Постанова КАС ВС № 826/322/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року м. Київ справа № 826/322/17 адміністративне провадження № К/9901/13917/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/322/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про поновлення на роботі та стягнення суми заробітку за час вимушеного прогулу, порушену за за касаційною скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Бабенка К.А., Костюк Л.О., УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач, Держлісагентство), у якому просила: 1.1. поновити на посаді начальника економічного управління у Держлісагентстві з 10 березня 2016 року; 1.2. стягнути з Держлісагентства на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 10 березня по день ухвалення рішення у справі.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що заяву про звільнення її з посади начальника економічного управління у Держлісагентстві вона написала під тиском та без зазначення дати написання такої заяви. В подальшому таку заяву відкликала, проте відповідачем прийнято наказ від 10 березня 2016 року № 77-к про звільнення її з займаної посади. Додатково позивач зазначає, що на час прийняття наказу від 10 березня 2016 року № 77-к вона перебувала на стаціонарному лікування, що підтверджується листком непрацездатності від 23 лютого 2016 року серії АГЧ № 626506. Вказане, на думку позивачки, свідчить про протиправність її звільнення та наявність підстав для поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

4. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вона була звільнена з роботи на підставі власної заяви. Належних та допустимих доказів написання такої заяви під тиском, а також доказів її відкликання позивачем не надано. Суд першої інстанції також зазначив, що відсутність дати на заяві позивачки про звільнення з 10 березня 2016 року не свідчить про протиправність дій відповідача, пов`язаних із її звільненням на підставі такої заяви, з огляду на те, що факт написання цієї заяви не заперечується позивачкою.

5. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційної скаргою.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Держлісагентства від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника економічного управління Держлісагентства з 11 березня 2016 року; стягнуто з Держлісагентства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2016 року по 27 березня 2020 року в розмірі 459014 грн 22 коп.

7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи адміністративний позов суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що заява про звільнення із займаної посади була написана та подана нею 18 лютого 2016 року, а лист, який був направлений 02 березня 2016 року та вручений відповідачу 04 березня 2016 року, містив у собі саме заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Враховуючи, що ОСОБА_1 02 березня 2016 року, тобто до закінчення двотижневого строку з моменту написання 18 лютого 2016 року заяви про звільнення, направила відповідачу лист про її відкликання, суд апеляційної вважає, що у Державного агентства лісових ресурсів України, з огляду на положення частини 2 статті 38 КЗпП України, не було підстав для звільнення позивача з роботи на підставі раніше поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Також колегія суддів суду апеляційної інстанції врахувала, що лист ОСОБА_1 щодо відкликання заяви про звільнення надійшов Держлісагентства до настання дати, з якої позивач просила здійснити звільнення (10 березня 2016 року) та до направлення Міністерству аграрної політики та продовольства України листа від 09 березня 2016 року № 10-27/1188-16 щодо надання погодження на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Докази запрошення на посаду ОСОБА_1 іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, у матеріалах справи також відсутні. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції 8. 01 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Держлісагентства, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року, посилаючись на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року.

9. У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позаяк відповідачем процедура звільнення позивачки проведена у повній відповідності до норм чинного законодавства, а саме на підставі поданої позивачкою власноручно написаної заяви, в строк указаний нею в цій заяві, за наявності необхідних погоджень. Наголошували, що на момент прийняття оскаржуваного наказу до Державного агентства лісових ресурсів України заява позивачки про відкликання заяви про звільнення не надходила. 9.1. Також, за твердженням скаржника, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки останній вийшов за межі позовних вимог під час прийняття оскаржуваної постанови та визнав протиправним і скасував наказ Держлісагентства від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », чого позивачка у прохальній частині позовних вимог не просила. При цьому, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення судом не наведено відповідного обґрунтування. Тому, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції прийняв рішення без урахування висновків щодо застосування норм процесуального права, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а, у якій вказується, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. 10. 01 червня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 13 жовтня 2020 року закінчено підготовчі дії у даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Позиція інших учасників справи 13. 25 серпня 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом апеляційної інстанції залишити без змін. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції правомірно вийшов за межі її позовних вимог та визнав протиправним і скасував наказ Держлісагентства від 10 березня 2016 року № 77-к "Про звільнення з посади ОСОБА_1 ", оскільки такі дії суду ґрунтуються на приписах статті 11 КАС України з метою забезпечення ефективного поновлення її порушених прав. 13.1. Позивачка наголошує, що сукупності встановлених судом апеляційної інстанції фактів достатньо для висновку про намагання відповідача ввести суд в оману для приховування дійсних обставин справи, що кореспондується із її доводами про неприязні стосунки із відповідачем та вчиненні відносно неї психологічного тиску та примушення до написання заяви на звільнення без її дійсного волевиявлення на припинення трудового договору за власним бажанням. 13.2. Крім того вказує на те, що відповідач зобов`язаний поновити позивача на попередній посаді незалежно від наявності у штатному розписі посади «начальник економічного управління». Установлені судами фактичні обставини справи

14. З 10 січня 2014 року ОСОБА_1 обіймала посаду начальника Економічного управління у Держлісагентстві.

15. Наказом Держлісагентства від 10 березня 2016 року № 77-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » позивач була звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.

16. Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

17. Згідно з підпунктом 3 частини 10 Положенням про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року №1119, Міністр погоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр.

18. Відповідно до названих вище норм Положення про Держлісагентство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521, та Положенням про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року №1119, відповідач 02 березня 2016 року звернувся до Міністра аграрної політики та продовольства України з листом №10-27/1188-16 щодо погодження звільнення ОСОБА_1 , до якого було додано копію заяви позивачки. 19. 10 березня 2016 року Міністерством аграрної політики та продовольства України погоджено звільнення ОСОБА_1 .

20. Підставою для звільнення в наказі Держлісагентства від 10 березня 2016 року № 77-к зазначено заяву ОСОБА_1 , а також погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 березня 2016 року № 37-25-4-13/3397.

21. Не погоджуючись із вказаним наказом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позиція Верховного Суду Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

22. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

23. До 01 травня 2016 року загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті регламентувалися Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, а загальний порядок звільнення Кодексом законів про працю України.

24. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивачки за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, якою врегульовано особливості порядку розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

25. Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

26. Положення статті 38 КЗпП України передбачає дві групи обставин, за яких працівник вправі вимагати розірвання трудового договору без встановленого законом двотижневого строку, а роботодавець зобов`язаний звільнити працівника з визначеної останнім дати: 1) за наявності підстав, які унеможливлюють подальше продовження роботи, та 2) у випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

27. В той же час із цієї норми слідує, що за відсутності причин, які вказують про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк роботи після подання працівником заяви про звільнення в межах двотижневого строку.

28. Таким чином, для припинення трудового договору з цієї підстави необхідна взаємна згода сторін, при цьому волевиявлення працівника повинно бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі.

29. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачкою подано відповідачу власноручно написану заяву про звільнення з посади за власним бажанням з 10 березня 2016 року.

30. За відсутності причин, які вказують про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк роботи після подання працівником заяви про звільнення в межах двотижневого строку.

31. Тож судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що звільнення позивачки за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з дати, зазначеної у самій заяві і погодженої роботодавцем, не порушує трудові права позивачки.

32. Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

33. Суд першої інстанції надаючи оцінку доводам позивачки про написання нею вказаної заяви під тиском дійшов висновку про їх необґрунтованість та недоведеність. При цьому, суд виходив з того, що останньою не надано жодних належних та допустимих доказів тиску на неї, зокрема до правоохоронних органів з цього приводу позивачка не зверталася, скарг на дії працівників Держлісагентства щодо тиску на неї не подавала. У свою чергу суд апеляційної інстанції оцінку цим обставинам не надавав, цих висновків суду не спростував.

34. Положення статті 38 КЗпП України не забороняють звільнення працівника з його ініціативи в період його тимчасової непрацездатності, така заборона для роботодавця встановлена приписами статті 40 цього Кодексу, яка визначає особливості порядку розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи власника. У цьому випадку, відповідач мав всі підстави звільнити позивача у період її тимчасової непрацездатності, оскільки звільнення відбувалося з ініціативи працівника, а не власника.

35. За правилами частин першої та другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

36. Суд першої інстанції оцінюючи доводи позивачки про те, що нею було надіслано поштовим відправленням на адресу Держлісагентства заяву про відкликання заяви про звільнення, виходив з того, що позивачем на підтвердження направлення відповідачу заяви про відкликання заяви про звільнення не надано жодного належного та достовірного доказу у розумінні частини першої статті 75 КАС України.

37. Судом першої інстанції зазначено, що на підтвердження направлення на адресу Державного агентства лісових ресурсів України заяви про відкликання заяви про звільнення позивачем надано суду копію листа Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 25 липня 2016 року №33-5-П1124, яким позивача повідомлено, що рекомендований лист №0405331098728 від 02 березня 2016 року адресований на адресу Державного агентства лісових ресурсів України доставлений адресату 04 березня 2016 року та отриманий уповноваженою особою 09 березня 2016 року. Проте, матеріали справи не містять доказів, що рекомендований лист №0405331098728 від 02 березня 2016 року містив заяву позивача про відкликання заяви про звільнення. Позивачем долучено до позову ксерокопію опису вкладення до поштового відправлення, направленого на адресу Державного агентства лісових ресурсів України, проте таке вкладення містить інший номер рекомендованого листа 0317908646340 та дату відправлення 14 квітня 2016 року.Копії цієї заяви позивачкою суду не надано, у відповідача такої заяви не зареєстровано.

38. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, переоцінивши докази, встановлені та дослідженні судом першої інстанції, не вказав, які норми процесуального чи матеріального права порушив суд першої інстанції при встановлені фактичних обставин. Прийшовши до висновку, що позивач звільнений за власним бажанням без дотримання норм КЗпП України, суд апеляційної інстанції їх не мотивував та належними доказами не підтвердив. Без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

39. Як слідує із змісту оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що заява про звільнення із займаної посади була написана та подана нею 18 лютого 2016 року, а лист, який був направлений 02 березня 2016 року та вручений відповідачу 04 березня 2016 року, містив у собі саме заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачкою 02 березня 2016 року, тобто до закінчення двотижневого строку з моменту написання 18 лютого 2016 року заяви про звільнення, направила відповідачу лист про її відкликання, а тому колегія суддів вважає, що у Державного агентства лісових ресурсів України, з огляду на положення частини другої статті 38 КЗпП України, не було підстав для звільнення позивача з роботи на підставі раніше поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.

40. Наведене дає підстави для висновку, що висновки суду ґрунтувалися на припущеннях, а не на встановлених обставинах, що є порушенням норм процесуального права, яке мало наслідком неправильне застосування норм матеріального права та у результаті неправильне вирішення спору.

41. За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим у розумінні критеріїв статті 242 КАС України.

42. На підставі вищевикладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно та правильно встановив обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та надав їм системне тлумачення. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

43. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

44. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

45. З урахуванням вищенаведеного Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року підлягає скасуванню, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року - залишенню в силі. Висновки щодо розподілу судових витрат

46. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 826/322/17 скасувати.

3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у справі № 826/322/17 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов