Ухвала КЦС ВС № 757/23276/17-ц

Ухвала 20 липня 2021 року місто Київ справа № 757/23276/17-ц провадження № 61-11942ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Хмельницький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про визнання кредитного договору удаваним, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати кредитний договір від 19 квітня 2007 року № 101 удаваним, визнання припиненим договору застави транспортного засобу від 19 квітня 2007 року № 101, звільнення з-під арешту шляхом скасування постанови про розшук, арешту та затримання транспортного засобу FORD FIESTA реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, усунення перешкод у здійсненні права розпоряджатися зазначеним автомобілем шляхом зобов`язання приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Корнілової О. М. зняти заборони, накладені на зазначений транспортний засіб та виключити запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Позов обґрунтовувано, зокрема вимогами Закону України «Про захист прав споживачів». Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2018 року позов в частині позовних вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненим договору застави транспортного засобу від 19 квітня 2007 року № 101, звільнення з-під арешту шляхом скасування постанови про розшук, арешту та затримання транспортного засобу FORD FIESTA реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, усунення перешкод у здійсненні права розпоряджатися зазначеним автомобілем, шляхом зобов`язання приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Корнілової О. М. зняти заборони, накладені на зазначений транспортний засіб та виключити запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, залишено без розгляду за клопотанням позивача. Отже, суд першої інстанції здійснював розгляд та вирішив спір з приводу позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору удаваним. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржуваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала їх, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки платежів, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань. Також місцевий суд визнав, що відсутні підстави для застосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції закону, що діяв на момент укладання кредитного договору), якими також мотивовано позов про визнання кредитного договору недійсним. Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Суд апеляційної інстанції визнав, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права під час розгляду позовної вимоги про визнання кредитного договору удаваним, оскільки відповідно до змісту уточнених позовних вимог, після залишення в частині позовних вимог без розгляду, позивач просила визнати кредитний договір недійсним відповідно до положень статті 215 ЦК України, сторонами надавалися пояснення щодо визнання кредитного договору недійсним. Отже, суд першої інстанції розглянув справу всупереч викладеним позивачем правовим підставам позову. Вивчивши зміст оскаржуваного кредитного договору та врахувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача», суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 16 липня 2021 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у справі незначної складності, тобто рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Щодо оцінки судового рішення, яке оскаржується учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову у цій справі є немайнові вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 19 квітня 2007 року № 101, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала в кредит грошові кошти у розмірі 14 749, 00 дол. США, що за курсом НБУ на день укладення договору складало 74 482, 45 грн. Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який обґрунтовано вимогами Закону України «Про захист прав споживачів» , втім враховуючи, що позов містить вимоги немайнового характеру, застосуванню підлягає пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для визначення справи як малозначної. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Суд визнає, що справа є такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто за визначенням є малозначною справою). Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Отже, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08). Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08). При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54). Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у справі незначної складності, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Хмельницький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про визнання кредитного договору удаваним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко