Постанова 4873 № 910/2067/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" липня 2021 р. Справа№ 910/2067/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Коробенка Г.П. Козир Т.П. розглянувши у письмовому провадженні, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", м. Київ на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі № 910/2067/21 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр підвищення кваліфікації", м. Київ про стягнення 146 469,11 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. У лютому 2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі -КП "Київтеплоенерго", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр підвищення кваліфікації" (далі - ТОВ "Центр підвищення кваліфікації", відповідач) про стягнення 146 469,11 грн, з яких: 127 466,17 грн основний борг, 11 344,49 грн інфляційні втрати та 7 658,45 грн 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором про постачання теплової енергії № НОМЕР_1 від 25.12.2015, право вимоги за яким набув позивач відповідно до Договору про відступлення права вимоги № 601-18 від 11.10.2018. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/2067/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши їм оцінку, дійшов висновку про неможливість встановити кількість спожитої ТОВ "Центр підвищення кваліфікації" теплової енергії у період з грудня 2015 року по квітень 2018 року та її вартість, а отже і наявність у останнього боргу у зв`язку з відсутністю первинних документів, складених ПАТ "Київенерго" як постачальником за Договором про постачання теплової енергії № НОМЕР_1 від 25.12.2015. Визнання необґрунтованою позовної вимоги про стягнення основного боргу зумовило відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 3%річних та інфляційних втрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, КП "Київтеплоенерго" 30.04.2021 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі № 910/2067/21 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, поклавши на відповідача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 270,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн. Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, КП "Київтеплоенерго" зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим і неправильним по суті, оскільки ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Так, скаржник стверджує, що суд першої інстанції не дослідив помісячні облікові картки, в яких в повній мірі відображена інформація стосовно обсягів та вартості спожитої відповідачем теплової енергії у період з грудня 2015 року по квітень 2018 року, а також не врахував практику Верховного Суду (постанови від 16.02.2021 у справі №910/17660/19, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19) щодо прийняття зазначених облікових карток як належних доказів у справі, оскільки вони є паперовим відображенням програмного комплексу - інформаційна система "Уніван-Термал-Київ Debet", що була передана ПАТ "Київенерго" до КП "Київтеплоенерго" на виконання умов Договору цесії відповідно до акту приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК "БІТЕК" та "УНІВАН-ТЕРМАЛ". При цьому, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відомості щодо постачання теплової енергії за Договором №250318-05 від 25.12.2015 вносились ПАТ "Київенерго" до вказаної інформаційної системи на підставі теплового навантаження, яке зазначено в Додатку №1 до Договору та відповідно до п. 5 Договору. Крім того, апелянт вважає, що факт постачання ПАТ "Київенерго" теплової енергії відповідачу відповідно до умов Договору №250318-05 визнаний відповідачем та не підлягає доказуванню, наявна в матеріалах справи Довідка про стан розрахунків за теплову енергію, поставлену за період діяльності АТ "К.Енерго" (до 01.05.2018) по особовому рахунку № НОМЕР_1 , підтверджує часткове погашення відповідачем заборгованості, що, у свою чергу, свідчить про отримання відповідачем від первісного кредитора теплової енергії, погодження з нарахованим обсягом та вартістю теплової енергії, буд-яких звернень (зауважень, скарг) щодо недотримання ПАТ "Київенерго" у спірний період умов поставки, обсягів та параметрів теплоносія, визначених умовами Договору, відповідач суду не надав. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2021 справу № 910/2067/21 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Козир Т.П. Звертаючись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження ухваленого у даній справі рішення. В обґрунтування поданого клопотання скаржник зазначив, що повний текст рішення суду першої інстанції від 12.04.2021 він отримав 15.04.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Також скаржник в прохальній частині апеляційної скарги просив розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні здійснювати з повідомленням (викликом) учасників справи, при цьому не зазначивши в тексті апеляційної скарги жодних підстав для задоволення вказаного клопотання. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 залишено без розгляду клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у даній справі, оскільки встановлено, що зазначений процесуальний строк ним не пропущено; відмовлено у задоволенні клопотання КП "Київтеплоенерго" про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою останнього на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у даній справі; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив. Позиції учасників справи. 01.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати. На виконання вимог Господарського процесуального кодексу України відповідач повідомив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції згідно Договору №3 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 01.03.2021, складає 12 000грн, порушивши перед судом апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів цієї справи засвідченої копії додаткової угоди №1 від 24.05.2021 до Договору №3 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 01.03.2021, засвідченої копії платіжного доручення №837 від 26.05.2021 про сплату послуг із супроводу справи в суді апеляційної інстанції та засвідченої копії відповіді КП "Київтеплоенерго" на адвокатський запит. Вважаючи ухвалене у даній справі рішення законним та обґрунтованим, відповідач зазначає, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки: - позивачем не надано до матеріалів справи жодного документа, складеного постачальником - ПАТ"Київенерго", який би підтверджував обсяг і вартість спожитої відповідачем теплової енергії за період з грудня 2015 року по квітень 2018 року; - акт звіряння розрахунків від 31.10.2019 не є належним та допустимим доказом так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не містить підпису відповідача; - надані позивачем помісячні облікові картки за період з грудня 2015 року по квітень 2018 року роздруковані з переданих йому ПАТ "Київенерго" носіїв пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "Уніван-Термал" та ПК "Бітек", не є електронними доказами та їх паперовими копіями у розумінні ст. 96 ГПК України, оскільки не містять електронних підписів, які є обов`язковим реквізитом електронного документа відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг"; - ПАТ "Київенерго", здійснюючи нарахування спожитої теплової енергії, враховував для розрахунку в якості загальної опалювальної площі приміщень, які підключені до загальнобудинкового приладу обліку, площу меншу за фактичну і тому мало місце неправомірне завищення нарахувань спожитої теплової енергії як відповідачу, так і іншим споживачам, які мають у власності приміщення, розташовані в будівлі №1 по вул. Фролівській (три поверхова будова) та будівлі №1/6 по вул. Фролівській (п`ятиповерхова будова), які підключені до приладу обліку теплової енергії Multikal 602 №69998417. Відповідач неодноразово звертався до ПАТ "Київенерго" із вимогами про проведення перерахунку спожитої теплової енергії за Договором №250318-05, однак залишені останнім без належного розгляду; - відповідач у поданих до суду першої інстанції відзиві на позов, поясненнях заперечував позовні вимоги позивача, у тому числі через відсутність належних доказів на підтвердження постачання зазначених обсягів теплової енергії у спірний період, а також у зв`язку з неодноразовими звернення до постачальника щодо завищення обсягів спожитої теплової енергії. Заявлені у справі клопотання учасників справи та результати їх розгляду. Відповідач на підтвердження факту виставлення у період з жовтня 2016 року по квітень 2019 року завищених показників обсягів спожитої теплової енергії, зважаючи на неврахування всіх опалювальних площ, у відзиві на апеляційну скаргу заявив клопотання про долучення до матеріалів справи засвідченої копії відповіді КП "Київтеплоенерго" на адвокатський запит. Як убачається із змісту відзиву на апеляційну скаргу, на дату прийняття оскаржуваного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про приєднання доказів, поданих в порядку ст. 80 ГПК України, або витребування судом таких доказів відповідно до приписів ст. 81 ГПК України. Відповідач порушуючи перед судом апеляційної інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи відповіді позивача на адвокатський запит жодних пояснень щодо неможливості подати такий запит в процесі розгляду справи в суді першої інстанції та відповідно надати вказаний доказ до суду першої інстанції не наводить. Однак підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта. З огляду на приписи ст. 80 ГПК України та зміст ухвали суду першої інстанції від 15.02.2021 про відкриття провадження у даній справі, відповідач мав можливість подати зазначений доказ до суду першої інстанції в порядку передбаченому процесуальним законодавством, проте вказаних дій не вчинив, і доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій суду апеляційної інстанції не надав. Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права. Відповідно до ст. 124, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи. За таких обставин, доданий відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу копії відповіді КП "Київтеплоенерго" на адвокатський запит як додатковий доказ колегією суддів апеляційного господарського суду не приймається. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Як убачається із матеріалів справи, 25.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування змінене на АТ "К.Енерго"), як енергопостачальною організацією, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр підвищення кваліфікації", як абонентом, було укладено Договір № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії (далі - Договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим Договором. Згідно п. 2.1 Договору при виконанні його умов, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язуються керуватись тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України. За умовами пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору . Відповідно до пп. 2.3.1, 2.3.2 п. 2.3 Договору абонент зобов`язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до Договору. У пп. 2.3.4 п. 2.3 Договору встановлено, що в Додатках №8 та №9 до Договору зазначаються всі об`єкти теплопостачання, підключені до теплових мереж абонента (найменування, теплові навантаження, обсяги теплопостачання, займана площа тощо). За узгодженими в п. 5.1 Договору сторонами умовами облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом. Пунктом 5.5 Договору передбачено, що у випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту - пропорційно його договірним навантаженням. Сторони у п. 9.5 Договору погодили, що жодна із сторін немає права передавати свої права та обов`язки за даним Договором третій стороні, без письмової згоди іншої сторони. Відповідно до змісту п.9.6 Договору умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа. Згідно з п. 9.8 Договору у випадку, якщо сторона письмово не повідомить іншу сторону про зміну своїх реквізитів у триденний термін, вся кореспонденція і платежі, направлені за старими реквізитами вважаються отримані належною стороною. Договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016. Припинення дії Договору не звільняє абонента від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. п. 8.1, 8.3, 8.4 Договору). Між сторонами Договору підписані додатки до Договору №№1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 11, які є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно з п.2 Додатку № 4 до Договору передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість, заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. За умовами п. 4 Додатку №4 до Договору абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим. Відповідно до п. 5 Додатку №4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в РТМ "Поділ" за адресою: вул. Щекавицька, буд.,№37/48, тел. 361-63-76, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в РТМ), акт виконаних робіт. В обліковій картці з обліковим записом №250318 постачальник вів облік споживання теплової енергії в розрізі споживача за Договором, формував відповідні рахунки згідно із затвердженим тарифом на теплоенергію, що діяв у певний час. 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор, позивач) було укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір цесії), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі по тексту - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн, станом на 01.08.2018, з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Пунктом 1.2 Договору цесії визначено, що перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 до цього договору. Як передбачено п. 1.3 Договору цесії з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором. У відповідності до п. 2.1 Договору цесії в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497554936,91 грн, новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2018 зі справи № 910/7807/18. Згідно з п. 3.1.1 Договору цесії сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків). Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання кредитором та новим кредитором своїх зобов`язань за цим договором цесії (п. 5.1 Договору цесії). Відповідно до Додатку №1 до Договору цесії позивач прийняв право вимоги до відповідача за заборгованістю , що виникла на підставі Договору № 250315-05 від 25.12.2015, у розмірі 127 466,17грн. Спір у справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань, внаслідок чого за спожиту теплову енергію за період з грудня 2015 року по квітень 2018 року у відповідача утворилась заборгованість за Договором в розмірі 127 466,17грн, право вимоги на стягнення якої позивач набув на підставі Договору цесії. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11 344,49 грн інфляційних втрат та 7 658,45 грн 3 % річних. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Згідно ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Так, п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, (далі - Правил) визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що на підтвердження суми заборгованості позивачем суду надано: довідку за спожиту від АТ "К.Енерго" теплоенергію до 01.05.2018 за період з грудня 2015 року по жовтень 2020 року, облікові картки за період з грудня 2015 року по квітень 2018 року. У відповідності до положень ст. 517 ЦК України ПАТ "Київенерго", як кредитор, зобов`язане було передати КП "Київтеплоенерго", як новому кредитору, документи, які підтверджують права позивача на наявний у відповідача борг. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані належні докази, які підтверджують облік спожитої відповідачем теплової енергії, а також її вартість. Наявні в матеріалах справи облікові картки помісячно не приймаються судом в якості належних та допустимих доказів з огляду на таке. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - закону) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. В ст. 1 цього Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Належними та допустимими доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону. Такими доказами можуть бути, зокрема, акти приймання-передавання теплової енергії, рахунки-фактури, податкові накладні. Разом з цим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження обліку спожитої відповідачем теплової енергії, а також її вартість. Згідно п. 23 Правил у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Згідно п. 4.1 Договору облік обсягу спожитої теплової енергії і парламентів теплоносія ведеться у точці купівлі-продажу, або, за домовленістю сторін, в іншому місці. Обсяги купівлі-продажу теплової енергії визначаються на підставі приладу комерційного обліку споживання теплової енергії згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. За умовами відсутності приладів комерційного обліку, обсяг купівлі-продажу теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного в Договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах Постачальника, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. У разі організації вузла обліку не на межі балансової належності теплових мереж, обсяги спожитої теплової енергії визначаються з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі балансової належності до місця установки приладу комерційного обліку споживання теплової енергії. В матеріалах справи відсутні докази згідно ст.73 ГПК України на підтвердження обсягу купівлі-продажу теплової енергії згідно п. 4.1 Договору розрахованого відповідно до теплового навантаження, визначеного в Договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах Постачальника, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Наданий позивачем до позовної заяви акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2018 не є належним та допустимим доказом згідно ст.ст. 76,77 ГПК України, оскільки всупереч ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не містить підпису представника відповідача. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2019 у справі №922/1163/18 дійшов наступних правових висновків: згідно положення ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг. При цьому, Верховний Суд зазначає, що належне документальне оформлення вчинення господарської операції є складовою фінансової дисципліни, яка має підтримуватись учасниками будь-яких правовідносин, враховуючи вимоги Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88. Надані позивачем до позовної заяви довідка за спожиту від АТ "К.Енерго" теплоенергію до 01.05.2018 за період з грудня 2015 року по жовтень 2020 року на підтвердження заборгованості відповідача за теплову енергію не свідчить про наявність у відповідача заборгованості заявленої позивачем до стягнення, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів згідно ст.ст. 76, 77 ГПК України поставки АТ "К.Енерго"" відповідачу теплової енергії за вказаний період. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивачем не надано суду докази передачі йому від ПАТ "Київенерго" за Договором цесії первинної документації, що підтверджує заборгованість відповідача за Договором, та те, що на дату підписання Додатку № 1 до цього Договору за актами прийому-передачі Кредитор передав Новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яку первинну документацію, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків). Тоді як, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. У Додатку №1 до Договору цесії міститься лише найменування споживача (боржника), адміністративний район, код ЄДРПОУ та розмір заборгованості в цілому, без зазначення періоду та підстав виникнення такої заборгованості. Як зазначає позивач, згідно Акта №23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал",ПАТ "Київенерго" передало позивачу фізичний носій/пристрій зберігання інформації (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" станом на 01.10.2018, однак позивачем не надано суду вказані у даному акті електронні докази всупереч ст.ст.13,74 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Водночас надані позивачем до позовної заяви у даній справі облікові картки (табуляграми) помісячно за період з жовтня 2015 року по березень 2017 року (т.1 а.с. 60-72), не є електронними доказами та їх паперовими копіями у розумінні ст.96 ГПК України, оскільки не містять електронних підписів, які є обов`язковим реквізитом електронного документа відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Водночас у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 зазначено, що роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Поряд з цим, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі № 9901/43/19 зазначено, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом подання електронного документа. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним. Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. У зв`язку з відсутністю первинних документів, складених ПАТ "Київенерго", встановити кількість спожитої відповідачем теплової енергії та її вартість, а отже і наявність у відповідача боргу є неможливим. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 127 466,17 грн, є необґрунтованою та такою, що не підлягала задоволенню. Також, враховуючи вищевикладений висновок про відсутність підстав для стягнення основної заборгованості з відповідача, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 344,49 грн інфляційних втрат та 7 658,45 грн 3% річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основного зобов`язання. У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/2067/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем викладено клопотання про стягнення з позивача 12 000, 00 грн. витрат на правову допомогу. В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем надано копію Додаткової угоди №1 від 24.05.2021 до Договору №3 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 01.03.2021 відповідно до п. 4.1.1. якої вартість послуг Адвокатського об`єднання "Праймлекс" з представництва та захисту прав та інтересів ТОВ "Центр підвищення кваліфікації" у судовій справі №910/2067/21 в суді апеляційної інстанції складає 12 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем також надано платіжне доручення № 837 від 26.05.2021 на суму 12 000, 00 грн. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18). Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно з ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. ст. 75-79 ГПК України. З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, апеляційний господарський суд враховує, що спір у даній справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності; значної кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню, спірні правовідносини не передбачають; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час; розмір витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 12 000,00 грн, стосовно якої подано заяву про розподіл, не є пропорційним предмету спору з урахуванням ціни позову, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього. За таких обставин, дослідивши та оцінивши клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додані на її обґрунтування документи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ТОВ "Центр підвищення кваліфікації" витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 12 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати ТОВ ТОВ "Центр підвищення кваліфікації" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 3000,00 грн, які належить стягнути з позивача на користь відповідача. Відповідно клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача). Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/2067/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/2067/21 залишити без змін.

3. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр підвищення кваліфікації" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 1/6, код ЄДРПОУ 39148119) 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.

5. Матеріали справи №910/2067/20 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Г.П. Коробенко Т.П. Козир