Постанова 4850 № 200/6605/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2021 року справа №200/6605/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гайдара А.В., суддів Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 200/6605/20-а (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А., складене у повному обсязі 11 листопада 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про перерахунок пенсії та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, пенсійний орган, Покровське ОУПФУ), в якому просив зобов`язати виконати перерахунок пенсії за період з 24.03.1999 по 01.07.2020 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» та стягнути моральну шкоду в розмірі 9 999 999,99 грн. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку відповідача як одержувач пенсії за віком з 24.03.1999. Із врахуванням 11 років пільгового стажу за списком №1 позивачу призначено пенсійні виплати в розмірі 203,99 грн, проте виплачували в розмірі 86,48 грн, посилаючись на обмеження максимальних виплат відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому рівень малозабезпеченості на 01.01.1999 становив 74 грн. Позивач неодноразово звертався із заявами про перерахунок пенсії, надаючи уточнені довідки про суми заробітку, копію трудової книжки, документи про навчання, проте перерахунок не було зроблено та більше 21 року до пільгового стажу не зараховується час навчання в Гірничо-механічній школі, служби в армії та час перебування на інвалідності. На теперішній час пільговий стаж позивача становить 13 років 6 місяців 18 днів та розмір пенсійних виплат становить 4511,73 грн. Проте, позивач вважає, що повинен отримувати пенсію у розмірі 12542,61 грн, оскільки отримував пенсію у розмірі 86,48 грн, що в 2,78 разів менше за належну. Позивач зазначає, що відстоюючи свої законні інтереси впродовж двадцяти двох років, зазнав велику моральну шкоду, що спричинило приниження його честі та людської гідності, втрати здоров`я, а також фізичні страждання, спричинені працівницею пенсійного фонду під час відвідування установи. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 131135 від 12.06.2020 в частині не зарахування до пільгового стажу періоду навчання ОСОБА_1 з 05.02.1973 по 11.08.1973. Зобов`язано Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2020 з урахуванням викладених в судовому рішенні висновків щодо зарахування до пільгового стажу позивача періоду навчання з 05.02.1973 по 11.08.1973. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив направити його пенсійну справу на експертизу, стягнути моральну шкоду в розмірі 9 999 999,99 грн та накласти штраф на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи в сукупності з нормами чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшов хибного висновку про часткове задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Покровському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як одержувач пенсії за віком з 24.03.1999. Відповідачем не заперечується встановлення позивачу пенсійних виплат з обмеженням у розмірі 86,48 грн. Загальний відсоток розрахунку пенсії склав 55% за 25 років стажу, плюс 11% за роботу по списку №1, всього 66 %. Таким чином основний розрахунковий розмір пенсії складав 203,29 грн із середнього заробітку 308,01 грн. 29.05.2017 позивач надав заяву про проведення перерахунку пенсії разом з якою надав неповну копію трудової книжки зі сторінками 1-7, довідку про роботу в Красноармійській дистанційній сигналізації та зв`язку Донецької залізниці, копію військового квитка (а.с.5). Прийнятим рішенням № 1107 від 07.06.2017 періоди роботи позивача з 23.11.1967 по 10.05.1970, з 08.10.1970 по 21.06.1972 та стаж по інвалідності з 13.12.1996 включені до загального стажу, оскільки робота на посаді майстра зв`язку не належать до списку робіт, які надають право на пільгове пенсійне забезпечення в списках виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР. Позивач звертався із заявами про перерахунок пенсії 25.02.2020 та 04.06.2020, в яких вимагав врахувати довідки про заробітну плату з ВП шахти Стаханова від 03.09.2010 та 05.08.2011 за період з 01.03.1997 по 28.02.1999, зарахування до пільгового стажу навчання в ГМШ м. Донецька та службу в армії. В своїх заявах позивач у довільній формі викладає власний розрахунок належних, на його думку пенсійних виплат, які занижені в 2,78 рази (а.с.6-7, 11-12). 28.02.2020 Покровське ОУПФУ надало відповідь на звернення (а.с.8-10), в якій зазначило, що позивач перебуває на обліку в управлінні з 08.02.1996 з призначенням пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». З 24.03.1999 ОСОБА_1 переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, призначену на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При призначенні пенсії страховий стаж зараховано по 24.03.1999 та складає 25 років 09 місяців 03 дні, в тому числі пільговий стаж по списку №1 -11 років 02 місяці 23 дні. Періоди з 18.01.1983 по 31.01.1985 та з 26.05.1998 по 24.03.1999 перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховані до страхового стажу роботи та до пільгового стажу роботи за списком №1. Заробітна плата врахована за період з 01.03.1997 по 28.02.1999 згідно з довідкою, виданою підприємством ПО «Красноармійськвугілля» Шахта ім. А.Г.Стаханова від 15.03.1999. Середньомісячний заробіток для обчислення склав 308,01 гррн. Розмір пенсії з 24.03.1999 склав 86,48, а саме: 308.01*66% = 203,29 - основний розмір пенсії від середньої заробітної плати. 86,48 - максимальний розмір пенсії з обмеженням (максимальний розмір відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення»). 24.01.2014 проведено перерахунок пенсії в зв`язку з уточненням пільгового стажу. Після перерахунку страховий стаж зараховано по 24.03.1999 та складає 25 років 09 місяців 03 дні, в тому числі пільговий стаж по списку № 1 - 13 років 06 місяців 18 днів. Періоди з 18.01.1983 по 31.01.1985 та з 26.05.1998 по 24.03.1999 перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховані до страхового стажу роботи та до пільгового стажу роботи за списком № 1. 14.03.2014 проведено перерахунок пенсії на підставі заяви від 14.03.2014 № 786 про перерахунок пенсії по заробітній платі. Після перерахунку заробітна плата обчислена за період з 01.03.1997 по 28.02.1999 згідно з наданою довідкою від 14.03.2014 № 346 за період роботи на підприємстві ВП «Шахта «Стаханова», індивідуальний коефіцієнт заробітної плати склав 2,26918. Для розрахунку заробітної плати, з якої обчислювалась пенсія, застосовано середню заробітну плату працівників, зайнятих в галузях економіки, за 2007 рік в розмірі 1197,91 грн. Заробітна плата для обчислення пенсії складала: 2,26918*1197,91 = 2718,27 грн. Коефіцієнт страхового стажу склав 0,38750, коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35 -0,52313. Розмір пенсії з 01.03.2014 склав 1621,46 грн, в тому числі: 2718,27*0,52313 = 1422,01 грн; 123,37 грн - доплата за понаднормативний стаж (13 років); 76,08 грн - доплата з 01.05.2012 по постанові Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №

327. Період роботи з 23.02.1967 по 26.04.1968 зараховано до загального стажу роботи, оскільки відповідно до запису в трудовій книжці позивач працював в Красноармійському районному вузлі зв`язку монтером та не надано довідку, підтверджуючу пільговий стаж роботи. За матеріалами пенсійної справи встановлено, що на момент призову до військової служби позивач працював за професією, що не дає право на пенсію на пільгових умовах. Таким чином, при призначені пенсії за віком на пільгових умовах, військова служба зарахована до загального страхового стажу. Період навчання в гідромеханічній школі згідно із Свідоцтвом № 426 з 05.02.1973 по 02.08.1973 зараховано до загального стажу роботи, оскільки позивач навчався на електрослюсаря по ремонту та наладці автоматизації шахтних машин, а прийнятий на роботу в ШСУ № 12 в якості учня електрослюсаря підземного по автоматиці, що не відповідає вимогам статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту». Розмір пенсії позивача станом на 01.02.2020 складає 4085,72 грн. Додатково повідомлено, що провести перерахунок пенсії з березня 1999 по заробітній платі відповідно до наданої довідки від 14.03.2014 № 346 за період роботи на підприємстві ВП «Шахта «Стаханова» за період з 01.03.1997 по 28.02.1999 немає можливості, оскільки такий перерахунок не передбачений вимогами чинного законодавства. У рішенні № 131135 від 12.06.2020 (а.с.13-14) на заяву № 1633 від 04.06.2020 відповідач зазначив, що період навчання з 16.02.1973 по 16.07.1973 не може зараховуватись до пільгового стажу, оскільки в свідоцтві про навчання не зазначено, що ця професія підземна. Час перебування на інвалідності з 18.01.1983 по 31.01.1985 та з 07.03.1996 по 23.03.1999 зараховано до пільгового стажу при переводі на пенсію за віком згідно заяви № 67 від 24.03.1999. 14.03.2014 проведено перерахунок пенсії на підставі довідки від 14.03.2014 № 346 за період роботи на підприємстві ВП «Шахта «Стаханова» з 01.03.1997 по 28.02.1999. Відповідно до Свідоцтва № 426 від 11.08.1973 позивач навчався в Гірничо-механічній школі комбінату «Донецькшахтострой» з 05.02.1973 по 11.08.1973 і отримав професію «електрослюсар по ремонту та наладці автоматизації шахтних машин (а.с.19-20). Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 від 01 грудня 1967 року (21-23, 51), останній працював: з 23.11.1963 в Красноармійському відділі зв`язку монтером селищного радіовузла; з 26.04.1968 звільнений в зв`язку з призовом до армії, в Донецькій залізниці (Красноармійській дистанції сигналізації та зв`язку); з 08.10.1970 монтером зв`язку 4 розряду; з 01.12.1970 по 21.06.1972 встановлена друга група електромеханіка радіозв`язку в шахтоуправління № 12 треста «Красноармійськшахтобуд»; з 21.08.1972 на посаді учня електрослюсаря поверхневого; з 16.02.1973 направлений на навчання до ГМШ за спеціальністю слюсар автоматник; з 16.07.1973 направлений на гірничу дільницю учнем слюсаря з повним робочим днем в шахті для проходження виробничої практики; з 22.08.1973 після навчання направлений на гірничу дільницю електрослюсарем автоматником з повним робочим днем в шахті. За даними довідки Донецької залізниці № 746/817 від 22.05.2017 позивач працював з 08.10.1970 по 21.06.1972 в Красноармійській дистанції сигналізації та зв`язку (а.с.61). Зазначення щодо пільгового характеру вказаної професії не зазначено. ОСОБА_1 зараховано час перебування на інвалідності з 18.01.1983 по 31.01.1985 та з 07.03.1996 по 23.03.1999 до пільгового стажу при переводі на пенсію за віком та здійснено відповідний перерахунок. Вважаючи що пенсійний орган з 1999 року виплачував пенсію в неналежному розмірі та безпідставно не зарахував до пільгового стажу періоди служби в армії, роботи з 08.10.1970 по 21.06.1972 та навчання з 05.02.1973 по 11.08.1973, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Нормами статті 114 Закону № 1058-IV визначено особливості призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників. Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону № 1058-IV). З 01 січня 1992 року умови призначення та виплати пенсій регламентуються нормами Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ). Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №1788-ХІІ (в редакції від 11.02.1998) пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії. Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №1788-ХІІ працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, за кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах, пенсія збільшується на 1 процент заробітку. За приписами частини 4 статті 19 Закону №1788-ХІІ максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 нього Закону, - чотирьох мінімальних пенсій за віком. Розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до цієї статті, не може перевищувати 75 процентів заробітку, за винятком мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 - у жінок, а працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - 85 процентів заробітку. Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Розділом 2 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період робот; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка; атестація робочого місця. Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Гарантії соціального захисту учня, слухача та випускника професійно-технічного навчального закладу визначені статтею 38 Закону України від 10.02.1998 року №103/98-ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (далі Закон №103/98-ВР). Частиною 1 статті 38 цього Закону передбачено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 року № 383затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Відповідно до пункту 3 Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року. В період роботи ОСОБА_1 був чинним довідник пільгових професій, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, де в розділі XXXI вказано (мовою оригіналу) «надсмотрщики (монтеры), занятые на работах по спайке освинцованных кабелей, заливке кабельных муфт свинцом и на сдирке свинца с кабеля. Надсмотрщики (монтеры) и инженерно-технические работники радиостанций и телевизионных центров, запятые на обслуживании генераторов УКВ и УВЧ». При розгляді справи судом встановлено, що до призову до військової служби та після служби позивач працював монтером радіозв`язку та вказана професія згідно чинних списків не належить до пільгових професій. В зв`язку з чим періоди служби в армії та роботи з 08.10.1970 по 21.06.1972 не підлягають зарахуванню до пільгового стажу. Проте, щодо зарахування до пільгового стажу роботи періоду навчання з 05.02.1973 по 11.08.1973, суд зазначає, що позивач під час навчання з 16.07.1973 направлений на гірничу дільницю учнем слюсаря з повним робочим днем в шахті для проходження виробничої практики, а після навчання з 22.08.1973 направлений на гірничу дільницю електрослюсарем автоматником з повним робочим днем в шахті. Отже, незважаючи на відсутність зазначення у свідоцтві про навчання посилання на характер набутої професії «підземна», матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно проходив навчання та здобув професію «електрослюсар по ремонту та наладці автоматизації шахтних машин» для роботи в підземних умовах, яка належить до зарахуванню до пільгового стажу. Відповідно до приписів статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За таких обставин колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що рішення Покровського ОУПФУ № 131135 від 12.06.2020 підлягає скасуванню в частині не зарахування до пільгового стажу позивача періоду з 05.02.1973 по 11.08.1973, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву від 04.06.2020 в цій частині. Дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд зауважує, що відповідно до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту наведених процесуальних норм випливає, що завданням адміністративного судочинства є вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб в межах заявлених вимог. Натомість до завдань адміністративного судочинства не належить підміна функцій суб`єкта владних повноважень стосовно розрахунку та обчислення пенсій, перевірка чи ревізія суцільним порядком правильності обчислення пенсії за весь період трудового стажу особи. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Наведені характеристики дискреційних повноважень узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.05.2018 у справі № 825/602/17 та від 11.09.2019 у справі № 819/570/18. Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення в справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення в справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення в справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення в справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та особу не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Суд також враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. The Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать. Таким чином, враховуючи зобов`язання відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи період навчання з 05.02.1973 по 11.08.1973 та повторно розглянути заяву про перерахунок розміру пенсії, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що до компетенції суду не належить визначення розміру пенсії на підставі суб`єктивного розрахунку позивача. З приводу заявленої в прохальній частині апеляційної скарги вимоги про направлення пенсійної справи до Інституту судових експертиз м. Слов`янськ для перерахунку пенсії за період з 24.03.1999 по 01.01.2021 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Оскільки вказану вимогу в суді першої інстанції заявлено позивачем не було, а також відсутність обґрунтованого клопотання про проведення судової експертизи в межах розгляду цієї справи, колегія суддів вважає неприйнятними дані доводи апеляційної скарги. З аналогічних підстав не підлягає задоволенню вимога щодо постановлення рішення про накладення штрафу на відповідача в розмірі 750 н.м. громадян. Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 9999999,99 грн, колегія суддів зазначає про таке. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до сформульованих Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 висновків моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У постанові від 05.12.2018 у справі №210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди (п. 68, 70). Окрім цього, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.10.2020 у справі №523/4822/17. Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №826/18130/16 зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди в розмірі 9999999,99 грн. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статями 139, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 200/6605/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 200/6605/20-а - залишити без змін. Повний текст судового рішення складено та підписано 26 липня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів А. В. Гайдар І. В. Геращенко І. Д. Компанієць