Постанова 4873 № 910/1204/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" липня 2021 р. Справа№ 910/1204/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Коротун О.М. Майданевича А.Г. без виклику представників сторін розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року (повний текст рішення складено 19.04.2021) у справі № 910/1204/21 (суддя: Васильченко Т.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця Семенка Бориса Миколайовича до Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" про стягнення 84456,73 грн ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Семенко Борис Миколайович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 79000,00 грн основного боргу , 2298,90 грн пені, 629,83 грн 3% річних та 2528,00 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором надання комплексних юридичних послуг №31 від 29.09.2020 року не розрахувався в повному обсязі за отримані послуги. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Семенка Бориса Миколайовича до Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" про стягнення 84456,73 грн задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" на користь Фізичної особи-підприємця Семенка Бориса Миколайовича основний борг у розмірі 79000,00 грн, пеню у розмірі 2298,90 грн, 3% річних у розмірі 628,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 1747,24 грн та судовий збір у розмірі 2248,98 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Ліки України" звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у даній справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник вказав про відсутність доказів надання позивачем послуг у кількості, що відповідає тим, за які підлягає до сплати 79000,00 грн. Крім того, скаржник зазначив, що відповідно до аудиторського звіту за результатами державного фінансового аудиту діяльність Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" за період з 01.01.2018 року по 31.08.2020 року було встановлено відсутність документів про претензійно-позовну роботу, а також вказано неефективне використання коштів на оплату юридичних послуг. Також, суд першої інстанції не надав обґрунтування, чому ним не було зменшено розмір пені до суми 1150,00 грн, хоча відповідачем було порушено дане питання. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/1204/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі №910/1204/21. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі №910/1204/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 24.05.2021 року. 08.06.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції без змін. Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що факт відсутності у відповідача оригіналів документів не звільняє його від обов`язку оплатити отримані послуги за актами надання послуг №574 та №573, які підписані відповідачем без будь-яких заперечень та оригінали яких оглянуто судом першої інстанції. Також, представник позивача наголосив, що необґрунтованим та недоведеним є посилання скаржника, що позивачем не було надано звіт про виконану робот, оскільки умовами укладеного між сторонами договору не було встановлено обов`язку позивача готувати та подавати звіти про виконану роботу, як підставу для оплати послуг. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 29.09.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Семенко Борисом Миколайовичем (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Ліки України" (замовник) було укладено договір про надання комплексних юридичних послуг №31 (далі - договір) відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець надає замовнику комплексні юридичні послуги (за усним або письмовим замовленням), які споживаються замовником в процесі здійснення діяльності, у тому числі: - консультує замовника з питань основної діяльності, застосування нормативних актів чинного законодавства України, здійснює правовий аналіз проектів та діючих договорів, угод, правочинів (господарських, трудових тощо); - вживає заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, представляє інтереси замовника в судах загальної юрисдикції, державних контролюючих органах, органах влади та місцевого самоврядування, підприємствах та установах та організаціях відповідно до виданої довіреності; - готує позовні заяви про оскарження рішень, дії та бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, розірвання договорів, стягнення заборгованості та з інших питань; - здійснює правовий супровід господарських операцій, інших дій на вимогу замовника; - консультує замовника з питань трудового законодавства, застосування нормативних актів законодавства України з урахуванням сформованої судової практики; приймає участь у розгляді звернень (запитів, заяв тощо) фізичних, юридичних осіб, органів державної влади чи місцевого самоврядування; - готує проекти відповідей на вказані запити; - надає інші юридичні послуги (не обмежені розділом 1 цього договору) за усним чи письмовим завданням замовника; - надає послуги у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування. Відповідно до п. 1.2 договору замовник зобов`язується прийняти та оплатити комплексі юридичні послуги, встановлені у п. 1.1 даного Договору. Аналогічний обов`язок замовника відображений у пункті 2.4 укладеного договору. Згідно п. 1.9 договору (у редакції додаткової угоди від 09.10.2020 року ) замовник доручає, а виконавець надає замовнику консультаційні послуги з ведення бухгалтерського обліку, а також надання комплексних юридичних послуг пов`язаних з діяльністю замовника. Замовник при необхідності отримання юридичного висновку, консультації з питань, які є предметом даного договору, або у випадку необхідності представлення його інтересів у судах загальної юрисдикції, в державних контролюючих органах, органах влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах чи організаціях надає виконавцю необхідні документи та інформацію в розумні строки до моменту отримання такого висновку, консультації або вчинення будь-яких дій з представлення інтересів замовника, що стосується предмету даного договору (пункту 2.1 договору). Відповідно до п. 3.1 договору, виконавець зобов`язується надавати замовнику комплексні юридичні послуги в межах предмета даного договору. Згідно п. 6.1 договору вартість послуг визначається в рахунку на оплату та/або в акті виконаних робіт (наданих послуг). Відповідно до п. 6.2 договору плата по даному договору вноситься на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3-х робочих днів з дня отримання акту виконаних робіт (наданих послуг). Акти виконаних робіт (наданих послуг) надаються виконавцем щомісячно. Оплата послуг здійснюється відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу України. Договір та акти виконаних робіт (наданих послуг) оформляються у письмовій формі і підписуються сторонами безпосередньо або шляхом обміну документами засобами поштового зв`язку, телефаксом або за допомогою іншого зв`язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від однієї зі сторін (п. 6.3 договору). Згідно п. 6.7 договору (в редакції додаткової угоди від 09.10.2020 року), вартість послуг вказаних в пункті 1.9 договору складає: консультаційні послуги з ведення бухгалтерського обліку - 25000,00 грн за календарний місяць; комплексні юридичні послуги пов`язані з діяльністю замовника - 20000,00 грн за календарний місяць. Відповідно до п. 8.1 договору, останній набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020 року та до повного виконання сторонами зобов`язань Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов даного договору, позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги загальною вартістю 120000,00 грн, що підтверджується актами наданих послуг №574 від 20.10.2020 року на суму 92000,00 грн та №573 від 20.10.2020 на суму 28000,00 грн, які були підписані сторонами договору без зауважень та скріплені печатками (наявні в матеріалах справи). При цьому, колегія суддів приймає до уваги відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо порядку надання послуг. Відповідач свого обов`язку з оплати наданих послуг належним чином не виконав, сплативши згідно платіжного доручення №22 від 06.10.2020 року лише 41000,00 грн, що не заперечується сторонами, у зв`язку з чим виник борг за надані послуги в сумі 79000,00 грн. При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника про відсутність доказів надання позивачем послуг у кількості, що відповідає тим, за які підлягає до сплати 79000,00 грн, як безпідставне та таке що спростовується висновками суду. Щодо твердження відповідача про відсутність у нього оригіналів документів, які підтверджують наявність заборгованості перед позивачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що факт відсутності у відповідача оригіналів документів не звільняє його від обов`язку оплатити отримані послуги за актами надання послуг №574 та №573, які як було зазначено вище були підписані відповідачем без будь-яких заперечень та оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції в судовому засіданні. Доказів того, що вказані акти не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам чи підписані з перевищенням повноважень головою правління суду не надано. Позивач звернувся до відповідача з претензією №79 від 13.11.2020 року , в якій просив сплатити борг та пеню за порушення строків оплати, яка була отримана відповідачем 04.12.2020 року, що підтверджується трекінгом відстеження Укрпошти за поштовим відправленням №0405044528649. Відповідач в свою чергу вказану претензію залишив без задоволення. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України). Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 6.2 договору сторони визначили, що плата по даному договору вноситься на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3-х робочих днів з дня отримання акту виконаних робіт (наданих послуг). Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 6.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав. Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З огляду на викладене та враховуючи, що факт надання послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 79000,00 грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він повинен сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф). Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності. Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі десяти відсотків від не оплаченої суми за кожен день прострочення оплати. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений ст. 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 року у справі №904/631/18. Колегія суддів перевіривши розрахунок пені погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2298,90 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 року. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 628,61 грн, оскільки позивачем при розрахунку не було враховано, що в 2020 році було 366 днів, а не

365. В іншій частині цих позовних вимог належить відмовити. Також, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 1747,24 грн, за розрахунком суду, оскільки позивачем, враховуючи, що строк оплати настав 23.10.2020, не було враховано, що сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19 відступила від висновків касаційного суду у постанові від 14.01.2020 року у справі №924/532/19 лише щодо можливості розрахунку інфляційних втрат за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць. Жодних висновків щодо методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання у постанові від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надавала. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18). 17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц. Необґрунтованими є і посилання відповідача на те, що позивачем на його вимогу не було надано звіт про виконану роботу, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції умовами укладеного між сторонами договору не було встановлено обов`язку позивача готувати та подавати звіти про виконану роботі, як підстава для оплати послуг. Крім того, колегія суддів не приймає як належне посилання скаржника на аудиторський звіт за результатами державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" за період з 01.01.2018 року по 31.08.2020 року, яким було встановлено відсутність документів про претензійно-позовну роботу, а також вказано неефективне використання коштів на оплату юридичних послуг, оскільки перевірка проводилася за період з 01.01.2021 по 31.08.2020, тоді як спірні правовідносини між сторонами виникли з 29.09.2020 року. Щодо твердження скаржника, чому судом першої інстанції не було зменшено розмір пені до суми 1150,00 грн, хоча відповідачем було порушено дане питання, колегія суддів відзначає наступне. Так, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Вказане питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі № 914/2252/18, від 31.10.2019 року у справі № 924/243/19. Водночас, колегія суддів відзначає, що розмір штрафних санкцій в даній справі не є надмірно великими, а доводи стосовно зменшення пені є необґрунтованими та безпідставними. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Ліки України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі № 910/1204/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі №910/1204/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/1204/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді О.М. Коротун А.Г. Майданевич