Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/2104/17

ПОСТАНОВА Іменем України 21 липня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/2104/17 провадження № 22-ц/4809/972/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О.І. за участі секретаря Діманової Н.І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна, приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Кріпкий Юрій Васильович, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мельніченка Віталія Андрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2021 року у складі судді Павелко І.Л. і В С Т А Н О В И В: В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений на користь ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною Світланою Станіславівною 29 квітня 2013 року. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивача ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на Ѕ частину житлового будинку. Восени 2016 року, під час оформлення спадкового майна приватним нотаріусом Панчишиною С.С., після смерті матері ОСОБА_1 ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з`ясувалось, що 19 серпня 2016 року, приватним нотаріусом Кріпким Ю.В. було відкрито спадкову справу. ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулась із заявою про прийняття спадщини, проте під час оформлення документів з`ясувалося, що ОСОБА_3 склала заповіт від 29 квітня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 . Позивач вважає, що ОСОБА_3 в силу вікових змін та хвороб в момент складення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також діяла під впливом матері відповідача, а тому волевиявлення спадкодавця на розпорядження своїм майном не відповідало її дійсній волі. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем було доведено належними та допустимим доказами те, що на час складення та підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що заповіт ОСОБА_3 , склала задовго до своєї смерті - більше ніш за три роки і мала змогу в разі зміни своєї волі його змінити чи взагалі скасувати, звернувшись до будь-якого нотаріуса, проте цього не зробила, що підтверджує той факт, що свій вибір стосовно спадкоємця свого майна ОСОБА_3 , зробила в заповіті від 29 квітня 2013 року. В апеляційній скарзі адвокат Мельніченко В.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав оцінки показам експерта ОСОБА_5 , яка допитувалась в судовому засіданні суду першої інстанції та дала відповіді на всі поставлені питання сторін по справі, що, в свою чергу, виключало необґрунтованість висновку експерта № 100 та спростовувало обставини, зазначені в мотивувальній частині клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Позивач вважає, що враховуючи викладене, у суду першої інстанції не було будь-яких правових підстав призначати повторну посмертну судово-психіатричну експертизу. Твердження суду першої інстанції про те, що пояснення свідків не дають підстави вважати, що ОСОБА_3 хворіла на психічні хвороби, спростовуються показами самих свідків, так як їх покази узгоджуються з медичною документацією ОСОБА_3 . Не погоджуючись з експертним висновком Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, позивач подавав клопотання про призначення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, однак суд першої інстанції відмовив в задоволенні зазначеного клопотання ухвалою від 16 лютого 2021 року, яка на думку ОСОБА_1 є незаконною та необґрунтованою. Суд першої інстанції при наявності двох прямо протилежних висновків експертизи, надавши перевагу одному, порушив принцип змагальності сторін та був необ`єктивним та упередженим при прийнятті рішення. Від адвоката Звіздуна А.М., який представляє інтереси ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення Кіровського районного суду від 16 березня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Мельніченко В.А. підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача адвокат Звіздун А.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги. Приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишина С.С. та приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Кріпкий Ю.В. в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з судовою повісткою. Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглянути справу без їх участі, що відповідає положенням статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 29 квітня 2013 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 за реєстром № 2073 В судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки. Так, свідок ОСОБА_6 пояснила, що приходила до позивачки додому часто, знає її з дитинства. ОСОБА_7 померла у 2013 році. Після її смерті ОСОБА_8 перестала впізнавать людей, часто викликали швидку допомогу. Відповідач часто не приїзджав. ОСОБА_8 казала, що будинок буде належать ОСОБА_9 . При житті ОСОБА_8 погано чула, користувалася окулярами. Свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_8 її сваха. Після смерті доньки у 2013 році у ОСОБА_11 були провали в пам`яті, вона не впізнавала осіб які до неї приходили, ОСОБА_12 читала газети казала, що житло залишить внучці ОСОБА_9 . Останній час ОСОБА_8 вночі ходила по кімнатам, палила сірники. Свідок ОСОБА_13 пояснив, що за місяць до смерті відвідувала ОСОБА_14 , з ОСОБА_15 бачилась рідко. Коли була в неї в гостях у 2009 році то ОСОБА_16 казала, що залишить будинок внучці. Хто вступив у спадщину їй не відомо. Доглядали ОСОБА_14 внучка ОСОБА_9 та зять ОСОБА_17 . За два місяця до смерті вона за межі кімнати не виходила, потребувала психіатра, але раніше сприймала все адекватно. Свідок ОСОБА_18 пояснив,що він є батьком ОСОБА_9 . З ОСОБА_2 не спілкувався. ОСОБА_8 перенесла декілька інсультів, щоб вона зрозуміла треба було декілька разів говорити. Після смерті доньки стан здоров`я Зарви погіршився, скаржилася на головні болі. Дільничий лікар вже не знала, що приписувати, бо багато ліків вже використовувалися. Після смерті дружини спадщину прийняла донька. ОСОБА_19 готувала їжу і передавала кошти ОСОБА_12 , бо та давала кошти на їжу. Родичів впізнавала, сама питала про них. Свідок ОСОБА_20 пояснив, що у червні 2014 року за домовленістю з ОСОБА_19 приходили до Зарви додому. До цього вони не бачилися 5 років. ОСОБА_12 їх впізнала, а Аріадна з ними не привіталася. ОСОБА_12 варила на кухні суп самостійно, спілкувалися з нею близько години. Свідок ОСОБА_21 пояснила, що ОСОБА_12 хворіла, скаржилася на біль у ногах. Приходила до неї раз на місяць. Привозив її ОСОБА_2 . Після смерті доньки ОСОБА_8 сама готувала пакетики з солдощами і казала кому треба віддати. Займалася її доглядом ОСОБА_19 . Свідок ОСОБА_22 пояснила , що ОСОБА_8 лікувалася в кардіологічному відділенні. Була в свідомості, не мала порушень психічного стану. Підстав, щоб викликати психіатрів не було. Приходили її відвідувати сестра та її чоловік. Знаходилася в середньої тяжкості захворювання, мала анемію. Відомості зазначені в епікризі повністю відповідають реальній обстановці. Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи сладеного експертами Кіровоградської обласної психіатричної лікарні № 100 від 19 березня 2019 року ОСОБА_3 , не була здатна правильно сприймати обставини, що мали відношення до складання та підписання заповіту від 29.04.2013. Відповідно до висновку від 21.05.2020 експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи експертами Васильєвою Н.Ю., ОСОБА_23 , ОСОБА_24 було виконано висновок № 296, згідно якого зазначено, що під час підписання заповіту 29.04.2013 ОСОБА_3 , виявляла ознаки «Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом» (F 07.8 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, а також під час складання та підписання заповіту 29.04.2013 ОСОБА_3 , виявляла ознаки «Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом» (F 07.8 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1277 ЦК України). Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Пунктом 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 передбачено, що нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України та особисто подані нотаріусу. Відповідно до глави 4 цього Порядку дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою. За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17 (провадження № 61-18032св20). Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Сам по собі факт наявності у заповідача захворювань не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складанні заповіту і не спростовує презумпцію психічного здоров`я. Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 липня 2014 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивачки (том 1 а.с. 7, том 2 а.с. 48). Згідно копії матеріалів спадкової справи № 23/2013 до майна померлої ОСОБА_4 , заведеної приватним нотаірусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С.С., 29 квітня 2013 року ОСОБА_25 яка є матір`ю померлої та ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_18 , який є чоловіком померлої, звернулись до нотаріуса з заявами про відмову від прийняття спадщини після ОСОБА_4 на користь доньки померлої ОСОБА_1 (том 2 а.с. 43, 57). 30 квітня 2013 року до приватного нотаріуса Панчишиної С.С., з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 звернулась її донька ОСОБА_1 та отримала свідоцтво про право на спадщину законом від 19 листопада 2016 року, на Ѕ ачстки у праві власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адерсою: АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 62, 87). 29 квітня 2013 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 за реєстром № 2073, згідно якого остання заповіла частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 (том 1 а.с. 90). Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2016 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 6). Після смерті ОСОБА_26 приватним нотаріусом Кріпким Ю.В. 19 серпня 2021 року було заведено спадкову справу, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 45844322 (том 1 а.с. 8). 17 березня 2020 року з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулась її онука ОСОБА_1 (том 1 а.с. 9). Згідно висновку судово-психіатричної експертизи КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» № 100 від 19 березня 2019 року, ОСОБА_3 не була здатна правильно сприймати обставини, що мали відношення до складання та підписання заповіту від 29 квітня 2013 року. ОСОБА_3 під час складання та підписання заповіту, а саме за станом на 29 квітня 2013 року не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 2 а.с. 163-172). Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Вважаючи вказаний висновок необґрунтованим та таким, що суперечить наявним у матеріалах справи доказам, на Кіровським районним судом м. Кіровограда ухвалою від 16 серпня 2019 року було задоволено клопотання представника відповідача та призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу (том 2 а.с. 223-224). Висновком судово-психіатричного ескперта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 296 встановлено, що під час підписання заповіту 29.04.2013 ОСОБА_3 , виявляла ознаки «Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом» (F 07.8 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, а також під час складання та підписання заповіту 29.04.2013 ОСОБА_3 , виявляла ознаки «Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом» (F 07.8 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (том 3 а.с. 88-92). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в їх сукупності та взаємозв`язку згідно зі статтями 12, 76 ЦПК України 2004 року та обґрунтовано відхилив висновок посмертної судово-психіатричної експертизи КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» № 100 від 19 березня 2019 року, оскільки встановлені висновком обставини є припущеннями і не грунтуються на доказах. Суд погоджується з твердежнням суду першої інстанці про те, що аргументація експертного висновку № 100 від 19 березня 2019 року щодо наявності у ОСОБА_3 психічного розладу на момент вчинення нею оспорюваного заповіту є непереконливою, а також з висновку експертів не зрозуміло якими саме психічними захворюваннями хворіла ОСОБА_3 . Експертами було досліджено медичні картки хворої ОСОБА_3 , яка перебувала на лікуванні в період з 27.02.2013 по 19.03.2013, з 17.12.2013 по 06.01.2014, з 03.01.2014 по 24.01.2014, з 22.09.2013 по 13.10.2014 та з 13.05.2015 по 02.06.2015. Проте, з аналізу вказаних медичних карток, не вбачається, що під час лікування ОСОБА_3 залучались психіатр або психолог, дані картки також не містять даних щодо психічного стану ОСОБА_3 , що також викликає сумніви в правильності висновку судово-психіатричної експертизи № 100 від 19 березня 2019 року. Сумніви щодо правильності та обгрунтованості вказано висновку викликає твердження експерта про те, що ОСОБА_3 тривалий час, ще до смерті дочки, страждала на тяжкі соматичні (фізичні) хвороби, перебіг яких значно погіршився після смерті доньки, оскільки експертами досліджувався стан ОСОБА_3 за попередні роки до дня смерті ОСОБА_4 . При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано надано перевагу висновку експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 296, адже експертами було досліджено всі матеріали справи, в тому числі висновок судово-психіатричної експертизи № 100 від 19 березня 2019 року, повно проаналізовано дані медичної документації огляду померлої ОСОБА_3 , а також взято до уваги показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_27 . Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги скарги позивача щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції та неналежності наявного у справі доказу - експертного висновку від 21 травня 2020 року №

296. Суд першої інстанції, дослідивши висновки проведених у справі експертиз, надавши їм належну правову оцінку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження, а також, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки на час розгляду справи не було встановлено належними і допустимими доказами того, що під час складання заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав оцінки показам експерта ОСОБА_5 , з огляду на те, що в розумінні статті 76 ЦПК України висновок експерта є окремим засобом доказування. Згідно ч. 5 ст. 102 ЦПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. Експерт зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом та роз`яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи (ч. 4 ст. 72 ЦПК України). З наведено вбачається, що експерт зобов`язаний з`явитися за викликом суду для надання усних пояснень щодо його висновку, проте його пояснення не окремим способом доказування, а є лише роз`ясненням висновку експерта, якому судом першої інстанції було надано повну та обґрунтовану оцінку. Посилання позивача в апеляційній скарзі про те, що у суду першої інстанції не було будь-яких правових підстав призначати повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, спростовуються змістом ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 серпня 2019 року, яка в частині призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи була залишена без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року (том 3 а.с. 25-27). Суд не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанці незаконно та необґрунтовано ухвалою від 16 лютого 2021 року відмовив в задоволенні клопотання представника позивача про призначення повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, з огляду на те, що представником позивача у вказаному клопотанні не доведено, що висновок Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 21.05.2020 № 296 є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи Крім того, в самому клопотанні не вказано, в чому саме виявилися порушення експертами методики проведення експертних досліджень, а тільки є посилання на наукову літературу. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Мельніченка Віталія Андрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26.07.2021. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді О. Л. Карпенко О. І. Чельник