Постанова 4855 № 640/7933/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7933/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 23 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Відділа примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року позов залишено без розгляду на підставі пункта 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення за судовим захистом. Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин у справі та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що копію оскаржуваної постанови не отримував, а про наявність такої дізнався лише 16 березня 2021 року з листа на його заяву від 23 лютого 2021 року. Наголошує, що місцевим судом застосовано надмірний формалізм, внаслідок чого його позбавлено можливості доступу до правосуддя. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - зміні, з таких підстав. Судом установлено, що предметом судового оскарження виступає постанова Відділа примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору у розмірі 391254,00 грн. від 20 лютого 2018 року. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що про оскаржувану постанову ОСОБА_1 було відомо ще у травні 2019 року, натомість до суду з даним позовом позивач звернувся лише 23 березня 2021 року, тобто поза межами десятиденного строку, передбаченого частиною 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з частиною 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Такий порядок визначений положеннями статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно цієї правової норми учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19. Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, в рамках виконавчого провадження №52067915, відкритого на виконання оскаржуваної постанови, міститься заява представника позивача від 11 травня 2019 року, в якій стверджується про обізнаність заявника про наявність постанови про стягнення виконавчого збора. На представництво своїх інтересів у згаданому виконавчому провадженні позивачем уповноважено ряд осіб, зазначених у довіреності від 14 червня 2016 року (т. 2 а.с. 193) та у довіреності від 12 листопада 2018 року. 03 грудня 2019 року позивач звертався до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника, винесену з метою виконання оскаржуваної у даній справі постанови державного виконавця. Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вірогідність дізнатися про порушення свої прав з травня 2019 року спірною постановою у позивача є високою, адже він мав можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, тобто у позивача не було перешкод для того, щоб дізнатися про рішення суб`єкта владних повноважень. За таких обставин, підстави для обрахунку строку звернення до суду з моменту отримання листа за результатами розгляду заяви позивача, а саме з 16 березня 2021 року, відсутні. У зв`язку з чим, посилання позивача як на поважні причини пропуску строку звернення до суду на те, що копія спірної постанови йому не направлялась та ним не отримувалась, колегія суддів до уваги не приймає. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про залишення позову без розгляду. При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Тим часом, залишаючи позов без розгляду, місцевий суд послався на положення частини 5 статті 74 Закону України №1404-VIII. Зазначеною правовою норму закріплено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Беручи до уваги те, що предметом примусового виконання у виконавчому провадженні є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, вищенаведена правова норма не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №819/935/17. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити ухвалу суду першої інстанції шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на частину 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Керуючись статтями 33, 34, 243, 287, 310, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Змінити мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року, виключивши з її мотивувальної частини посилання на частину 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». У решті судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька