Постанова 4815 № 572/2225/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2021 року м. Рівне Справа № 572/2225/20 Провадження № 22-ц/4815/679/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В. секретар судового засідання Шептицька С. С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Сарненське відділення Рівненської філії Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відповідач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», третя особа приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяна Леонідівна розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарг и приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни та Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2021 року у складі судді Слободянюка Б. К., ухвалене в м. Сарни Рівненської області о 10 годині 00 хвилин, повний текст рішення складено 12 лютого 2021 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сарненського відділення Рівненської філії АТ «Державний ощадний банк України», АТ «Державний ощадний банк України», третя особа приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяна Леонідівна, про скасування арешту соціальних рахунків. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у 2018 році нею було відкрито в Сарненському ТВБВ АТ «Державний ощадний банк України» рахунок НОМЕР_1 для зарахування соціальних виплат, а 12.02.2020 року НОМЕР_2 для зарахування заробітної плати. 31.08.2019 року приватним нотаріусом КМНО Разумова О.І. виданий виконавчий напис №2409 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 51850,74 грн. На виконання цього виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Т. Л. відкрито виконавче провадження №60605421 та 26.12.2019 року винесено постанову про арешт коштів боржника. Відповідно до постанови, арешт був накладений на всі рахунки, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_2 .. Однак, Сарненським ТВ БВ 24.01.2020 року було неправомірно накладено арешт на соціальні рахунки. Позивач звертався в Банк з клопотанням про зняття арешту з рахунків, однак Банк відмовив у задоволенні цього клопотання. Просила суд визнати протиправними дії та скасувати арешт карткових рахунків НОМЕР_2 , який призначений для виплати заробітної плати та НОМЕР_1 , який призначений для соціальних виплат, незаконно накладений 24.01.2020 року Сарненським територіально відокремленим безбалансовим відділенням філії Рівненського обласного правління АТ «Державний ощадний банк України». Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2021 рокувказаний позов задоволено частково. Скасовано арешт поточних рахунків НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , накладений АТ «Державний ощадний банк України» 24 січня 2020 року, на виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Павелків (Вольф) Т. Л. про арешт коштів боржника ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями Закону України «Про виконавче провадження», які встановлюють, що якщо виконавцем при здійсненні виконавчого провадження накладено арешт на кошти, що знаходяться на спеціальному рахунку, рахунку зі спеціальним режимом використання або на кошти, стягнення яких заборонено законом, фінансова установа, що обслуговує такий рахунок, зобов`язана повідомити виконавцеві такі обставини та повернути постанову про арешт коштів без виконання, та обґрунтоване тими обставинами справи, підтвердженими належними доказами, які вказують, що на рахунки, на які накладено арешт, позивачці ОСОБА_3 надходить заробітна плата та соціальні виплати, при цьому, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, стягнення на дані кошти не зверталося, а тому арешт таких рахунків та коштів на них порушує майнові права позивачки, гарантовані Конституцією. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни та Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» оскаржили його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неправильної оцінки фактичних обставин та їх недостатнього дослідження. Доводить, що дії Банку у спірних правовідносинах були правомірними і такими, що відповідають вимогам Інструкції НБУ № 22, яка регулює порядок накладення/зняття арешту рахунків. Додає, що п. 9.3. цієї Інструкції встановлено, що арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта Банку, без зазначення конкретної суми або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Зазначає, що Банк, отримавши постанову про арешт коштів боржника ВП № 60605421 від 26.12.2019р. виконав її і наклав арешт на грошові рахунки боржника, що знаходяться в Банку, в тому числі і на оспорювані рахунки, в межах суми звернення стягнення з урахуванням винагороди виконавця та витрат виконавчого провадження. Звертає увагу, що у Банку відсутні як обов`язок, так і технічна можливість здійснювати моніторинг коштів, що надходять на рахунок клієнта, їх призначення, особу, яка ці кошти перераховує, а відтак і немає можливості накласти арешт на всі інші надходження на поточний рахунок, окрім надходжень коштів щодо зарахувань заробітної плати та/або соціальних виплат. Зазначає, що перелік рахунків, які може відкривати Банк своїм клієнтам, визначений ст. 7 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» та не містить такого виду рахунку, як зарплатний чи соціальний. Пояснює, що кошти після зарахування на рахунок отримувача стають власністю останнього, втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата) і набувають статусу вкладу (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 905/361/19.). Додає, що рахунки боржника не були рахунками із спеціальним режимом використання, а накладення арешту на звичайний поточний рахунок боржника не заборонено жодною нормою. Покликаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді подібних правовідносин, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. У своїй апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяна Леонідівна вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог. Пояснює, що згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», яким керується виконавець у здійсненні своєї діяльності, передбачено., що він зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від Банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходять на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно цього Закону. Зауважує, що Закони України не містять заборони накладати на кошти на рахунках боржників. Які відкриті для зарахування заробітної плати та/або соціальних виплат, а також не визначають такі рахунки як рахунки із спеціальним режимом використання. У випадку, якщо поточний рахунок відкритий для зарахування виключно заробітної плати, стипендії, соціальної допомоги, пенсії та інших соціальних виплат, передбачених законом, у заяві про відкриття поточного рахунку має бути зазначено про це, або якщо для таких надходжень використовується уже існуючий відкритий рахунок, то така інформація визначається у додатковому договорі до договору банківського рахунку. Додає, що на рахунок 2620 класу 2 «операції з клієнтами» («Кошти на вимогу фізичної особи») який відкритий боржником можуть надходити будь-які кошти, а не лише заробітна плата, пенсія, інші соціальні виплати. Заперечує висновок суду про те, що арешт на рахунок боржника унеможливлює отримання ним заробітної плати, оскільки за його бажанням, заробітна плата у відповідності до положень ст. 24 Закону України «Про оплату праці» може бути виплачена готівкою, через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у їх задоволенні. Відзивів на апеляційні скарги не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. від 26.12.2019 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №60605421 при примусовому виконанні виконавчого напису №2409, виданого 31.08.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумковою О. І. про стягнення з божника ОСОБА_4 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості, зокрема в ПАТ «Державний ощадний банк України», та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витратах виконавчого провадження 59035,81 грн. 13.02.2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф (Павелків) Т. Л. про зняття арешту з належних їй рахунків, що мають спеціальний режим використання та звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (спірні рахунки). Листом приватного виконавця від 12.03.2020 року у задоволенні заяви про зняття арешту з рахунків відмовлено. Така відмова обґрунтована тим, що в постанові про накладення арешту на рахунки було визначено «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом» та визначено обов`язок Банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання. 18.05.2020 року позивач звернулася до керівника АТ «Державний ощадний банк України» в якій просила в зв`язку з неправомірними діями працівників АТ «Державний ощадний банк України», що призвели до арешту двох її рахунків, що призначені для соціальних виплат, зняти арешт із цих рахунків. 09.06.2020 року листом №11/5-17/1077/4599/2020-00/с АТ «Державний ощадний банк України» відмовив позивачу в знятті арешту з рахунків у зв`язку з відсутністю в діях працівників Банку порушень та порадив звернутися до приватного виконавця. Позивачем надано картки реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку, з яких встановлено, зо картковий рахунок № НОМЕР_2 призначений для зарахування заробітної плати, а картковий рахунок НОМЕР_1 призначений для зарахування соціальних виплат. Згідно Витягу з бази даних про арешт рахунків Сарненського ТВБВ АТ «Державний ощадний банк України» №10017/0113, арештовано грошові кошти ОСОБА_3 в сумі 59 035,81 грн. відповідно до постанови про арешт коштів боржника. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 покликалась на те, що Банком неправомірно накладено арешт на всі її рахунки, попри те, що у постанові приватного виконавця містилося застереження про обмеження накладення арешту на рахунки, на які накладення арешту прямо заборонено законом, або які ммають спеціальний режим використання. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом. Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою виконавця. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Обов`язок контролю накладення арешту на кошти боржника покладається на фінансову установу, яка обслуговує рахунок боржника. У разі, якщо виконавцем накладено арешт на кошти, що знаходяться на спеціальному рахунку, рахунку зі спеціальним режимом використання або на кошти, стягнення яких заборонено законом, - фінансова установа, що обслуговує такий рахунок, зобов`язана повідомити виконавцеві такі обставини та повернути постанову про арешт коштів без виконання (ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»). Наведене спростовує покликання Банку, викладені в його апеляційній скарзі, про те, що Банк не несе жодної відповідальності за накладення арештів на рахунки позивачки. Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 07 жовтня 2009 року зазначив № 25рп/2009, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані. Норми статті 41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності, в тому числі і зарплатних коштів, які є власністю особи. Приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю». Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у ссвоїй постанові від 17.02.2021 року у справі № 161/8785/20. Відхиляючи апеляційні скарги, апеляційний суд враховує, що на даний час позивачка позбавлена можливості будь-яким іншим способом, окрім як звернення до суду з цим позовом, захистити свої конституційно гарантовані права на отримання заробітної плати як засобу до існування. Частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює порядок, умови та підстави зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційних скарг апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни та Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2021 року залишити без зміни. Поновити дію рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2021 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 липня 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Боймиструк С. В.