Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/92/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/92/20 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М. Категорія 18 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Ляшук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/92/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяна Олексіївна, про розірвання договору купівлі-продажу квартири та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом позбавлення колишнього власника права користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Семенцової Л.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 ; поновити йому строк звернення до суду із позовною вимогою про розірвання договору купівлі-продажу від 05.09.2013 року № 7134, укладеного між ним, ОСОБА_1 , з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 за згодою його дружини ОСОБА_3 з другої сторони, який було посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. за реєстром № 7134; розірвати договір купівлі-продажу від 05.09.2013 № 7134, укладений між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 за згодою його дружини ОСОБА_3 з другої сторони, який було посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. за реєстром № 7134, повернути сторони у первинний стан, відновивши становище, яке існувало первинно до укладання договору, скасувавши державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - на 7/15 частин квартири АДРЕСА_1 та відновивши державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - на 7/15 частин квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що йому на праві власності належало 7/15 частин квартири АДРЕСА_1 . Співвласником іншої 8/15 частин цієї квартири є його рідний дядько ОСОБА_2 (відповідач), який за цією адресою ніколи не проживав, а тому квартира повністю перебувала на його (позивача) утриманні. Вказав, що відповідач умовив продати належні йому 7/15 частин зазначеної квартири, у зв`язку із чим 05.09.2013 вони уклали договір купівлі - продажу № 7134. Проте відповідач не розрахувався з ним за купівлю частки квартири ні до підписання договору, ні після того, та не сплатив йому обумовлені 7000 доларів США компенсації вартості частини нерухомого майна для придбання позивачем окремого житла. Зазначив, що відповідач постійно відстрочував виплату коштів, запевняючи його, що розрахується пізніше, а тому він (позивач) залишався зареєстрованим у квартирі та проживав у ній до листопада 2019 року. Проте в цей час відповідач замінив замки від вхідних дверей квартири та чинить перешкоди у доступі до його єдиного житла. Вказав, що під час підписання договору він не розумів зміст оспорюваного договору в силу свого віку та стану здоров`я (наявність травми голови), а тому просив задовольнити його позовні вимоги. Крім того вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин у зв`язку із тривалим часом порушення його прав. У травні 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов та просив усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , шляхом позбавлення ОСОБА_1 права користування вказаним житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 05.09.2013 було укладено договір купівлі-продажу № 7134, за умовами якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 7/15 часток квартири АДРЕСА_1 , відтак ОСОБА_2 став одноосібним власником житла. Вказав, що згідно п. 3.1 договору покупець повністю розрахувався з продавцем до підписання угоди в нотаріуса, а також того ж дня відбулася державна реєстрація права власності на набуту частину квартири за покупцем. Після укладення вказаного вище договору купівлі-продажу ОСОБА_1 втратив право користування квартирою та повинен був знятися з реєстрації в ній згідно п. 4.1 договору. Проте, відчуживши свою частку, він довів квартиру до жахливого антисанітарного стану та зробив її непридатною для проживання. У зв`язку із наведеним, просив задовольнити його позовні вимоги. Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира від 12.05.2020 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом позбавлення колишнього власника права користування житловим приміщенням прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяна Олексіївна, про розірвання договору дарування частини квартири та вселення, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О., про розірвання договору купівлі-продажу квартири та вселення відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_1 права користування вказаним житловим приміщенням. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840,80 грн. судового збору. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом відмовити. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на узагальненому аналізі правових висновків Верховного Суду. ОСОБА_1 наголошує на тому, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, який містить положення про те, що оплата за майно, що відчужується, вже отримана, не може бути належним доказом, що з достатнім ступенем достовірності підтверджує факт здійснення такої оплати покупцем, при відсутності інших доказів здійснення оплати і передання коштів відповідно до вартості відчужуваного майна та при наявності заперечень продавця щодо отримання оплати. Вказує, що він зберігає право користування спірним житловим приміщенням відповідно до п.4 ст. 156 ЖК УРСР і після припинення сімейних відносин з співвласниками квартири. Зазначає, що ним обрано правильний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки порушення договору ОСОБА_2 у вигляді непередання йому коштів за відчужене йому майно - є достатнім для розірвання укладеного між ним та відповідачем договору купівлі-продажу на підставі норм п.7 ч.2 ст.16 і ч.2 ст. 651 ЦК України. Вважає, що зміст п.3.1 договору купівлі-продажу від 05 вересня 2013 про проведення розрахунків між сторонами до укладення договору і передання готівкою грошової суми, вказаної в п. 2.1., повністю до підписання договору є таким, що не відповідає вимогам розумності та справедливості, засадам цивільного законодавства про неприпустимість позбавлення права власності без виплати реально грошового відшкодування. Розписки про розрахунки за договором купівлі-продажу від 05.09.2013 ним не складались і відсутні жодні докази передачі ОСОБА_2 йому вартості половини трикімнатної квартири. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що судом правильно встановлені обставини справи та вірно застосовані роз`яснення Верховного суду, що викладені в постанові від 17.04.2019 по справі № 361/558/15. Крім того вказує, що виходячи із висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться в постанові № 916/667/18 від 08.09.2020, на яку посилається і сам ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, підписання договору свідчить про те, що розрахунки всі проведені і претензій до покупців з боку продавців щодо оплати немає. Також у цій постанові спростовуються доводи апеляційної скарги щодо необхідності підписання розписки про отримання коштів до укладення договору купівлі продажу із зазначенням передачі оплати за частину квартири. Вказує, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власній оцінці фактів. В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Левчук Т.В. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Затилюк А.А. проти доводів апеляційної скарги заперечив надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідач ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 та приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.09.2013 між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив 7/15 ід. частин квартири АДРЕСА_1 , що складається з 3-х житлових кімнат та службових приміщень, загальною площею 64,2 кв. м, у тому числі житловою - 39,7 кв. м. Договір зареєстровано в реєстрі за № 7134 (т.1 а.с. 5, 6). Згідно п. 2.1. договору купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна відчужуваної частини квартири встановлена в розмірі 62640,00 грн. За даними висновку ПП «Регіональний центр незалежних оцінок» від 02 вересня 2013 року вартість зазначеної частини квартири становить 62640грн.(п.2.2. договору). Пунктом 3.1. договору обумовлено, що покупець сплатив продавцю готівкою грошову суму, вказану в п. 2.1 цього договору повністю до підписання цього договору. У п. 5.1. договору передбачено, що у відповідності до Цивільного Кодексу України право власності на вказану в договорі частину квартири переходить до покупця, ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації відповідно до закону. Нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності покупця на відчужену частину квартири, про що свідчить витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.09.2013 року т.1 (а.с. 45, 46), у зв`язку з чим відповідач ОСОБА_2 , який до того був власником 8/15 частин вказаної квартири, став її одноосібним власником згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2020 року ( т.1 а.с. 96, 97). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив розірвати вказаний договір купівлі-продажу з підстав несплати ОСОБА_2 коштів за придбану частину квартири. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , судом першої інстанції не встановлено наявності передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України підстав для розірвання договору купівлі-продажу та підстав для вселення позивача у спірне помешкання, а тому суд вважав вимоги первісного позову такими, що не ґрунтуються на положеннях закону. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У силу положень абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 691, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений. Як уже зазначалось, договір купівлі-продажу від 15.09.2013 посвідчений нотаріально. Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України. Так, судом встановлено, що згідно з пунктами 2.1, 3.1 договору купівлі-продажу 7/15 ід. частин квартири АДРЕСА_1 продаж вчинено за 62 640 грн, які продавець отримав від покупця до підписання вказаного договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує проведення покупцем повного розрахунку за продану частину квартири та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунок за частину квартири здійснено повністю та про те, що немає претензій до покупця щодо оплати з боку продавця. Колегія суддів вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання продавцем грошей, суму цих грошових коштів є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в статті 76 ЦПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 76 ЦПК України вони є письмовим доказом. Щодо правової оцінки пункту 3.1 спірного договору як розписки колегія суддів звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 76 ЦПК України. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тому пункт 3.1 спірного договору про сплату покупцем продавцю готівкою грошової суми, вказаної у п.2.1. цього договору повністю до підписання договору є розпискою. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Консенсуальність договору купівлі-продажу в контексті ст. 655 ЦК України означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому. Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Отже, положення договору про те, що сторона договору сплатила іншій стороні належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про оплату однією стороною на користь іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду №916/667/18 від 08.09.2020. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що покупець сплатив продавцю готівкою грошову суму, вказану в п. 2.1 цього договору повністю до підписання цього договору, оскільки з умов оспорюваного договору купівлі-продажу випливає факт розрахунку за майно до моменту укладення такого правочину. Зазначене узгоджується з приписами статті 209 ЦК України, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат», статті 651 ЦК України та встановленими обставинами щодо посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові №916/667/18 від 08.09.2020 зазначила про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року, на яку у своєму рішенні посилався суд першої інстанції. Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно застосував позицію Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №361/558/15-ц, посилаючись на те, що правовідносини у зазначеній справі і справі, що розглядається, подібні, але обставини різні, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а оскільки в апеляційній скарзі визнається, що правовідносини подібні, то суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, на підставі яких вирішив спір. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність розписки, підтверджуючої передання грошей, та нелогічність попереднього готівкового розрахунку між сторонами за ще не укладеним договором купівлі-продажу спростовується вище наведеними мотивами та не потребує повторного обгрунтування. Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 вважають основним доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 висновок психологічного експертного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа. Позивачем надано до суду Висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа (т.1 а.с.175-177). На вирішення дослідження заявником (позивачем) поставлено запитання: Чи є достовірними свідчення ОСОБА_1 про те, що він не отримував від ОСОБА_2 будь-яку суму коштів у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу №7134 від 5 вересня 2013року. Спеціаліст поліграфолог ОСОБА_5 зробив висновок про те, що такі свідчення ОСОБА_1 є достовірними. Пунктом 5.7. Висновку передбачено, що результати дослідження з використанням поліграфа мають вірогідний характер в оцінці причетності/непричетності особи до конкретного діяння, їх слід використовувати в сукупності з іншими матеріалами/доказами. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Наведений висновок з використанням поліграфа не може бути врахованим, з урахуванням того, що вказане дослідження не відповідає вимогам закону, оскільки експерт ОСОБА_5 , який його проводив, не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також експерт не входить до Реєстру судових експертів, не має свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, а тому зазначений документ не можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні статей 76-80 ЦПК України. Подібний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 25 травня 2020 року у справі №475/793/17. Позивачу також було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової психогологічної експертизи з використанням поліграфа відносно ОСОБА_2 , враховуючи відсутність згоди відповідача на проходження опитування з використанням поліграфа, як того вимагають положення п. 6.8.2 Розділу VI Інструкції № 53/5 «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» такі опитування можуть проводитись тільки за наявності письмової згоди особи, яка проходитиме опитування, що кореспондується з нормами ч. 2 ст. 28 Конституції України, відповідно до якої жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Окрім того, отримані таким чином відомості носять орієнтувальну інформацію. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки ОСОБА_1 продав належну йому частку квартири і згідно умов договору повинен був знятися із реєстрації в квартирі, то його похідні вимоги про вселення та скасування державної реєстрації права власності також є безпідставними. Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом позбавлення колишнього власника права користування житловим приміщенням. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , що складається з 3-х житлових кімнат та службових приміщень, загальною площею 64,2 кв. м, у тому числі житловою - 39,7 кв. м згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2013 (а.с. 45). У п. 4.1 вказаного договору визначено обов`язок продавця частини квартири звільнити її та знятися з реєстраційного обліку в ній, здійснити передачу відчужуваної квартири покупцю. Згідно копії паспорта ОСОБА_1 та довідки ДП «Нова Крошня» ПП «ВЖРЕП № 4» від 03.09.2019 № 2654 вбачається, що його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 128 звор. сторона аркушу, 129). Крім того і сам ОСОБА_1 не заперечує факт реєстрації у спірній квартирі. Вирішуючи зустрічний позов, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та висновки Верховного Суду. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України відчуження власником свого майна припиняє право власності, складовою частиною якого згідно ст. 317 ЦК України, є й право користування майном. Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України). Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 309/2477/16. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , встановивши, що внаслідок відчуження належної ОСОБА_1 частини квартири його право власності на неї припинилося в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України, в тому числі й право користування нею, що є складовою частиною права власності на майно в розумінні ст. 317 ЦК України, а тому він як колишній співвласник квартири втратив право користування нею. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наводить нові підстави свого права на житло - як члена сім`ї власника квартири (4.4 ст.156 ЖК УРСР). Однак, на момент продажу своєї частки ОСОБА_1 був не членом сім`ї власника квартири, а сам був власником її частини (співвласником), і продавши свою частку, втратив право користування нею. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи із наведеного, апеляційний суд доходить висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26.07.2021. Головуючий Судді