Ухвала КГС ВС № 904/1875/19

УХВАЛА 20 липня 2021 року м. Київ cправа № 904/1875/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та представників ТОВ "Мета-Імпекс": Чехута В.М., Чумас Г.Г., Кульбачний О.Л., ПрАТ "Актабанк": не з`явились, Державного реєстратора Пробачай А.В.: не з`явились, КП "Бюро державної реєстрації": не з`явились, Приватного нотаріуса Рички Ю.О.: не з`явились, ТОВ "Виробнича стальна компанія": Нестеченко Д.С., ТОВ "Наш Соняшник": не з`явились, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: Кузьмік Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 у справі № 904/1875/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" до: 1) Публічного акціонерного товариства "Актабанк"; 2) Державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай Андрія Віталійовича; 3) Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації"; 4) Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни; 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш Соняшник", третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", про скасування рішень про державну реєстрацію та записів про реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, відновлення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Соняшник"; третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство "Актабанк", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай Андрій Віталійович, третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальне підприємство "Бюро держаної реєстрації", третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просило:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай Андрія Віталійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2018, індексний номер 41506888, про державну реєстрацію за Публічним акціонерним товариством "Актабанк" права власності на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г.

2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №26526622 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Актабанк" на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.08.2018 індексний номер 42705866, про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" права власності на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г.

4. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №27642748 про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г.

5. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку літ. Г-2, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г.

6. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" право власності на об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку літ. Г-2, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г.

7. Відновити в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" на об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку літ. Г-2, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г. У січні 2020 року до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "Виробнича стальна компанія" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Мета-Імпекс" та ТОВ "Наш Соняшник" з об`єкта нерухомості - виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди., розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 156-Г, загальною площею 13 148, 3 кв.м. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2020 задоволено клопотання ТОВ "Виробнича стальна компанія" про залишення позовної вимоги за зустрічним позовом до ТОВ "Наш Соняшник" без розгляду. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 (колегія суддів у складі: Подобєд І.М. - головуючий, Кощеєв І.М., Іванов О.Г.), первісний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай Андрія Віталійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2018, індексний номер 41506888, про державну реєстрацію за ПАТ "Актабанк" права власності на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ.Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №26526622 про реєстрацію права власності ПАТ "Актабанк" на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ.Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.08.2018 індексний номер 42705866, про реєстрацію за ТОВ "Виробнича стальна компанія" права власності на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27642748 про реєстрацію права власності ТОВ "Виробнича стальна компанія" на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ.Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г. Визнано за ТОВ "Мета-Імпекс" право власності на об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку літ. Г-2, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г. Витребувано від ТОВ "Виробнича стальна компанія" на користь ТОВ "Мета-Імпекс" об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку літ. Г-2, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г. У задоволенні вимоги про відновлення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності ТОВ "Мета-Імпекс" на об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку літ. Г-2, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г - відмовлено. У задоволенні позовних вимог до відповідача-2: Державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай Андрія Віталійовича, відповідача-3: Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації", відповідача-4: Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Судами обох інстанцій встановлено, що 17.10.2008 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 8/201-08 за ТОВ "Мета-Імпекс" було визнано право власності на виробничий будинок, будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 156-Г, до складу якого входить склад літ. Г-2 загальною площею 13 168,0 кв.м. Право власності за ТОВ "Мета-Імпекс" на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 25952284, дата внесення запису 25.12.2008. Інформація про право власності ТОВ "Мета-Імпекс" 26.02.2013 на об`єкт нерухомого майна було внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером 17759112101 (номер об`єкту в РПВН 25952284), дата внесення запису 26.02.2013. Між ТОВ "Мета-Імпекс" (позичальником) та ПАТ "Актабанк" (Банком) 21.09.2012 укладено кредитний договір № 01-1103/Т, відповідно до умов якого (п.1.1. в редакції Додаткової угоди №10 від 05.05.2014) Банк надає позичальнику грошові кошти у формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 94305,51 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 14% річних та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків, комісій, неустойки та інших платежів, банком, одночасно з укладанням кредитного договору, укладено іпотечний договір №01-1103/Т/1 від 21.09.2012. Відповідно до п.1.2. іпотечного договору, на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: - виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 156г. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер А.А., реєстровий номер 5145. 21.09.2012 здійснено державну реєстрацію означеної вище іпотеки. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 735924 від 06.03.2013 внесено запис до Державного реєстру іпотек про основне зобов`язання: строк виконання основного зобов`язання 20.09.2013, розмір основного зобов`язання 376 000,00 доларів США; строк виконання основного зобов`язання: 19.03.2015, розмір основного зобов`язання 94 305,51 доларів США. 07.11.2014 між ТОВ "Мета-Імпекс" та ПАТ "Актабанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Актабанк" Приходько Юліїі Вікторівни укладено Договір про розірвання іпотечного договору №01-1103/Т/1 від 21.09.2012, який був посвідчений нотаріально (реєстровий номер 3899). Згідно з п. 4 договору від 07.11.2014 про розірвання іпотечного договору, сторони не заперечують проти зняття заборони відчуження нерухомого майна та реєстрації припинення іпотеки, а саме - з виробничого будинку літ. Г-2, будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 156г. 07.11.2014 сторони склали Акт приймання-передачі оригіналів документів по нерухомості, яка передавалась в заставу по кредитному договору № 01-1103/Т від 21.09.2012. 07.11.2014 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Актабанк" Приходько Ю.В. звернулась на адресу приватного нотаріуса ДМНО Кучер А.А. з листом, в якому попросила внести інформацію в Державний реєстр речових прав про припинення іпотеки та припинення обтяження вказаного нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 156г. Як зазначено в цьому листі: "у зв`язку з повним виконанням зобов`язань за Кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012 та посвідченням договору про розірвання вищевказаного іпотечного договору". Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 156г, обтяження (іпотека) було припинено на підставі договору про розірвання іпотечного договору №01-1103/Т/1 від 21.09.2012. Відомості внесено до реєстру 07.11.2014 13:14:23 приватним нотаріусом Кучер А.А., індексний номер рішення 17041945. 26.12.2014 між ТОВ "Мета-Імпекс" (продавець) та ТОВ "Наш Соняшник" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким ТОВ "Мета-Імпекс" (продавець) продало, а ТОВ "Наш Соняшник" (покупець) придбало частину об`єкта нерухомого майна, а саме: 5/100 часток виробничого будинку (літ Г-2), будівель та споруд за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 156г, площею 636 кв.м. Право спільної часткової власності (5/100 часток) за ТОВ "Наш Соняшник" на підставі означеного договору купівлі-продажу частки нерухомого майна із встановленням порядку користування зареєстровано 26.12.2014 приватним нотаріусом Красота Т.О. в реєстрі прав власності нерухомого майна (номер запису про право власності: 8275590). Постановою Правління Національного Банку України №468/БТ від 07.08.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Актабанк" до категорії проблемних, ПАТ "Актабанк" віднесено до категорії проблемних та введено певні обмеження у діяльності банку. На підставі постанови Правління Національного банку України №576 від 16.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Актабанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.09.2014 прийнято рішення №90 про запровадження в банку з 17.09.2014 тимчасової адміністрації. Згідно з постановою Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Актабанк" №19 від 15.01.2015, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Актабанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" № 6 від 16.01.2015. Термін дії ліквідації банку до 15.01.2018. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про заміну Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Актабанк" №1217 від 31.05.2017. З 07.06.2017 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Актабанк" Куліш Віктора Миколайовича. 04.10.2017 відбулось засідання Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №25 від 30.06.2017, при кредитуванні ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012. Відповідно до Протоколу №132 від 04.10.2017, в результаті роботи комісії, були виявлені наступні правочини (договори), що є нікчемними згідно п.п. 1, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб": - правочин (банківська операція) від 20.08.2014 про перерахування коштів у сумі 1046,65 доларів США з рахунку НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_2 в рахунок погашення кредитної заборгованості ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012; - правочин (банківська операція) від 20.08.2014 про перерахування коштів у сумі 4173,49 доларів США з рахунку НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_3 в рахунок погашення кредитної заборгованості ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012 - призначення платежу - "списання на підставі п.7.6 кр. Договору №01-1103/Т від 21.09.2012, згідно службової записки від 20.08.2014"; - правочин (банківської операція) від 29.08.2014 про перерахування коштів у сумі 70000,00 доларів США з рахунку НОМЕР_4 на рахунок НОМЕР_5 в рахунок погашення кредитної заборгованості ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012; - правочин (банківська операція) від 05.09.2014 про перерахування коштів у сумі 5189,93 доларів США з рахунку НОМЕР_4 на рахунок НОМЕР_5 в рахунок погашення кредитної заборгованості ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012. Як зазначено в Протоколі №132 від 04.10.2017 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями: 1) відповідно до виписки ТОВ "Мета-Імпекс" по рахунку НОМЕР_4 встановлено, що 01.08.2014 та 14.08.2014 Товариству в межах проблемного Банку надійшли грошові кошти від ТОВ "Агротехпоставка" за договором про надання поворотної фінансової допомоги на суму 14950,00 грн. та 37800,00 грн. 20.08.2014 за рахунок отриманих від контрагента коштів (фінансової допомоги) та їх конвертацію в іноземну валюту були сплачені відсотки за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012 у сумі 1046,65 доларів США (списання проводилось на підставі п.7.6. кредитного договору, згідно сл.записки від 20.08.2014); 2) Крім того, відповідно до виписки ТОВ "Мета-Імпекс" по рахунку НОМЕР_4 встановлено, що 28.08.2014 та 29.08.2014 Товариству в межах проблемного Банку надійшли грошові кошти від ТОВ "Шеффілд Рефракторіс Україна" за двома договорами про надання поворотної фінансової допомоги на суму 1000000,00 грн, 49000,00 грн, на загальну суму 1049000,00 грн. Внаслідок чого, 29.08.2014 за рахунок отриманих від контрагента коштів (фінансової допомоги) та їх конвертацію в іноземну валюту було придбано 70000,00 доларів США, за рахунок яких були сплачені відсотки за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012 у сумі 9892,99 доларів США та частково погашена заборгованість за кредитним договором 59123,54 доларів США; 3) Також комісією встановлено, що відповідно до виписки ТОВ "Мета-Імпекс" по рахунку НОМЕР_4 встановлено, що 01.09.2014 Товариству в межах проблемного Банку надійшли грошові кошти від ТОВ "Шеффілд Рефракторіс Україна" за двома договорами про надання поворотної фінансової допомоги на суму 49500,00 грн. 02.09.2014 за рахунок отриманих від контрагента коштів (фінансової допомоги) та їх конвертацію в іноземну валюту було придбано 5189,93 доларів США, за рахунок яких були сплачені відсотки за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012 у сумі 7,96 доларів США та частково погашена заборгованість за кредитним договором 5181,97 доларів США. Згідно з рішенням, яке було прийнято вказаною Комісією та зафіксовано в протоколі №132 від 04.10.2017, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Актабанк" Куліш В.М. направлено 04.10.2017 на адресу ТОВ "Мета-Імпекс" повідомлення про нікчемність означених правочинів (вих. №2366 від 04.10.2017). Також 04.10.2017 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Актабанк" Куліш В.М. видано Наказ №189 від 04.10.2017 "Щодо заходів, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів", яким доручено головному бухгалтеру Банку у строк до 04.10.2017 здійснити дії: щодо поновлення у бухгалтерському обліку Банку за рахунками для обліку кредитів (згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України) кредитної заборгованості ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором №01-1103/Твід 21.09.2012, відкриття балансового рахунку 2909 та врахування на ньому коштів, направлених на погашення кредитного договору, відновлення нарахування процентів за користування кредитом, відновлення суми сформованого резерву під кредитну заборгованість; поновлення у бухгалтерському обліку Банку прав вимоги за укладеними договорами іпотеки, поруки, застави тощо. Листом від 25.10.2017 ТОВ "Мета-Імпекс" (позивач) повідомив Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Актабанк" Куліша В.М. про отримання Повідомлення про нікчемність правочинів та при цьому зазначив про його безпідставність, та що банківські операції, перелічені в повідомленні, є правомірними, умови кредитного договору є такими, що виконані повністю. Таким чином, у жовтні 2017 року ТОВ "Мета-Імпекс" дізналося про визнання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з ліквідації ПАТ "Актабанк" неправомірними означених вище дій з проведення бухгалтерських операцій в межах проблемного банку (нікчемними правочинами). 08.06.2018 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай Андрія Віталійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41506888, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №26526622 про реєстрацію права власності ПАТ "Актабанк" на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ.Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г. Згідно з записом, що був вчинений державним реєстратором Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" Пробачай А.В., форма власності: приватна; розмір частки: 0; власники: ПАТ "Актабанк". Підставою виникнення права власності (як зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна) є: повідомлення - вимога, серія та номер б/н, виданий 12.03.2018, видавник: Публічне акціонерне товариство "Актабанк"; іпотечний договір, серія та номер: 01-1103/Т/1, виданий 21.09.2012, видавник: приватний нотаріус ДМНО Кучер О.А. 13.08.2018 за ініціативою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для погашення заборгованості ПАТ "Актабанк" через електронний майданчик оператора ТОВ "Закупки.пром.уа" відбулось відчуження об`єкта нерухомого майна (лоту): Виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди. Загальною площею 13148,3 кв.м., за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (м. Дніпро), вул. Героїв Сталінграду (проспект Хмельницького Богдана), буд. 156г. Відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-07-23-000159-b власником майна - замовником торгів, зазначено ПАТ "Актабанк", а переможцем електронних торгів стало ТОВ "Виробнича стальна компанія". 27.08.2018 ПАТ "Актабанк" (продавець) та ТОВ "Виробнича стальна компанія" (покупець) уклали договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, предметом купівлі-продажу за яким є майно: Виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, (вулиця Героїв Сталінграда), будинок 156г. Продаж зазначеного об`єкта нерухомого майна відбувся за ціною 4 990 800,00 грн. з ПДВ, які, як зазначено в п. 2.1. договору, були сплачені покупцем продавцю у повному обсязі до моменту укладення цього договору на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону) , переможцем яких став покупець. Згідно з пунктом 3.1 цього договору право власності на майно переходить від продавця до покупця в момент укладення цього договору та державної реєстрації права власності. Цей договір був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. та зареєстровано в Реєстрі за №1805. Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 27.08.2018 ПАТ "Актабанк" (Продавець) в особі Тернової Інни Валентинівни , передав, а ТОВ "Виробнича стальна компанія" (Покупець) в особі директора Дрегваль Анни Юріївни прийняв нерухоме майно, придбане за означеним вище договором купівлі-продажу від 27.08.2018. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О., яка посвідчувала вказаний договір купівлі-продажу, 27.08.2018 прийнято рішення, індексний номер 42705866, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 27642748 про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" на об`єкт нерухомого майна - виробничий будинок літ.Г-2, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Героїв Сталінграда (проспект Богдана Хмельницького), будинок 156г. Форма власності: приватна; Розмір частки: 1; власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія". У жовтні 2018 року ТОВ "Виробнича стальна компанія" направило на адресу ТОВ "Мета-Імпекс" пропозицію про укладення договору оренди у зв`язку із зміною власника майна. З посиланням на наведені вище обставини позивач у травні 2019 року звернувся до господарського суду з позовом у даній справі. Позивач вважає, що внаслідок рішень та дій відповідачів він був протиправно позбавлений права власності на належне йому нерухоме майно - 95/100 частки в об`єкті нерухомого майна - виробничий будинок літ. Г-2, будівлі та споруди, розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 146-г, загальною площею 13148,3 кв.м. Зі своєї сторони ТОВ "Виробнича стальна компанія" подало зустрічний позов про усунення перешкод в користуванні спірним майном шляхом виселення ТОВ "Мета-Імпекс" та ТОВ "Наш Соняшник" з означеного об`єкта нерухомості. Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ "Мета-Імпекс" протиправно позбавлене права власності на спірне майно, яке вибуло з володіння власника цього майна поза його волею, внаслідок вчинення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) неправомірних дій щодо відчуження цього майна шляхом його продажу на електронних торгах задля погашення заборгованості ПАТ "Актабанк", а набувач цього майна - ТОВ "Виробнича стальна компанія" при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна не проявив належної обачності, не перевірив підстав його набуття Банком. Тому суд визнав обґрунтованими та задовольнив вимоги позивача за первісним позовом про визнання права власності на спірне майно та про витребування майна із чужого незаконного володіння. Що ж до вимоги позивача про відновлення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності ТОВ "Мета-Імпекс" на об`єкт нерухомого майна - 95/100 часток виробничого будинку, то суд відмовив у його задоволенні, оскільки таке право буде відновлене шляхом внесення нового запису про реєстрацію прав власності ТОВ "Мета-Імпекс" на підставі рішення суду, яке буде прийняте у цій справі. За зустрічним позовом ТОВ "Виробнича стальна компанія" про усунення перешкод у користування майном шляхом виселення суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення такої вимоги відсутні, оскільки судом встановлено, що власником спірного майна (частки об`єкту нерухомості) є ТОВ "Мета-Імпекс". Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, ТОВ "Виробнича стальна компанія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди порушили положення ст.ст. 3, 5, 13, 16, 182, 215, 216, 316, 330, 334, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 4, 11, 73-75, 77, 173, 236 ГПК України, ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 17, 33 та 37 Закону України "Про іпотеку", Закон України "Про бухгалтерський облік", ст. 38 та 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 3, 10, 11, 18 та 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п. 4.12 Розділу ІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Постанову спільного засідання Судової палати у господарських справах та Судової палати у цивільних справа Верховного Суду України від 12.07.2017, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За твердженням відповідача: - під час розгляду справи судами не було встановлено обставин фактичного надходження коштів на поточних рахунок ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором внаслідок банківських операцій, визнаних нікчемними, та чи було погашено заборгованість ТОВ "Мета-Імпекс" за кредитним договором перед ПАТ "Актабанк" на момент введення тимчасової адміністрації 16.09.2014 та на момент укладення договору про розірвання іпотечного договору 07.11.2014. Скаржник стверджує, що не вимагається отримання судового рішення щодо недійсності договору про розірвання договору іпотеки через його нікчемність в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб." При цьому укладаючи договорі про припинення іпотеки позивач з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки зловживав своїм правом та ввів банк в оману. До того ж відповідним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлено жодних обмежень чи будь-яких часових проміжків для здійснення узагальнення та фіксування результатів перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних; - визнаючи позивача власником спірного майна суд першої інстанції був зобов`язаний відмовити в частині позову про витребування майна з володіння на підставі того, що вказані способи захисту є взаємовиключними, і позивача на момент звернення з позовом у даній справі до суду не був власником спірного майна; - укладаючи кредитний та іпотечний договори позивач знав та повинен був знати про негативні наслідки для нього в разі порушення кредитних зобов`язань, у вигляді вибуття майна з його власності на підставі договору іпотеки. До того ж вчиняючи фальсифікацію, позивач знав та повинен був знати, що у разі виявлення того факту, що грошові кошти фактично банку не сплачувались, право власності на його майно буде ним втрачено за рахунок його погашення невиконаного грошового зобов`язання. Тобто у позивача була воля на відчуження спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим положення ст.ст. 387 та 388 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються; - в частині позовних вимог про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд першої інстанції повинен був відмовити, оскільки з 16.01.2020 набули зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прави на нерухоме майно та їх обтяжень", і такого способу захисту діючий Закон не передбачає; - стосовно визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Пробачай А.В., то та обставина, що він не приймав такого рішення, не здійснював реєстрації та на момент вчинення реєстраційної дії перебував в зоні АТО, то матеріали кримінального провадження не можуть вважатись належними і допустимими доказами в розумінні параграфу 1 глави 5 НПК України. Крім цього, протиправності в його діях не було. Те саме стосується і рішень державного реєстратора Рички Ю.О. В свою чергу, при наявності вимоги про витребування майна з чужого володіння, вимоги щодо скасування реєстраційних дій щодо даного нерухомого майна є неналежним способом захисту порушеного права; - судами не враховано практики ЄСПЛ та постанови спільного засідання Судової палати у господарських справах та Судової палати у цивільний справах Верховного Суду України від 12.07.2017 стосовно дотримання "справедливого балансу" та прав відповідача-5, а також рішення ЄСПЛ щодо принципу "належного урядування". Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційним господарським судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/17448/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 20.09.2018 у справі № 819/359/16, від 31.10.2018 у справі № 826/23918/15, від 19.01.2019 у справі № 914/1838/16, від 16.01.2019 у справі № 914/1838/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17-ц, від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2021, враховуючи, що касаційні скарги підписані різними представниками ТОВ "Виробнича стальна компанія", водночас за своїм змістом, вимогами та підставами касаційного оскарження вони є ідентичними, Суд дійшов висновку, що їх слід розглядати як одну касаційну скаргу, відкрив провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначив останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.06.2021 та надав строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 01.06.2021. Також зупинено виконання та дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.06.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Імпекс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому його представник просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника, а також неподібність правовідносин у постановах Верховного Суду у справах, на які він посилався як на підставу відкриття касаційного провадження. Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.06.2021 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий поза межами строку, встановленого ухвалою від 13.05.2021, а тому він долучається до матеріалів справи, однак не враховується судом при розгляді касаційної скарги. У судовому засіданні 15.06.2021 оголошувалась перерва у справі до 08.07.2021. До Верховного Суду від 07.07.2021 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення, у яких представник просить суд врахувати, що укладаючи 07.11.2014 договір про розірвання іпотечного договору, Приходько Ю.В. діяла всупереч нормам пункту 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У судовому засіданні 08.07.2021 оголошувалась перерва у справі до 20.07.2021. Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про закриття провадження, з огляду на таке. Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження скаржник посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/17448/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 20.09.2018 у справі № 819/359/16, від 31.10.2018 у справі № 826/23918/15, від 19.01.2019 у справі № 914/1838/16, від 16.01.2019 у справі № 914/1838/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17-ц, від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц). Разом з тим, дослідивши вказані постанови колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення Верховного Суду в яких посилається скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, не є подібними, з огляду на таке. Щодо постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/17448/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 20.09.2018 у справі № 819/359/16, від 31.10.2018 у справі № 826/23918/15, від 19.01.2019 у справі № 914/1838/16 та тверджень скаржника, що наслідки нікчемного правочину наступають для сторін в силу вимог Закону, а тому не вимагається отримання судового рішення щодо недійсності договору про розірвання договору іпотеки, Суд зазначає таке. Так у постанові Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 16.05.2018 у справі № 910/17448/16 вирішувались питання юрисдикції спору у справі, обраного способу захисту позивачем (визнання недійсним наказу уповноваженої особи ФГВФО "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями") та можливості його задоволення, і ВП ВС вказала, що рішення судів про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним оспорюваного наказу є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх прав. Наказ банку (уповноваженої особи ФГВФО № 177/1-ОД "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями) є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можна вважати порушеними будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Так розпорядчий документ уповноваженої особи Фонду, передбачений абзацом 1 пункту 8 розділу ІІ Порядку № 826, є не правочином у розумінні цивільного законодавства України, а є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи. Отже, наказ № 177/1-ОД є внутрішнім документом банку, а тому до нього не можна застосовувати правові наслідки недійсності правочину. Тобто, відповідний висновок про те, що правочин є нікчемним відповідно до Закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду, і наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону, зроблений з урахуванням того, що предметом позову у справі було саме скасування відповідного наказу, і ВП ВС саме в контексті обраного позивачем способу захисту зазначила, що розпорядчий документ уповноваженої особи Фонду, передбачений абзацом 1 пункту 8 розділу ІІ Порядку № 826, є не правочином у розумінні цивільного законодавства України, а є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи, а тому до нього не можна застосовувати правові наслідки недійсності правочину. Таким чином, правовідносини у справі № 904/1875/19 та № 910/17448/16 є різними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. Так само і у постанові ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 819/353/16 предметом позову було, зокрема, визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи ФГВФО у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) нікчемним правочином. При цьому ВП ВС погодилась із висновком апеляційного суду про закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог, оскільки встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи ФГВФО нікчемним правочином, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах). У постанові від 20.09.2018 у справі № 819/359/16 ВП ВС також погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи ФГВФО щодо невизнання укладених позивачем договорів, оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Аналогічно і у постанові від 31.10.2018 у справі № 826/23918/15 ВП ВС погодилася із висновком апеляційного суду про закриття провадження в адміністративній справі у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи ФГВФО у у формі повідомлення про нікчемність правочинів, оскільки рішення про нікчемність правочинів (незалежно від способу його оформлення) є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, який не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття такого рішення. Відтак права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Отже, встановлена правова природа такого рішення (повідомлення) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду у формі повідомлення про нікчемність правочину (договору) не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах). Таким чином правовідносини у справах № 826/23918/15, 819/353/16, № 819/359/16, № 904/1875/19 є різними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. В свою чергу у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 914/1838/16 вирішувалося питання визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору №13/114/I02/08-C, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Делакс Україна", а позов було мотивовано тим, що ПАТ "Дельта Банк", уклавши договір про розірвання іпотечного договору, відповідно до якого припинено іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, банк відмовився від власних майнових вимог до іпотекодержателя за іпотечним договором та до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на тебе зобов`язання щодо припинення обтяження предметів іпотеки, що стало однією з причин неплатоспроможності банку, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим. Підтримуючи рішення судів про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору Верховний Суд зазначив, що сама по собі нікчемність правочинів, передбачених ч.3 ст. 38 Закону, не залежить від наявності чи відсутності рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при цьому розірвавши такий договір іпотеки, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих йому в іпотеку, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" (03.03.2015). Тобто, нікчемність правочину неплатоспроможного банку, згідно з яким банк відмовився від власних майнових вимог, встановлена законом. Цей правочин є недійсним (нікчемний) незалежно від часу його виявлення уповноваженою особою Фонду. Разом з тим, у справі № 904/1875/19 предметом позову не є вимога про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору, при цьому питання його дійсності досліджувалося у справі № 904/6081/19. Так ТОВ "Виробнича стальна компанія", звертаючись із позовом до ТОВ "Мета-Імпекс" та до ПАТ "Актабанк" про визнання недійсним договору від 07.11.2014 про розірвання іпотечного договору від 21.09.2012 №01-1103/Т/1, обґрунтовувало свої позовні вимоги, зокрема тим, що в порушення постанови Національного банку України №468/БТ грошові кошти не були перераховані на рахунок ПАТ "Актабанк" в грошовій формі, як це вимагалося Національним банком України, а погашення заборгованості ТОВ "Мета-Імпекс" перед ПАТ "Актабанк" було проведено 29.08.2014, 05.09.2014 та 20.08.2014 шляхом здійснення безготівкових внутрішньобанківських проводок (операцій) без надходження грошових коштів на кореспондентський рахунок проблемного банку, через що не було підстав для розірвання іпотечного договору. Однак постановою Центрального апеляційного господарського суду у справі №904/6081/19 від 01.10.2020 в задоволенні такого позову ТОВ "Виробнича стальна компанія" про визнання недійсним договору від 07.11.2014 про розірвання іпотечного договору - відмовлено. Відтак судом під час розгляду цієї справи встановлено, що зобов`язання ТОВ "Мета-Імпекс" перед ПАТ "Актабанк" за іпотечним договором Договору № 01-1103/Т/1 від 21.09.2012 були припинені сторонами цього договору 07.11.2014. Таким чином, правовідносини у справі № 914/1838/16 та № 904/1875/19 є різними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичних обставин. При цьому колегія суддів вважає опискою посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.01.2019 у справі № 914/1838/16, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" Суду не вдалося знайти відповідну постанову Верховного Суду від 19.01.2019. Однак у вказаному реєстрі та комп`ютерній програмі міститься постанова Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 914/1838/16, питання застосування якої до справи № 904/1875/19 розглянуто вище. В свою чергу у справі № 904/1875/19 ФГВФО визнав нікчемними банківські операції, які не є правочинами в розумінні наведених норм, а відтак не можуть бути визнані нікчемними. У даному випадку нікчемними уповноваженою особою ФГВФО мали бути виявлені договори та правочини, які слугували підставою для здійснення вказаних банківських операцій, та які є нікчемними в силу приписів ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказаного у касаційній скарзі відповідачем-5 не спростовано. Також колегія суддів звертає увагу на те, що судами у справі № 904/1875/19 на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що в результаті проведення ПАТ "Актабанк" внутрішньобанківських розрахунків та внутрішньобанківських операцій по конвертації грошових коштів у національній валюті гривні України в долари США відбулось повне виконання ТОВ "Мета-Імпекс" своїх грошових зобов`язань за кредитним договором №01-1103/Т від 21.09.2012. При цьому відповідних висновків суди дійшли не тільки як вказує скаржник на підставі судово-економічної експертизи, але й за результатами дослідження виписок по рахункам клієнта ТОВ "Мета-Імпекс" за період з 20.08.2014 по 17.09.2014, відповідних меморіальних ордерів за 20.08.2014, наявним CD-R диском з виписками по особовим рахункам ТОВ "Мета-Імпекс" у ПАТ "Актабанк" в електронному вигляді та роздрукованими виписками ПАТ "Актабанк" по особовим рахункам ТОВ "Мета-Імпекс", про що чітко зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду. Тобто судами встановлений факт повного розрахунку ТОВ "Мета-Імпекс" за зобов`язаннями з ПАТ "Актабанк", які виникли з кредитного договору №01-1103/Т від 21.09.2012 за станом на 07.11.2014. При цьому доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та необхідності їх переоцінки, однак Верховний Суд не має, в силу положень ст. 300 ГПК України, відповідних повноважень. Що ж до посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, відповідно до яких правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду, і такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку, то вони (вказані висновки) зроблені саме в процесі розгляду позовних вимог про визнання недійсним наказу уповноваженої особи ФГВО про визнання нікчемними договорів. І в них чітко зазначено (п. 76 та п. 71 постанов відповідно), що обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог Закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу не підлягає задоволенню. Тобто правовідносини у цих справах та справі № 904/1875/19 є різними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. Що ж до посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 922/2250/16, то у ній зазначено, що законність та чинність наказу Уповноваженої особи Фонду № 70/1 про нікчемність договору про розірвання договору іпотеки підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі № 826/18441/15 за адміністративним позовом ТОВ "Лакшмі-8", і у наказі Уповноваженої особи Фонду № 70/1 банк зафіксував свою правову оцінку договору про розірвання як нікчемного правочину, а також з тим, що наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом банку як суб`єкта господарювання, виданим Фондом гарантування вкладів фізичних осіб чи уповноваженою особою Фонду як керівником банку в межах своїх повноважень, та не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можна вважати порушеними будь-які права третіх осіб унаслідок прийняття цього наказу, наказ банку не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у банку, ані в іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних, Суд звертає увагу, що такий наказ не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочинів. Наслідки нікчемності правочину наступають для сторін в силу вимог закону. Тобто правовідносини у справі № 922/2250/16 є також відмінними до правовідносин у справі № 904/1875/19 за підставами позову (вимог), змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах від 16.05.2018 у справі № 910/17448/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 20.09.2018 у справі № 819/359/16, від 31.10.2018 у справі № 826/23918/15, від 16.01.2019 у справі № 914/1838/16, від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 16.05.2019 у справі № 922/2250/16, на які посилається скаржник, не свідчать про неправильне застосування відповідних норми права апеляційним судом при розгляді № 904/1875/19 з огляду на відмінність предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. При цьому у справі № 904/1875/19 наявні обставини: визнання ФГВФО нікчемними банківські операції, які не є правочинами; встановлений факт повного розрахунку ТОВ "Мета-Імпекс" за зобов`язаннями з ПАТ "Актабанк", які виникли із кредитного договору №01-1103/Т від 21.09.2012 станом на 07.11.2014; питання чинності договору про розірвання іпотечного договору від 21.09.2012 №01-1103/Т/1, досліджувалось у справі № 904/6081/19, і Центральний апеляційний господарський суд у постановою від 01.10.2020 в задоволенні такого позову ТОВ "Виробнича стальна компанія" про визнання недійсним договору від 07.11.2014 про розірвання іпотечного договору відмовив. Також колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у ПАТ "Актабанк" після 07.11.2014 будь-яких правових підстав для звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна шляхом набуття права власності на цей об`єкт з огляду на те, що: ТОВ "Мета-Імпекс" повністю розрахувалось за кредитним договором; договір іпотеки між ТОВ "Мета-Імпекс" та ПАТ "Актабанк" було розірвано в добровільному порядку 07.11.2014; Банком не вирішувалося питання щодо нікчемності договору від 07.11.2014 про розірвання іпотечного договору; з 07.11.2014 ПАТ "Актабанк" не мало статусу іпотекодержателя об`єкта нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна не був предметом іпотеки; застереження про задоволення вимог ПАТ "Актабанк", як іпотекодержателя, за рахунок об`єкта нерухомого майна втратило чинність разом із розірвання сторонами за взаємною згодою договору іпотеки; відповідно до листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Актабанк" Куліш В.М. № 998/1 від 18.10.2019 уповноваженою особою ФГВФО рішення про звернення до державного реєстратора КП "Бюро державної реєстрації" Пробачай А.В, з метою здійснення реєстрації переходу права власності на об`єкт нерухомого майна не приймалося; не вчинялося будь-яких дій направлених на пред`явлення документів у будь-який спосіб для державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно; жодні документи (у тому числі засвідчені копії) для здійснення реєстрації переходу права власності на об`єкт нерухомого майна державному реєстратору Пробачай А.В. не надавалися; передача будь-яких документів уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Актабанк" не проводилася. Так само і з висновків апеляційного суду вбачається, що рішення про відсутність підстав для звернення стягнення на спірний об`єкт нерухомого майна суд дійшов не через те, що відповідна перевірка правочинів проведена після закінчення процедури тимчасової адміністрації. Судами обох інстанцій зазначено, що: "повноваження тимчасової адміністрації припинилися 16.01.2015, тож така перевірка правочинів на предмет виявлення ознак нікчемності мала бути проведена до 16.01.2015. Натомість, як встановлено вище судом, наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Актабанк" Куліш В.М. №189 від 04.10.2017 "Щодо заходів, пов`язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів", який стосувався виконання ТОВ "Мета-Імпекс" кредитного договору №01-1103/Т від 21.09.2012, було прийнято під час процедури ліквідації ПАТ "Актабанк", тобто вже після завершення дії тимчасової адміністрації цього банку". Проте вказане не було покладено в основу висновків про відсутність у ПАТ "Актабанк" після 07.11.2014 будь-яких правових підстав для звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна шляхом набуття права власності на цей об`єкт. При цьому посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 не є застосовними до правовідносин у цій справі, оскільки предметом позову у ній було визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, тобто визнання недійсним відповідного правочину, в той час як у справі № 904/1875/19, як вже було зазначено, судами встановлено, що питання чинності договору про розірвання іпотечного договору від 21.09.2012 №01-1103/Т/1, досліджувалось у справі № 904/6081/19, і Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 01.10.2020 в задоволенні такого позову ТОВ "Виробнича стальна компанія" про визнання недійсним договору від 07.11.2014 про розірвання іпотечного договору відмовив. Тобто вказані справи є відмінними за предметом позову. При цьому, як вже було зазначено, у справі № 804/1875/19 судами встановлено факт повного розрахунку ТОВ "Мета-Імпекс" за зобов`язаннями з ПАТ "Актабанк", а тому твердження відповідача-5 про те, що договір про розірвання іпотечного договору було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно - є безпідставними. Так само і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідних висновків стосовно того, що позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, що за його твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала, і у відповідача не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок кредитних боргів, зроблено з урахування конкретних обставин справи, відповідно до яких у ній позов подано стороною правочинів (які в судовому порядку визнані недійсними) про витребування майна, яка стверджувала, що правочині щодо відчуження майна було вчинено з пов`язаною особою ТОВ "Тісмен" з метою уникнути звернення стягнення на належне їй майно за кредитними боргами. В той же час, у справі № 904/1875/19 обставин зловживання позивачем своїм правом не встановлено, і він не був стороною правочину з відчуження відповідного майна. Тобто правовідносини у справі № 641/9904/16-ц та № 904/1875/19 є відмінними за підставами позову (вимог), змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами. Стосовно доводів відповідача-5 про те, що визнаючи позивача власником спірного майна суд першої інстанції був зобов`язаний відмовити в частині позову про витребування майна з володіння на підставі того, що вказані способи захисту є взаємовиключними, і позивач на момент звернення з позовом у даній справі до суду не був власником спірного майна, колегія суддів зазначає таке. Відповідні доводи обґрунтовані посиланням на постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Так, у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Водночас у справі № 338/180/17 позовними вимогами за первісним позовом були стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно одержаних коштів, 3% річних, інфляційних втрат і визнання укладеним договору підряду між сторонами спору та стягнення боргу за поставлені будівельні матеріали. В свою чергу, ВП ВС досліджуючи питання ефективності способу захисту зазначила, що відповідач зустрічному позові заявив дві окремі вимоги: про визнання договору підряду укладеним та про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю фактично поставлених брусів. ВП ВС вважала, що задоволення вимоги про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю поставлених йому відповідачем брусів за результатами часткового виконання вже укладеного сторонами договору підряду було ефективним способом захисту права відповідача, а тому суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним договору підряду. У справі № 905/1926/16 позовними вимогами були зобов`язання відповідача виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ "Донбасенерго" за договором шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди, на таку кількість і вартість електроенергії. ВП ВС зазначила, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за договором купівлі-продажу не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Вимога позивача у цій справі про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. За таких обставин ВП ВС дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. У справі № 569/17272/15-ц фізична особа і ТОВ "ТРК "Рівне 1" звернулися до суду з позовом у якому зазначали, що творчою працею художника-постановника ТОВ "ТРК "Рівне 1", у рамках виконання службового доручення було створено службовий твір образотворчого мистецтва. У 2013 році позивачам стало відомо, що ПП "ТРК "Сфера-ТВ" використало їхній твір без дозволу, шляхом розміщення примірника твору в мережі Інтернет на сайті sfera-tv.com.ua у шести окремих (самостійних) випусках програми ПП "ТРК "Сфера-ТВ". На підставі викладеного, а також посилаючись на преюдиційність перелічених вище обставин, які, на думку позивачів, встановлені судовими рішеннями у справі № 918/1037/14 та не можуть знову оспорюватися в іншому процесі, позивачі просили зобов`язати ПП "ТРК "Сфера-ТВ" здійснити публікацію про порушення авторських прав позивачів на твір на офіційному сайті відповідача: http://sfera-tv.com.ua та стягнути з ПП "ТРК "Сфера-ТВ" на користь ТОВ "ТРК "Рівне 1" суму компенсації за використання твору у шести програмах в загальному розмірі 60 мінімальних заробітних плат, що становить 82 680 грн. ВП ВС у постанові зазначила, спосіб захисту, обраний позивачем -фізичною особою є належним, бо дозволяє ефективно захистити порушене особисте немайнове право інтелектуальної власності - право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору. Саме це право було порушене відповідачем шляхом використання твору без зазначення імені автора. Таке право може бути ефективно захищене шляхом ухвалення судового рішення про публікацію у пресі інформації про допущене порушення, оскільки внаслідок такої публікації інформація про авторство, прихована порушником, доводиться до відома невизначеного кола осіб. Таким чином, позовна вимога про публікацію у пресі інформації про допущене порушення відповідає належному способу захисту вказаного особистого немайнового права інтелектуальної власності на твір. При цьому вимога ТОВ "ТРК "Рівне 1" про стягнення грошової компенсації за порушення виключного майнового права відповідає належному способу захисту вказаного виключного майнового права, оскільки має економічний зміст. Використання твору без дозволу ТОВ "ТРК "Рівне 1" позбавило його можливості отримати дохід у вигляді плати за надання такого дозволу. Тому присудження грошової компенсації за стверджуване порушення виключного майнового права ТОВ "ТРК "Рівне 1" здатне його захистити. Натомість виключне майнове право дозволяти використання твору не може бути захищене шляхом опублікування повідомлення про порушення, бо воно не приведе до поновлення майнової сфери позивача. Таким чином, вказані висновки щодо способів захисту є загальними, і зроблені Верховним Судом у справах з правовідносинами, відмінними від справи № 904/1875/19 як за предметом позову, так і за його підставами, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також за різним матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виключає можливість їх застосування до правовідносин у справі № 904/1875/19. Водночас, у випадку коли відповідач незаконно володіє чужим майном, вважає себе власником спірного майна і не визнає права власності позивача на це майно (при цьому, сторони не перебувають між собою у зобов`язальних відносинах), у позивача виникає можливість одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. Такий висновок, зокрема викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16. Що ж до доводів скаржника про те, що вчиняючи фальсифікацію, позивач знав та повинен був знати, що у разі виявлення того факту, що грошові кошти фактично банку не сплачувались, право власності на його майно буде ним втрачено за рахунок його погашення невиконаного грошового зобов`язання, тобто у позивача була воля на відчуження спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим положення ст.ст. 387 та 388 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються; а також стосовно визнання протиправним та скасування рішень державних реєстраторів Пробачай А.В. та Рички Ю.О. - то вони не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними ч. 2 ст. 287 ГПК України, а тому не розглядаються Верховним Судом. Посилання скаржника на те, що в частині позовних вимог про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд першої інстанції повинен був відмовити, оскільки з 16.01.2020 набули зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прави на нерухоме майно та їх обтяжень", і такого способу захисту діючий Закон не передбачає, обґрунтовані неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Як вже зазначалось вище, правовідносини у справах № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц та у справі № 904/1875/19 є відмінними як за предметом позову, так і за його підставами, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виключає застосування викладених у них висновків до правовідносин у даній справі. В свою чергу, у справі № 925/1265/16 Міністерство оборони України та Квартирно експлуатаційний відділ м. Біла Церква заявили позов до Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 848395, виданого 08.02.2007 Національному дендрологічному парку "Софіївка" на підставі рішення Уманської міської ради № 4.12-4/5 від 15.09.2006, і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 848373, виданого 29.03.2007 Уманському державному аграрному університету (правонаступник - Уманський національний університет садівництва) на підставі того ж рішення Уманської міської ради. ВП ВС зазначила, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом. Тобто правовідносини у цих справах є відмінними за предметом позову, так і за його підставами, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також за різним матеріально-правовим регулюванням. Колегія суддів зазначає, що відповідач-5 у касаційній скарзі посилається на загальні висновки Верховного Суду стосовно ефективного способу захисту, викладені у постановах у від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, однак правовідносини у них є відмінними від тих, що склалися у справі № 904/1875/19. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що дійсно, з 16.01.2020 матеріально-правове регулювання реєстраційних відносин змінилося. Так Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Разом з тим, позов у даній справі було подано до 16.01.2020, серед позовних вимог у цій справі містяться як вимоги про скасування рішення державного реєстратора, так і вимога про визнання права власності, а тому, з урахування конкретних обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у даній справі у практичному зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить і надати особі ефективний захист її прав. Визначення скаржником постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц в якості підстави для відкриття касаційного провадження взагалі не обґрунтовано у касаційній скарзі, а вказану справу вписано у перелік постанов Верховного Суду, не врахованих апеляційним судом, без жодних доводів якого саме висновку та стосовно якої саме норми права не враховано, у зв`язку з чим Верховний Суд не здійснює дослідження такої постанови. Що ж до посилань відповіжача-5 на те, що судами не враховано практики ЄСПЛ та постанови спільного засідання Судової палати у господарських справах та Судової палати у цивільний справах Верховного Суду України від 12.07.2017 стосовно дотримання "справедливого балансу" та прав відповідача-5, а також рішення ЄСПЛ щодо принципу "належного урядування", то Верховний Суд не вбачає порушень вказаних принципів Конвенції при винесенні судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень, як і не вбачає їх невідповідності практиці ЄСПЛ. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення в яких посилався скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, не є подібними з викладених вище підстав. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31). Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України. Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, - У Х В А Л И В : Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича стальна компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 у справі № 904/1875/19. Поновити виконання та дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 у справі № 904/1875/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Волковицька Н.О. Случ О.В.