Постанова 4857 № 380/7669/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7669/20 пров. № СК-А/857/1370/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Довгої О.І., Улицького В.З., за участю секретаря Омеляновської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року (ухвалене головуючим суддею Потабенко В.А. о 10 год 04 хв. у м. Львові, повний текст судового рішення складено 09 грудня 2020 року) у справі № 380/7669/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною і скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ВП №54527432 від 15.04.2020 про стягнення виконавчого збору В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що оскаржувана постанова ВП №54527432 від 15.04.2020 суперечить діючому законодавству, а саме ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ було передано на виконання приватному виконавцю, відтак, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору державним виконавцем. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 45527432 від 15.04.32020 Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) в користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 грн 80 коп., у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн та у вигляді витрат, пов`язаних розглядом справи, в розмірі 176 грн 66 коп. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач був позбавлений права на стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору, оскільки виконавчий лист 442/4357/13-ц був переданий на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Шелінській Ю.А., що підтверджено матеріалами справи. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до суду. Також зазначає, що оскаржувана постанова винесена з дотриманням вимог ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», а доводи позивача є не обгрунтовані і витрати на професійну правничу допомогу стягнуті з них на користь позивача є неспівмірними щодо складності справи та обсягу виконаних робіт адвоката. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що у Дрогобицкому МВ ДВС на виконанні перебував виконавчий лист № 442/4357/13-ц від 22.11.2013, виданий Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 249294, 57 грн. та 2492, 94 грн судового збору, а всього 251787, 51 грн. 17.08.2017 старшим державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Мушинською І.О. винесено постанову ВП №54527432 про відкриття виконавчого провадження та стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 25178, 75 грн. В ході проведення виконавчих дій з заробітної плати ОСОБА_1 стягнуто 17841, 96 грн боргу та 1784, 24 грн виконавчого збору. В подальшому, в зв`язку з поданням ПАТ «Кредобанк» 03.04.2020 заяви про повернення виконавчого документа, державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Сидор Х.М. прийнято постанову ВП №54527432 від 15.04.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу, п. 4 якої постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №54527432 від 15.04.2020 виведено в окреме провадження. 15.04.2020 державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Сидор Х.М. прийнято постанову ВП №54527432 про стягнення виконавчого збору. в сумі 25178,75 грн. Позивач вважаючи прийняту оскаржувану постанову протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Щодо доводів апелянта в частині пропуску строку звернення до суду то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено та досліджено це питання в результаті чого визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом та поновлено такі строки. (а.с. 162 165 т. 1) Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII). За змістом ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 5 ст. 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Таким чином, примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, під час якого визначається розмір виконавчого збору. Відповідно до ч. 1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Частиною 4 ст. 27 Закону №1404-VIII встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону №1404-VIII, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, у якій зазначається розмір та порядок стягнення такого. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку вчиняє державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 23.01.2019 у справі № 703/1086/17, 28.04.2020 у справі № 480/3452/19 та від 21.05.2020 у справі № 336/2056/17. Згідно ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, у разі повернення виконавчого документа стягувачеві за його заявою (п.1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII) та при умові, що виконавчий збір не стягнуто - державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Вказані вимоги ст. 40 Закону № 1404-VIII в повній мірі кореспондуються з положеннями п. 8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція), відповідно до якого - у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Як згадувалось вище, в зв`язку з поданням ПАТ «Кредобанк» 03.04.2020 заяви про повернення виконавчого документа, державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Сидор Х.М. прийнято постанову ВП №54527432 від 15.04.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу, п. 4 якої постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №54527432 від 15.04.2020 виведено в окреме провадження. Так суд першої інстанції керувався ч. 8 ст. 27 Закону №1404-VIII, якою встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Як слідує з матеріалів справи, повернення виконавчого документа стягувачу відбулось постановою від 15.04.2020 ВП № 54527432. Того ж дня державним виконавцем Сидор Х.М. винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Суд першої інстанції вважав, що така постанова державного виконавця Сидор Х.М. прямо суперечить вимогам ч. 8 ст. 27 Закону №1404-VIII, оскільки на думку суду, відповідач був позбавлений права на стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору, з підстав, що виконавчий лист 442/4357/13-ц був переданий на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Шелінській Ю.А., що підтверджено матеріалами справи. Разом з цим, колегії суддів вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що ч. 8 ст. 27 Закону №1404-VIII встановлює наслідки щодо стягнення виконавчого збору в результаті передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю. Однак фактичної передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю не відбулося і матеріалами справи таке не доведено, а мало місце лише повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою в результаті чого прийнято відповідну постанову. Більше того, відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №1404-VIII передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України. Розділом V Інструкції встановлено порядок передачі виконавчих документів та виконавчих проваджень. Так відповідно до п. 1 цього розділу до відкриття виконавцем виконавчого провадження виконавчий документ за заявою стягувача може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю (крім виконавчих документів, визначених частиною другою статті 5 Закону). Відтак з аналізу положень ч .4 ст. 25 Закону №1404-VIII та п. 1 розділу V інструкції постанова про передачу виконавчого документа від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця можлива лише до відкриття виконавчого провадження, що в свою чергу вкотре вказує на помилковість висновку суду першої інстанції, що відбулася передача виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю, оскільки 17.08.2017 старшим державним виконавцем Дрогобицького МВ ДВС Мушинською І.О. винесено постанову ВП №54527432 про відкриття виконавчого провадження і в разі прийняття постанов про передачу така була б прийнята всупереч вимогам законодавства. В сукупності викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова відповідача про стягнення виконавчого збору від 15.04.2020 ВП № 54527432 прийнята у відповідності до Закону №1404-VIII та в межах наданих повноважень, оскільки фактичної передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю не відбулося, а у разі повернення виконавчого документа стягувачеві за його заявою (п.1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII) та при умові, що виконавчий збір не стягнуто - державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги слід задовольнити і рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 380/7669/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді О. І. Довга В. З. Улицький Повне судове рішення складено 26 липня 2021 року