Постанова Київський апеляційний суд № 755/7700/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2021року м. Київ Справа № 755/7700/17 Провадження: № 22-ц/824/8121/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Борисової О.В., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П., у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У травні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 березня 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11479576000. Відповідно до умов кредитного договору, банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 426 701,24 грн., а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21 січня 2032 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 20,9 % річних. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного зобов`язання, 21 березня 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки (основний борг) № 264729 та договір поруки (проценти та інші платежі) № 264729, відповідно до умов якого ОСОБА_2 у разі неналежного виконання умов кредитного договору є солідарним боржником у зобов`язанні. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 . Станом на сьогоднішній день відповідачі свої зобов`язання щодо погашення заборгованості по наданому кредиту та сплаті процентів за користування ним не виконують. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11479576000 від 21 березня 2016 року станом на 17 травня 2017 року в розмірі 498 213,83 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» витрати по оплаті судового збору в розмірі по 3 736,60 грн., з кожного. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначили, що суд першої інстанції протиправно на їх думку, не дочекавшись результатів експертизи розглянув справу, навіть не повідомивши їх про дату та час проведення судового засідання. Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Дуднік М.А. в інтересах АТ «УкрСиббанк» заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що відповідачами не аргументовано, чому спір не міг бути розглянутий шляхом оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та яким чином наявність ухвали про призначення експертизи, яка не була проведена із зазначених експертною установою причин, перешкоджає ухваленню судового рішення у справі. При цьому, на повторному призначенні експертизи відповідачі не наполягали. Також відповідачем не наведено обставин, які викликають сумнів у правильності проведеного банком розрахунку та його відповідності умовам договору. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх адвокат Семенюк К.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладений у ній,та просили її задовольнити. Адвокат Дуднік М.А. в інтересах АТ «УкрСиббанк» заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 21 березня 2016 року року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11479576000. Відповідно до умов Кредитного договору, банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 426 701,24 грн., а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21 січня 2032 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 20,9 % річних. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного зобов`язання, 21.03.2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки (основний борг) № 264729, та договір поруки (проценти та інші платежі) № 264729 відповідно до умов якого відповідач 2 у разі неналежного виконання умов кредитного договору є солідарним боржником у зобов`язанні. Згідно довідки-розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11479576000 від 21 березня 2016 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 17 травня 2017 року складає 498 213,83 грн., з яких 424 932,46 грн - заборгованість за кредитом, в тому числі, прострочена заборгованість з жовтня 2016 року у розмірі 2 731,67 грн.; 67 935,71 грн - заборгованість за відсотками; 204,88 грн - пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі; 5 140,78 грн - пеня за прострочення сплати процентів у розмірі. 04 квітня 2017 року на адресу відповідачів позивачем була направлена вимога про погашення заборгованості, яка відповідачами була залишена без виконання. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами не виконано зобов`язань, визначених договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується довідкою-розрахунком суми заборгованості по договору. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. (ч. 2 ст. 553 ЦК України) Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;зміна умов зобов`язання; сплата неустойки;відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тобто,при зверненні з позовом про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог, натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача. Встановивши, що відповідачами не виконано зобов`язань, визначених кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується довідкою-розрахунком суми заборгованості по договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом. В той же час слід відмітити, що відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати верховного Суду від від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18). Матеріали справи свідчать, що 04 квітня 2017 року на адресу відповідачів позивачем була направлена вимога про погашення заборгованості, в якій зазначено, що відповідно до ст.ст. 1048, 1050 ЦК України, розділу 5 Правил у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань за договором строком більше ніж на один місяць та у випадку непогашення простроченого грошового зобов`язання протягом 31 календарного дня, з дня отримання цієї вимоги, банк визнає термін повернення кредиту таким, що настав та вимагає від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит з 32 календарного дня, з дати одержання позичальником цього повідомлення про дострокове повернення. Отже, банк скористався своїм правом вимоги на дострокове повернення кредиту і таку вимоги відповідачі отримали 08 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 21). Тобто, днем дострокового повернення кредиту є 09 травня 2017 року. Наданий банком розрахунок заборгованості свідчить, що основна заборгованість та відсотки за користування кредитом банком нараховані в межах 31 календарного дня, з дня отримання відповідачами цієї вимоги. Однак, пеня за прострочення сплати кредиту та за прострочення сплати процентівбула нарахована банком після 09 травня 2017 року, зокрема, до 17 травня 2017 року, що не відповідає положенням чинного законодавства. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк змінив строк виконання кредитного зобов`язання та втратив право нараховувати пеню після 31 календарного дня з дня отримання цієї вимоги відповідачами, тобто, після 09 травня 2017 року. Визначаючи розмір пені, який підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь банку, суд апеляційної інстанції, ураховуючи дані розрахунку заборгованості пені по окремим періодам, починаючи з 23.10.2016, з виходить із того, що пеня за прострочення сплати кредиту повинна бути нарахована за останній період, а саме з 22.04.2017 року по 09.05.2017 року включно. Виходячи із формули розрахунку пені: (сума боргу х 2 ставка пені (%) / 100% / 365), пеня за прострочення сплати заборгованості за кредитом за період з 22.04.2017 по 09.05.2017 року складає 30,38 грн. Аналогічним способом судом апеляційної інстанції розраховано і розмір пені за прострочення сплати процентів за період з 22.04.2017 року по 09.05.2017 року, який складає 767,21 грн. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу, не дочекавшись результатів експертного дослідження та не повідомивши їх, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про розгляд справи, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , не погодившись із наданим банком розрахунком заборгованості, звернувся до суду із клопотанням про призначення судової економічної експертизи (т. 1 а.с. 89-90). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судово-економічної експертизи, призначено у справі судово-криміналістичну експертизу, проведення якої доручено експертам КНДІСЕ, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи (т. 1 а.с. 92-93). 22 серпня 2018 року до суду надійшли матеріали цивільної справи з повідомленням про неможливість надання висновку експертів у зв`язку із не наданням витребуваних експертом документів (т. 1 а.с. 102-104). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року поновлено провадження у справі, справу призначено до розгляду на 09.11.2018 року (т. 1 а.с. 105). Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи, що призначений на 09.11.2018 року, були повідомлені належним чином (т. 1 а.с. 109). З моменту поновлення провадження у справі до моменту ухвалення судового рішення, справа судом першої інстанції відкладалась неодноразово, в тому числі за клопотаннями представника ОСОБА_1 , при цьому, питання про повторне призначення експертизи відповідачами порушене не було. Про призначення розгляду справ на 06.10.2020 року відповідачі були повідомлені належним чином, про що свідчить подана ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 чергова заява про відкладення розгляду справи, яка обґрунтовано залишена судом першої інстанції без задоволення. З огляду на наведене, посилання скаржників на те, що суд першої інстанції розглянув справу, не дочекавшись результатів експертного дослідження та не повідомивши їх, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про розгляд справи, є безпідставним та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог (копії кредитного договору та договору поруки, розрахунки заборгованості та виписку по рахунку) , які між іншим не спростовані відповідачами, та на неможливість проведення судової економічної експертизи, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу на підставі наявних в матеріалах справи доказах, оскільки сама лише незгода відповідачів з наведеним розрахунком заборгованості не може свідчити про неналежність такого доказу, однак, не звернув уваги на те, що банк змінив строк виконання кредитного зобов`язання та втратив право нараховувати пеню після 31 календарного дня з дня отримання відповідачами вимоги про дострокове повернення кредиту. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року шляхом зменшення розміру пені, який підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту №11479576000 від 21.03.2016 року, з 5 345,66 грн до 4 548,07 грн, у зв`язку з чим, підлягає зменшенню і загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь банку, з 498 213,83 грн до 497 416,24 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року змінити. Зменшити розмір пені, який підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту №11479576000 від 21.03.2016 року, з 5 345,66 грн до 4 548,07 грн. У зв`язку з чим, зменшити загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту №11479576000 від 21.03.2016 року, з 498 213,83 грн до 497 416,24 (чотирьохсот дев`яносто семи тисяч двісті тринадцяти) грн 24 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 22 липня 2021 року. Головуючий: Т.О. Невідома Судді: А.А. Пікуль О.В. Борисова