Постанова 4814 № 537/808/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/808/17 Номер провадження 22-ц/814/6/21Головуючий у 1-й інстанції Зоріна Д.О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Бондаревської С.М., Бутенко С.Б. розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, Кременчуцької міської ради Полтавської області про скасування рішення про приватизацію земельної ділянки. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В : У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що у судовому порядку за нею було визнано, в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , право власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 та в цілому складається з житлового будинку «Аа» загальною житловою площею 20,6 кв. м, вбиральні «Е», погреба «В», колодязя «К», огорожі №№1,2, розташованого на земельній ділянці державного фонду розміром 440 кв. м. Реалізуючи своє право на володіння майном в порядку спадкування після свого батька, позивач звернулась до Кременчуцької міської ради Полтавської області з заявою щодо передачі їй у власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 . Однак їй було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки з підстав передачі останньої у власність іншій особі. А саме, рішенням Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області земельна ділянка площею406 кв. м по АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки іншій особі було прийнято без її згоди як співвласника домоволодіння, у зв`язку з чим вона не має можливості на даний час реалізувати передбачене чинним законодавством право на володіння належною їй частиною земельної ділянки, позивач просила рішення 42 сесії шостого скликання Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 23.09.2015 року «Про передачу гр. ОСОБА_3 , земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності м. Кременчука» визнати протиправним та скасувати. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, Кременчуцької міської ради Полтавської області про скасування рішення про приватизацію земельної ділянки, відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 серпня 2017 року, скасовано. Ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 23.09.2015 року про передачу у власність земельної ділянки площею 406 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З вказаним рішенням місцевого суду не погодилася позивач, яка в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції відійшов від принципу верховенства права та не врахував тієї обставини, що право розпоряджатися земельними ділянками, що є у комунальній власності територіальної громади м. Кременчука перейшло до Кременчуцької міської ради, а отже і способом відновлення її порушеного права є не що інше, як задоволення даного позову. Вказує, що на момент винесення оскаржуваного рішення Крюківською районною радою м. Кременчука Полтавської області, спірне домоволодіння вже було таким, що вибуло з володіння ОСОБА_3 , адже віндикаційний позов ОСОБА_1 було задоволено. Відтак, зауважує, що власником 1/3 спірного будинку був батько позивача ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 і, відповідно, саме вона має переважне право на користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт власності. Вважає, що за таких обставин передача даної земельної ділянки у власність іншим особам без її ( ОСОБА_1 ) згоди є неправомірною. Зазначає, що, оскільки Крюківською районною радою м. Кременчука рішення щодо вилучення земельної ділянки з користування ОСОБА_1 не приймалось, вона, як правонаступник ОСОБА_2 , є добросовісним землекористувачем, а тому, приймаючи рішення про передачу вказаної земельної ділянки у власність іншій особі, органи місцевого самоврядування грубо порушили права позивача. Також, зауважує, що для отримання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 мала б надати разом із заявою також дозвіл на вилучення земельної ділянки з користування ОСОБА_1 , проте, такого дозволу надано не було. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. З матеріалів справи вбачається та вірно установлено місцевим судом, що рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено в повному обсязі (а.с.15), Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2016 року зазначене вище рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області в частині відмови в позові щодо витребування майна з незаконного володіння було скасовано та постановлено нове, яким витребувано у ОСОБА_3 із незаконного володіння 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 липня 1983 року, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.15-18). Установлено, що позивачка звернулась до Кременчуцької міської ради Полтавської області з заявою щодо передачі їй у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на що їй було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення меж земельних ділянок з підстав передачі останньої у власність іншій особі, що підтверджується рішенням Кременчуцької міської Ради Полтавської області від 30 серпня 2016 року (а.с.23). З листа ліквідатора з припинення діяльності районних у місці Кременчуці рад та їх виконавчих комітетів ОСОБА_5 від 8 грудня 2016 року позивачці стало відомо, що 23 вересня 2015 року рішенням 42 сесії шостого скликання Кременчуцької районної Ради міста Кременчука Полтавської області земельна ділянка площею 406 кв.м. по АДРЕСА_1 була передана у власність громадянці ОСОБА_3 (а.с.24-25). Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 9 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . В задоволенні позовних вимог в іншій частині, відмовлено (а.с.38-40). Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року зазначене вище рішення суду першої інстанції було змінено. Уточнено абзац другий резолютивної частини рішення, виклавши його в такій редакції: « Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в цілому складається з житлового будинку «Аа», загальною площею 20,6кв.м, вбиральні «Е», погреба «К», огорожі №1,2, розташованого на земельній ділянці державного фонду розміром 440 кв.м». В іншій частині рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 9 лютого 2017 року, залишено без змін (а.с.41-46). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що наразі Крюківська районна рада м. Кременчука Полтавської області, діями якої, на думку позивача, були порушені її права, ліквідована, без правонаступництва. При цьому, відповідачі по справі, до яких звертається позивач, як до осіб, що своїми діями порушили передбачене чинним законодавством право позивача на володіння земельною ділянкою, є неналежними відповідачами по справі, і не можуть нести відповідальність за прийняте рішення юридичною особою, діяльність якої була припинена шляхом ліквідації, що не передбачає правонаступництва. Окрім того, на час прийняття Крюківськоюрайонною радою міста Кременчука оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , остання була одноособовим власником зазначеного вище домоволодіння відтак, передбачені ЗК України, порядок та процедура передачі земельної ділянки у власність фізичній особі порушена не була. Рішення судів, як першої так і апеляційної інстанції, на які посилається позивач, як на обставину, що підтверджує позовні вимоги останньої, були постановлені вже після прийняття оскаржуваного рішення Крюківськоюрайонною радою міста Кременчука Полтавської області. Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Проте, відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі позову), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі позову), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відтак, за теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Частиною другою статті 51 ЦПК України, передбачено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (ст.51 ЦПК України, в редакції, чинній на час подачі даного позову). У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. За змістом наведених норм ЦПК України з`ясувавши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд має роз`яснити позивачеві право на подачу заяви про заміну відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача. Згідно статті 104 Цивільного Кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обовязки переходять до правонаступників. Частиною 2 зазначенної вище статті Закону визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Пунктом 1 частини 1 статті 110 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Установлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом до Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та Кременчуцької міської ради Полтавської області, саме як до осіб, діями яких було порушено її право на володіння земельною ділянкою, як співвласника домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, як убачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення від 23.09.2015 року «Про передачу гр. ОСОБА_3 , земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності м. Кременчука» було ухвалено 42 сесією шостого скликання Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області. При цьому, відповідно до частини 5 статті 140 Конституції України та частини 1 статті 41 ЗУ «Про місцеве самоврядування» питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Так, VI сесією Кременчуцької міської ради VI скликання від 24 лютого 2015 року було ухвалено рішення «Про не утворення Автозаводської та Крюківської районних у місті рад м. Кременчука» (а.с.54). У подальшому, на ІІ сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області VIІ скликання 23 грудня 2015 року було прийнято рішення «Про затвердження структури та граничної чисельності виконавчих органів Кременчуцької міської ради VI скликання», відповідно до якого Автозаводська та Крюківська районні Ради у місці Кременчуці та їх виконавчі органи як юридичні особи ліквідовано (а.с.55-57). На підставі наведених вище рішень, 13 січня 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України було внесено запис про припинення діяльності Крюківської районної Ради міста Кременчука Полтавської області (а.с.102-103). При цьому, правонаступників за правами і обов`язками Крюківської районної Ради міста Кременчука Полтавської області не визначено. Зокрема, з листа начальника Крюківської районної адміністрації Д.Б. Лозовика від 16.03.2017р. вих. №0996/01-25 вбачається, що Крюківська районна адміністрація не є правонаступником Крюківської районної у місті Кременчуці Ради та її виконавчого органу (т1, а.с.80). За змістом ст.ст.51, 175, 184 ЦПК України, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову. Відтак, оскільки оскаржуване рішення від 23.09.2015 року «Про передачу гр. ОСОБА_3 , земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності м. Кременчука» було ухвалено 42 сесією шостого скликання, саме Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області, яка ліквідована без визначення правонаступника, а визначені ОСОБА_1 відповідачі у справі, жодним чином її прав щодо володіння земельною ділянкою, як співвласника домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не порушували, то апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 ЗК України). Так, матеріалами справи установлено, що гр. ОСОБА_3 було подано до Кременчуцької міської ради клопотання про виділення їй земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) по АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням LXсесії Кременчуцької міської ради VI скликання від 07.07.2015 року було надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки (а.с.104). Відповідна документація ОСОБА_3 була виготовлена (а.с.105-107) та рішенням 42 сесії шостого скликання Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 23.09.2015 року передано гр. ОСОБА_3 спірну земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності м. Кременчука. З аналізу наведених вище норм права та обставин справи вбачається, що при отриманні ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у власність були дотримані всі вимоги закону та на час прийняття Крюківськоюрайонною радою м. Кременчука оскаржуваного рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , остання була одноособовим власником зазначеного вище домоволодіння, відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що будь які підстави для визнання рішення органу місцевого самоврядування, ухваленого в межах наявних на той час повноважень, протиправним, відсутні. Саме по собі скасування судового рішення, яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на вказаний будинок під літ. «Ж.ж» по АДРЕСА_1 , за наведених вище обставин, не може бути підставою для скасування рішення Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 23 вересня 2015 року про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 406 кв. м за вказаною адресою. Доводи позивача стосовно того, що, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції не врахував, що право розпоряджатися земельними ділянками, що є у комунальній власності територіальної громади м. Кременчука перейшло до Кременчуцької міської ради, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки доказів переходу відповідних прав Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області до Кременчуцької міської ради, як її правонаступника, матеріали справи не містять. Твердження апелянта про те, що на момент винесення оскаржуваного рішення Крюківською районною радою м. Кременчука Полтавської області, спірне домоволодіння вже було таким, що вибуло з володіння ОСОБА_3 , адже віндикаційний позов ОСОБА_1 було задоволено, не відповідає дійсності. Окрім того, як зазначено вище, саме по собі скасування судового рішення, яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на вказаний будинок під літ. «Ж.ж», не може бути підставою для скасування рішення Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 23 вересня 2015 року про передачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки. Посилання апелянта стосовно того, що, оскільки Крюківською районною радою м. Кременчука рішення щодо вилучення земельної ділянки з користування ОСОБА_1 не приймалось, а тому вона, як правонаступник ОСОБА_2 , є добросовісним землекористувачем, і, приймаючи рішення про передачу вказаної земельної ділянки у власність іншій особі, органи місцевого самоврядування грубо порушили права позивача, суд оцінює критично, оскільки наведене не підтверджено належними та допустимими засобами доказування, зокрема, щодо належності земельної ділянки (її частини) позивачу на праві власності або користування, та, у даному випадку, процедура вилучення земельної ділянки з користування ОСОБА_1 , взагалі не передбачена нормами закону. Окрім того, позивачем Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 серпня 2017 року,- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ С.М. Бондаревська С.Б. Бутенко Повний текст постанови виготовлено 28.07.2021 року.