Постанова 4855 № 640/23456/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23456/19 Головуючий у І інстанції - Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюк А.Г., за участю секретаря Кондраток А.В., представника позивача Степанової О.С., представника відповідача Кожушко В.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 25.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019; - поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 28 жовтня 2019 року або на рівнозначну посаду, яка буде існувати в зазначеному орган на момент такого поновлення; - стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2019 по дату винесення судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював на посаді слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та виконував функції, передбачені ст. 40 Кримінального процесуального кодексу України, а відтак не був прокурором в розумінні ст. 36 цього Кодексу. При цьому, наказом Генеральної прокуратури України від 25.10.2019 його звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019 та зазначає, що попередження про звільнення, передбачене ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, він не отримував. Наголошує, що п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» врегульовує питання звільнення з посад прокурорів,а не слідчих, а тому позивач не є суб`єктом, який підпадає під дію вказаної норми і відповідно, звільнення відбулося всупереч вимогам вищезазначеної норми.Крім того наголошуєна відсутність факту ліквідації чи реорганізації органу прокуратури та вказав на відсутність скорочення кількості прокурорів, що на думку позивача, підтверджує неможливість його звільнення на підставі пункту 9 ч.1ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку зі скороченням штату. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 25.10.2019 №1211ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019 та зобов`язано Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 29 жовтня 2019 року або на рівнозначну посаду, яка буде існувати в органах прокуратури України, в тому числі в Офісі Генерального прокурора на момент такого поновлення, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2020 року по 24 березня 2021 року в сумі 686 463,36 грн. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, щооскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії.Крім того, суд першої інстанції зазначив, що подання заяви встановленої форми свідчить про очевидне втручання суб`єкта владних повноважень в особисті права свободи позивача. Не погодившись з таким рішенням в частині обрахунку середнього заробітку, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, оскільки обчислено середній заробіток без урахування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів, у порядку та за алгоритмом визначеним п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, а тому просить рішення суду в цій частині скасувати та прийняти нове, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за ас вимушеного прогулу за період з 29.10.2019 по 24.03.2021 у розмірі 3 390 562, 00 грн., в іншій частині рішення залишити без змін. Офіс Генерального прокурора також подав апеляційну скаргу,в якій просив рішення суду першої інстанції скасуватита ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивача було звільнено, у зв`язку з неподанням заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, тобто в розумінні відповідно до п.19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ХІ це є прямою підставою для звільнення, тобто для звільнення в цьому порядку не є важливим юридичний факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів. Також наголошує про хибність висновків суду першої інстанції, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX та Порядком проходження прокурорами атестації№221 не поширюється на слідчих. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, вказуючи на її необґрунтованість. Позивачем також подано відзив на апеляційну скаргувідповідача, в якому він заперечує проти її доводів, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а його апеляційну скаргу - задовольнити. В судовому засіданні представник позивача вимоги її апеляційної скарги підтримала, наполягала на її задоволенні, в той же час заперечувала проти задоволення апеляційної скаргиОфісу Генерального прокурора, представник Офісу Генерального прокурора заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, водночас підтримав і просив задовольнити його апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Генеральний прокурор, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явився, що є правом сторони і не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скаргаОфісу Генерального прокурора підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, щопозивач з 2003 року працює в органах прокуратури Наказом Генерального прокурора від 28.10.2019 № 1211ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019 із посиланням на п.п. 1 п. 19 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача виданий суб`єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що передбаченічинним законом, тобто, є протиправними. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та у зв`язку з цим внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Закону №1697-VІІ. Згідно ч.1 ст.7 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-IX) систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Відповідно до п. 7 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Положеннями п.п. 9, 10, 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX встановлено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Отже, процедура реформування органів прокуратури розпочата з дня набрання чинності Законом №113-IX та вищенаведеними нормами цього Закону визначено основну її умову, а саме: проходження прокурорами атестації з метою подальшого несення служби в органах прокуратури. Згідно з ч.2 ст.9 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-IX) Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Так, на виконання п. 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. 04 жовтня 2019 року зазначений наказ оприлюднено на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора Згідно з п.п. 1, 9, 10 розд. I Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у п. 9 розд. I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Відповідно до п.п. 1 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113- прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Генерального прокурора із заявою за формою, визначеною чинним законодавством (або навіть довільною формою), про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури, і апеляційному суду позивач таких доказів не надав, відтак суд приходить до висновку, що у відповідача не було законодавчо визначених підстав для його атестування та, як наслідок, для переведення до Офісу Генерального прокурора. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що застосування п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» можливе лише за умови ліквідації, реорганізації установи, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, є помилковим, оскільки п.п.1 п.19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX таких умов не передбачено. Відповідно до ч.5 ст.40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч.1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, ст.ст. 42, 421, ч.1, 2 і 3 ст. 492, ст. 74, ч.3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Положеннями ч.3 ст.16 Закону № 1697-VІІ (в редакції, чинній до внесення змін Законом України №113-IX) прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. В подальшому Законом №113-IX внесено зміни до ч.3 ст.16 Закону № 1697-VІІ та слова «цим Законом» замінено словом «законом» . Таким чином, починаючи з 25 вересня 2019 року та на момент звільнення позивача підстави та порядок звільнення з посади прокурора могли визначатися не лише Законом України «Про прокуратуру», а й іншим законом, у тому числі і Законом №113-IX. Крім того, слід враховувати, що Законом №113-IX, у тому числі, зупинено до 01 вересня 2021 року дію ст.60 Закону України «Про прокуратуру», яка регулює звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. При цьому, аналіз п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX дає підстави для висновків, що Закон №113-IX пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом №113-IX з дня набрання ним чинності. Щодо посилань позивача, що на нього не розповсюджується дія п.9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 7 розділу II Закону № 113-ІХ слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації\ яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до ОфісуГенерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Зазначені норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Відповідно до п. 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIII від 02.06.2016) прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції. Згідно з абз. 2 ч. 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» № 1355-VIII від 12.05.2016) кримінальні провадження, які до початку діяльності ДБР розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років, (тобто до 28.11.2020). Пунктом 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» № 1355-VIII від 12.05.2016) також визначено, що кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років, тобто до 20.11.2019. Після закінчення дворічного строку кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, у тримісячний строк передаються слідчими органів ДБР. Згідно з редакцією вказаного пункту розділу XI «Перехідні положення» КПК України станом на час виникнення спірних правовідносин до дня введення в дію положень ч. 4 ст. 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою ст. 216 цього Кодексу. У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». До дня введення в дію ч. 5 ст. 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом. Після введення в дію ч. 5 ст. 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але непізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур. Норми Закону № 1697-VІІ з цього приводу не можуть бути враховані, оскільки прийняті раніше (14.10.2014) за відповідні норми КПК України та Закону України «Про державне бюро розслідувань». З урахуванням визначених норм законодавства щодо збереження повноважень слідчих органів прокуратури з розслідування кримінальних проваджень фактично залишився незмінним і їх правовий статус. Це підтверджується і абз. 2 п. 7 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яким передбачено, що слідчі органівпрокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. З цього слідує, що й інші норми Закону № 113-ІХ, які регламентують подання заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, проведення атестації, наслідки неподання заяви та неуспішного проходження атестації, також поширюються на слідчих органів прокуратури. Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 було зазначено, що ним було подано рапорт про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте наказ про надання такої відпустки видано не було. Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи дійсно містять рапорт про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною, але він не містить жодної відмітки відповідача про його реєстрацію, а проект наказу про надання відпустки не містить підпису та будь-яких інших відміток. Під час апеляційного розгляду дані факти не були спростовані, представник позивача зазначила, що документи з відмітками про подання такого рапорту або підписаний наказ про надання відпустки - відсутні. З огляду на встановлені обставини у їх сукупності, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора, які є суттєвими і свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, отже доводи апеляційної скарги позивача щодо невірного розрахунку середнього заробітку під час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню. Зі змісту ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2021 року - скасувати. Прийняти постанову, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити у повному обсязі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена і підписана 13.07.2021 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк