Постанова 4824 № 757/48699/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/7082/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа 757/48699/17-ц 22 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Невідомої Т.О. - Мостової Г.І. при секретарі - Панчошній К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Хоменко В.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим,- в с т а н о в и в: У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання припиненою поруку за договором поруки № 1 від 03 квітня 2008 року. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 07.1/92-8, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 475,00 грн. з кінцевим терміном повернення кредиту до 02 квітня 2025 року. У пункі 3.2.2 кредитного договору передбачено право банка вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій, яке повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. 03 квітня 2008 року, на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором кредиту, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язань, що виникли на підставі договору кредиту. У пункті 3.1.2 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, поручитель зобов`язаний протягом 30 робочих днів від дати отримання повідомлення кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання, виконати відповідне зобов`язання. Зазначав, що банк, застосувавши пункт 3.2.3 договору кредиту, 18 листопада 2009 року, на адресу позичальника та поручителя ОСОБА_1 направив вимогу за вих. № 11.4/96-5326, в якій просив достроково виконати боргові зобов`язання за договором кредиту. Дана вимога отримана позичальником ОСОБА_2 21 грудня 2009 року. Оскільки банк (кредитор) відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, тому зобов`язаний був пред`явити до поручителя позов протягом 6 (шести) місяців, починаючи з 22 січня 2010 року, до 22 липня 2010 року. З таким позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за договором кредиту банк звернувся до суду лише 22 березня 2017 року, тобто більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання. Посилаючись на те, що строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто, його закінчення є підставою для припинення поруки, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив суд визнати припиненим з 23 липня 2010 року договір поруки № 1 від 03 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», у зв`язку з недотриманням банком строку звернення до суду з вимогою до поручителя. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року замінено відповідача у справі АКБ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк» (а.с. 157-158). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не надав оцінки письмовим доказам у справі, з яких вбачається, що банк (кредитор), пред`явивши вимогу до позичальника та поручителя про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання та був зобов`язаний пред`явити позов до ОСОБА_1 , як до поручителя, протягом 6 місяців, починаючи з 22 січня 2010 року до 22 липня 2010 року, чого ним не було зроблено. Позиція відносно припинення поруки після перебігу шестимісячного строку для пред`явлення банком вимог до поручителя підтверджується постановами Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2056цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6- 2662чс15 та від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, які є обов`язковими для застосування згідно зі ст. 360-7 ЦПК України. За доводами позивача після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки відповідною вимогою позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної у вимозі дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості не підплягали виконанню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладену у постановах від 01 грудня 2015 року № 6-1707цс15 та № 6-249цс15, від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, яка не врахована судом першої інстанції при вирішенні спору. З огляду на викладене, важає, що договір поруки є припиненим з 23 липня 2010 року відповідно до п.4. ст. 559 ЦК України, а тому договір поруки № 1 від 03 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», у зв`язку з недотриманням банком строку звернення, підлягає визнанню припиненим з 23 липня 2010 року. З таким позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за договором кредиту банк звернувся до суду лише 22 березня 2017 року, тобто більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» та третя особа - ОСОБА_2 , у визначений ухвалою суду строк, не скористались процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Учасники справи в судове засідання повторно не з`явились, про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 03 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 07.1/92-8, за умовами пункту 1.1. якого, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 300 475,00 грн., зі сплатою 15,5 процентів річних, з погашенням позичальником суми основної заборгованості та процентів за його користування щомісячно до 15 числа, з кінцевим терміном повернення кредиту до 02 квітня 2025 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання (а.с. 6-8). Згідно з пунктами 3.3.7, 3.3.8. кредитного договору позичальник зобов`язується своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичне використання кредиту, у порядку визначеному пунктом 1.1. кредитного договору. У разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8. кредитного договору протягом більше ніж на 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. За умовами пункту 3.2.3. кредитного договору сторони передбачили право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій, зокрема, у разі затримання позичальником сплати кредиту (частини кредиту) та/або процентів щонайменше на 30 календарних днів; або перевищення сумою простроченої заборгованості суми кредиту більш як на 10 процентів; або несплати позичальникомв терміни, встановлені цим договором більше однієї виплати по кредиту, яка перевищує 5 процентів загальної суми кредиту. Як передбачено пунктом 3.3.14. кредитного договору позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора достроково повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, зокрема, визначених у пункті 3.2.3. цього договору. 03 квітня 2008 року, на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором кредиту, між банком та ОСОБА_2 (позичальником), ОСОБА_1 , як поручителем, було укладено договір поруки № 1, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язання по вказаному договору кредиту (а.с. 12-13). Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.2. договору поруки сторони визначили, що поручитель зобов`язаний протягом одного робочого дня від дати отримання претензії кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання, письмово повідомити позичальника про отримання такого повідомлення, пропозицію розрахуватися з кредитором самостійно та про свій намір виконати відповідне зобов`язання у разі неотримання відповіді від позичальника протягом десяти робочих днів від дати його повідомлення. Протягом 30-ти робочих днів від дати отримання повідомлення кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання - виконати відповідне зобов`язання. Пунктом 6.2. кредитного договору та пунктом 5.2. договору поруки сторони передбачали, що спори, які можуть виникнуть між сторонами у зв`язку з укладенням та виконанням положень цих договорів, вирішуватимуться шляхом розгляду їх Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків відповідно до його регламенту. Долучені позивачем до матеріалів справи письмові докази свідчать про те, що у зв`язку з невиконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язання в обумовлений сторонами строк, кредитор Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», реалізуючи своє право, що випливає із положень частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року, направив 14 грудня 2009 року позичальнику та фінансовому поручителю ОСОБА_1 досудову вимогу № 11.4/96-5326 від 18 листопада 2009 року, в якій просив у тридцятиденний строк здійснити повне погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.28). Вказана досудова вимога вручена поручителю ОСОБА_1 рекомендованим листом 21 грудня 2009 року та залишена без виконання (а.с. 29). Із наданої позивачем копії позовної заяви вбачається, що 22 березня 2017 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська зареєстрована позовна заява ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з позичальника ОСОБА_2 солідарно з позичальником ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року (а.с. 30-32). Заперечуючи проти заявлених вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим, відповідач АТ «Укрсоцбанк» зазначав про те, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11 задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року у розмірі 402 784,28 грн. та витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом у розмірі 4 427,84 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2604/3124/2012 задоволено заяву ПАТ «Укрсоцбанк» та видано виконавчі листи на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11. У письмових поясненнях від 12 квітня 2019 року підтвердив, що позичальник ОСОБА_2 зверталась до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11, яка ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21 травня 2018 року, повернута особі, яка її подала (справа № 796/3/2017). В подальшому, постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року (справа № 755/16505/17) відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду від 30 серпня 2011 року у справі №776/11. Посилався на те, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11, що набрало законної сили, стягнуто зі ОСОБА_2 солідарно з поручителем ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року та відповідним договором забезпечення (договором поруки), а тому порука є дійсною і не може бути припинена (а.с. 81-88). 10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». 15 жовтня 2019 року відповідно до пункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1., 5.3. Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його вкладників», було затверджено передавальних акт, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за передавальними актами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів (а.с. 134-140). Відповідно до вимог статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року замінено відповідача у справі АКБ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк» (а.с. 157-158). У письмових поясненнях до суду від 31 січня 2021 року відповідачем АТ «Альфа-Банк» зазначені аналогічні заперечення проти позову ОСОБА_1 , що викладені первісним кредитором АКБ «Укрсоцбанк» у письмових поясненнях від 12 квітня 2019 року (а.с. 166-170). Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що надіслання банком на адресу боржника та поручителя повідомлення про необхідність погашення заборгованості не є підставою для висновку про те, що кредитор скористався передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України правом вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів і що строк виконання основного зобов`язання настав. До того ж, існування між сторонами спору про дострокове стягнення кредитної заборгованості за пред`явленим банком позовом до позичальника та поручителя ОСОБА_1 від 22 березня 2017 року не є підставою для визнання поруки припиненою в цілому щодо всіх платежів, так як за умовами кредитного договору щомісячні платежі складають період з травня 2008 року до 02 квітня 2025 року, і порука не може бути припинена на майбутнє, тобто, щодо платежів, обов`язок сплати яких ще не настав. Позивачем вимоги про припинення поруку в частині певних платежів не заявлені, а тому правові підстави для визнання поруки припиненою в цілому щодо всіх платежів відсутні. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного. Фактичні обставини справи та надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що позивач у справі на підставі укладеного з АКБ «Укрсоцбанк» договору поруки № 1 від 03 квітня 2008 року зобов?язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі позичальником ОСОБА_2 зобов?язань за кредитним договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справи під час судового розгляду справи, що грошове зобов`язання з повернення позики ОСОБА_2 ( позичальник за кредитним договором) не виконала, мало місце прострочення виконання зобов`язання в частині сплати чергових платежів по кредиту під час дії договору. Унаслідок невиконання зобов`язань боржником та поручителем за вказаними договорами, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось за захистом порушеного права до суду. Із наданих письмових пояснень відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк» під час судового розгляду справи в суді першої інстанції вбачається, що 08 серпня 2011 року ПАТ «Укрсоцбанк», керуючись пунктом 6.2. кредитного договору та пунктом 5.2. договору поруки на узгоджених умовах між сторонами зобов`язання щодо вирішення спорів, які можуть виникнуть між сторонами у зв`язку з укладенням та виконанням положень цих договорів, звернувся до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитни договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11 частково задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк». Стягнуто як із солідарних боржників з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»заборгованість за кредитним договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року станом на 01 листопада 2010 року у розмірі 402 784,28 грн., з яких: 259 553,00 грн. залишок неповернутих кредитних коштів, 77 528,76 грн. нарахоні та несплачені проценти, 32 960,50 грн. нарахований штраф, 3 596,02 грн. пеня за кредитом за період з 08 серпня 2010 року по 01 листопада 2010 року Рішення третейського суду не скасовано, набрало законної сили. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2604/3124/2012 задоволено заяву ПАТ «Укрсоцбанк» та видано виконавчі листи на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11. Наведені відповідачем у письмових поясненнях обставини підтверджуються долученим до матеріалів справи належним чином завіреною копією рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2011 року у справі №776/11, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2012 року, роздрукованою із Єдиного державного реєстру судових рішень (справа № 2604/3124/2012, реєстраційний номер рішення - 26229983) - а.с. 218-220,

221. Установлені рішенням третейськго суду, що набрало законної сили, обставини, свідчать про те, що станом на 01 листопада 2010 року відповідачем ОСОБА_2 більш ніж на 90 календарних днів були порушені обов`язки, встановлені п.п. 3.3.7., 3.3.8. договору кредиту, у зв`язку з цим, відповідно до п. 3.3.14., 4.5. договору відповідач ОСОБА_2 повиненна була погасити кредит в повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції, оскільки строк користування кредитом вважається таким, що сплив. У зв`язку із порушенням відповідачем ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків, у банку виникло право на стягнення суми боргу за договором. Згідно з п. 1.1., 3.1.1. укладеного договору поруки, з урахуванням умов договору про внесення змін № 1, поручитель ОСОБА_1 зобов`язався перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків, за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту. Відповідно до п. 3.1.1 договору поруки, поручитель ОСОБА_1 зобов`язаний протягом одного робочого дня від дати отримання претензії кредитора (вих. № 11.4/96-5326 від 18.11.2009) про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання, письмово повідомити позичальника про отримання такого повідомлення, пропозицію розрахуватися з кредитором самостійно та про свій намір виконати відповідне зобов`язання у разі неотримання відповіді від позичальника протягом десяти робочих днів від дати його повідомлення. Відповідно до п. 3.1.2. договору поруки поручитель ОСОБА_1 зобов`язаний протягом 30-ти робочих днів від дати отримання повідомлення виконати відповідне зобов`язання. Однак, поручитель ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором поруки по поверненню кредиту та відсотків по ньому виконувати відмовився, про що свідчить несплата боргу та відсутність відповіді. Як вбачається із змісту рішення третейського суду, відповідачі належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, в судове засідання не з`явились, про причини неявки третейський суд не повідомили. Під час судового розгляду справи в цьому провадженні відповідачі своїх заперечень проти позову не направляли. Доказів погашення заборгованості, як і відсутність підстав для нарахування боргу, не надали. Таким чином, у справі, яка переглядається, знайшов підтвердження факт, що позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконувала своїх зобов`язань за кредитним договором № 07.1/92-8 від 03 квітня 2008 року, яким їй надано кредит строком до 02 квітня 2025 року. У зв`язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування коштами з позичальника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який поручився за виконання відповідачкою цього договору на підставі укладеного із банком договору поруки. Третейським рішенням від 30 серпня 2011 року у справі №776/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача про те, що з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за договором кредиту банк звернувся до суду лише 22 березня 2017 року. Набрання законної сили рішенням третейського суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Отже, ухвалення судом рішення у справі №776/11 про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Наведені вище висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 61-14-67цс20). Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про те, що у справі, яка переглядається, позивач не довів наявності окремого спору про визнання поруки припиненою, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи рішення, прийняте в іншій справі № №776/11, що є неприпустимим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненимне підлягає задоволенню. Посилання позивача в апеляційній скарзі на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2056цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6- 2662цс15 та від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, та у постановах Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року № 6-1707цс15 та № 6-249цс15, від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, не заслуговують на увагу, оскільки висновки у справах, на які посилається позивач у якості підстави апеляційного оскарження, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, доводи апеляційної скарги позивача на законність судового рішення не впливають. Разом з тим, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: