Постанова 4856 № 120/2547/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2547/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 20 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2021 ОСОБА_1 звернулась Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання виконавчого листа. виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а; - зобов`язати державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України провести виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а. Зобов`язано державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України провести виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 скасувати в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №120/3248/19-а за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України адміністративний позов задоволено частково. Так, визнано протиправними рішенням, дії та бездіяльність Державної Казначейської служби України, допущені при розгляді заяви ОСОБА_1 від 08.05.2019. Скасовано рішення Державної Казначейської служби України, що оформлене письмовою відповіддю від 04.09.2019 № 5-11-11/15068 про відкладення виконання виконавчого листа. Зобов`язано Державну Казначейську службу України здійснити безспірне списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 у справі № 127/15455/16-ц за її позовом до Держави Україна в особі Замостянського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, яким суд вирішив: Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 1000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 в цій частині залишено без змін. 22.05.2020 Вінницький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №120/3248/19-а щодо зобов`язання Державної Казначейської служби України здійснити безспірне списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 у справі №127/15455/16-ц за її позовом до Держави Україна в особі Замостянського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, яким суд вирішив: Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму 1000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. 14.09.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Д.Є. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 63018029). Крім того 14.09.2020 державним виконавцем винесені постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Вказані постанови надіслані ОСОБА_1 як стягувачу у виконавчому провадженні. Зазначаючи, що будь-яких інших виконавчих дій працівниками відповідача не здійснено, чим допущено протиправну бездіяльність, якою порушено право позивача як стягувача у виконавчому провадженні, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону №1404-VIII). Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Згідно з частиною 4 статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону №1404-VIII). Відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 63 Закону №1404-VIII). Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, із матеріалів виконавчого провадження №63018029, у період з 15.09.2020 по 31.03.2020 (в тому числі до дати звернення позивача до суду) державним виконавцем жодних дій, передбачених ст.ст. 63 та 75 Закону №1404-VIII не вчинялося. Жодних перешкод у належному виконанні державним виконавцем своїх обов`язків у відзиві не наведено. Постанова про накладення штрафу від 01.04.2021 винесена державним виконавцем лише після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі за її позовом та не спростовує факту бездіяльності відповідача до дати звернення позивача з позовом за захистом своїх прав та інтересів. Не вчинення відповідачем до 01.04.2021 дій, передбачених Законом №1404-VIII, свідчить про допущену відповідачем бездіяльність щодо невжиття заходів, передбачених Законом №1404-VIII, за заявою позивача про примусове виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 120/3248/19-а. Відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження за результатами розгляду справи та підлягають задоволенню. При цьому позовна вимога зобов`язального характеру підлягає задоволенню як похідна від основної вимоги про визнання бездіяльності протиправною. Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведена правомірність та обґрунтованість вимог, натомість відповідачем не було надано суду жодного доказу щодо спростування позиції позивача. Стосовно відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надала квитанцію від 12.04.2021 та одну сторінку договору про надання правової допомоги із інформацією щодо гонорару адвоката. Колегія суддів вважає, що для вирішення питання стягнення понесених витрат на правничу допомогу, спочатку слід встановити чи відбулася оплата такої допомоги у розумінні Закону. Так, судові витрати згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, згідно з ч. 3 ст.132 КАС України належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно із ч.ч. 3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно із ч. 9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивачем ні під час подання позовної заяви, ні при поданні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не подано суду ордера чи довіреності, виданих на підставі договору про правову допомогу, які б підтверджували повноваження адвоката Арустамян А.Е. як представника позивача. Довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як документи, що підтверджують повноваження адвоката як представника містять обов`язково дату їх видачі та дають змогу встановити з якої дати розпочато надання адвокатом правової допомоги як представником сторони. Крім того, не надано повного примірника самого договору про надання правової допомоги. Колегія суддів вважає вірними доводи суду про те, що квитанція від 12.04.2021 та одна сторінка договору про надання правової допомоги із інформацією щодо гонорару не доводять надання правової допомоги, оскільки: відсутній ордер чи довіреність, видані на підставі договору про правову допомогу, що ставить під сумнів можливість бути представником для захисту і представництва інтересів клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді у справі №120/2547/21-а; позовна заява, всі документи подані до позовної заяви підписані самою ОСОБА_1 , жодної відмітки про участь у їх складанні адвоката такі не містять. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Національний Банк України 29.12.2017 постановою правління № 148 затвердив Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі - Положення №148). Згідно преамбулі Положення №148, воно розроблено відповідно до Закону України "Про Національний банк України" і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами. Підпункт 12 пункту 3 Положення №148 визначає, що касові операції це операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки - пункт 23 Положення №148. Відповідно до п. 25 Положення №148 приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Таким чином, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази не можуть свідчити про оплату за надані послуги, і у свою чергу - про понесені судові витрати на правничу допомогу. З урахуванням наведеного, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір витрат на правничу допомогу, а тому, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 та відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.