Ухвала КАС ВС № 640/16131/20

УХВАЛА 27 липня 2021 року м. Київ справа № 640/16131/20 адміністративне провадження № К/9901/24931/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - Кадрова комісія), Офісу Генерального прокурора, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії від 01 липня 2020 року про неуспішне проходження ним атестації; зобов`язати уповноважену кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та Офіс Генерального прокурора призначити йому новий час (дату) для проходження співбесіди (III етапу атестації). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії від 01 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . В іншій частині позову відмовлено. 06 липня 2021 року Офіс Генерального прокурора надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. В обґрунтування касаційної скарги заявник вказав на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, пунктів 9, 11, 12, 13, 15, 17 розділу II Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), положень підпункту 3 пункту 6, пункту 8 розділу І, розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221), пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233, Закону України «Про прокуратуру» та порушення процесуального права - недотримання судами вимог статей 246, 322 КАС України. Надалі, у касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора в якості підстави касаційного оскарження зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм, які повторно процитував, пославшись на те, що атестація прокурорів проводиться згідно з Порядком №221 та на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковість цієї справи. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Положеннями пунктів 9, 11, 12, 13, 15, 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані умови переведення прокурорів (пункт 7) та питання організації проходження ними атестації і наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо цих норм. Водночас зазначивши про ці норми заявник не виклав їх у взаємозв`язку із обставинами справи та виключними підставами, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України. У касаційній скарзі відповідач лише непослідовно цитує окремі положення Закону №113-ІХ та Порядку №221, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи, вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури, цитує статті Закону України "Про прокуратуру" та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковості справи, з посиланням на запровадження заходів щодо перезавантаження органів прокуратури, необхідності створення умов для надання можливості доброчесним кандидатам зайняти посади прокурорів тощо. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб`єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення. Крім того, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили з того, що рішення Кадрової комісії прийнято за відсутності правових підстав, оскільки факти невідповідності поведінки позивача вимогам професійної етики не знайшли підтвердження під час розгляду справи. Так, суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем не надано доказів, які мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично грунтується на сумніві у доброчесності прокурора без наведеного обґрунтування такого висновку. Тобто суди попередніх інстанцій виходили саме з приписів статті 2 КАС України та надавали оцінку вмотивованості рішення кадрової комісії в частині його обґрунтованості та безсторонності. У касаційній скарзі не наведено жодного аргументу на спростування цих мотивів. Крім того, наведені заявником аргументи щодо порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм, не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки положення статей 246 (зміст рішення) та 322 (зміст постанови суду апеляційної інстанції) КАС України, на які послався заявник як на підставу оскарження судових рішень, є загальними і не відносяться до виключних підстав, за яких судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а заявник обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко