Постанова Київський апеляційний суд № 760/646/23

Унікальний номер справи 760/646/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8555/2024 Головуючий у суді першої інстанції С.І. Кушнір Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 14 травня 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Департамент патрульної поліції розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, подану представником ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року, у с т а н о в и в : 09 січня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди у розмірі 80 000,00 грн., завданої порушенням його трудових прав. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2016 по 22 серпня 2022 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції. За час служби відповідач не доплачував йому посадовий оклад, не виплачував доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення. Так, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі №580/1736/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року, зобов`язано ДПП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину невиплаченого посадового окладу за період з 01 березня 2016 до 30 червня 2016 у сумі 280,00 грн., доплату за службу в нічний час за період служби 01 березня 2016 до 31 грудня 2017, а також індексацію його грошового забезпечення за період служби з 01 березня 2016 до 31 жовтня 2017. Тобто, вина відповідача у порушенні трудових прав позивача підтверджується судовим рішенням, яке набрало чинності. 09 грудня 2022 року на виконання рішення у справі №580/1736/22 позивачу виплачено 9 542,22 грн. У зв`язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудових договорів, та безпідставного систематичного порушення трудових прав, позивачу завдано моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідно до ст. 23 ЦК України та полягає у: тяжкому психологічному шоці у момент, коли позивач дізнався, що йому не виплачували всі складові грошового забезпечення; переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача щодо невиконання ним своїх зобов`язань; нехтуванні відповідачем законних прав на відпустку, заробітну плату за договором; незаконності дій відповідача щодо невиконання умов договору стосовно оплати праці, починаючи із березня 2016 р.; використанні відповідачем свого домінуючого положення, що призвело до вчинення ним протиправних дій з метою використання своїх можливостей для задоволення його власних потреб. Кожен місяць порушеного права позивач оцінює у розмірі 6 500,00 грн. моральної шкоди, що становить одну мінімальну заробітну плату у січні 2022 року для працездатних осіб. З березня 2016 року по червень 2022 року минув 81 місяць. Таким чином, незаконною виплатою грошового забезпечення не в повному розмірі, позивачу завдано моральну шкоду в розмірі 526 500,00 грн. Враховуючи принцип співмірності, стягненню підлягає моральна шкода в сумі 80 000,00 грн., за відшкодуванням якої позивач звернувся до суду. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав задоволено частково. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Департамент патрульної поліції не погодившись з рішенням суду, через свого представника Лисенка Р.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідач зауважує, що дана цивільна справа має певну колізію, а саме: застосування у правовідносинах норми ЦК України щодо відшкодування моральної шкоди завданої особі рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади або норми КЗпП України щодо відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом. Колізії норм права обумовлюють необхідність їх подолання, тобто необхідність здійснити вибір однієї з двох норм, які суперечать одна одній, з метою вирішення конкретних життєвих ситуацій. Подолання колізій між нормами рівної юридичної сили здійснюється шляхом використання колізійних норм або колізійних принципів. За загальним правилом у випадку протиріччя колізійних норм колізійним принципам пріоритет слід надавати колізійним нормам. Також, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.0.2021 по справі № 334/3161/17 щодо пріоритетності застосування норм закону: «Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України». Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають врахувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року по 01 вересня 2022 року проходив службу в управлінні патрульної поліції у місті Черкаси Департаменту патрульної поліції. Наказом Департаменту патрульної поліції від 22 серпня 2022 року №1068 о/с відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію», він був переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, з 01 вересня 2022 року, що підтверджено витягом з послужного списку особової справи позивача від 18 січня 2023 року. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі №580/1736/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної бездіяльності та стягнення коштів, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у періоді з 01 березня 2016 до 30 червня 2016 належного розміру посадового окладу, доплати за його службу в нічний час за період служби з 01 березня 2016 до 31 грудня 2017, індексації за період отриманого ним грошового забезпечення - з 01 березня 2016 до 31 жовтня 2017. Зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину невиплаченого посадового окладу за період з 01 березня 2016 до 30 червня 2016 у сумі 280,00 грн., доплату за службу в нічний час за період служби 01 березня 2016 до 31 грудня 2017, а також індексацію його грошового забезпечення за період служби з 01 березня 2016 до 31 жовтня 2017. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21). КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів. У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов правильного висновку, що заподіяння моральної шкоди позивачу було завдано особою, з якою він перебував у трудових відносинах у зв`язку з невиконанням вимог закону щодо виплати грошового забезпечення з урахуванням надбавки за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, що призвело до порушення відповідачем немайнових прав позивача, чим йому завдано моральну шкоду. Окрім того, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, обґрунтовано керувався принципами розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Згідно з частиною 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна