Постанова 4803 № 211/5932/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6515/21 Справа № 211/5932/20 Суддя у 1-й інстанції - Гіда О. С. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 211/5932/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного підприємства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Гідою О.С. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2013 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 17.09.2020 року, утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 58 919,89 грн., з яких: 39 635,88 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11 183,47 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 8 100,54 грн. нарахована пеня. 03.02.2021 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 02.08.2013 року у сумі 50 819,35 грн., яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а саме: 39 635,88 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11 183,47 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; та судові витрати. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази, розглянув справу поверхнево. Позивач зазначає, що, за ч. ч. 14, 16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви клієнта про блокування картки/рахунку/на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами. Клієнт зобов`язаний негайно повідомляти банк про втрату/крадіжку картки, сім-карти мобільного телефону, несанкціонованих транзакцій по його рахунках, а банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням пін-коду. Зазначає, що до повідомлення Банку про постановку карти в стоп-лист платіжної системи способом, обумовленим договором, відповідальність за операції, ініційовані за допомогою платіжної картки, несе її держатель. Для блокування карткового рахунку клієнту необхідно було звернутися до відділення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з письмовою заявою та пред`явленням паспорту. Дзвінок на номер 3700 лише встановлює обмеження на користування карткою, а не рахунком і зазначене обмеження може бути знято в сервісі інтернет-банкінг «Приват-24». Позивач вважає, що, враховуючи те, що у відповідача, окрім карток, викрали ще й телефон з фінансовим номером, то саме до постановки картки в стоп-лист, що робиться виключно на підставі письмової заяви, він несе відповідальність за здійснення всіх операцій. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Михайловська О.М., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм процесуального та матеріального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 02.08.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої відповідач погодився, що вказана Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами Договір про надання банківських послуг (а.с. 16-48). На виконання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 02.08.2013 року, відповідачу видано платіжну картку НОМЕР_1 зі строком дії до 06/17, НОМЕР_2 зі строком дії до 08/21 (а.с. 15). Згідно довідки про зміну умов кредитування, за картковим рахунком відповідача кредитний ліміт 02.08.2013 року встановлено у розмірі 4 800,00 грн., в подальшому неодноразово збільшувався та зменшувався, 20.10.2017 року становив 18 000,00 грн., 04.02.2019 року збільшено = до 23 000,00грн., 06.06.2019 року кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. (а.с. 11). Свої зобов`язання позивач виконав, що підтверджується випискою про рух коштів на рахунку відповідача ОСОБА_1 , з якої вбачається, що відповідачу надано у користування кредитні кошти (а.с. 5, 6). За розрахунками позивача, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 17.09.2020 року, утворилась заборгованість у сумі 50 819,35 грн., а саме: 39 635,88 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11 183,47 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України (а.с. 13). Відповідачем ОСОБА_1 не заперечується укладення з позивачем кредитного договору б/н від 02.08.2013 року та користування кредитними коштами до 02.02.2019 року. З копії постанови про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 24.03.2021 року, номер кримінального провадження № 12019040720000212 від 12.02.2019 року, вбачається, що 12.02.2019 року до Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою про злочин звернувся ОСОБА_1 , зазначивши, що 02.02.2019 року, у період часу з 14:00 години до 19:00 години, невстановлена особи, знаходячись в приміщенні кв. АДРЕСА_1 , таємно, шляхом вільного доступу, вчинила крадіжку мобільного телефону марки «Самсунг» та банківські карти «Приватбанк», з яких в подальшому було здійснено зняття грошових коштів (а.с. 87). Згідно з довідками про видачу готівкових коштів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці № НОМЕР_2 (яка викрадена у відповідача 02.02.2019 року) - 04.02.2019 року здійснено переказ з картки НОМЕР_2 на свою картку НОМЕР_3 через додаток Приват24 15 001,00 грн. (залишок після операції 15 651,04 грн. з позначкою «мінус»), 04.02.2019 року здійснено переказ з картки НОМЕР_2 на свою картку НОМЕР_3 через додаток Приват24 6 002,00 грн. (залишок після операції 21 893,12 грн. з позначкою «мінус») (а.с. 87). Строк дії картки НОМЕР_2 , з використанням якої здійснювалися банківські операції, закінчився 08/2021 (а.с. 15). Після здійснення крадіжки, відповідач 12.02.2019 року звернувся до Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою про злочин (а.с. 88). Відповідач 04.03.2019 року та 15.05.2019 року звертався до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з письмовими заявами щодо повідомлення про вчинення крадіжки з його квартири та про крадіжку банківських карток. За даними виписки про рух коштів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунку відповідача, починаючи з 28.02.2019 року по 31.10.2019 року, відповідачем кредитні кошти не використовувалися, по банківській картці НОМЕР_2 проводилися наступні операції - списання комісії за обслуговування (членський внесок), списання щомісячного платежу за договором, автоматичне погашення простроченої заборгованості, тощо. Також банком проводилися операції по списанню відсотків за використання кредитного ліміту на банківській картці НОМЕР_2 (а.с. 8-12). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що кредитна заборгованість виникла внаслідок списання коштів з рахунку відповідача у результаті злочинних дій третіх осіб. Відповідач повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку, звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення щодо нього злочинних дій. Банком не доведено, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, що дало б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта. Згідно з п. п. 2, 5, 6, 8, 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним, контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем, після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За таких обстави, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-71цс15), постанові від 05 грудня 2018 року (справа 61-22283св18), постанові від 28 серпня 2019 року (справа 61-28261св18), постанові від 27 лютого 2019 року (справа №61-24095св18). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_1 особисто не використовував з 02 лютого 2019 року електронний платіжний засіб картку № НОМЕР_2 , та, оскільки не встановлено, що він своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, повідомив правоохоронні органи про вчинений злочин, він не несе відповідальності за такі платіжні операції. Посилання позивача на порушення відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг не може бути прийнято до уваги, оскільки відповідачем вони не підписані, з врахуванням положень ст. ст. 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1054, 1055, ЦК України щодо порядку укладення договору, його форми та обов`язків сторін за ним, та з врахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, вказані Умови не можна вважати складовою укладеного між сторонами договору. Отже, врахувавши ту обставину, що під час судового розгляду знайшов підтвердження факт зняття невстановленою особою з карткового рахунку відповідача грошових коштів на загальну суму 21 893,12 грн. внаслідок крадіжки його кредитної картки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором б/н від 02.08.2013 року, станом на 17.09.2020 року, у розмірі 39 635,88 грн., яку позивачем нараховано шляхом включення до неї кредитних коштів, які позичальником не використовувалися, та відсотків за користування цими грошовими коштами, а також, із включенням до розрахунку тіла кредиту сум, які не є фактично використаними грошовими коштами, а позначені позивачем, як «відсотки погашені за рахунок кредиту», й правомірність таких дій позивача суду не доведено. При цьому, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на момент вчинення шахрайських дій, а саме 02.02.2019 року, у відповідача по справі за кредитним договором рахувалась кредитна заборгованість 50 грн. (а.с. 11 зворот), однак дані кошти ним повернуто у повному обсязі 30.08.2019 року (а.с. 12 внесення на погашення боргу 321,82 грн.), а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Погоджується колегія суддів й з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення 11 183,47 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, оскільки, згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу виключно у випадку, якщо своєчасно не повернув суму позики, чого в даній справі не встановлено. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 27 липня 2021 року. Головуючий: Судді: