Постанова 4821 № 711/8549/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Черкаси Справа № 711/8549/20 Провадження № 22-ц/821/1046/21 Категорія: 305010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: - Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Головне управління Національної поліції в Черкаській області, розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, у складі головуючої судді Позарецької С. М., повний текст рішення складено 09 квітня 2021 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом вищезазначеного змісту. Позовні вимоги мотивовані тим, що він проходив службу в поліції особливого призначення ГУ НП в Черкаській області з 07 листопада 2015 року по 15 лютого 2019 року на посаді поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Черкаській області. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі № 580/3281/19 стягнуто з ГУ НП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 01 березня 2016 року по 15 лютого 2019 року в сумі 2 579 грн 06 коп.; визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року та зобов`язано ГУ НП в Черкаській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за цей період. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року вказане судове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ГУ НП в Черкаській області. Позивач вказує, що вчинення відповідачем протиправних дій, зокрема невиконання ним умов трудових договорів, безпідставного та систематичного порушення його прав, завдали позивачу моральної шкоди, яка полягає у спричиненні йому тяжкого психологічного шоку в момент, коли він дізнався про своє звільнення; переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача, що передували невиконанню ним своїх зобов`язань щодо виплати грошового забезпечення, нехтуванні відповідачем законними правами позивача, незаконності його дій в частині оплати праці, починаючи з березня 2016 року по дату звільнення. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що на його утриманні знаходиться малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В свою чергу, невиплата заробітної плати позначилась на його можливостях належно забезпечувати свою родину, що викликало у позивача душевні страждання та постійну тривогу. Таким чином, обставини пов`язані з невиплатою позивачеві заробітної плати протягом 49 місяців, а також тривалий час, що витрачений ним на відновлення своїх прав, що тривав понад 9 місяців, зумовили виникнення у останнього душевних страждань та відчуття постійної тривоги. На підставі вище приведеного, позивач просив суд стягнути з ГУ НП в Черкаській області на його користь моральну шкоду у розмірі 231 427 грн 00 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ГУ НП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн 00 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ГУ НП в Черкаській області в дохід держави судовий збір в розмірі - 09 грн 95 коп. Рішення мотивовано тим, що внаслідок невиплати відповідачем позивачу заробітної плати у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 01 березня 2016 року по 15 лютого 2019 року, останній зазнав душевних страждань, а тому враховуючи принципи розумності і справедливості, на думку місцевого суду, моральна шкода, яка заподіяна ОСОБА_1 , може бути оцінена в розмірі 1 000 грн 00 коп. та стягнута з відповідача на користь позивача. При цьому, розмір шкоди - 231 427грн 00 коп., завлений позивачем у поданому ним позові, не є доведеним та обґрунтованим. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 26 квітня 2021 року, ГУ НП в Черкаській області, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, порушило питання про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог, та постановлення нового судового рішення, про відмову в задоволенні вказаного позову в повній мірі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована переконанням скаржника, щодо того, що позивач, звертаючись з позовом зазначеного змісту, повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Однак, вказані у позовній заяві обставини, на рахунок обґрунтування моральної шкоди, не підтверджуються жодним належним доказом у розумінні статей 77-81 ЦПК України. Сам по собі факт протиправної поведінки відповідача, встановленої відповідним судовим рішенням, беззаперечно не свідчить про заподіяння йому моральної шкоди, а тому судом першої інстанції порушено принцип справедливого та неупередженого розгляду справи, а як наслідок, безпідставно задоволено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди з ГУНП в Черкаській області в розмірі 1 000 грн 00 коп. за відсутності доведеності порушення прав позивача, яке привело його до моральних страждань. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11 травня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ГУ НП в Черкаській області. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2021 року розгляд апеляційної скарги призначено на 27 липня 2021 року на 08 год. 45 хв., в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Матеріалами справи встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі № 580/3281/19 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ НП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01 березня 2016 року по 15 лютого 2019 року в сумі 2 579 грн 06 коп. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року. Зобов`язано ГУ НП в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року. У задоволенні решти вимог відмовлено. Розподіл судових витрат не здійснювався (а. с. 11-17). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ГУ НП в Черкаській області, залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року залишено без змін (а. с. 18-22). Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 580/5301/20 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ НП в Черкаській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовлено. Зазначеним рішенням встановлено, що 31 серпня 2020 року ГУ НП в Черкаській області перерахувало ОСОБА_1 кошти, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у адміністративній справі № 580/3281/19 (а. с. 45-46). Відповідно до наказу № 44о/с від 15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнений із служби в поліції за п. 7 ч. 1ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» - за власним бажанням на підставі рапорту від 11 лютого 2019 року та подання БПОП ГУНП (а. с. 44).

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди завданої відповідачем, як колишнім роботодавцем, шляхом затримки виплати позивачу присуджених судовим рішенням розмірів доплати за роботу в нічний час та індексації грошового забезпечення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод зокрема громадян. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством України. Так, ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно ч. 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Згідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) зазначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих в`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Порушення прав позивача та заподіяння йому моральної шкоди, про відшкодування якої останнім порушено питання в приведеному позові, мали місце під час проходження ним служби в ГУ НП в Черкаській області Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється зокрема за власним бажанням. Матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 , згідно наказу № 44о/с від 15 лютого 2019 року був звільнений зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Питання статусу поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про Національну поліцію». В свою чергу, грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» та Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Разом з тим, ч. 3 ст. 61 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України Конституцією та законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України. Таким чином, в даному випадку спеціальним законодавством врегульовано питання грошового забезпечення поліцейських, однак не врегульовано питання відшкодування моральної шкоди поліцейським у зв`язку з порушенням його прав у сфері трудових відносин, тому в даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 237-1 КЗпП України як загальна норма, що розповсюджується на всі трудові правовідносини. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Факт порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин встановлений рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі № 580/3281/19, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року, залишено без змін. Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2020 року у справі справа № 127/16375/19. Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди, оскільки його доводи про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних йому сум грошового забезпечення знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В свою чергу матеріали справи не містять доказів, щодо перебування на утриманні позивача малолітнього сина, чи інших членів родини, а тому аргументи позовної заяви, щодо впливу факту порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення та виникнення у останнього душевних страждань і тривоги за родину, суд позбавлений можливості перевірити. Не знайшли свого підтвердження і доводи позивача щодо спричинення йому тяжкого психологічного шоку в результаті звільнення, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 грн 00 коп. місцевим судом обґрунтовано було враховано, що недоплачені грошові кошти є грошовим забезпеченням позивача, взято до уваги термін невиплати вказаних коштів, ступінь моральних страждань останнього, зміни у житті та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, зокрема звернення до суду адміністративної юрисдикції а також принципи розумності та справедливості, що на думку колегії суддів апеляційного суду, узгоджується із положенням ст. 237-1 КЗпП України. При цьому судова колегія також погоджується з висновком районного суду, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 231 427 грн. є завищеним, недоведеним та не обґрунтований як допустимими доказами так і на рівні встановлених законодавством приписів. В аспекті вищенаведеного колегія також зазначає, що, доводи апеляційної скарги, щодо повної недоведеності заявлених ОСОБА_3 позовних вимог про стягнення моральної шкоди, не спростовують правильності висновків місцевого суду, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи та часткового задоволення позову. В свою чергу рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, та таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги ГУ НП в Черкаській області та скасування рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2021 року, колегія суддів не вбачає. Місцевий суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а його висновки відповідають обставинам даної справи. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України. Текст постанови складено 27 липня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді О. В. Карпенко Л. В. Нерушак