Ухвала КЦС ВС № 553/2233/17

Ухвала 26 липня 2021 року м. Київ справа № 553/2233/17 провадження № 61-7256ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Служба у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради про позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ: Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. ПостановоюПолтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Бурбак О. В. задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У квітні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , подала касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2020 року. Касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року,вказану касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме: заявнику необхідно надати докази поважності пропуску строку на касаційне оскарження та зазначити обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У липні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшли матеріали на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 травня 2021 року, з яких вбачається, що заявником недоліки касаційної скарги не було усунуто. До касаційної скарги заявником не надано доказів, які підтверджують поважність пропуску строку на касаційне оскарження, посилання заявника на те, що ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року касаційну скаргу повернуто заявникові, у зв`язку з тим, що касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписано ОСОБА_4 , однак відомості про те, що вона є адвокатом відсутні, не можна вважати поважними, оскільки вони не є такими, що об`єктивно унеможливили дотримання строків на подачу касаційної скарги, передбачених ЦПК України. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним. Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справа «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року). У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вирішуючи питання про поновлення строку на касаційне оскарження, судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність. Також, заявником в наданій заяві не зазначено обов`язкових підстав касаційного оскарження, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України. Таким чином, заявником не було усунуто недоліки, про які вказано в ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2021 року. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Служба у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради про позбавлення батьківських прав, вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. А. Воробйова