Постанова 4818 № 2012/2-740/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 06 жовтня 2021 року м. Харків справа № 2012/2-740/11 провадження № 22-ц/818/2263/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Маміної О.В., за участю секретаря Каплоух Н.Б., учасники справи: позивач: АТ "Банк "Фінанси та Кредит" у особі Філії "Слободжанське РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит " відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» у особі Філії «Слободжанське РУ» Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2012 року, постановлене у складі судді Срокіної І.І., в залі суду в м. Харків, - В С Т А Н О В И В : АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму заборгованості (з урахуванням пені) в розмірі 129 112,26грн. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалося на те, що 21 березня 2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №М-036-08-ФО, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000грн. з оплатою за процентною ставкою 23 відсотка річних із строком користування до 21 березня 2010 року. В якості забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, 21 березня 2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №М-036/1-08-П від 21 березня 2008 року, згідно з умов якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати перед Банком по зобов`язанням ОСОБА_1 за кредитним договором №М-036-08-ФО від 21 березня 2008 року. Також в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 21 березня 2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №М-036/2-08-П, згідно умов якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед Банком по зобов`язанням ОСОБА_1 за кредитним договором №М-036-08-ФО від 21 березня 2008 року. Банк виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, надавши позичальнику кредит у вищезазначеному розмірі. Натомість, позичальник свої зобов`язання належним чином не виконував у зв`язку за ним утворилась заборгованість, яка станом на 09 липня 2010 року становить 129 112,26грн., яка складається з: 28 981,27грн. прострочена заборгованість за кредитом; 693,97грн. строкова заборгованість за процентами; 7 308,79грн. прострочена заборгованість за процентами; 75 957,52грн. пеня за прострочення погашення кредиту; 16 170,71грн. пеня за прострочення погашення процентів, яку Банк просить солідарно стягнути з відповідачів на свою користь, а просить стягнути з відповідачів судові витрати держмито у розмірі 1291,12грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2012 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит`в особі Філії «Слобожанське РУ`АТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит`в особі Філії «Слобожанське РУ`АТ «Банк Фінанси та Кредит» у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - суму заборгованості за кредитним договором № М-036-08-ФО від 21.03.2008р. (з урахуванням пені) в розмірі 129 112,26 (сто двадцять дев`ять тисяч сто дванадцять) грн. 26 коп. Стягнуто на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит`в особі Філії «Слобожанське РУ`АТ «Банк Фінанси та Кредит» з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - державне мито за розгляд справи в суді в розмірі 1291,12 грн в рівних частинах по 430,37 грн. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120,00грн. в рівних частинах по 40 грн. з кожного. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення суми заборгованості з ОСОБА_5 та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_5 відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_5 вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що її не було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, жодної судової повістки вона не отримувала. Вказує, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичним платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовими платежами). Звертає увагу суду на те, що зі змісту рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2012 року апелянту стало відомо, що 21 березня 2008 року ОСОБА_1 уклав з AT «Банк «Фінанси та кредит» вищевказаний кредитний договір №М-036-08-ФО. Зазначає, що перебіг строку звернення Банку до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом обраховується з 23 березня 2010 року, відповідно строк дії поруки по кредиту сплинув 23 вересня 2010 року. З позовом банк звернувся до суду в 2011 році. Наголошує, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя після спливу строку її дії з вимогою щодо відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Вважає, що вимоги позивача, щодо стягнення з ОСОБА_5 суми заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4 , тому в іншій частині рішення суду не переглядається. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. За статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує на те, що вона не знала про існування даної справи та небула належним чином повідомлена про час та місце її розгляду. Відповідно до ч. 1 ст.224 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.227 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення. Відповідно до положень ст.228 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Частина 1, 3, 4, 5, 6, 7, 9 ст.74 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті. Згідно ч.1 ст.158 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Отже, цивільна справа може бути розглянута судом без учасників процесу лише у разі їх попереднього повідомлення про час та місце розгляду справи. Про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у цьому випадку може свідчити лише розписка та належна фіксація такого повідомлення. Із змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що повідомлення, яке направлялося на адресу відповідача ОСОБА_4 повернулося до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Отже, колегія суддів вважає, що відповідач по справі, зокрема ОСОБА_4 , не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Що стосується розгляду справи по суті колегія суддів зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 21 березня 2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №М-036-08-ФО, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000грн. з оплатою за процентною ставкою 23 відсотка річних із строком користування до 21 березня 2010 року. Позичальник зобов`язання належним чином не виконав, в зв`язку з чим станом на 09 липня 2010 року за ним утворилась заборгованість в розмірі 129 112,26грн., яка складається з: 28 981,27грн. прострочена заборгованість за кредитом; 693,97грн. строкова заборгованість за процентами; 7 308,79грн. прострочена заборгованість за процентами; 75 957,52грн. пеня за прострочення погашення кредиту; 16 170,71грн. пеня за прострочення погашення процентів. Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті) Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). У ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а за правилами ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаними кредитним договором, 21 березня 2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №М-036/2-08-П, згідно умов якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед Банком по зобов`язанням ОСОБА_1 за кредитним договором №М-036-08-ФО від 21 березня 2008 року. Згідно частин 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Відповідно до ч.ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1, 2 ст. 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Так, згідно з ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настанні строку виконання основаного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору. Із змісту умов кредитного договору судом першої інстанції встановлено, не заперечується учасниками справи, що позичальник ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути Кредитні ресурси, отримані за кредитним договором, до «21» березня 2010 року. Тобто, кінцевим строком повернення кредитних коштів є 21 березня 2010 року. Таким чином, Банк мав протягом шести місяці від дня настання строку виконання основного зобов`язання (21 березня 2010 року) пред`явити вимоги до поручителя ОСОБА_4 , тобто до 21 вересня 2010 року. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. При цьому зазначене положення не виключає можливості пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов`язань поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Разом з тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред`явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися. Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов`язання, а отже, й обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов`язанням. Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Такі висновки узгодженні в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 490/5224/14-ц. Як свідчать матеріали справи Банк звернувся до суду із даним позовом лише у 2011 році, про що свідчить номер справи, яка була зареєстрована у 2011 році. Враховуючи, що протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (21 березня 2010 року) Банк не звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_4 , колегія суддів вважає, що даний позов в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4 , як солідарного боржника, задоволенню не підлягає. Враховуючи те, що позовні вимоги Банку в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Згідно п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до поручителя ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором №М-036-08-ФО від 21 березня 2008 року скасувати і в задоволенні цих позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 420,40грн. (чотириста двадцять гривень 40коп.) та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 966,70грн. (одну тисячу дев`ятсот шістдесят шість гривень 70коп.), а усього 2 387,10грн. (дві тисячі триста вісімдесят сім гривень 10коп.). Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» державне мито за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 291,12грн. (одна тисячі двісті дев`яносто одна гривня 12коп.), тобто по 645,56грн. (шістсот сорок п`ять гривень 56коп.) з кожного, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в суді першої інстанції в розмірі 120грн.(сто двадцять гривень 00коп.), тобто по 60грн. (шістдесят гривень 00коп.) з кожного. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 13 жовтня 2021 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна