповідну заяву позивачу. Посилання апеляційної скарги на те, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог визначено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день вирішення справи по суті, а в позовній заяві був зроблений лише проміжний розрахунок середнього заробітку, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини не звільняють позивача від обов`язку своєчасного подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до початку розгляду справи по суті, як це передбачено нормами 49, 279 ЦПК України. Крім того, позовна заява не містить застереження про те, що розрахунок середнього заробітку за визначений позивачем період є проміжковим, а він має намір збільшувати позовні вимоги в частині остаточної дати вимушеного прогулу. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»). Доводи представника позивача про те, що судом першої інстанції порушено право ОСОБА_1 на компенсацію коштів за незаконне звільнення з роботи із першого дня припинення трудових відносин і до його поновлення на посаді не спростовують висновків суду про обов`язок позивача добросовісно користуватись наданими йому частиною другою статті 49 ЦПК України процесуальними правами. При цьому вказана позовна вимога ще не була предметом судового розгляду по суті трудового спору, як і питання правомірності/неправомірності звільнення позивача з роботи. Теж саме стосується доводів апеляційної скарги про неправильне застосування районним судом положень статті 235 КЗпП України та неврахування постанов Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц та від 16 лютого 2022 року у справі № 359/5752/20, так як суд за клопотанням представника позивача лише вирішував процесуальне питання щодо прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, а не обґрунтованість пред`явлених вимог. Застосування норм матеріального права і оцінка здобутих у процесі розгляду справи доказів на предмет їх належності та допустимості є прерогативою суду і відбувається під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення процесуальних питань (клопотань) у справі. Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними, а висновок суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог від 13 червня 2022 року та її повернення позивачу є законним та обґрунтованим, оскільки позивач пропустив строк на звернення до суду із такою заявою та не вказав жодних причин щодо поважності його пропуску. Разом з тим, колегія суддів відмічає, що рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Якщо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі відбулось не у повному обсязі, працівник з урахуванням змісту статті 235 КЗпП України не позбавлений процесуальної можливості заявити таку вимогу за окремим позовом. За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог у даній справі відповідає обставинам справи та постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового забору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: М.В. Мережко С.І. Савченко