Постанова 4824 № 753/23901/25

справа № 753/23901/25 головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В. провадження № 22-ц/824/7249/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поданою представницею - адвокаткою Тесля Оксаною Миколаївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак є споживачами центрального опалення та гарячої води, які постачає позивач, однак відповідачі своєчасно не сплачують кошти за надані позивачем послуги, у зв`язку з чим, за ним утворився борг з урахуванням штрафних санкцій у загальному розмірі 113 697,09 грн. Разом з цим, відповідачі в добровільному порядку заборгованість не погашають, а тому позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», заборгованість за послуги центрального опалення, постачання гарячої води та абонплати, з врахуванням штрафних санкцій, що станом на 30.06.2025 в загальному розмірі становить 113 697,09 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн., що становлять по 1 514,00 грн. з кожного. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокаткою Теслею О.М. 19 січня 2026 року було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/23901/25 від 22 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат. Так, представниця апелянтів вказує, що відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року у справі № 753/11622/22, квартира АДРЕСА_2 визнана відумерлою спадщиною після смерті власника, ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даним рішенням суду вирішено передати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 46, 59 кв.м., як відумерлу спадщину у власність територіальної громади м. Києва. Окрім цього, даним рішенням суду встановлено, що згідно електронного витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва №82517809 від 26.07.2022 року, за вищевказаною адресою зареєстровані особи відсутні. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 03.01.2024 року, власником квартири, АДРЕСА_2 , загальною площею 46, 59 кв.м. являється Київська міська рада. 15 серпня 2024 року ОСОБА_1 отримав ордер №000054 серія Б на жиле приміщення на право зайняття жилого приміщення жилою площею 17,4 кв.м., яке складається з 1 кімнати у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до свідоцтва про право власності від 26 вересня 2024 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності у рівних долях отримали право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва за №133777071 від 10 липня 2025 року, за період з 18 серпня 2024 року по 10 липня 2025 року за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва за №133776783 від 10.07.2025 року, за адресою АДРЕСА_3 , за період з 30 січня 2017 року 18 серпня 2024 року відсутні зареєстровані особи. Відповідно до Акту про непроживання, затвердженого в.о. начальника Житлово- експлуатаційної дільниці №204 від 05 вересня 2025 року встановлено та підтверджено факт того, що в квартирі АДРЕСА_2 в період з 05 лютого 2015 року по 19 серпня 2024 року ніхто не проживав і дана квартира була вільна. Таким чином, апелянт 1 - ОСОБА_1 та апелянт 2 - ОСОБА_3 , отримали ордер та зареєстрували місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 починаючи з 18 серпня 2024 року та з цього періоду почали фактично отримувати надані позивачем послуги, а право власності на вказане майно отримали 26 вересня 2024 року на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 . Крім цього, позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за комунальні послуги за період до 01.05.2018 року по вересень 2024 року, однак на підтвердження участі апелянтів (відповідачів) у спірних правовідносинах надав лише однин Витяг з Реєстру територіальної громади м. Києва. На підставі долученого позивачем витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва за №133463687 від 03.07.2025 року, за адресою: АДРЕСА_3 , в якому зазначено, що станом на 03.07.2025 року за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - дата реєстрації 19 серпня 2024 року. З даного витягу вбачається, що апелянти (відповідачі) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , лише з 19 серпня 2024 року. Інших доказів, які б підтверджували право власності апелянтів (відповідачів) на квартиру АДРЕСА_2 , факт реєстрації або фактичного користування житлом та споживання послуг у період до вересня 2024 року, позивачем не надано. Водночас, предметом позову є стягнення заборгованості, нарахованої починаючи до 01 травня 2018 року до вересня 2024 року, тобто за період, який жодним чином не кореспондується з наданим доказом та охоплює час, коли відповідачі не проживали, не були зареєстровані та не могли бути споживачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, поданими самим позивачем доказами спростовується обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення заборгованості за період до 01.05.2018 року по вересень 2024 року, оскільки на момент виникнення заявленої заборгованості апелянти (відповідачі) не мали жодного правового зв`язку зі спірним житловим приміщенням. Також, представниця вказує, що позивач був повністю обізнаний про зміну користувачів житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки після отримання ордеру №«000054» на жиле приміщення, ОСОБА_1 особисто 03 вересня 2024 року звернувся до комунального концерну «Центр комунального сервісу» з заявою про відкриття нового особового рахунку для нарахування плати за послуги постачання теплової енергії та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 . (вхідний номер заяви 01/02/00-1821). На підставі даного звернення було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 , однак з матеріалів справи вбачається, що позивач нараховує комунальні послуги по іншому особовому рахунку № НОМЕР_3 . Таким чином, надані позивачем розрахунки заборгованості не є належними га допустимими доказами існування зобов`язань відповідачів і не підтверджені жодними первинними документами. Окрім того, поданий до позову розрахунок заборгованості є внутрішнім бухгалтерським документом позивача, складеним в односторонньому порядку, який не підтверджений квитанціями на оплату, платіжними документами, рахунками, актами наданих послуг, претензіями чи вимогами. Отже, для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги позивач повинен довести існування між сторонами зобов`язання, факт надання відповідачеві послуг, їх обсяг, вартість та невиконання відповідачем обов`язку з оплати, а також належність відповідача до кола осіб, на яких покладається відповідний обов`язок. Також, представницею апелянтів разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про поновлення строку на долучення нових доказів, у зв`язку з наявністю поважних причин неподання їх суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поданою представницею - адвокаткою Тесля Оксаною Миколаївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник апелянтів доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в судове не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції. Однак, представником позивача було направлено заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неотриманням позивачем копії апеляційної скарги. Також представник позивача в разі не можливості відкладення розгляду справи просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та прийняти до уваги письмові пояснення. Представник позивача у письмових поясненнях зазначив, що відповідачами не було надано позивачу інформації щодо неотримання ними комунальних послуг, а тому відповідачі є споживачами, оскільки зареєстровані за адресою по якій позивач надає послуги. Крім іншого, представник вказував, що позивачем не були пропущені строки давності. Таким чином, представник позивача стверджує, що нарахування заборгованості за надані послуги здійснювались відповідно до чинного законодавства України та підлягають повній оплаті. Вирішуючи подане клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України). ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04). Виходячи з наведеного, апеляційний суд у межах своїх повноважень дійшов висновку про визнання причини неявки представника позивача в судове засідання такою, що не доведена належними та допустимими доказами, з огляду на належне повідомлення про час та місце розгляду справи та з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги з додатками були направлені до електронного кабінету позивача та відповідно доставлені 25 березня 2026 року о 16:20:37, а тому доводи щодо неотримання апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються. Відтак, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів, прийняти письмові пояснення представника позивача до розгляду. Окрім цього, протокольною ухвалою суду було задоволено клопотання представників апелянтів щодо прийняття та долучення нових доказів у справі, визнано причини їх неподання суду першої інстанції поважними, оскільки відповідачі з обєктивних обставин, доведених належними доказами не мали можливості вчасно подати їх до суду першої інстанції, а прийняття вказаних доказів впливають на суть рішення. Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи зазначене, колегія суддів протокольною ухвалою від 23 червня 2026 року визнала причини не подання нових доказів поважними та прийняла подані докази разом з апеляційною скаргою до розгляду. Заслухавши думку представника апелянтів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ); з 01.11.2021, у зв`язку із зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» (далі - постанова КМУ від 11.12.2019 № 1182) та Постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» (далі - постанова КМУ від 21.08.2019 року № 830). Відповідно до вимог вказаних вище нормативно - правових актів, послуги з ЦО/ЦПГВ та послуги з ТЕ/ПГВ, надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання. На виконання вимог законодавства, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені: договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляємо наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09.11.2017, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свіченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг Споживачем. Будинок за адресою: АДРЕСА_4 , вцілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже, Відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 споживачами послуг з ТЕ/ПГВ. Жодних претензій до постачальника послуг не заявлялось. Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, між позивачем та відповідачами підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 послуг з ТЕ/ПГВ, надсилає відповідачам платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідачі споживають надані послуги та зобов`язані оплатити їх вартість. Суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєстровані у спірній квартирі, відтак є споживачами центрального опалення та гарячої води, які постачає йому позивач за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, відповідачі не належним чином сплачують за надані їм житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим, згідно з розрахунком позивача, за ними утворилась заборгованість. Ухвалюючи рішення суду суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідачів в загальному розмірі становить 113 697,09 грн., яка складається: з заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 13965,33 грн. (рахунок № НОМЕР_4 ); інфляційну складову боргу у розмірі 2416,00 грн., три відсотки річних у розмірі 592,28 грн. (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 11301,86 грн. (рахунок № НОМЕР_6 ); інфляційну складову боргу у розмірі 1955,22 грн., три відсотки річних у розмірі 479,32 грн. (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 17354,16 грн. (рахунок № НОМЕР_4 ); інфляційну складову боргу у розмірі 3002,27 грн., три відсотки річних у розмірі 736,01 грн. (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 20428,58 грн. (рахунок № НОМЕР_6 ); інфляційну складову боргу у розмірі 3534,34 грн., три відсотки річних у розмірі 866,40 грн. (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 18647,84 грн. (рахунок № НОМЕР_4 ); інфляційну складову боргу у розмірі 3187,10 грн., три відсотки річних у розмірі 768,09 грн., пеня у розмірі 934,51 грн. (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 8811,74 грн. (рахунок № НОМЕР_6 ); інфляційну складову боргу у розмірі 1486,64 грн., три відсотки річних у розмірі 356,70 грн., пеня у розмірі 433,98 грн. (рахунок № НОМЕР_5 ); заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1043,73 грн; (рахунок № НОМЕР_7 ); заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1165,10 грн; (рахунок № НОМЕР_8 ); заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 104,86 грн, (рахунок № UА НОМЕР_11); заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 125,23 грн. (рахунок № НОМЕР_8 ); Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважав доведеним факт порушення прав позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнив у повному обсязі. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, не погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630. Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно. Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання». За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим. Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19. Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків. Разом з цим, як встановлено з доводів сторони апелянтів та наданих доказів, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 01 жовтня 2024 року. Також у матеріалах справи на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції були наявні відповіді з Єдиного демографічного реєстру від 10 листопада 2025 року з яких вбачається, що за адресою АДРЕСА_3 відповідачі зареєстровані з 19 серпня 2024 року (а.с. 35-38), на що суд першої інстанції уваги не звернув і даних обставин не встановив. Крім того, встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року у справі № 753/11622/22, квартира АДРЕСА_2 визнана відумерлою спадщиною після смерті власника, ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стороною апелянтів долучено акт затвердженний в.о. начальника Житлово- експлуатаційної дільниці №204 від 05 вересня 2025 року, яким підтверджено факт того, що в квартирі АДРЕСА_2 в період з 05 лютого 2015 року по 19 серпня 2024 року ніхто не проживав і дана квартира була вільна. Отже, з наданих суду апеляційної інстанції доказів, встановлено, що після смерті попереднього власника квартири, а саме з 05 лютого 2015 року по 19 серпня 2024 року ніхто, в тому числі і відповідачі не проживали у спірній квартирі, а тому вони у вказаний період не були і не могли бути споживачами комунальних послуг. Разом з цим, позивач звернувся до суду та просить з відповідачів стягнути заборгованість за періоди, які зазначені у розрахунках позивача починаючи з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року та нараховує на них 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦПК України. Також є нарахування заборгованості і до 01 травня 2018 року. Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг. За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання. Отже, незалежно від того чи є відповідач власником квартири, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне непроживання за адресою реєстрації, останній має нести солідарний обов`язок із іншими користувачами квартири зі сплати комунальних послуг за адресою своєї реєстрації. Проте, з матеріалів справи встановлено, що позивач на час подання позову був повністю обізнаний про зміну користувачів житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки після отримання ордеру №«000054» на жиле приміщення, ОСОБА_1 особисто 03 вересня 2024 року звернувся до комунального концерну «Центр комунального сервісу» з заявою про відкриття нового особового рахунку для нарахування плати за послуги постачання теплової енергії та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 . (вхідний номер заяви 01/02/00-1821) і на підставі даного звернення було відкрито відповідачам новий особовий рахунок № НОМЕР_2 , однак позивач продовжує нараховувати комунальні послуги по іншому особовому рахунку № НОМЕР_3 і вважає його особовим рахунком відповідачів, що не підтверджується матеріалами справи. Колегія суддів звертає увагу, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України). Відповідачем у цивільному процесі є особа, яка притягується судом до відповіді за порушення, оспорення або невизнання прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. У передбачених законом випадках відповідачами можуть бути й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача. Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у ч.ч.1, 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не відкриття провадження. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено ст. 51 ЦПК України. Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц). Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що саме відповідачі є тими особами, які мають відповідати за заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_3 вказаним у позові, а тому доводи апелянтів в даній частині є обґрунтованими. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за спірні періоди, оскільки у матеріалах справи на час її розгляду була наявна інформація, що відповідачі зареєстровані з у спірній квартирі з серпня 2024 року, що фактично вказує на те, що вони, з розумінні норм діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини не були користувачами послуг до моменту реєстрації та набуття права власності. Щодо нарахування заборгованості після реєстрації відповідачів, за вищезазначеною адресою за надання комунальних послуг, колегія суддів вважає такі розрахунки неприйнятними, оскільки вони базуються на заборгованості наявній до серпня 2024 року, стосуються особового рахунку № НОМЕР_3 , який не належить відповідачам і не містить інформації щодо наявності/ відсутності заборгованості у відповідачів за відкритим на ім`я апелянта ОСОБА_1 особовим рахунком № НОМЕР_2 . Отже, колегія суддів вважає, що позивачем при зверненні до суду не було належним чином встановлено коло учасників процесу та не надано належного розрахунку який би розмежовував заборгованість закріплену саме за відповідачами та яка була наявна до того, як вони набули статусу власника та споживача комунальних послуг, що позбавляє апеляційний суд можливості надати належну оцінку наявності заборгованості у відповідачів за надання комунальних послуг починаючи з серпня 2024 року. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у справі 342/180/17-ц, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Враховуючи встановлені обставини в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що доводи апелянтів знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду виснує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, то з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 271,00 грн. на користь кожного. Також, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у першій інстанції покладаються на позивача. Крім цього, апелянтами у апеляційній скарзі було заявлено витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму у розмірі 16 800, 00 грн. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц. На підтвердження надання професійної правничої допомоги суду надано договір про надання правової допомоги від 26 грудня 2025 року №14, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Теслею О.М. До вказаного Договору долучено Акт надання послуг відповідно до договору про надання правової допомоги від 16 січня 2026 року, з якого вбачається, що адвокатом було надано наступні послуги: підготовка та подача заяви у вступ у справу в якості представника та надання доступу до матеріалів справи, ознайомлення з матеріалів справи; вивчення судової практики; підготовка апеляційної скарги, виготовлення копій та додатків для сторін; підготовка клопотання про долучення, виготовлення копій та додатків для сторін; подача апеляційної скарги з додатками. Також долучено довідку про кількість витрачених годин роботи адвоката та копію прибуткового касового ордеру №24/25 на суму 8400,00 грн. Загальна вартість наданих послуг ОСОБА_1 складає 8400,00 грн. Також, на підтвердження надання професійної правничої допомоги суду надано договір про надання правової допомоги від 26 грудня 2025 року №15 укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Теслею О.М. До вказаного Договору долучено Акт надання послуг відповідно до договору про надання правової допомоги від 16 січня 2026 року, з якого вбачається, що адвокатом було надано наступні послуги: підготовка та подача заяви у вступ у справу в якості представника та надання доступу до матеріалів справи, ознайомлення з матеріалів справи; вивчення судової практики; підготовка апеляційної скарги, виготовлення копій та додатків для сторін; підготовка клопотання про долучення, виготовлення копій та додатків для сторін; подача апеляційної скарги з додатками. Також долучено довідку про кількість витрачених годин роботи адвоката та копію прибуткового касового ордеру №25/25 на суму 8400,00 грн. Загальна вартість наданих послуг ОСОБА_3 складає 8400,00 грн. За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, однак стороною позивача у даній справі не було подано такого клопотання. За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У додатковій постанові від 24 червня 2024 року у справі №712/3590/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат. Наведене є обов`язком, визначеним частиною першою статті 81 ЦПК України. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтами доведено достатніми, належними та допустимими доказами понесення витрат на правову допомогу та їх розмір, заперечень від позивача щодо зменшення якого до суду не надходило. Таким чином, з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягає стягненню витрати на правничу допомогу понесені у апеляційній інстанції у розмірі 8 400,00 грн. на користь кожного. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подану представницею - адвокаткою Тесля Оксаною Миколаївною - задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволені позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_9 ) та ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_10 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі по 2 271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) грн. 00 коп. на користь кожного. Стягнути Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_9 ) та ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_10 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 8 400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. на користь кожного. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова