Ухвала КГС ВС № 914/2394/20

УХВАЛА 21 липня 2021 року м. Київ Справа №914/2394/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Вронська Г.О. - головуюча, Кібенко О.Р., Кондратова І.Д. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на рішення Господарського суду Львівської області у складі судді Рим Т.Я. від 17.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Зварич О.В., Гриців В.М., Матущак О.І. від 07.06.2021 за позовом Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Фізичної особи - підприємця Філь Оксани Степанівни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" про стягнення 89 572,92 грн, ВСТАНОВИВ: 30 червня 2021 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - Скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021. До касаційної скарги Скаржник додав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки встановили, що складений представниками позивача акт про порушення №035143 від 11.02.2020 року є недійсним в силу прямого припису абзацу 9 п. 8.2.5 ПРРЕЕ. Недійсність акта про порушення має наслідком недопустимість цього доказу та неможливість його врахування комісією з розгляду актів про порушення, як це передбачено п. 8.2.6 ПРРЕЕ. Зазначена обставина є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, тому місцевий господарський суд не вбачав потреби в подальшому правовому аналізі обставин справи. Перевіривши касаційну скаргу, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у цій справі є стягнення у сумі 89 572,92 грн. Відтак справа №914/2394/20 у розумінні приписів статті 12 ГПК України є малозначною. У касаційній скарзі Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для позивача як оператора системи розподілу щодо застосування пункту 2.3.16 Правил роздрібного ринку електричної енергії та здійснення нарахувань необлікованої електричної енергії по п. 612 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (Перехідні положення, в редакції постанови НКРЕКП № 311 від 14.03.2018) та п. 8.6.18 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (у редакції постанови НКРЕКП № 716 від 20.03.2020). Розглянувши наведені підстави у контексті касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження, оскільки доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для позивача. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Зазначені Скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд не вважає наведені Скаржником аргументи такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного розуміння та тлумаченням стороною норм права через призму обставин справ, а в цілому - до заперечення результату розгляду справи судом. Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено. Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції. Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, зокрема, змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №914/2394/20 за касаційною скаргою Скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання Скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження. Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №914/2394/20 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2021.

2. Надіслати копії ухвали учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуюча Г. Вронська Судді О. Кібенко І. Кондратова