Постанова 4813 № 523/16537/20

Номер провадження: 33/813/828/21 Номер справи місцевого суду: 523/16537/20 Головуючий у першій інстанції Алін С.С. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.07.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії, судової палати з розгляду цивільних справ Драгомерецького М.М., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: адвоката ОСОБА_1 Данилюка А.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Данилюка Андрія Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП, - В С Т А Н О В И В: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії АА №079392 від 21.10.2020р., ОСОБА_1 21 жовтня 2020 року о 12.00 год. рухаючись в м. Одесі, по вул. Ак. Заболотного, керуючи транспортним засобом MAN, державний номер НОМЕР_1 , здійснював перевезення пасажирів на маршруті №1 без захисної маски індивідуального захисту, чим порушив вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 «Про встановлення карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 44-3 КУпАП (а.с. 1). Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 44-3 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень, крім того стягнуто судовий збір в розмірі 420,40 грн. (а.с. 10). Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, адвокат Данилюк А.Б. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року та закрити провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП (а.с. 17-24). Крім того, адвокат Данилюк А.Б. в інтересах ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року, мотивуючи тим, що копію оскаржуваної постанови суду він не отримував, а лише 19 травня 2021 року ознайомився із матеріалами справи та змістом оскаржуваної постанови. Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції. Враховуючи те, що матеріали справи не містять даних, які б спростовували викладенні у клопотанні доводи, вважаю за можливе визнати причини пропуску строку поважними та поновити адвокату Данилюку А.Б. в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року. Заслухавши пояснення адвоката ОСОБА_1 Данилюка А.Б., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав. У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Відповідно до п. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтями 1, 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р., визначено, що карантин це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України з 12 березня 2020 року на всій території України встановив карантин (постанова КМУ «Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19 №211 від 11.03.2020р.). Згідно вимог ст. 44-3 КУпАП (в редакцій чинній на момент вчинення адміністративного правопорушення), передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» №641 від 22.07.2020р. (в редакції на момент вчиненні адміністративного правопорушення), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня до 31 грудня 2020 року на території України встановлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Згідно із п.п. 1 п. 10 вищезазначеної постанови, на території України на період дії карантину забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисник масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Підпунктом 2 пункту 11 постанови, на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено «зелений» рівень епідемічної небезпеки, забороняється: здійснення регулярних та нерулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в еклектичному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількості місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на цей транспортний засіб. Перевізник несе відповідальність за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторними або захисними масками, та здійснює контроль за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисник масок пасажирами під час перевезення, у тому числі виготовлених самостійно. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Апеляційним судом встановлено, що факт здійснення перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті ОСОБА_1 без захисної маски індивідуального захисту, чим було порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», №641 від 22.07.2020р., за що передбачена адміністративна відповідальність згідно ч. 1 ст. 44-3 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: -протоколом про адміністративне правопорушення серії АА №079392 від 21.10.2020р., який складений уповноваженою особою, при цьому протокол підписаний особою, яка його склала та безпосередньо ОСОБА_1 , який зазначив в ньому «з правопорушенням згоден, більше такого не повториться» (а.с. 1); -письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 21.10.2020р., який визнав винну у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 44-3 КУпАП, і зобов`язався в подальшому одягати маску та не порушувати правила карантину (а.с. 3); -диском із відеозаписом (диск а.с. 2). Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що неповага та зухвале ставлення до вимог законодавства України, яке регулює відносини в сфері запобігання поширенню на території України особливо небезпечної інфекційної хвороби - коронавірусу COVID-19, створює загрозу життю і здоров`ю оточуючих громадян, може призвести до людських та матеріальних втрат, виникнення негативних медичних та соціальних наслідків для суспільства. Обов`язок перебувати в громадському транспорті у засобах індивідуального захисту, що закривають ніс та рот, та встановлення інших протиепідемічних заходів на період дії карантину на території України, є тимчасовими обмеження, встановленими з метою зупинити поширення особливо небезпечної інфекційної хвороби коронавірусу COVID-19, задля громадського здоров`я, для покращення епідеміологічної ситуації в майбутньому. Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 44-3 КУпАП, оскільки такий висновок ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи. Разом з цим, вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, суд не в повній мірі дотримався вимог ст. ст. 23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 22 КпАП України при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу. Питання про можливість або ж недоцільність звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення в кожному конкретному випадку вирішується правозастосовчим органом (посадовою особою), виходячи з того, що малозначні правопорушення це такі діяння, які: 1) не являють собою великої суспільної небезпеки, 2) у вчиненні яких порушник щиро розкаявся, 3) не заподіяли або не здатні були заподіяти значної шкоди суспільним чи державним інтересам, правам і свободам громадян або іншим, охоронюваним законом, цінностям. Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Обставинами, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визначені ст. 34 КУпАП, до яких зокрема відноситься: щире розкаяння винного; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Крім того, орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом`якшуючими і обставини, не зазначені в законі. Таким чином, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , який раніше не притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину, ступінь її вини, вік, рід занять та майновий стан, відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, апеляційний суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, що буде достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі. Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄКПЛ , при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. У відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право змінити постанову. Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання адвоката Данилюка Андрія Борисовича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року. Апеляційну скаргу адвоката Данилюка Андрія Борисовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП, в частині накладання адміністративного стягнення змінити. Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, на підставі ст. 22 КУпАП та обмежитись усним зауваженням. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький