Ухвала КАС ВС № 400/3268/19

УХВАЛА 21 липня 2021 року Київ справа №400/3268/19 адміністративне провадження №К/9901/11476/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державного агенства лісових ресурсів України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2020 року року (у складі колегії суддів: судді-доповідача - Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.) у справі №400/3268/19 ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала в не призначенні позивача на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства у встановлений законодавством строк та зобов`язати відповідача призначити позивача на вищезазначену посаду, як переможця конкурсу. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що він є переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" - начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства. Відповідно до приписів Закону України "Про державну службу", не пізніше 30 днів після оприлюднення результату конкурсу, відповідач мав призначити його на вказану посаду, але після спливу цього строку відповідач так і не здійснив призначення, чим допустив протиправну бездіяльність, яка порушує право позивача на працю, як переможця конкурсу та створює для нього правову невизначеність. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що обласні управління відповідача є територіальними адміністративними органами. В той же час, до сфери управління відповідача входять створені ним підприємства, установи і організації, які мають статус окремої юридичної особи, керівники яких також призначаються за результатом конкурсу, проведеному за процедурою, визначеною Порядком проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання (підприємств, установ та організацій), що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 23.03.2015 № 170 (далі - Порядок №170). Саме на керівників створених відповідачем підприємств, установ та організацій, а не на керівників його територіальних органів, і розповсюджується вимога ч. 2 ст. 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" про отримання погодження голови місцевої державної адміністрації на їх призначення. Суд першої інстанції зазначив, що Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства не є підприємством, установою або організацією в сенсі приписів ч. 2 ст.36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", а тому призначення його керівника повинно відбуватись без погодження з головою місцевої державної адміністрації. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України задоволено частково; рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державного агентства лісових ресурсів України щодо невчинення своєчасних та належних дій по узгодженню ОСОБА_1 на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства з головою Дніпропетровської облдержадміністрації. В решті позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що діюче законодавство в контексті спірних правовідносин передбачає при призначенні осіб на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади, до якого відноситься і відповідач, узгодження таких кандидатів з головами місцевих державних адміністрацій, до яких належать і обласні державні адміністрації. Інше трактування вищенаведених норм діючого законодавства, на думку колегії суддів, є хибним. Колегія суддів, з урахуванням законодавчої вимоги про погодження призначення позивача на посаду з головою Дніпропетровської облдержадміністрації, вважала, що вказана процедура погодження (тобто, всі її складові: подання запиту голові облдержадміністрації, отримання відповіді та інше) не може виходити за межі 30 календарних днів та повинна відбутись в цей період. Разом з тим, так як було встановлено, під час розгляду справи, з першим запитом про погодження позивача на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства головою Дніпропетровської облдержадміністрації відповідач звернувся лише 10 вересня 2019 року (другий запит 24 вересня 2019 року), тобто вже з пропуском 30-ти денного строку, передбаченого для загальної процедури призначення на відповідну посаду, то це свідчить про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності. Отже, враховуючи зазначене у сукупності та з метою належного захисту прав та інтересів позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення своєчасних та належних дій по узгодженню позивача на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства з головою Дніпропетровської облдержадміністрації. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 24 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державного агентства лісових ресурсів України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 в частині визнання протиправної бездіяльності Держаного агентства лісових ресурсів України щодо невчинення своєчасних та належних дій по узгодженню ОСОБА_1 на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства з головою Дніпропетровської облдержадміністрації та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування поданої скарги касатор зазначає, що визнаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення своєчасних та належних дій по узгодженню позивача на посаду з головою облдержадміністрації, П`ятий апеляційний адміністративний суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, так як зі змісту позовної заяви вбачалось, що ОСОБА_1 посилався на бездіяльність відповідача щодо не призначення, а не узгодження його на посаду. Як підставу касаційного оскарження Державне агентство лісових ресурсів України зазначає те, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було допущено процесуальні порушення та застосовано норму права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №821/3514/15-а. Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2020, якою відкрито касаційне провадження за скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2020 року у справі №400/3268/19, зазначено, що доводи, які викладені в касаційній скарзі, потребують перевірки та вказують на наявність обставин, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що відповідно стало підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до протоколу № 65 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби у відповідача від 05.08.2019, переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" - начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства визначено ОСОБА_1 . В матеріалах справи міститься роздруківка з офіційного веб-сайту відповідача від 05.08.2019 щодо оприлюднення результатів конкурсу із зазначенням ОСОБА_1 як переможця конкурсу на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства. Відповідачем зазначалось, що 10 і 24 вересня 2019 року він звертався з листами до Дніпропетровської ОДА, в яких просив погодити призначення позивача на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства. 26 вересня 2019 року відповідачу надіслано листа за підписом голови Дніпропетровської ОДА ОСОБА_2 , в якому міститься відмова в погодженні призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства, яка мотивована тим, що на розгляді у народного депутата ОСОБА_3 перебуває звернення правозахисника ОСОБА_4 щодо корупційних дій ОСОБА_1 під час його перебування на посаді начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства. Вважаючи протиправним непризначення його на посаду начальника Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства в місячний строк з моменту оголошення його переможцем конкурсу, позивач звернувся з даним адміністративним позовом. Як вже зазначалось, підставою касаційного оскарження касатор вказує те, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом було допущено процесуальні порушення та застосовано норму права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №821/3514/15-а за позовом особи до Херсонської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання незаконним запису у трудовій книжці, де Верховний Суд висловився стосовно того, що зокрема, в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження; суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав. Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 30.11.2020 по справі №826/7001/17 та від 01.06.2021 по справі 826/17606/14. А відтак, виходячи зі змісту правовідносин у справі №821/3514/15-а, на висновки Верховного Суду за результатом розгляду якої посилається касатор, колегія суддів дійшла висновку, що такі виходять із правовідносин, що не є подібними із даною адміністративною справою. Крім того, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду у справі №821/3514/15-а, оскільки не погіршують становище позивача. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Враховуючи наведене, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, встановлені фактичні обставини, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття даного касаційного провадження, на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України. Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження №К/9901/11476/20 за касаційною скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2020 року у справі №400/3268/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується. ........................... ........................... ........................... А.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко , Судді Верховного Суду