Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/818/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9561/21 Справа № 211/818/21 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг справа № 211/818/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., сторони: позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач: ОСОБА_1 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2021 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 27 серпня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: В лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 02.04.2014 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 13.01.2021 року, утворилась заборгованість у розмірі 34 945,50 грн., яка складається із заборгованості за поточним тілом кредиту 380,38 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 27 429,54 грн. та заборгованості за простроченими відсотками 7 135,58 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 02 квітня 2014 року, що виникла станом на 13.01.2021 року в сумі 380, 38 грн. заборгованості за тілом кредиту та судовий збір в сумі 24,70 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема посилається на те, що, у порушення ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано доказів, що платіжні операції з використанням кредитних коштів, були виконані без волевиявлення відповідача, не за його власним розпорядженням. Зауважує на тому, що єдиним власником, який має доступ до номеру фінансового телефону та ПІН-коду карткового рахунку є ОСОБА_1 всі оспорювані відповідачем операції з кредитною карткою проводились з фізичним пред`явленням кредитної картки та правильним введенням ПІН--коду, в той час як саме на держателя кредитної карки покладається відповідальність за здійснення платіжних операцій, а отже і відповідальність за зняття коштів має нести відповідач. Позивач зазначає, що відповідач, в порушення вимог кредитного договору, не виконав своїх зобов`язань, тому сума заборгованості підлягає стягненню, а відповідач не позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування суми до винної особи, якщо така буде виявлена. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому залишенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 02.04.2014 року відповідач звернувся до позивача із Анкетою-заявою, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 13.01.2021 року становить 34 945,50 грн. та складається із заборгованості за поточним тілом кредиту 380,38 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 27 429,54 грн. та заборгованості за простроченими відсотками 7 135,58 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором б/н від 02 квітня 2014 року, що виникла станом на 13.01.2021 року в сумі 380,38 грн., суд першої інстанції виходив з того, що саме цей розмір заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 27 429,54 грн. виникла внаслідок зняття коштів з рахунку відповідача в результаті шахрайських дій третіх осіб. Відповідач повідомив Банк про несанкціоноване зняття грошових коштів з його рахунку, звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. Банком не доведено, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, що дало б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів погодження з позичальником ОСОБА_1 умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами за порушення строків виконання зобов`язань, а тому відмовив в задоволенні цих позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості. При цьому, суд виходив з того, що наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність належних і допустимих доказів того, що останній був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, що свідчить про недодержання сторонами письмової форми кредитного договору. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 27 429,54 грн., та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на корить позивача заборгованості за простроченими відсотками, з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви від 02.04.2014 року ОСОБА_1 була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2 000 грн. на платіжну картку. В подальшому 01.07.2018 року кредитний ліміт було збільшено до 10 000 грн., 15.09.2018 року кредитний ліміт було збільшено до 16 000 грн., 17.12.2019 року кредитний ліміт було збільшено до 25 000 грн., а 07.09.2020 року кредитний ліміт було зменшено до 0 грн. (а.с.14). За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що надані АТ КБ «ПриватБанк», по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 58-59 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, з 02.04.2014 року по 13.01.2021 року користувався кредитними коштами, наданими йому ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 13.01.2021 року, відповідач, з урахуванням виконання зобов`язань за кредитним договором, має заборгованість за поточним тілом кредиту в сумі 380,38 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 27 429,54 грн., оскільки, як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, який перевірено колегією суддів, та виписки з особового рахунку відповідача, за період з 02.04.2014 року по 13.01.2021 року відповідач по справі активно користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитним договором. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості простроченим тілом кредиту в сумі 27 429,54 грн., розмір якої підтверджений належними та допустимими доказами по справі, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги позивача в цій частині, заслуговують на увагу. Відповідачем по справі заперечується факт зняття ним грошових коштів в сумі 27 429,54 грн. та відповідач стверджує, що відбулося несанкціоноване зняття вказаних грошових коштів з його кредитної карти. 18.06.2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся з заявою про злочин та відомості до ЄРДР внесено за № 12020045720000004 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. У кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 112020045720000004 від 18.06.2020 року, ОСОБА_1 допитувався в якості потерпілого та надав пояснення. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 27 429,54 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вказана заборгованість виникла внаслідок зняття коштів з рахунку відповідача в результаті шахрайських дій третіх осіб, однак колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно з п. п. 2, 5, 6, 8, 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним, контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем, після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За таких обстави, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у Постанові від 23.01.2018 року у справі № 202/10128/14-ц, Постанові від 18.04.2018 рокру у справі № 190/926/16-ц, Постанові від 20.06.2018 року у справі № 320/1169/16-ц, Постанові від 22.11.2018 року у справі № 712/2283/16-ц, Постанові від 05.12.2018 року у справі № 754/15020/15-ц, Постанові від 13.09.2019 року у справі № 501/4443/14-ц, Постанові від 02.10.2019 року у справі № 182/3171/16, Постанові від 16.10.2019 року у справі № 676/2792/16-ц, Постанові від 20.11.2019 року у справі № 210/245/18-ц, Постанові від 05.12.2019 року у справі № 168/613/16-ц, Постанові від 23.01.2020 року у справі № 179/1688/17, Постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 310/1515/17. Як вбачається із матеріалів справи відповідач, звертаючись до поліції з заявою про злочин повідомив, що 09.05.2020 року, приблизно між 15.00-18.00 годинами, по вул. Ярослава Мудрого в м. Кривому Розі Дніпропетровської області відносно нього невідомими особами було вчинено злочин крадіжку особистих речей, серед яких, зокрема, були картка ПриватБанку, мобільний телефон із мобільним додатком «Приват-24» та «А-Банк» з ПІН-кодами банківської картки та фото паспорту відповідача. Тобто, у зв`язку з втратою відповідачем ОСОБА_1 платіжного засобу, особистої та контрольної інформації, інша особа здійснила банківські операції, отже дії ОСОБА_1 , який сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 27 429,54 грн. У зв`язку з наведеним вище колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що єдиним власником, який має доступ до номеру фінансового телефону та ПІН-коду карткового рахунку є ОСОБА_1 , кредитні кошти були зняті за фізичним пред`явленням кредитної картки та вірним введенням ПІН-коду у зв`язку з втратою відповідачем платіжного засобу, особистої та контрольної інформації, а отже і відповідальність за зняття коштів має нести відповідач, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 27 429,54 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, яка станом на 13.01.2021 року становить 7 135,58 грн., суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність належних і допустимих доказів того, що останній був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, що свідчить про недодержання сторонами письмової форми кредитного договору. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої відсоткової ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В Анкеті-заяві позичальника від 02.04.2014 року відсоткова ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом, яка станом на 13.01.2021 року становить 7 135,58 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, відсоткова ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-Анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 02.04.2014 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 03.02.2021 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку , відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02.04.2014 року, шляхом підписання Анкети-Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку , оскільки Умови та Правил банківських послуг в ПриватБанку це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку, які вважав узгодженими Банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, яка станом на 13.01.2021 року становить 7 135,58 грн. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 27 429,54 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового рішення по справі про задоволення вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 27 429,54 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного судом першої інстанції розміру судового збору, стягнутого з відповідача на користь позивача із збільшенням цього розміру з 24,70 грн. до 1 806,48 грн., пропорційно від задоволених позовних вимог (а.с.1) Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2672,68 грн. (а.с.151). На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 27 429 грн. 54 коп. за кредитним договором б/н від 02 квітня 2014 року та постановити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 27 429 грн. 54 коп. за кредитним договором б/н від 02 квітня 2014 року задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором б/н від 02 квітня 2014 року, яка станом на 03 січня 2021 року становить в сумі 27 429 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять дев`ять) грн. 54 коп. Рішення суду змінити в частині визначеного судом розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», збільшивши цей розмір з 24 грн. 70 коп. до 1 806 (одна тисяча вісімсот шість) грн. 48 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн. 68 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: