Ухвала КАС ВС № 200/4659/17(2-а/200/617/17)

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року Київ справа №200/4659/17(2-а/200/617/17) адміністративне провадження №К/9901/46789/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Уханенка С.А., суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р., розглянув у письмовому провадженні заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за його позовом та позовами ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Громадської організації «Самозахист підприємців» до Дніпровської міської ради, Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, про визнання рішень протиправними та встановлення відсутності компетенції, У С Т А Н О В И В: У серпні 2017 року ОСОБА_2 , Громадська організація «Самозахист підприємців» та фізичні особи-підприємці ОСОБА_3 і ОСОБА_1 звернулися з позовом до Дніпровської міської ради, Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, Дніпровського міського голови Філатова Б.А., в якому просили: 1) визнати протиправним рішення Дніпровської міської ради від 15.02.2017 №42/18 «Про внесення змін до рішень міської ради стосовно структури міської ради та її виконавчих органів, граничної чисельності працівників міської ради та її виконавчих органів»; 2) визнати протиправним розпорядження Дніпровського міського голови від 01.03.2017 №96-р «Про затвердження Тимчасового положення про Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради»; 3) встановити відсутність компетенції у Дніпровської міської ради на створення виконавчого органу з питань контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення; 4) встановити відсутність компетенції у Інспекції на здійснення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправними рішення Дніпровської міської ради від 15.02.2017 №42/18 і розпорядження Дніпровського міського голови від 01.03.2017 №96-р; встановлено відсутність компетенції у Інспекції на здійснення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року скасовано повністю. Постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги про встановлення відсутності компетенції у Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на здійснення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Закрито провадження у справі в цій частині. В решті постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року залишено в силі. 14 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить вирішити питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги (зареєстрована в суді 17 червня 2021 року). Розглянувши заяву та перевіривши наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення у справі, колегія суддів виходить з такого. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У підпунктах «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України встановлено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Наведені норми кореспондуються з приписами статті 139 КАС України, яка визначає правила розподілу судових витрат за результатами ухваленого судом рішення по суті позовних вимог (задоволення позову повністю або частково, відмова в задоволенні позову) та, зокрема, передбачає, що в разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові від 07 жовтня 2020 року Верховний Суд не змінював судове рішення і не ухвалював нове рішення по суті позовних вимог, тому не мав підстав для нового розподілу судових витрат, понесених сторонами у судах першої та апеляційної інстанцій. Водночас у постанові суду касаційної інстанції не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Так, на дату постановлення судом касаційної інстанції рішення у цій справі документально підтвердженими були витрати позивача на сплату судового збору за подання касаційної скарги в сумі 13440,00 грн (квитанція від 28.03.2018 №@2PL034053, видана ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Разом з тим, виходячи з положень підпунктів 1 і 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та враховуючи встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року в розмірі 1600 грн (рік, в якому позивач звернувся з адміністративним позовом у цій справі), судовий збір за подання касаційної скарги підлягав сплаті в розмірі 12800,00 грн ((1600 грн х 4 позовні вимоги немайнового характеру) х 200%). Отже, позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, що в силу пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення йому суми переплати за умови звернення до суду з відповідним клопотанням. Виходячи з цього та з огляду на часткове задоволення позову (двох позовних вимог з чотирьох), заявленого до Дніпровської міської ради і Дніпровського міського голови, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань вказаних суб?єктів владних повноважень (солідарно) підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6400,00 грн (2/4 від 12800,00 грн). Керуючись статтями 252, 345, 355, 356, 359 КАС України, Суд П О С Т А Н О В И В:

1. Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат задовольнити.

2. Ухвалити додаткове судове рішення, яким здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

3. Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, ідентифікаційний код юридичної особи 26510514) та Дніпровського міського голови (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати, понесені у зв?язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в сумі 6400,00 (шість тисяч чотириста) грн.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.А. Уханенко Судді: О.В. Кашпур О.Р. Радишевська