Постанова 4824 № 367/2081/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/11036/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №367/2081/17 22 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Невідомої Т.О. при секретарі - Спеней О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігоря Нестеровича на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року, постановлену під головуванням судді Кафтанова В.В., у цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,- в с т а н о в и в: 31 березня 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0040. 26 квітня 2017 року Ірпінським міським судом Київської області було відкрито провадження у даній справі. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року залишено без розгляду позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 23 червня 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігор Нестерович подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року є незаконною, необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що, судом першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали невірно застосовані норми ст. 23 Закону України " Про прокуратуру", порушено норми ст.ст. 263,265 ЦПК України, що обмежило право Кабінету Міністрів України на судовий захист порушених інтересів держави та Українського народу, який згідно зі ст. 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, що знаходяться в межах території України. Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції посилався на те, що прокурор при зверненні до суду з вказаним позовом, не обгрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, так як матеріали справи не містять доказів обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення прав держави на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення до моменту звернення прокурора до цього органу в порядку ст. 123 Закону України " Про прокуратуру" та подання позовної заяви до суду. Обгрунтовуючи свої висновки, суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18. Вважає, що вказані висновки суду першої інстанції грунтуються на неправильному тлумаченні вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, оскільки повідомлення прокурора в порядку ст. 23 Закону України " По прокуратуру" дійсно може бути одним із джерел, з яких суб`єкт владних повноважень отримує інформацію про порушення прав та законних інтересів держави, але не є виключним джерелом. Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначено, що як бездіяльність може кваліфікуватись невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було бути відомо про можливе порушення інтересів держави. З викладеного вбачається, що наявність підстав для представництва пов`язана не з бездіяльністю уповноваженого органу після одержання повідомлення від прокурора про намір вжити заходи представницького характеру, а з суб`єктивною поведінкою вказаного органу протягом всього часу, з якого йому було відомо, чи з об`єктивних причин мало бути відомо про порушення інтересів держави. Позовні вимоги прокурора грунтуються на доводах про те, що приватна особа отримала землю лісогосподарського призначення, щодо якої встановлено спеціальний правовий режим -обмеження у цивільному обороті ( ст. 178 ЦК України, ст.ст. 56,57,83,84 ЗК України), на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області, у якої були відсутні повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських цілей, яка перебувала у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та знаходилась на території об`єкта природо-заповідного фонду України- Національного природного парку " Голосіївський", чим порушено право держави на вказану землю. Саме для захисту інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор і звернувся до суду з вказаним позовом. Звертає увагу суду на те, що в позовній заяві прокурор обгрунтував підстави свого представництва інтересів держави у даній справі. Провадження у справі було відкрито 26 квітня 2017 року і будь-яких зауважень до змісту позовної заяви судом під час відкриття провадження у справі не зазначалось. Протягом чотирьох років справа перебувала в провадженні суду і тільки після цього суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для залишення позову прокурора без розгляду з огляду на те, що прокурор немає повноважень подавати вказаний позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Відзивів на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило. В судовому засіданні представник прокуратури Київської області повністю Набок Юлія Вячеславівна підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник Кабінету Міністрів України, відповідачка ОСОБА_1 , представники третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку «Голосіївський» в судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись, причин неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи в їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника прокуратури Київської області, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0040. Залишаючи позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння без розгляду, суд першої інстанції посилався на те, що при подачі вказаного позову прокурором не було наведено належне обґрунтування підстав його звернення до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, не надано доказів того, що про порушення прав держави Кабінету Міністрів було відомо і, незважаючи на це Кабінет Міністрів України не звернувся до суду за захистом інтересів держави у розумний строк. Посилаючись на вимоги п. 2 ст. 257 ЦПК України, вважав, що перший заступник прокурора Київської області не мав права звертатись з даним позовом до суду в інтересах Кабінету Міністрів України З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, так як вони не ґрунтується на вимогах процесуального та матеріального права , з огляду на наступне. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме: Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до вимог ст.56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження , а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Відкриваючи провадження у цій справі 26 квітня 2017 року, суд першої інстанції установив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам ЦПК України. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави, суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишив. При цьому, в оскаржуваній ухвалі, залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції вказав, що прокурор не надав доказів, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання позивачем Кабінетом Міністрів України, який є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, пов`язаних із раціональним та ефективним використанням лісових земель. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті12, 81 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 56 ЦПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував належність своїх повноважень на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України тим, що Кабінет Міністрів України не має контрольних повноважень у сфері земельних правовідносин, тобто, не має функцій пор виявленню порушень у цій сфері. Зокрема, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функції здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він немає повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації щодо користувачів земельних ділянок, тощо, особливо з огляду на те, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень. З огляду на вищевикладене помилковим є висновок суду першої інстанції про не наведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року, яка винесена у справі №912/2385/18 дійшла наступного висновку. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Отже, відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3)невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на наведене, беручи до уваги положення п.3 ч.1 ст.379 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігоря Нестеровича підлягає задоволенню, а ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Щодо вимоги апеляційної скарги про стягнення з відповідачів на користь позивача судового збору сплаченого за подання скарги слід зазначити наступне. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п.37 Постанови Пленуму ВСУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17жовтня 2014 року за №10, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК ( що кореспондується зі ст.353 ЦПК України в чинній редакції) з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК (ст.141 ЦПК України в чинній редакції). Отже, у зв`язку зі скасуванням ухвали, що передбачена ст.353 ЦПК України та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, вирішення питання щодо розподілу судових витрат належить до компетенції районного суду за результатами розгляду справи. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігоря Нестеровича задовольнити. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2021 року про залишення позову без розгляду скасувати Справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіннянаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 22 липня 2021 року. Головуючий: Судді: